Напишіть нам

Всі теми

Рівні підтримки для дітей з ООП: що змінюється та які виклики

Чи знаєте ви, що якщо ви – педагог і ще не мали досвіду роботи в інклюзивних умовах, то однаково вже працювали з дітьми на першому рівні підтримки? А якщо ви вчитель молодших класів чи шкільний психолог, то знаєтеся на цьому питанні на рівні експерта? Ще не вірите?

Зміни, внесені в Порядок організації інклюзивного навчання в школі, що ввели рівні підтримки для дітей з ООП, передбачають, що перший рівень – універсальний. Тобто він може бути застосований до будь-якої дитини, яка має труднощі з навчанням, а отже, потребує підвищеної уваги чи неспецифічної допомоги.

За рівнями підтримки тепер відбуватиметься не лише навчання й надання корекційних послуг, а й виділення ресурсів на забезпечення такої підтримки.

Допомогти розібратися з найбільш болючими питаннями освітян щодо нового інклюзивного законодавства погодилися:

Інна Горбенко, кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри менеджменту, практичної психології та інклюзивної освіти університету Григорія Сковороди в Переяславі, тренерка БФ “Крок за кроком”, залучена тренерка ЮНІСЕФ із питань інклюзивності;

Ірина Калініченко, завідувачка кафедри педагогічної майстерності та інклюзивної освіти в Полтавському ОІППО, тренерка ВФ “Крок за кроком”, тренерка з питань інклюзії.

Говорили про таке:

  • що впливає на визначення рівня підтримки для дитини з ООП;
  • яким є міжнародний досвід у диференціації інклюзивної підтримки;
  • що таке перший рівень і чому його не варто боятись;
  • чи не змусять педагогів працювати більше без оплати;
  • як діяти батькам, якщо вони не згодні з рішенням щодо їхньої дитини.

ЩО ТАКЕ РІВНІ ПІДТРИМКИ

Рівнів підтримки – п’ять. Вони визначаються в результаті комплексної оцінки фахівців ІРЦ (2–5 рівні) чи шкільної команди супроводу (1 рівень). Нині, під час адаптаційного періоду, коли треба визначити рівні підтримки для всіх дітей, які вже мають висновки ІРЦ, центри та школи працюють спільно.

Ключовим моментом є те, що для визначення рівня підтримки фахівці тепер мають відштовхуватися від потреб дитини, а не від її діагнозу (нозології).

Перший рівень

Перший рівень надається за рішенням школи. Для цього створюється команда супроводу, яка ухвалює рішення про надання дитині першого рівня підтримки та складає індивідуальну програму розвитку (ІПР). Таке підтримання здійснюється ресурсами самого закладу. Тут не передбачено створення інклюзивного класу та відкриття ставки асистента вчителя. Кількість таких дітей у класі не обмежена. Додаткове фінансування не виділяється.

Другий рівень

Починаючи з другого рівня, з’являються підстави для створення інклюзивного класу та введення посади асистента вчителя. Окрім того, з цього рівня обов’язково потрібно складати не лише індивідуального плану розвитку, як і на першому рівні, але й індивідуальну навчальну програму.

Діти на другому рівні можуть потребувати додаткового обладнання та матеріалів (дозволяється витратити 10% від загальної суми фінансової підтримки), а також додаткових корекційних занять (не більше 2 на тиждень). У класі може бути не більше 3 дітей із другим рівнем підтримки.

Третій рівень

Цей рівень вважається помірним ступенем прояву труднощів, тому в класі може бути не більше двох таких дітей. Окрім асистента педагога, спеціалісти можуть рекомендувати забезпечити асистента дитини. На закупівлю додаткового обладнання використовується до 20% фінансування, а корекційних занять таким дітям призначають до 4 на тиждень. Тут, як і на другому рівні, дитина може потребувати адаптації навчальної програми.

Четвертий і пʼятий рівні

Четвертий та п’ятий рівні – найскладніші. У класі може навчатися лише одна дитина з труднощами тяжкого (4-й) або найтяжчого (5-й) ступенів. В обидвох випадках дитина потребує асистента дитини, а також адаптації чи модифікації навчальних програм, а іноді – і результатів навчання. На додаткові засоби навчання можна витрачати до 35% коштів.

На 4-му рівні передбачено до 6 корекційних занять на тиждень. На п’ятому – 8, до того ж тут дозволено використовувати альтернативні та спеціальні методи навчання, проведити заняття із самообслуговування тощо.

Школа, за рішенням команди супроводу із залученням представника ІРЦ та погодженням із батьками, може змінювати рівень підтримки в межах одного суміжного рівня, якщо вирішить, що це піде на краще дитині. Першого рівня це не стосується.

Інфографіка: Державна служба якості освіти

РІВНІ ПІДТРИМКИ: СВІТОВА ПРАКТИКА З УКРАЇНСЬКОЮ ОСОБЛИВІСТЮ

“Відтепер фахівці ІРЦ визначатимуть рівень підтримки дитини, і від цього залежатиме, яку кількість корекційно-розвиткових годин матиме дитина, і відповідно, який обсяг фінансування з додаткової субвенції (так званої інклюзивної субвенції, – ред.) буде спрямований на оплату цих занять та який відсоток від суми – на придбання додаткового обладнання”, – починає Інна Горбенко.

За словами Ірина Калініченко, головне, що потрібно розуміти, визначаючи рівень підтримки дитини, – що відправною точкою є не медичний діагноз, а потреба дитини в підтримці.

“Нині ми дивимося на дитину, бачимо певне порушення й думаємо, як його коригувати під час навчання. Це неправильно. Треба змінити кут зору, абстрагуватися від медичного діагнозу й подивитися, якої підтримки потребує дитина, аби активно працювати на уроці та засвоювати матеріал разом з однолітками. Тобто найперше, що ми маємо зробити, – змінити філософію та підхід до визначення рівнів підтримки”.

Експертки зазначають, що така диференціація рівнів підтримки – не новаторство.

“Наприклад, – розповідає Інна, – у країнах, які мають понад 30 років досвіду впровадження інклюзивного навчання, а саме США, Канада, використовується так звана, – “трирівнева модель втручання” (дослівна назва). Вона чітко показує роль учителя та інших фахівців у підтримці дітей з особливими освітніми потребами на кожному з рівнів. Підтримка визначається індивідуально й потребує різних ресурсів.

Тому сама ідея непогана. Однак, наявний документ дещо нівелює сам підхід до визначення рівня підтримки і створює колізії у сфері нормативно-правового забезпечення“.

Наприклад, у Положенні про ІРЦ визначено, що рівні підтримки визначають консультанти ІРЦ. У Порядку організації інклюзивного навчання йдеться про те, що в разі відсутності визначеного рівня підтримки таке оцінювання проводить команда супроводу дитини в школі із залученням фахівця ІРЦ.

Але ж рівень підтримки (окрім універсального) можна визначити за результатами комплексної оцінки розвитку дитини. І таку оцінку здійснює команда інклюзивно-ресурсного центру, а не одноосібно, – зазначає Інна.

Чому я кажу одноосібно? Якщо рівень не визначили в ІРЦ, а лише один представник прийшов у заклад, то, за суттю, це рішення ухвалює він. Шкільна команда супроводу в кращому випадку дасть інформацію про дитину з результатів спостереження.

А якщо взяти невеличкі міста (я вже мовчу про сільську місцевість), де в шкільній команді в кращому випадку зі спеціалістів буде психолог, а в гіршому – нікого, окрім педагогів? А тепер уявімо дитину (наприклад із РАС, і тут рівень буде варіюватися від 2-го до 5-го, залежно від складнощів порушення розвитку) – шкільна команда й один представник ІРЦ. Така “колегіальність” – дуже формальна.

Я переконана, що рівень мають визначати ті команди, де є всі для цього фахівці, зокрема ІРЦ (хоча в нас навіть в ІРЦ не завжди є всі потрібні для цього спеціалісти)”.

Або ж у новому Порядку організації інклюзивного навчання прописано, що “організацію інклюзивного навчання учнів забезпечує асистент вчителя, посадові обов’язки якого визначаються його посадовою інструкцією, що затверджується керівником закладу освіти, відповідно до вимог законодавства”.

Це яскрава ілюстрація нерозуміння процесу навчання, – каже Інна Горбенко. – Адже інклюзія – це не окреме навчання дітей з ООП, воно охоплює ВСІХ дітей класу. Й організовує його ВЧИТЕЛЬ, серед професійних компетентностей якого визначено ІНКЛЮЗИВНУ, а саме – вміння формувати інклюзивне середовище, працювати з багатоманітним контингентом учнів, надаючи підтримку дітям, які цього потребують. Асистент йому допомагає в цьому“.

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ: ЧИ ЗМІНИТЬСЯ ЩОСЬ У РОБОТІ ПЕДАГОГІВ

Найбільше питань сьогодні спричиняє перший рівень підтримки, зазначають експертки. Він не передбачає створення інклюзивного класу, введення посади асистента педагога чи державної субвенції. Проте дитина має отримувати підтримку від учителя та школи. І виникає питання: чи тепер учителі повинні працювати з такими дітьми з власної ініціативи й безплатно?

Експертки кажуть, що в школі завжди були і є діти, які потребують більшої уваги вчителя на певному етапі. Наприклад, під час адаптаційного періоду діти з низьким рівнем готовності до школи, не пов’язаним із порушенням розвитку, діти з національних меншин, для яких українська мова не є рідною, з малозабезпечених родин тощо. Педагоги й раніше надавали підтримку та приділяли додаткову увагу таким дітям, без додаткових вказівок.

Так само, як і психолог у межах своїх посадових обов’язків працював з усім класом, аналізуючи особливості та потреби кожної дитини, визначаючи моменти, у яких вона потребує підтримки та якої саме. Фактично, саме про цю категорію учнів і йдеться.

“Перший рівень підтримки, – наголошує Ірина Калініченко, – це такий собі трамплін до інклюзії. Дуже часто батьки не готові одразу визнати наявність у своєї дитини особливих освітніх потреб, хоча вчитель, який спостерігає за нею щодня, розуміє, що дитині потрібні індивідуальний підхід і допомога”.

“Світовий досвід показує, що перший рівень підтримки – універсальний, він стосується всіх дітей класу, передбачає використання вчителем принципів універсального дизайну для навчання, – доповнює колегу Інна Горбенко. – Він не потребує створення команд супроводу, але ресурс наявної команди закладу водночас може використовуватися”.

На жаль, Україна ніяк не може відмовитися від паперової бюрократії, зазначає Інна.

“Наприклад, у документі визначено: щоб організувати підтримку дітей у класі, що відповідає першому рівню, батьки мають написати письмову заяву, директор – створити команду супроводу ДИТИНИ (а відповідно до Положення про команду супроводу, визначений склад команди затверджується наказом по школі).

Не зрозуміло, який у цьому сенс і наскільки збільшиться кількість наказів. Невже є в когось ілюзія, що педагога змусять працювати якісно додаткові накази?! Усе, що сьогодні потрібно вчителю, – це методична наставницька підтримка в нових для нього ситуаціях (як впоратися з конктретною проблемою)”.

На першому рівні підтримки, підкреслюють експертки, вчитель використовує такі методи, підходи, завдання, щоби сприяти максимальній залученості кожного учня. Водночас він може застосовувати інструментарій та технології інклюзивного навчання, щоби залучити до активностей якомога більше учнів.

“Світовий досвід трирівневої підтримки свідчить про те, – каже Ірина, – що 85 % дітей потребують універсальної підтримки. Це означає, що під час уроку вчитель задіює якомога більше способів донесення інформації – розказує, показує, дає щось послухати, побачити, помацати руками. І так уже більшість дітей класу будуть залучені”.

З одного боку, це зрозуміло. З іншого – документ лишає чимало запитань, додає Інна. Зокрема – чому можливий формат підтримки для дитини на першому рівні визначено формально, а не з огляду на індивідуальні потреби.

“Наприклад, – акцентує Інна, – перший рівень підтримки не передбачає допомоги дитині асистентом. Але в співпрацці з БФ “Крок за кроком” ми реалізували дворічний проєкт щодо надання підтримки дітям ромських меншин. Працюючи в закладах Ужгорода та Мукачева з дітьми й сім’ями, ми пересвідчилися, що більшість із них не потребують адаптацій чи модифікацій. Труднощі були в розумінні та використанні української мови.

Ці діти потребували тимчасової підтримки, аби впоратися з цими труднощами. І залучення асистентів із ромської громади (особи, які володіли й ромською мовою, й українською) дало змогу включити учнів в освітній процес”.

Цим прикладом Інна Горбенко ілюструє, що для визначення рівня підтримки відправною точкою має бути аналіз труднощів, які виникають у дитини та вдумливе визначення дій, засобів і ресурсів, які потрібні, щоби допомогти учням вклбчитися в навчання і відчувати свою успішність.

“Або, як свідчать міжнародний досвід і практика самих педагогів, перший рівень не передбачає адаптацій і модифікацій, – наводить ще один приклад експертка. – Однак у новому документі йдеться – “на підставі рішення команди психолого-педагогічного супроводу щодо надання підтримки першого рівня, складається індивідуальна програма розвитку”. У той час, коли і практика, і світовий досвід показують, що індивідуальна програма розвитку на цьому рівні не розробляється”.

ЩО ЩЕ ВАЖЛИВО ПАМ’ЯТАТИ КОМАНДАМ СУПРОВОДУ

Нове положення визначає критерії рівнів підтримки, але вони – орієнтовні. Ключовим моментом є те, що діагноз чи нозологічна група не можуть бути визначальними.

“Діти однієї нозологічної групи можуть потребувати різної підтримки, а отже – і різних ресурсів, – ще раз наголошує Інна Горбенко. – Усе залежить від того, які труднощі в дитини виникають і які ресурси (дії, засоби, матеріали) необхідні для її включення в освітній процес”.

У школах уже активно проводять зустрічі команд підтримки дітей з ООП за участі фахівців ІРЦ задля визначення груп підтримки. Тут варто пам’ятати про кілька моментів.

Якщо дитина вже була на інклюзивному навчанні, – акцентує Ірина, – у неї були асистент вчителя, корекційні заняття, і ця дитина показувала непогані результати, то вона точно не може отримати менший набір послуг, ніж потребує на даному етапі“.

Експертки зазначають, що визначення рівня підтримки – питання дискусійне та певною мірою суб’єктивне (залежно, хто це рішення ухваляє).

“Ми (маю на увазі нашу традиційну ментальність) дуже боїмося робити помилки, бо очікуємо за них покарання, – каже Ірина Калініченко. – Ми прив’язані до різноманітних документів та алгоритмів роботи.

З інклюзією, як написано, не вийде. Інклюзія – це про гнучкість, про те, що ми ставимо прості цілі для дитини та всі разом допомагаємо їх досягати. Тому це абсолютно нормально, коли спочатку визначено один рівень підтримки, а під час роботи з дитиною з’ясувалося, що його не вистачає й потрібно змінити”.

Варто також пам’ятати, що активними членами команди підтримки дитини є і її батьки, які не лише мають право голосу, але й, як і раніше, без їхнього підпису на документах (висновок ІРЦ, протоколи зустрічей команди підтримки, ІПР тощо) рішення щодо підтримки дитини є недійсним. Це означає, що якщо батьки не погодяться з рішенням щодо рівня підтримки, усій команді доведеться шукати компроміс.

“Нині визначення рівня підтримки відбувається на основі бачення, вражень і результатів дитини, якими ділиться на спільній зустрічі кожен учасник – вчитель, корекційні педагоги, психолог, асистент вчителя, батьки, – наголошує Ірина. – Кожне слово є однаково вагомим для ухвалення рішення. Завдання фахівці ІРЦ на такій зустрічі – класифікувати труднощі та потреби дитини, її сильні та слабкі сторони, щоби спільним колегіальним рішенням визначити рівень підтримки.

Якщо батьки не згодні з таким рішенням і не підписують протокол, команда повинна засідати, аж поки не досягне результату, який влаштує всіх. Коли ж переговори зайшли в глухий кут (не відкидаю того, що подібні історії можуть бути), я би рекомендувала подаватися на повторну комплексну оцінку в ІРЦ”.

Як подати заявку на повторне комплексне оцінювання, дивіться в нашій інфографіці.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – puhimec, Depositphotos

Публікація підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.