“Не обламати вроджений інтерес до пізнання”: психологиня про те, як долати небажання дітей вчитися

Від початку навчального року минуло неповних два місяці, а в батьківських шкільних чатах уже з’являються повідомлення про “не хоче вчитися”, “як змусити дитину зробити домашнє завдання” та “чому тих завдань так багато”.

Батьки скаржаться, що в дітей немає інтересу до навчання, бо вони (діти) не розуміють, як усе це може їм згодитися, а постійні сигнали повітряної тривоги лише посилюють дитячі сумніви.

Що робити в таких випадках та як переконати дитину вчитися, “Новій українській школі” пояснила психологиня благодійного фонду “Голоси дітей” Інна Князєва.

НЕ ХОЧУТЬ ВЧИТИСЯ, БО НЕ ВМІЮТЬ ЦЬОГО РОБИТИ

Якщо в ранньому дитинстві батьки навчать дитину вчитися, то ймовірність того, що вона не хотітиме цього робити пізніше, невелика, пояснює Інна Князєва. Вона каже, що це один із найбільших чинників мотивації в навчанні.

“У практиці часто зустрічаюся з тим, що діти можуть просто бути невмотивовані, бо вони в гаджетах: мають зону інтересу, яка простіша, цікавіша. Вони звикли до мінімального навантаження. А батьки через свою завантаженість, можливо, необізнаність, небажання цьому виділяти час, не навчили дитину, не прищепили любов до якогось предмета, навчання. Чи просто не звертали на це увагу й не підтримували”, – додає психологиня.

Інна Князєва говорить, що заїжджене радянським поколінням “вчися, так треба” давно не працює.

Дитині варто пояснити, що таке вчитися, показати, як це можна робити різними способами, розвиваючи природний інтерес до пізнання. Десь ми вчимося, спостерігаючи, щось вивчаємо через гру, щось – через розповіді тощо. Якщо все грамотно влаштувати, далі буде просто підтримувати прагнення до знань у дитини. “Звісно, буде десь і протест, десь прогули, але межі тримати важливо: дивись, тут потрібно ось це зробити, тут підтягнути, тут ще підчитати. Важливо показати небайдужість, залученість, а не лише контроль”, – радить пані Інна.

НЕ ВЧИТЬСЯ, БО ДЕЗОРІЄНТОВАНА

Зі слів фахівчині, у ранньому віці діти не дуже орієнтуються в часі, не розуміють, що з ними відбувається, який сьогодні день, що в ньому буде.

Тому дорослим важливо грамотно налаштувати графік, рутину дитини, аби вона розуміла, куди йде й що робитиме.

Так налаштовується опора та безпека для дитини, що допоможе їй знизити рівень тривоги й сконцентруватися на навчанні.

“У мене була дівчинка з другого класу, яка, поки мама на роботі, з бабцею постійно бігла на якісь гуртки. Дитина мала високий рівень тривоги, бо не знала, що буде сьогодні, який гурток, – їй не повідомляли. Вона просто постійно кудись бігла.

Налаштовані графік і рутина дитини допоможуть їй із задоволенням навчатися. Якщо організувати цей процес, повідомляти, що, як і коли, підтримувати, мотивувати, дитина буде вчитися”.

[Раніше психологиня фонду “Голоси дітей” Оксана Писарєва у своїй колонці на “НУШ” розповідала, як стабільний розпорядок дня допомагає дитині в умовах нестабільності – ред].

Важливо, аби батьки комбінували навантаження дитини. Має бути не тільки розумова робота – читати, щось слухати, але й періодичне фізичне навантаження. “У Японії, де все строго дисципліновано, є така практика: попрацювали розумово, над чимось подумали, розв’язували задачі – час попрацювати фізично, потім знову діяльність наукова”, – розповідає пані Інна.

Батьки мають знайти баланс між навчанням та додатковими заняттями на гуртках, визначити, наскільки дитині складно з усім справлятися, та наскільки їй це вдається: “Дивимося на індивідуальний розвиток дитини, підсилюємо сильні сторони, допомагаємо справитися з тим, у чому дитина слабша. Це баланс. Плюс не забуваємо, що є психологи, які можуть допомогти з різними моментами, бо не може одна людина бути спеціалістом у всьому. Навіть якщо це мама”.

РОБИТИ ДОМАШКИ ЗА ДИТИНУ – НЕ ОК

Безпосередній вплив на цікавість дитини до навчання має виховання в ній самостійності.

“Часто батьки сідають разом із дітьми й роблять за них уроки: чи щоби було швидше, чи щоб уникнути дитячого незадоволення, пожаліти її. У такий спосіб батьки не формують у дитини відповідальність за власні справи. Важливо, щоб дорослі допомагали з якимись труднощами, а не робили за неї”, – радить психологиня.

ЯКЩО НЕМАЄ ІНТЕРЕСУ ДО ОКРЕМОГО ПРЕДМЕТА

Інна Князєва каже, що діти можуть не хотіти вивчати окремі предмети через низку причин.

Наприклад, спрацьовує чинник вчителя, чи незадоволення ставленням батьків, яке вони до цього показали: “Тут потрібно дотримуватися дисципліни й пояснити, що можна не вчитися на 12, але важливо розуміти якісь процеси. Можливо, дійсно не буде даватися математика чи хімія, але зусилля оцінить викладач. Ми ж не виховуємо одразу вчених. Важливо навчити дитину розвʼязувати проблеми, наприклад, креативно підійти до предмета чи стимулювати в дитини діалог із викладачем”.

“НАЩО МЕНІ ВЧИТИСЯ? Я БУДУ БЛОГЕРОМ”

Насправді питанням “навіщо мені вчити хімію/англійську” діти зазвичай хочуть зрозуміти, як використати все те, що вивчають. Вони можуть не розуміти глибшого сенсу. І тому на закиди “мені це не треба, я буду блогером” психологиня радить реагувати спокійно і з підтримкою.

Разом розібратися, що потрібно для бажаного майбутнього дитини, у такий спосіб демонструючи, що для будь-якої діяльності треба вчитися: “Наприклад, аби бути блогером, треба як мінімум навчитися писати”. Важливо підтримати, сказати, що ми тільки за, щоб ти реалізувався в якійсь професії. Але і блогеру потрібно виступати, вміти налаштовувати відео тощо.

Якщо дитина каже, що не хоче вчитися, бо в цьому немає сенсу, мовляв, “і так буде повітряна тривога”, то можна пояснити, що так, вона буде, це про нашу безпеку: “Але нам потрібне успішне майбутнє, тому тобі потрібно на щось опиратися”.

Фахівчиня радить проявляти творчість та показувати дітям плюси. А ще розповідає, що така реакція може бути звичайним спротивом, коли йдеться про відсутність діалогу. “Це таке собі “зверни на мене увагу”, коли діти хочуть залучити батьків, аби вони з ними побули разом, щось разом поробити. Загалом потрібно розбирати кожен момент глибше й шукати ключі до порозуміння в кожному конкретному випадку”, – радить психологиня.

КОМПЛЕКС МОТИВАЦІЇ І ПІДТРИМКИ

Змусити дитину навчатися криком можливо, але неефективно. А мотивація страхом неконструктивна. Пані Інна каже, що з дітьми треба проговорювати все, що відбувається. І процес навчання також: “Важливо розказати, що це важлива частинка життя, що дитина вчиться, розвивається, що це треба, щоб могти їздити кудись, мати різні можливості”.

Можна підкріплювати процес якимись позитивними відзнаками, навіть перетворювати це на гру: “Виконаєш завдання, а потім знайдеш щось цікаве”. Зробити такий квест.

У дитини є вроджений інтерес, цікавість до пізнання. Якщо його не обламати критикою, гонитвою за оцінками, тоді це буде природно.

Їй буде цікаво вивчати, що таке біологія, як влаштований космос. Важливо це не загубити. Не варто гнатися за результатом, хвалити лише за 12, важливо хвалити за процес: “Ти сьогодні сама зробила уроки? Клас! Що тобі сподобалося? Що тобі запам’яталося?”

НАЛАШТУВАТИ МІСЦЕ ДЛЯ НАВЧАННЯ ТА БУТИ ПОРУЧ

Власний приклад батьків, каже психологиня, дуже важливий. Якщо батьки лежать на дивані й нічого не роблять, немає зацікавленості в тому, що відбувається в дитини в школі, які завдання вона виконує, що виходить, що ні – дитина не хотітиме вчитися: “Важливо включитися в процес, власним прикладом показати, що це цікаво. У дитини має бути зручне місце для навчання, облаштований побут. Якщо навколо несприятлива атмосфера, фізично незручне місце для навчання, дитині складно на нього налаштуватися”, – каже психологиня.

ДОЗВОЛЯЙТЕ НЕ ВЧИТИСЯ, КОЛИ В ДИТИНИ ДІЙСНО Є ТАКА ПОТРЕБА

Іноді дитині дійсно треба перепочити й відновитися. Не хоче дитина вчитися саме зараз? Ну й нехай. Можливо, це спротив через перевтому й навантаження, радить психологиня. Правила рівноваги в роботі та відпочинку стосуються і навчання, тож часом корисно трішки побайдикувати.

“Хіба дитина – це не така ж сама людина, яка інколи просто хворіє, втомилася, не має достатньо енергії, у якої щось сталося? Зараз не хоче, можливо, проживає кризу, протестує мамі. Можна організувати, умовно, вільний день, коли нічого не робимо”, – резюмує психологиня.

Вікторія Швець, “Голоси дітей”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – Stock-Asso, shutterstock.com