Напишіть нам

Всі теми

Про багатокультурність і ротацію вчителів та учнів. Як київська директорка розв’язує проблеми

Оксана Проскура жартує, що в школі вона – найбільша проблема. Адже не кожен колектив може прийняти такого активного керівника. Вона постійно шукає можливості для гімназії й мотивує всіх до цього.

На щастя, учителі підтримують директорську хвилю. А ті, хто хочуть “пересидіти”, зазвичай вирішують змінити місце роботи. Адже тут треба віддаватися своїй справі.

Сьома розповідь із порадами директорів, як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією, – від Оксани Проскури, директорки Київської гімназії східних мов №1.

Згодом історії 15-ти директорів зі всієї України про найпоширеніші проблеми в школах та їх вирішення складуть посібник, який буде безплатно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.

Оксанда Проскура, директорки Київської гімназії східних мов №1

ПРО ШКОЛУ

Київська гімназія східних мов №1

Рівень освіти: І-ІІІ ступені

Кількість учнів: 1200

Стаж роботи директором: із 2015 року

Є автономна бухгалтерія: ні

Читайте також “Агенти змін в освіті. Директорка Гімназії східних мов Оксана Проскура”

ПРО НАЙПОШИРЕНІШІ ПРОБЛЕМИ

1. Дефіцит кадрів. По-перше, директори шкіл постійно шукають вчителів-новаторів, відданих своїй справі. До того ж, у нас є специфічна проблема – знайти вчителів східних мов, зокрема гінді, перської, арабської, китайської, японської, корейської, турецької. Таких педагогів мало, і їх часто перехоплює бізнес, якому потрібні перекладачі, заохочуючи їх фінансово.

По-друге, освіті не вистачає молоді, адже на посадах деякі вчителі працюють усе життя. До того ж, для молоді немає фінансової підтримки.

По-третє, учителі тимчасово залишають роботу в освіті, звільняються або йдуть на пенсію під час пандемії. Адже бояться ризикувати здоров’ям. Так ми можемо втратити багатьох освітян.

Також бракує технічного персоналу. Ці люди систематично змінюються, бо мають найменшу зарплату й великий обсяг роботи. Директори постійно шукають техпрацівників.

2. Фінансування. Часто адміністрація разом з учителями хочуть змінити застарілий простір школи на сучасний і креативний. Натомість, бюджетне фінансування не враховує індивідуального розвитку закладу.

3. Директорові не вистачає повноважень, щоб упроваджувати організаційні креативні рішення. Ми організували мультипрофільне навчання, зробили відкритий клас та інтегруємо уроки. Але якщо б я захотіла запровадити в школі американську систему навчання, за якою дитина може обирати навчальні предмети й вчителів, занурюючись у предмет, то для цього, на жаль, не маю повноважень.

4. Перевантаження директора 24/7. Я хочу навчитися завершувати робочий день о 18.00. Адже коли ти сам береш високий темп, то несвідомо переносиш його на колектив. І це – не найкращий приклад. Тому намагаюся зупиняти себе тоді, коли вчитель потребує відпочинку або перезавантаження, – ставлю ситуацію “на паузу”.

5. Звільнення вчителя. Часто важко сказати педагогові, що йому треба змінити роботу, зважаючи на його цінності, ставлення в колективі абощо. До того ж, директор не має таких повноважень – для звільнення треба шукати серйозні причини. Часом у мене крається серце, коли треба дібрати відповідні слова. Тоді я кажу, що не уявляю, як буду без цієї людини, але хочу спробувати.

Із проблемами я стикаюся щодня, але це не перекреслює радість і задоволення від роботи. Усі проблеми можна розв’язати. Наприклад, утримати хорошого вчителя на посаді можна, якщо надавати йому можливості для розвитку: пропонувати брати участь в курсах підвищення кваліфікації, майстер-класах і тренінгах, надавати підтримку від адміністрації та свободу викладати й реалізовувати креативні проєкти. Коли вчитель усіляко розвивається, він відчуває себе професіоналом, має додатковий заробіток і не хоче залишати свою роботу. А от проблему нестачі коштів можна вирішити, зокрема, подаючися на гранти та пишучи проєкти.

Раніше ми говорили про те, що тепер стало нашими досягненнями: “А хіба це можливо?”. А тепер я думаю: “Спробую!”. Так, у мене народжується ідея, я визначаю ризики, адаптовую задум до наших реалій – і йду з цим до команди.

ЛАЙФХАК №1. ЯК ОРГАНІЗУВАТИ РОТАЦІЮ

Якось, коли я була в корейській школі і звернула увагу на тенденцію проводити ротаціяю вчителів та учнів. Навчання українських дітей з 1 до 11 класу в нерухомому складі – це злочин, бо у вчителя (не забуваймо про людський чинник) може бути хтось із учнів “зірочкою”, а хтось – ні. І хай той Вова вже 100 разів виправився, але якщо він підклав учительці кнопку на стілець у 2 класі, то в нього немає шансів розпочати все з білого аркуша.

Коли я повернулася з-за кордону, то обговорила з адміністрацією ідею запровадження ротації в нашій гімназії. Її схвалили. А от окремі вчителі й батьки зустріли її в багнети. І я обурилася радше не тим, що ідею не підтримали, а тим, що маємо серйозну проблему. У нас немає стандарту вчителя, бо один учитель – так собі, а до іншого, творчого та небайдужого, стоїть черга з дітей. Так, люди переймалися, який учитель трапиться їм, або ж звикли до тих, що є.

Ротацію ми таки впровадили. Розповідали про переваги й ширші можливості для учнів і наголошували, що гімназистам буде легше навчатися у вишах, де викладачі змінюються постійно.

Нині ротація відбувається після переходу з 9 до 10 класу. Зазвичай із чотирьох 9-х класів ми формуємо три 10-х. Одного року ми розподіляли учнів між класами, підсилюючи окремі предмети. Один клас підсилили математикою, інший – історією, а третій зробили універсальним. Діти мали змогу обирати та працювати в нових колективах та з новими класними керівниками.

Також наша школа має специфіку: із перших класів батьки учнів обирають курс на навчання за кордоном. Китай, Корея та Японія охоче беруть наших дітей на безплатне навчання до своїх вишів. Тому ми маємо змогу формувати класи за групами східних мов. Наприклад, один клас (чи окрема група з вивчення східної мови) може готуватися до вступу до Китаю, інший – до японських закладів вищої освіти.

Як наслідок, деякі діти розкрилися, а вчителі стали серйозніше ставитися до результатів роботи. Вони розуміють, що їхнє місце згодом займе інший педагог, тому відчувають відповідальність за якість знань і те, як діти себе проявлять. У планах – ротація після переходу з 4-го до 5-го і з 7-го до 8-го класів. Також плануємо дозволити дітям обирати спеціалізацію, зробити перші кроки до поглибленого вивчення предметів.

ЛАЙФХАК №2. ЯК КОМУНІКУВАТИ З БАТЬКАМИ

Коли я стала директоркою, то відчула, що всі проблеми з батьками виникають через те, що вони вчасно не отримують потрібну інформацію. Натомість, усе передається через “сарафанне” радіо. Тоді ми розпочали відкриту інформаційну політику гімназії. До нас можна звернутися й на сайті, і у Facebook на сторінці школи, і написати мені особисто, і в загальношкільну батьківську групу в Telegram. Не забуваємо і про живе спілкування. Батьки мають змогу отримати відповідь у будь-який зручний спосіб.

Також ми домовилися з колегами, що вони будуть більш відкритими. Спочатку говорили: “Навіщо відповідати? Ми й так зранку до ночі працюємо”. Тоді я пояснюю, що вчасна комунікація сьогодні може запобігти проблемам, що виникли б завтра.

А з батьками ми окреслили такі правила:

1. Не варто турбувати вчителів із 8:30 до 15.00. Якщо питання не пов’язані з життям, здоров’ям і безпекою дитини, їх можна перенести на післяобідню зустріч чи спілкування телефоном.

А батьки можуть зустрітися з вчителями під час так званого “осіннього чаювання”. Тоді батьки з класним керівником п’ють чай із пиріжками, обговорюють плани, пропозиції, ситуації, які сталися, отримують фідбек. У листопаді ми проводимо індивідуальні зустрічі. Усі вчителі й адміністрація мають свої аудиторії, і батьки можуть протягом кількох днів із 16 до 19 години прийти, щоби поспілкуватися з учителями чи адміністрацією. У січні відбувається велика батьківська конференція.

2. Батьки мають відслідковувати самопочуття дитини і, в разі чого, повідомити класному керівнику.

3. У нас немає форми, але ми просимо батьків слідкувати за дотриманням ділового стилю дитини.

4. У разі цькування або будь-якого насильства, треба негайно звернутися до заступниці директора з виховної роботи. Її телефон розміщений на стендах гімназії. Також у класах є номери телефонів довіри.

Ми наголошуємо батькам та учням: “Твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншого”. Як-от, будь-яка мама нібито має право прийти на урок. Але будь-яка інша мама має право сказати: “Я не хочу, щоби стороння людина спостерігала за моєю дитиною протягом уроку”.

А ще спільно з директорами Києва запровадили щорічний освітній Хакатон. У листопаді–грудні ми відкриваємо нашу гімназію на тиждень і даємо можливість батькам проводити уроки, стати директором школи, заступником, вартівником чи працівником їдальні. Останнього разу на посади вчителів батьки влаштували ледве не конкурс. Також у нас відбувалися так звані “хвилі” по паралелях: коли ми запрошували батьків протягом тижня відвідувати будь-які уроки.

Під час пандемії також започаткували ідею – “Година з директором по п’ятницях”. Ми зустрічалися в Zoom, аби батьки могли мені поставити будь-які запитання. І я вирішила залишити таку традицію – зустрічатися з батьками онлайн. Не кожен може приїхати на зустріч і поспілкуватися, але має нагоду долучитися до конференції.

ЛАЙФХАК №3. ЯК ВИРІШУВАТИ ПИТАННЯ ПАСИВНОСТІ БАТЬКІВ

Раніше я думала, що треба просити всіх батьків бути активними. Але варто лише мати активну творчу групу. А тоді до неї приєднаються інші. Тож ми відмовилися від батьківських комітетів. У нас є рада гімназії, що складається з громад активних батьків. Такі громади є в кожному класі. Вони самоорганізовуються й утілюють проєкти. Вдруге інші батьки не так скептично ставляться до їхніх ідей, а підтримують їх.

Так, батьки зробили зону рекреації біля їдальні, яка, власне, розвантажила їдальню. У новоствореному осередку діти можуть відпочити й перекусити, спілкуючись із друзями. Опісля об’єдналися ще дві групи батьків – і в нас уже три такі зони.

Зона рекреації біля їдальні. Фото надала директорка

А ще працює те, що я дозволяю батькам креативити. Наприклад, у гімназії немає можливості облаштувати роздягальню, тому в класах були шафки, де діти залишали верхній одяг і змінне взуття. А батьки запропонували винести їх у коридори. Мовляв, так зручніше. Це – слушна пропозиція, тому ми так і зробили.

Виявилося, що батьків навіть не потрібно просити щось робити. Вони з задоволенням виконують це й самі, якщо бачать, що може зробити школа для їхніх дітей. А ще з НУШ ми отримуємо все необхідне для молодшої школи, і тоді в батьків виникає питання: “А що, ми не долучимося?”. Як результат, батьки початкових класів подарували школі тенісні столи, забезпечили іграми.

ЛАЙФХАК № 4. ЯК ОБ’ЄДНАТИ УЧНІВ

У гімназії навчаються діти з родин різних національностей, є змішані сім’ї: китайці, японці, араби, українці. Наші діти знають, що треба бути толерантними, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, національності та віросповідання іншої людини. Ми постійно про це говоримо й намагаємося об’єднати дітей навколо спільної справи.

Освітня програма закладу передбачає соціально-культурну інтеграцію через предмети. Йдеться, скажімо, про японську культуру вихованості та стриманості. Ми занурюємось у культуру інших народів, бо треба знати деякі особливості менталітету й систему цінностей, аби уникнути конфліктів. Тобто головне – це профілактика. Наприклад, для східних культур мама – це людина, про яку не можна говорити щось образливе.

5 уроків на тиждень японської мови не можуть бути пов’язані лише з прописами ієрогліфів або граматикою. Якщо у тій чи іншій культурі прийнято дарувати подарунки та пити чай зі всіма, то ми так і робимо.

А замість традиційних класних годин щоосені проводимо марафон “Тепло родини – захиснику України”. Ми знаємо, що влітку маємо консервувати помідори та огірки, заготовити варення, аби принести восени домашні смаколики та відправити до шпиталю. Це нас згуртовує, об’єднує родини. Також проводимо заходи для дітей з ООП Святошинського району – влаштовуємо для них свято у гімназії (майстер-класи, концерт і дискотеку). Захід має мету привернути увагу до проблем дітей з інвалідністю, допомогти їм інтегруватися у суспільство, виховувати гідність, толерантність, доброту й взаєморозуміння, протидіяти булінгу(цькуванню).

ЛАЙФХАК № 5. ЯК ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТИ ТА ЦЬКУВАННЯ

У нас потужне самоврядування – президент гімназії і кабінет міністрів. Якщо щось сталося, діти можуть підійти до авторитетних старших учнів. А ті – проведуть профілактичну розмову з кривдниками, аби пояснити, що так не годиться. Якщо в якомусь класі виявляється група активних дітей, які ображають інших, то класний керівник відверто з ними розмовляє. Часто на цьому конфлікти завершуються.

За потреби з ними спілкується і заступник із виховної роботи та соціальний педагог, а педагог-організатор готує позаурочні заходи, аби об’єднати дітей.

Ми намагаємося будувати стосунки з учнями на взаємоповазі й довірі, тому в нас не лякають директором і не викликають батьків до школи. Спочатку намагаємося з’ясувати все в колективі.

Конфлікти між батьками вирішуються важче, ніж між дітьми, тому що діти тиснуть руки і забувають, а батьки продовжують з’ясовувати стосунки. Наприклад, дитина приходить додому, розповідає батькам про конфлікт, а дуже амбітна мама каже:“Як ти зміг так просто забути?” – і подає заяву до ювенальної поліції. Тоді ми починаємо працювати з батьками. Пояснюємо їм, що дитина вже не бачить конфлікту, натомість мама хоче покарання й реалізації своїх амбіцій.

Дієво, коли в моєму кабінеті збираються дві сторони. Але варто дати батькам час. Бо в перший день здається, що ситуація катастрофічна. А наступного – градус падає, і всі готові шукати шляхи вирішення.

Тоді ми обговорюємо ситуацію та домовляємося. А потім подаємо руки, і кожен бере на себе певні гарантії та відповідальність. Я, як директор, – що ця ситуація у школі буде контролюватися, батьки – що дітям треба товаришувати й чути одне одного.

Читайте попередні тексти із серії:

  1. Директорські лайфхаки: контракти з дітьми про хорошу поведінку та алгоритм вирішення конфліктів у школі
  2. Директорські лайфхаки: як оновити колектив, випрацювати спільні правила для школи й покращити простір
  3. Зібрати актив школи і вчити дітей не конфліктувати. Як львівська директорка розв’язує проблеми
  4. Директорські лайфхаки: співпраця з підприємцями й сортування сміття
  5. Директорські лайфхаки: де брати гроші на зміни і що робити, якщо з вчителем не по дорозі
  6. Директорські лайфхаки: як старші вчителі навчаються у молодших, співпраця з батьками та лавка примирення

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото крім підписаних: Дмитро Ларін

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.

Матеріали за темою

Обговорення