Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Робота з людьми – як навчати цього в школі

Всесвітній економічний форум визначив ТОП-10 навичок, які будуть потрібні для роботи через 5 років.

До групи “Робота з людьми” увійшли лідерство та соціальний вплив.

Як формувати ці вміння в учнів “Новій українській школі” розповіли”:

  • вчителька географії й економіки Ліцею №144 Києва Оксана Данилова;
  • вчителька англійської мови школи №5 м. Суми, фіналістка TOП-10 конкурсу Global Teacher Prize Ukraine 2020 Вікторія Ломака;
  • вчителька хімії технологічного багатопрофільного ліцею імені Артема Мазура, фіналістка TOП-10 конкурсу Global Teacher Prize Ukraine 2020 Наталя Зима.

КЛАСНІ ОБОВ’ЯЗКИ ТА СПІЛЬНА РОБОТА

Велику роль у вихованні лідерів відіграє класне та шкільне самоврядування, каже Вікторія Ломака.

“Як класний керівник, я кожному з учнів добираю, звісно, за їхньою згодою, сферу відповідальності. Це може бути перевірка щоденників, підготовка до шкільного свята, проведення фізкультхвилинки чи допомога учням, які захворіли та не змогли опанувати пройдений матеріал тощо”.

Учням подобається відчувати, що в них є відповідальність за свою роботу. Вони навіть заводять власні записники, де фіксують, що вже зроблено й що потрібно зробити. Вони відчувають себе та свою роботу важливими.

“Чудову можливість розвинути в собі лідерські якості та вміння працювати в команді надає гра або будь-яка спільна справа. Якщо є можливість піти в похід з учнями, то можна пограти в гру на розвиток лідерських якостей “Сліпий, німий, поводир”“.

Кожен учень може побути в ролі поводиря-лідера, але водночас він чи вона не лише мають вести за собою групу, але ще й узяти відповідальність за одного з учнів, у якого перев’язані очі, та за іншого, хто не має права говорити. Під час походу учні міняються ролями. Це глибоко розкриває людей. Вони на практиці розуміють, що лідер має піклуватися не лише про себе, а ще й думати про інших людей.

Спільна справа теж допомагає учням розкритися, каже Вікторія.

“Звісно, за умови, коли ви надаєте можливість усім учням узяти в ній участь. Бо інколи діти задля привернення до себе хоч і негативної, але уваги, поводяться не зовсім чемно. Але ми маємо розуміти, що це відбувається насамперед через те, що вони хочуть бути поміченими”.

Для вчительки та її учнів такою спільно справою став Євроклуб. Багато учнів пройшли через цю шкільну організацію.

“Разом ми виграли численні конкурси та створили неймовірні проєкти, які були оцінені як на всеукраїнському, так і міжнародному рівнях. Зараз вони є лідерами вже студентського самоврядування, працюють у профспілках або є старостами своїх груп в університетах”.

На думку Вікторії, головне, що вчителі можуть зробити для учнів, – надати можливість відчути власну відповідальність за якусь посильну для нього чи неї роботу.

“Часто ми відмахуємося від цього – “Вони ще діти!”. Але за всі мої роки роботи жоден учень, якому я повірила та довірила посильну справу, мене не підвів”.

ПАРАЛЕЛІ З ДОРОСЛИМ ЖИТТЯМ

Оксана Данилова каже, що найкращий спосіб тренувати лідерські навички та показувати важливість соціальної взаємодії – пропонувати дітям реальні життєві ситуації.

“Я опанувала нову професію. У свій вільний від роботи час і під час відпустки працюю екскурсоводом. Наші вчителі здебільшого, коли підпрацьовують, намагаються це приховувати. А я вирішила ділитися своїм досвідом і зрозуміло говорити про те, що важливо вчитися все життя”.

Показовим був випадок, що стався однією з осеней. Завдяки багатьом проєктам, до яких залучена Оксана, через соцмережі її знайшла українка, яка виїхала до Парижа 11 років тому. Приїхавши в Київ, попрохала провести екскурсію.

“Ми з нею гуляли парком, коли зустріли мою ученицю 9 класу, яка займається фотографією. Вона нас сфотографувала й це фото поїхало до Парижа. Цим ми показуємо, що ми разом навчаємося – я дізнаюся нове й ділюся цим. Так само мої учні діляться своїми вміннями. Мої учні, які танцюють, наприклад, беруть участь у міжнародних проєктах, навчають учителів танцювати. Ми міняємося ролями з учнями. І це класна штука. Через зміну ролей можна показати, що ти теж можеш починати з нуля, що ти вчишся“.

ДАВАТИ ДІТЯМ ПРОЯВИТИ СЕБЕ В ЧОМУСЬ СВОЄМУ

З колегою з Новоград-Волинського, коли пані Оксана брала участь у Zoom-конференції “Інтенсив для освітян – методика формування цінностей та розвитку м’яких навичок учнів”, вони домовилися познайомити учнів дистанційно.

З вересня 2020 року раз на тиждень 10 київських і 10 новоград-волинських учнів із шостих до десятих класів спілкуються онлайн.

У всіх проєктах я намагаюся долучати дітей різного віку. Старші навчають молодших. Знайомлячись, обговорюючи певні теми, жартуючи, діти зрозуміли дві цінності за цей час – цінність живого спілкування й родини. Ми запропонували дітям згодом відзняти невеликі історії, у яких би вони розповіли іншим про себе”.

Потім діти мають змонтувати ці ролики, об’єднати їх і завантажити на YouTube.

Дедлайни, вчасне виконання домашнього завдання, заповнення щоденника, допомога однокласникам, вчителю – це теж лідерство, яке проявляється в щоденних справах, вважає Оксана.

“Діти мають вчитися брати відповідальність на себе, самостійно розв’язувати власні проблеми. Наприклад, забув підручник, то подумай, що варто зробити – пересісти до однокласника, чи сфотографувати сторінку на телефон”.

Буває, що школярі, які не демонструють високих академічних успіхів, можуть справлятися з іншими труднощами.

“Був випадок, коли в підсобному приміщенні класу, де якраз відбувався урок математики в 6 класі, я мала проводити конференцію через Zoom. Мій телефон не витримав навантаження, і я звернулася по допомогу до учнів. Одна дівчинка швидко опитала однокласників, у кого телефон зі швидкісним інтернетом, і допомогла мені підключитися. Це був супер-приклад. Ця школярка не дуже добре вчиться, але вона побачила ситуацію і прийшла на допомогу”.

ВИХОДИТИ ЗА МЕЖІ УРОКУ

Наталя Зима каже, що для школи нині головне завдання – навчити дітей користуватися знаннями, працювати з інформацією, взаємодіяти з іншими людьми.

“Саме поняття лідерство трансформується. Спочатку більше говорили про лідера, як про людину, яка веде за собою. Зараз лідер – це той, хто може зорганізувати певну групу, допомогти виконувати певні функції – робочі, світоглядні”.

Чимало колег, за словами Наталі, цієї функції школи не бачать узагалі.

“Є вчителі, які бачать свою роль у тому, щоби навчити конкретного предмета. І я прийшла з таким баченням до школи, що маю всіх навчити хімії. Треба вчасно зрозуміти, що це неправильний запит. У дітей є різні бачення себе і свого розвитку. Коли ти тільки те й робиш, що насаджуєш свій предмет, тоді вони і втрачають зацікавленість ним. Високий професіоналізм учителя, коли ти залюблюєш у свій предмет, але водночас дитина може не дуже в ньому орієнтуватися в плані вимог програми”.

Страх інтегрувати предмети, викладати курсами виникає через те, що вчителі бояться показати, що в чомусь не компетентні.

“Важливо, щоби школа ставала не місцем, куди здають дитину з 9-ї до 15-ї, а місцем, де їй може бути цікаво й поза уроком. Оскільки ми маємо освітню субвенцію, яка покриває лише навчальний процес, то має з’явитися механізм, який би міг мотивувати вчителя робити щось поза уроками. Тому що жодні вказівки чи виховна робота – це неефективно”.

НАСАМПЕРЕД РОЗУМІННЯ СЕБЕ

Про формування лідерства й соціальної взаємодії можна говорити тоді, коли кожен розуміє себе, упевнена Наталя. Крім hаrd- та soft-skills, варто говорити про self-skills – як про вміння розуміти себе, висловлювати свої почуття і вміння чути.

“Людина не може бути в соціумі, якщо вона не розуміє себе. Перше, що варто робити в школі, – це навчитися розповідати про себе: як я себе почуваю, чого б мені хотілося, чи комфортно мені. А в нас часто дорослі люди не можуть про це сказати. Ми інколи самі не розуміємо, що з нами відбувається, бо нас цього не навчили”.

Фото: автор – AtlasStudio, Depositphotos

Наталя каже, що часто виникає проблема між дітьми й батьками, оскільки останні не можуть зрозуміло висловити свої емоції, побоювання чи надії. Інколи батьки стають для дитини тягарями, які не дають розвивати вміння.

У батьків також часто спричиняє шалений спротив, коли вчитель щось робить поза шкільною програмою.

“Волонтерські ініціативи дуже часто обмежуються батьками. Немає розуміння волонтерства, соціальних взаємодій”.

ДІЛИТИСЯ НЕ ЛИШЕ ІСТОРІЯМИ УСПІХУ, А Й ІСТОРІЯМИ НЕВДАЧ

У ліцеї, де працює Наталя, є ZClub – простір для позашкільних активностей. Ідею його створення всі сприйняли спочатку на “ура” – і діти, і вчителі.

Це вчительський волонтерський проєкт. Адміністрація дозволила використовувати бібліотеку раз на тиждень для зустрічей, обговорень, заходів. Однак, після перших зустрічей робота клубу наче завмерла.

“Почалося це не з успіху, а з добре розписаного проєкту, який подобався всім. Але після того, як діти почали менше приходити, ми зрозуміли: ми, вчителі, робили те, що вважаємо правильним для дітей. Ми розписали цей проєкт як гурткову роботу, а дітям це нецікаво. Тоді ми почали запитувати їх, що будемо робити наступного разу”.

До карантину щоп’ятниці в бібліотеці, або “на базі”, як називали ZClub його відвідувачі, там збиралися ті, кому було це цікаво.

“У нас не було постійного складу учасників. Було ядро, і всі охочі від 6-х до 11-х класів. Ми обговорювали книжки і фільми, грали в настільні ігри, тому що я майстер гри Світ громад. Потім підтягнулася фінансова грамотність”.

ZClub уже провів два ЕдКемпи із залученням дітей-волонтерів.

“Після цього діти зрозуміли, що школа – це місце їхнього життя, що вони тут щось вирішують, вони чогось варті, до їхньої думки прислухаються, що вони важливі”.

Для дітей з’явилася потреба щось робити поза навчанням. Крім ЕдКемпів, провели презентацію клубу фінансової грамотності для директорів Хмельницького.

“Директори шкіл були щиро здивовані, що наші діти, а не ми провели для них тренінг із фінансової грамотності – грали в настільні ігри, провели урок із фінансової грамотності. З такими дітьми й на уроках тоді легше”.

БЕЗ ДОВІРИ НЕ БУВАЄ ЛІДЕРСТВА

Коли формується поле довіри, краще всім – і дітям, і вчителям, і батькам.

“Школа дає навичку спілкування і взаємодії з різними людьми. Треба розуміти, що твоя сила в команді, у людях, які поряд”, – каже Наталя.

Одного разу на урок прийшла практикантка.

“Я прийшла зі своїм планом уроку, а діти кажуть: “Ми не розібралися в попередній темі, повторімо і пройдімо її знову”. Тобто, вони не побоялися мені про це сказати, а я не сильно засмутилася, що урок піде не за планом. Лише практикантка дивувалася й питала: “А що так можна?”. Так потрібно. Бо якщо ти скажеш: “Я вам пояснювала минулого разу й це ваші проблеми, що ви не опанували матеріал, то наступного разу діти до вас уже не звернуться. Та і про якість навчання тоді говорити не доводиться”.

А ще вчитель – мотиватор для дітей.

“Мене діти часто запитують: “Навіщо ви ще вчитеся, ви ж багато знаєте”. А я відповідаю – бо це потреба часу. І коли вони бачать, що вчитель теж чогось прагне, досягає певних цілей, вчиться чогось нового поза своїм предметом – це потужна поведінкова модель”.

Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: автор – serrnovik, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення