“Підручник не має спричиняти страждання”: як в Україні створюють шкільну літературу та з якими проблемами стикаються автори

На початку 2022–2023 навчального року через брак коштів унаслідок повномасштабного вторгнення в Україні виникла складна ситуація із забезпеченням підручниками, особливо в 5 та пілотних 6 класах НУШ. Наприклад, у 2022 році коштів на друк підручників для 5 класів не було взагалі.

Щоби покращити ситуацію, у 2023 році держава виділила на це 754,9 мільйона гривень, ще частину коштів нададуть донори. Також у МОН повідомили про ще 552,8 мільйона гривень на додрук підручників для 5 і 6 класів.

Втім, задовольнити потребу на 100 % однаково не вдасться. Так, 1 й 10 класи, які цьогоріч теж мали отримати нову навчальну літературу, будуть користуватися старими підручниками. Та зважаючи на те, що навчальні програми для цих класів не змінилися, такий розподіл пріоритетів видається цілком логічним.

Які перешкоди має українське підручникотворення та який шлях проходять шкільні підручники перед тим, як потрапити до рук учнів та вчителів? Про це “Нова українська школа” поговорила з авторами та авторками української навчальної літератури.

У новому матеріалі читайте:

• які новинки мають сучасні підручники;
• хто працює над їхнім створенням;
• які етапи проходить навчальна література перед виданням;
• чому важливо, щоби вчителі самостійно обирали підручники;
• скільки часу потрібно на створення одного підручника та скільки маємо насправді;
• як покращити якість освітньої літератури.

ЯКИЙ ВІН – СУЧАСНИЙ ПІДРУЧНИК?

“Одного разу до мене звернувся вчитель із запитанням:

– А чому в програмі не представлена література середньовіччя, зокрема лицарська поезія? Це ж так цікаво!

– Кому цікаво?

– Мені цікаво! Я її з університету люблю…

Суть цього діалогу в тому, що вчителі, як і автори підручників, нерідко обирають те, що цікаво саме на їхню думку, не враховуючи запити учнів”, – розповіла Наталія Рудніцька, вчителька, співавторка програм, підручників та посібників із зарубіжної літератури та інтегрованого курсу літератур.

Тож сучасний підручник насамперед має бути цікавим для дітей та адаптованим до їхнього віку й освітніх тенденцій. Підручник, написаний 30 років тому, наврядчи буде актуальним зараз, адже інші не лише реалії, а й самі школярі, впевнена Анастасія Онатій, кандидатка філологічних наук, авторка робочих зошитів та підручників з української мови для 5 і 6 класів НУШ.

Варто розуміти, що в сучасну добу цифрових технологій, штучного інтелекту та глобальних викликів підручник конкурує з іншими засобами інформації та сервісами.

“Учителі й батьки розуміють, що сьогодні замало паперової версії підручника. Тож автори також працюють і над цифровими версіями, створюють додаткові електронні варіанти матеріалів, онлайн-платформи із вправами, презентаціями тощо”, – зауважила Наталія Рудніцька.

Серед інших популярних підходів у сучасних українських підручниках, за словами Ганни Остапенко, педагогині, авторки підручників для початкової школи, є такі:

• компетентнісний підхід – наприклад, діти вчать правила, щоби їх використовувати в реальному житті, а не просто знати їх напам’ять;
• діяльнісний підхід – діти виконують завдання, щоби створити продукт, який буде цікавий передусім для самих дітей. Тобто в підручниках усе більше орієнтуються на проєктну діяльність;
• змінюється і візуальне оформлення. Зокрема, у підручниках для молодших класів почали з’являтися дитячі роботи. Наприклад, зразок якогось рукописного тексту може бути написаний не дизайнером, а дитиною зі всіма особливостями її почерку. У такий спосіб підручник стає ближчим до учнів, вони бачать, що вже хтось схожий на них робив це завдання, а отже все вийде;
• також на сторінках підручників усе частіше можна зустріти подання інформації у вигляді коміксів;
• багато завдань спрямовані на командну роботу, що важливо для розвитку м’яких навичок учнів тощо.

5 КРОКІВ СТВОРЕННЯ ПІДРУЧНИКІВ В УКРАЇНІ

Перед тим, як потрапити до рук учнів та вчителів, освітня література проходить довгий шлях – від ідеї до експертизи та конкурсу.

1. Робота самих авторів чи авторського колективу починається з ознайомлення з Держстандартом та модельними навчальними програмами, у яких викладено зміст предмета чи інтегрованого курсу, типи навчальної діяльності для учнів певного віку, а також очікувані результати. Якщо ж в автора/ки є своє концептуальне бачення, як викладати предмет відповідно до Держстандарту, то він чи вона також може починати із написання власної модельної програми, пояснила Анастасія Онатій.

2. Далі починається робота над ідеєю та концепцією підручника. Щоби відповідати сучасним освітнім тенденціям, автори, з якими ми поспілкувалися, також вивчають і закордонний досвід підручникотворення.

“Наприклад, ми запозичили для себе як засадничу рису навчальних матеріалів – текстоцентричність. Її ми відстежили в навчальних виданнях німецького видавництва Cornelsen (це мій абсолютний фаворит щодо творчих підходів).

Є навіть окремі підручники зі створення й аналізу текстів. Адже нас оточують саме тексти – оголошення, реклама, дописи в соцмережах, а не ізольовані слова чи “нарізка” речень із класики. До слова, формат “нарізки” з’явився в радянський період, його ефективність точно під питанням”, – зауважила Анастасія Онатій.

За її словами, також за кордоном досить популярною є практика сторітелінгу в підручниках, коли крізь сторінки книжки простежується певна історія зі своїми персонажами. Головні герої подорожують разом з учнями, розповідають щось нове, пояснюють правила, роблять підказки тощо.

Такий виклад матеріалу краще тримає увагу й не робить цей процес стресовим для учнів, які щойно закінчили початкову школу. Адже в українських підручниках старого зразка досить часто відбувався різкий перехід між початковою та середньою школами. Тому вже на початку 5 класу учні стикалися із великими параграфами й масивами даних.

Не менш важливо під час створення концепції подивитися на майбутній підручник очима вчителів та продумати навігацію по книжці. Під час планування матеріалу потрібно врахувати його обсяг, кількість завдань, уроків, тем тощо.

3. Коли ж створено ціннісний концепт підручника, тоді починається велика і продуктивна праця над наповненням його змістом. На цьому етапі кожен і кожна отримує своє завдання і виконує його, додала Наталія Рудніцька.

Загалом створити підручник може будь-хто. Але, як розповів Олексій Андрусич, директор одного із видавництв та автор підручників, видавці намагаються збирати команди так, щоби над підручником разом працювали й науковці, і вчителі-практики, які постійно спілкуються з дітьми й знають їхні потреби. Саме видавництвам автори й передають згодом свої рукописи.

“Умови роботи самих авторів також змінилися. Наприклад, Тарас Ткачук, мій колега та співавтор підручника з української мови для 6 класу, працював над його створенням, перебуваючи на фронті – у лавах ТрО. Він надсилав мені завдання та вправи для учнів SMS-повідомленнями, бо в окопах не було інтернет-зв’язку. Тому другий наш підручник вийшов дуже символічним”, – розповіла Анастасія Онатій.

Крім авторів та співавторів, над підручником працюють редактори видавництва, які допомагають покращити мову підручника, вичитують тексти, стежать за структурою, формулюваннями, назвами тощо. Дизайнери видавництва та верстальники дбають про вигляд самих сторінок, створюють ілюстрації, схеми, оформлюють сторінки тощо.

На вигляд підручника також значно впливають гігієнічні вимоги до друкованої продукції викладені в Державних санітарних правилах і нормах. Деякі з вимог є досить формальними й застарілими, бо пов’язані ще з колишніми виробничими та поліграфічними можливостями, впевнена Анастасія Онатій.

Наприклад, підручник з української мови для 5-го чи 6-го класу не має бути більшим, ніж 288 сторінок. У підручниках та навчальних посібниках, як йдеться в документі, “заборонено для основного та додаткового тексту використовувати виворітний шрифт, кольорові фарби, кольорові фарби на кольоровому фоні, кольоровий та сірий фон у робочих зошитах”, а площа ілюстрацій на сторінці видання має бути не менше 50 %.

Є вимоги й до загальної ваги підручників із розрахунку на один навчальний день у комплекті зі шкільним приладдям, без ваги ранця або портфеля. Така вага, згідно з Державними санітарними правилами й нормами, “не повинна перевищувати допустимих гігієнічних норм перенесення учнями ваги на відстань до 3 км”:

• 1–2 класи – 1,5–2 кг;
• 3–4 класи – 2–2,3 кг;
• 5–6 класи – 2,3–3,0 кг;
• 7–8 класи – 3–3,5 кг;
• 9–11 (12) класи – 3,5–4,5 кг.

“Іноді доводиться вирізати багато матеріалу, аби відповідати цим нормам. Тож замість того, щоби дати більше місця на сторінках, автори змушені “запаковувати” їх текстом, щоби поміститись у норми. Я дуже сподіваюся, що це скоро зміниться і кількість формальних обмежувачів зменшиться”, – додала Анастасія Онатій.

4. Далі видавництво подає рукопис на експертизу, яку забезпечує Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО) для надання грифу МОН. Є різні види експертиз, і всі вони є обов’язковими:

• науково-методична експертиза (аналізує підручник за різними аспектами: зміст, обсяг і глибина інформації відповідно до змісту Державного стандарту початкової / середньої освіти й Типової освітньої програми; збалансованість теоретичного і практичного матеріалу; українознавчий компонент; науковість матеріалу тощо);
• психолого-педагогічна (передбачає оцінювання психологічних особливостей сприйняття навчального тексту й зображень);
• антидискримінаційна (тут експерти виявляють випадки різних видів дискримінації за ознаками кольору шкіри, раси, статі, віку, інвалідності тощо);
• художньо-технічна (стосується самого оформлення підручника).

Якщо під час експертизи виникли якісь зауваження та правки, то їх обов’язково варто врахувати, або ж автор має довести хибність зауважень, надіславши відповідь-обгрунтування. Усе це може зайняти два місяці, розповів Олексій Андрусич. Вартість такої обов’язкової експертизи співрозмірна із сумою гонорарів, які виплачує держава авторам підручників, і може сягати до 50 тисяч гривень. Ці кошти має оплатити видавець.

Автори нерідко сперечаються з експертами, бо серед останніх часом трапляються люди, які не завжди звертають увагу на нові підходи й оновленні програми й продовжують апелювати до традиційних методик радянських часів, додала Ганна Остапенко.

“Коли перші в нашій історії підручники інтегрованого курсу українська мова й читання проходили експертизу, мій підручник для 2 класу отримав зауваження від експертки про те, що в ньому є “нікому не потрібна рубрика про театр, яка не є популярною”. Хоча “Театралізація” є окремою змістовою лінією в Типовій освітній програмі. У багатьох країнах театралізація посідає важливе місце, бо вчить дітей комунікації й дає приклад успішної реалізації проєктної діяльності. Тож зауваження експертки я оскаржувала”, – додала авторка.

Водночас раніше “Нова українська школа” розповідала про затримані гонорари за експертизу підручників та інші порушення в роботі ІМЗО. Зокрема, крім боргів за експертизу, представники експертної комісії з недискримінації розповіли редакції, що підручники, які експерти відправляли на доопрацювання, дивним чином отримували гриф МОН. А в письмові протоколи про роботу комісії потрапляли ті рішення, які на засіданнях не обговорювалися.

5. Заключним етапом, який вирішує майбутню долю навчальної літератури, є конкурс підручників, який триває два місяці. Як розповіла Анастасія Онатій:

• конкурс починається онлайн-презентацією підручників, де автори виступають або демонструють записане коротке відео про свій продукт. Також вчителі мають змогу ознайомитися з підручниками на сайті ІМЗО і згодом зробити вибір у своїх школах через систему ДІСО (Державна інформаційна система освіти);
• для того, щоби підручник надрукували за державні кошти, йому треба набрати 40 000 виборців. Виборців автори рахують за кількістю дітей і вчителів, які користуватимуться підручником;
• якщо показник менший, ніж 40 000, але більший, ніж 10 000, тоді застосовують співфінансування (частину коштів надає держава, а частину – видавництво). Ті, хто набрав менше, ніж 10 000 виборців – не можуть претендувати на державне фінансування.

“Через такі умови відбору новому автору дуже складно потрапити на ринок підручників, оскільки у випадку поразки на конкурсі його робота не оплачується з боку держави, та й видавництвам це теж не вигідно. Я знаю чимало перспективних авторів зі свіжими креативними ідеями, підручники яких не пройшли поріг конкурсного відбору, і їхні ідеї та цікаві творчі рішення залишилися непоміченими”, – зауважив Олексій Андрусич.

ВИБІР ПІДРУЧНИКА – МОЖЛИВІСТЬ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ РЕАЛІЗУВАТИ СВОЮ АКАДЕМІЧНУ СВОБОДУ

До Революції гідності в Україні вибір підручників був досить корумпованим, зараз же ця процедура відкрита і вона – про вибір людини в демократичному суспільстві, зазначила Ганна Остапенко.

“Однак щороку ми стикаємося з тим, що вчителі не зовсім знають, як проходить процедура, на їхній вибір тиснуть методисти, бібліотекарі чи адміністрація. Але обирає підручники саме пересічний/а вчитель чи вчителька, а не методисти, директори чи бібліотекарі. І це демократичне право потрібно захищати”, – розповіла вона.

Також досі є частина педагогів, які обирають не за своєю потребою чи потребою учнів, а за традицією. Мовляв, за цим підручником колеги навчали до мене і я так буду, зауважила Анастасія Онатій і додала:

“Вибір підручника – це можливість реалізувати свою академічну свободу й дуже хотілося б, щоб учителі по-справжньому вибирали й робили це усвідомлено”.

Як же освітянам обрати підручники, які підійдуть і учням, і педагогам:

• по-перше, як радить Ганна Остапенко, не варто відкладати знайомство з підручниками на останній день конкурсу. Адже досить часто на один клас представлено і 5, й 10 підручників різних авторських колективів;
• під час вибору звертати увагу на ті інструменти, які є практичними для педагогів, радить Анастасія Онатій. Наприклад, як сформульовані в підручнику завдання, чи зможуть учні зрозуміти їх.

“Пам’ятаю, одного разу на конкурсі був підручник-рекордсмен, у якому завдання однієї вправи було сформульоване на 19 рядків. Тому важливо зрозуміти, як підручник “комунікує” з учнями”, – додала вона;

• також авторки радять звернути увагу на тексти – чи вони відповідають віку дітей, чи адаптовані за складністю для читання та розуміння;
• важливим критерієм є і спосіб викладу теорії: прості слова, зрозумілі схеми, яскраві приклади мають допомагати й учням, і вчителям, і батькам;
• також підручник має бути близьким за типом викладання.

“Якщо вчителі люблять сучасні завдання, наприклад, писати з учнями текст реклами замість диктанту, то інноваційний підручник – саме той, який їм потрібен. Якщо таке не до душі, то варто шукати щось більш традиційне. І це нормально, адже стилі викладання різні, тож і підручники теж мають відрізнятися.

Також слід звернути увагу, що є вчителі, які саме так і обирають. Однак, коли в результаті все одно отримують інші підручники (які обрала більшість чи єдині, які надрукували, бо не вистачало коштів) – мотивація обирати усвідомлено дуже падає”, – додала Анастасія Онатій.

“В АВТОРІВ ЧАСОМ Є ЛИШЕ 4 МІСЯЦІ”: ЩО ПОКРАЩИТИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПІДРУЧНИКОТВОРЕННІ

Одна із найбільших проблем, на яку скаржаться й автори, і видавці, з якими ми поспілкувалися, – це час, якого наразі дуже мало.

“Варто зрозуміти, що написання підручника – це не про швидкість набору тексту на комп’ютері. Будь-який навчальний матеріал спочатку має пройти апробацію. В ідеалі, це має бути рік, аби підручник було апробовано в пілотних класах і автори отримали зворотний зв’язок від учителів та учнів, дізналися, що їм вдалося гарно, а що треба переробити, покращити. І такий аналіз теж потребує часу”, – наголосив Олексій Андрусич.

За його словами, наразі апробація існує переважно лише формально, адже починається вона у вересні, а підручник уже має бути написаний до листопада, бо в січні, як правило, уже починається конкурс.

Наприклад, цьогоріч, як додала Анастасія Онатій, якщо авторський колектив не писав власну модельну програму й побачив її лише в кінці липня, то в нього є лише чотири місяці для написання абсолютно нового підручника.

• “Я дуже сподіваюся, що система працюватиме трохи на випередження і в авторів буде в запасі принаймні рік, а в ідеалі – два. Бо зараз це дуже проблемно.

Минулого року ми писали два підручники для 5 і 6 класу з липня до грудня і це була робота в абсолютно ненормальному режимі із зустрічами в Zoom по 16 годин. Тож брак часу частково дає пояснення тому, чому деякі автори, зокрема із серії підручників для НУШ, на жаль, просто передруковують свої старі версії”, – наголосила авторка.

Інша проблема, на якій вона наголосила, – відсутність належної підтримки, особливо для нових авторів.

• По-перше, інформаційної – для авторів-початківців було б добре проводити консультації, інформаційні кампанії, розповідати, що таке Держстандарт, як із ним працювати, що треба врахувати, на які зразки орієнтуватися тощо.
• По-друге, фінансової – як правило, свій гонорар автори отримують лише на фінальній стадії – коли підручник обирають до друку й цей гонорар держава виплачує за затвердженими Кабміном мінімальними ставками. Якщо ж підручник не оберуть, то робота, на яку пішов, наприклад, рік, взагалі не оплачується.

Видавець Олексій Андрусич також зазначив, що з кожним роком кількість нових авторів зменшується саме через брак державної підтримки. Ускладнила становище й повномасштабна війна. Зокрема, чимало підручників, які автори писали впродовж 2021–2022 років на замовлення держави, так і не видали.

Також, за словами видавця, у 2023 році підручники й посібники для 1 класів не були надруковані взагалі. Автори й видавці готували їх на конкурсний відбір, що відбувся на початку цього року. Але нові видання так і не побачили світ, або були надруковані коштами видавництв і віддані до книгарень для продажу батькам. Тож більшість шкіл зараз користуються старими підручниками для першокласників.

Крім цього, деякі автори не отримали оплати за свою роботу, адже видавці одержують кошти на виплати авторських винагород уже після виконання державного замовлення і тоді фінансують роботу авторів, розповів Олексій.

“Оскільки закладених на друк коштів у держбюджеті не було, то й багато авторів та видавництв залишилися без фінансування. Не всі видавництва змогли оплатити гонорари за свій кошт. І виходить так, що люди цілий рік працювали над підручником, пройшли експертизу, конкурсні процедури й у результаті їхня робота не була належно оцінена та оплачена. Звісно, це не додає мотивації для авторів творити щось нове й цікаве”, – зазначив він.

За словами Анастасії Онатій, зараз робота авторів – це більше про історію волонтерської інтелектуальної праці.

“Її роблять люди з різних причин. Хочеться вірити, що більшість – це ті, для кого важливо підтримувати зміни в підходах до викладання. Підручники мають викликати в дітей не огиду, сум чи страждання, а цікавість, захоплення і щиру любов”, – підсумувала авторка.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото: автор – Karolina Grabowska, pexels.com