Стрес від війни погіршує запам’ятовування: як тренувати свій мозок та чи допоможе в цьому зубріння віршів

Довготривалий стрес, який переживають зараз усі українці через війну, призводить до руйнування тих відділів нашого мозку, які відповідають за запам’ятовування. Звідси й виникає послаблення когнітивних навичок і, зокрема, пам’яті. Важче сприймаються великі обсяги текстів, а слова під час мовлення взагалі можуть “вилітати” з голови.

ГО “Смарт освіта” й онлайн-медіа “Нова українська школа” продовжують третій сезон подкастів “Дофамін для освіти”. У четвертому епізоді сезону ми поговорили з професоркою, докторкою біологічних наук та нейрофізіологинею Наною Войтенко про те, що відбувається з нашими когнітивними навичками під час війни та як тренувати свій мозок.

Подкаст можна послухати на сторінці (там також є посилання на найпопулярніші подкастинг-платформи та на попередні записи) або нижче.

Читайте текстову версію подкасту, якщо вам зручніше працювати з текстом:

• як впливає стрес на наші когнітивні навички;
• що допомагає розвивати нашу пам’ять;
• чи корисне зубріння віршів напам’ять;
• коли краще повторювати матеріал – зранку чи ввечері;
• як тренувати свій мозок, аби покращити пам’ять.

ЧОМУ ПІД ЧАС ВІЙНИ МИ СТАЛИ ГІРШЕ ЗАПАМ’ЯТОВУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ

• Як стрес через повномасштабну війну позначається на наших когнітивних здібностях, навичках і пам’яті?

Стрес призводить до того, що ми всі зараз відчуваємо погіршення пам’яті. Адже коли ми переживаємо стрес, то відчуваємо загрозу для нашого життя. Тоді наша біохімія перебудовується і виділяються такі речовини, як стресові гормони, наприклад, кортизол. Це такий захист нашого організму.

Довготривалий стрес призводить насамперед до руйнування тих відділів нашого мозку, які відповідають за запам’ятовування, зокрема, це гіпокамп. Там складається вся інформація, яку ми накопичуємо за день.

Під час сну ці дані мають переходити до довготривалої пам’яті, у кору головного мозку. Але підвищений рівень кортизолу, який впливає на сам гіпокамп та зв’язки, може вбивати наші нейрони. Дослідження показали, що постійний стрес і, відповідно, підвищений рівень кортизолу стискають наш гіпокамп.

Крім того, нічні тривоги також порушують сон і це впливає на другий етап запам’ятовування – у корі головного мозку. Тобто інформація, яка мала би за восьмигодинний сон перейти до наших довготривалих “комірок” пам’яті, туди не переходить.

Водночас консолідація пам’яті – це не лише перенесення даних із короткотривалих комірок у довготривалі, це також обробка та збирання загального пазла. Саме консолідація лежить в основі того, що ми називаємо “ранок вечора мудріший”, коли нібито уві сні до нас приходять нові відкриття.

Але вони не приходять під час сну, просто завдяки процесу консолідації на ранок нам видається нова змінена картинка, яка доповнилася новою інформацією. Тож якщо в нас, грубо кажучи, перериваються всі ці процеси впливу на гіпокамп, консолідацію і, відповідно, перенесення пам’яті, то зрештою ми гірше запам’ятовуємо.

• Зараз люди значно спокійніше реагують на тривоги. Зважаючи на це, мозок однаково перебуває в стресі й ми просто цього не розуміємо? Чи ми вже адаптувалися, якщо це можливо?

Можливо. Наш організм так влаштований, що процеси адаптації продовжують працювати. Але це не означає, що ми зовсім позбавилися стресу. Наприклад, ми звикли до тривог, але неможливо звикнути до того, що гинуть наші близькі, знайомі. Тобто є те, що ми не можемо адаптувати, тож усе одно живемо під дією стресу. Усе це впливає на роботу мозку й насамперед пам’ять.

• А на яку саме пам’ять – довготривалу чи короткотривалу?

На обидві. На короткотривалу впливає тим, що в нас руйнуються зв’язки й гинуть нейрони в гіпокампі. Тому ми не можемо сконцентруватися на тому, що маємо запам’ятати протягом дня. А вночі, коли сон порушується, у нас страждає і довготривала пам’ять.

• Що можна зробити в цій ситуації для того, щоб якось покращити пам’ять у тих умовах, у яких ми живемо?

Для цього є різні практики, які допомагають знизити рівень стресу, але цим треба займатися. Щоб знизити рівень стресу, нам треба витратити енергію і правильно розподілити нашу глюкозу. Тут допоможуть заняття спортом. Чим більше ми стресуємо, тим більше фізичного навантаження нам треба робити, щоби знизити рівень кортизолу.

Тож, наприклад, дітям під час перебування в бомбосховищі варто запропонувати зробити якісь фізичні вправи або ж просто потанцювати та відволікти від тривожних думок. Бо стрес знижується двома шляхами:

• фізичними навантаженнями;
• та зміною фокуса на щось приємне, корисне. Це може бути медитація, молитва, спів, перегляд мультика тощо.

Завдяки цьому рівень стресу знижується і діти можуть повертатися до занять.

• Пригадую, раніше міністр освіти і науки України Оксен Лісовий казав, що коли вночі сон дитини перервала повітряна тривога й дитина не виспалася, то вона може не йти на перший урок.

Так, абсолютно згодна із цим. Можливо, у такі дні навіть треба якось посувати заняття чи їхній початок. Тому що після нічних атак навіть дорослим складно себе взяти в руки й зосередитися на роботі, а діти просто будуть спати на парті, особливо підлітки.

Доведено, що підліткам складно вставати зранку. Нещодавнє дослідження показало, що в підлітковому віці в дітей зміщений годинник. Якщо для дорослої людини вставати вранці о 7:00 – це нормально, для підлітків цей час відчувається, як для дорослого 5:00 ранку.

ПРО ВПЛИВ СТРАХУ НА НАВЧАННЯ, ПАМ’ЯТЬ НА ЦИФРИ ТА ЗНИЖЕННЯ КОНЦЕНТРАЦІЇ УВАГИ ЧЕРЕЗ СОЦМЕРЕЖІ

• Ми вже трохи розібралися, що в стресі ми погано вчимося і погано запам’ятовуємо. Водночас є така популярна фраза з минулого, мовляв, попри те, що діти колись боялися вчителів, вони все одно добре вчилися. Чи виправдані ці методи страху й покарання з позиції нейронауки?

Дійсно, коли людина налякана, то короткотривалий стрес може викликати зібраність. Тобто страх перед вчителем, публічним виступом, змаганням – це нормально, але він не може бути на постійній основі. Коли протягом 10–11 років дитина боїться вчителя, то це постійний стрес, чого не можна допускати в сучасній школі. Дитина має любити навчання. Коли ж вона залякана й робить усе “з-під палиці”, то це просто відіб’є бажання займатися цим предметом добровільно.

• А яка ймовірність того, що потім дитина цей матеріал забуде? Що сприяє тому, аби знання, які дитина отримала в школі, збереглися в пам’яті якомога довше?

Наша пам’ять краще сприймає інформацію, яка містить емоційне забарвлення – як позитивне, так і негативне. Але, з іншого боку, є і ті механізми нашої пам’яті, які намагаються забути те, що нам неприємне та пов’язане з якимись стражданнями.

Зі свого ж досвіду, я добре пам’ятаю, що два мої улюблені вчителі в школі були фізик і математик. Хоча предмети були досить складні, а педагоги – суворі, мені було дуже приємно перебувати на цих уроках. Вчителі були людяні й гарно ставилися до учнів. Тому, думаю, і в університеті я була більш зосереджена на фізиці саме через це.

• Тобто, якщо вчитель суворий, однак на уроках відбувається щось цікаве й дитина це запам’ятовує, то ймовірність того, що ця інформація з нею залишиться надовго, зростає?

Так, просто суворість до якихось вимог і злість чи роздратованість вчителя – це різні речі й діти це відчувають. Коли людина професійна і вона лише вимагає виконання певних правил – це нормально. Однак коли вчитель злий, лякає дитину і водночас це ніяк не пов’язано з виконанням якихось правил чи завдань, тоді це не працює і відбиває тягу до навчання.

• Часто від людей можна почути фрази “в мене погана пам’ять на цифри”, або “в мене погана пам’ять на імена/обличчя тощо”. З чим пов’язані такі особливості?

Вони пов’язані з тим, що в дитинстві, коли наш мозок поступово розвивався, було сформовано менше зв’язків у тих частинах нашої кори, які відповідають за запам’ятовування того чи того виду інформації. Тому в когось краща візуальна пам’ять, у когось – слухова, зорова, буває по-різному.

Але наші діти теж нерівномірно розвиваються. Когось віддали на спорт, когось на танці, когось на шахи. І тому мозок розвивається по-різному. Тож я всім кажу, якщо є можливість віддати дитину на різні гуртки, то це найкращий варіант для того, щоби мозок розвивався рівномірно. Однаково згодом те, що виявиться непотрібним, буде поступово відходити.

А чим більше дитина братиме участь у різних активностях, чим більше вона буде зацікавлена в них, тим краще вона потім буде використовувати свій мозок і свою пам’ять. Але потрібно дійсно прислухатися до бажань дітей. Якщо щось нецікаве, можливо, спробувати підібрати щось інше, наприклад, нецікавий спорт – спробувати танці, нецікава математика, спробувати знайти іншого вчителя тощо.

• Часто чую від вчителів, що сучасні діти – інші. У них проблеми з концентрацією уваги, із читанням. Якщо ми маємо дитину з порушенням концентрації уваги, що можна зробити, щоби покращити ситуацію?

Мозок розвивається разом із суспільством. Наша еволюція прийшла до того, що в сучасному світі з’явилися комп’ютерні технології. І чим далі, тим більше зростатиме їхня частка у всіх галузях. Тому просто сказати, що це погано, не можна, тому що в такий спосіб ми розвиваємося.

Швидше розвиваються і наші діти. Ще ми й наші батьки отримували більш-менш однакові дози інформації. А зараз це розвивається настільки стрімко, що батьки не встигають за розвитком дітей. Адже нині діти отримують більше інформації, ніж ми в їхньому віці й про це треба говорити.

Насамперед це має взяти до уваги школа. Якщо раніше в нас були уроки по 45 хвилин і ми в першому класі спокійно весь цей час могли просидіти за партою, зараз це неможливо.

Коли мій син у 10-річному віці відвідував одну з американських шкіл, то на уроках вони не сиділи весь час за партами. У них були круглі столи, які вони могли вільно пересувати по класу, щось майструвати за ними тощо.

Уже в 10-річному віці в сина було проєктне навчання, наприклад, у класі вони робили скафандр космонавта. Також у першій половині дня вони вивчали складніші предмети, коли дитина ще готова до концентрації. Кожного дня в школі була фізкультура, бо фізичні вправи теж підвищують концентрацію уваги.

• Реформа НУШ уже передбачає такі зміни. У нас є інтегрований курс “Я досліджую світ”, завдання для проєктної роботи й експериментів. Тобто в Україні ці речі вже теж рухаються. Я сподіваюся, що і проєктної та дослідницької частини буде значно більше, адже в такий спосіб діти значно краще запам’ятовують.

Допомагає сконцентруватися і командна робота. Бо коли ти в команді й від тебе щось залежить, то це створює розуміння власної відповідальності, мовляв, “я теж щось маю робити, бо ж усі чимось зайняті”. Це теж можна використовувати.

• Чи правильно я розумію, що ось ці підходи, які ви зараз описали через досвід вашого сина, це насправді те, як би мало відбуватися навчання з погляду нейронауки? Тобто емоційне забарвлення, проєктна та командна робота – це те, що потрібно для кращого опанування і запам’ятовування матеріалу?

Абсолютно. І концентрація тут дуже допомагає. Тому що коли ми приїхали до США, у мого сина діагностували синдром розсіяної уваги. Але в американській школі він уперше зрозумів, що йому подобається вчитися. На жаль, в українській школі 30 років тому це не відбулося.

• Наскільки важливе бажання вчитися для запам’ятовування матеріалу?

Це дуже необхідно. Знову ж таки наведу досвід мого сина. У тодішніх українських школах йому просто не подобалося вчитися. Щоби виконати домашні завдання, я 2–3 години вмовляла сина хоч щось зробити. Думаю, багато батьків із цим стикалися.

Коли ж ми опинилися в США, то син почав самостійно робити домашню роботу. Одного разу прибіг до мене з листками А4 і сказав, що написав англійською мовою есе про кальмара. Просто вдома сам сів і написав. Я була шокована. У дитини настільки з’явилося бажання вчитися, що він пішов до бібліотеки, узяв книжки й написав есе. І це дитина із синдромом розсіяної уваги.

• Додам, що реформа НУШ в Україні також починалася в тому числі для того, щоби повернути дітям любов та природну цікавість до навчання.

ЧИ ПОКРАЩУЄ ЗУБРІННЯ ВІРШІВ НАШУ ПАМ’ЯТЬ

• Ми з вами почали говорити про те, як краще запам’ятовувати матеріал. Скажіть, а зубріння віршів корисне? Чи це марна трата нашого мозкового ресурсу?

У самому форматі заучування віршів немає нічого поганого. Завдяки цьому створюються нові зв’язки й тренується пам’ять. Але треба врахувати, що краще й легше запам’ятовується та інформація, яка подобається.

Це стосується і віршів, і, зокрема, літератури, яку вивчають діти в школах. Якщо починати знайомство з літературою з творів, які дійсно будуть цікавими для учнів, то це розвиватиме в них любов до читання. Адже навчання має бути зрозумілим та цікавим.

• Тобто можна припустити, що якби вчителі не казали, що саме цей конкретний вірш – ваше домашнє завдання, а давали вибір, то тоді учні запам’ятовували б його краще?

Так.

• Мабуть, і відповідь на запитання, чому деякі люди можуть цитувати якісь книжки або вірші, криється в цьому. Тобто, якщо вони нам сподобалися, то ймовірність того, що ми зможемо згодом їх відтворити, значно більша? Якщо, звісно, не йдеться про якісь органічні ураження мозку.

Так, нормальний мозок запам’ятовує те, що емоційно краще.

• А чи працюють мнемотехніки [запам’ятовування за допомогою асоціацій та комплексних візуальних образів]? Чи можливо їх в адаптованому вигляді використовувати в наших школах?

Вони працюють. Тут залучена асоціативна пам’ять. Так само і з музикою. Коли ми хочемо вивчити вірш, то краще запам’ятовуємо його, коли кладемо слова на музику.

Асоціації працюють і під час вивчення мов. Наприклад, я досі пам’ятаю англійське слово “obstacle”, що означає “перешкода”. Коли я його вивчала, то уявляла термін, як те, що вдарилося “об скло”. Таких прикладів може бути багато і якщо цими техніками дійсно займатися, то вони допомагають.

Але це не якісь магічні фокуси, ми просто змушуємо наш мозок працювати, але працювати так, як він хоче, як йому легше. Адже ми будуємо асоціації на основі того, що вже запам’ятали. Тобто користуємося можливостями нашого мозку.

• Чи справді можливості нашого мозку безмежні?

Ні, це не так. Наприклад, наша коротка пам’ять обмежена. Вона як оперативна пам’ять у комп’ютері.

За день ми можемо завантажити лише певну кількість інформації. Тож батькам дуже важливо розуміти, що й комп’ютерні ігри, і домашні вправи та інші заняття за день – усе це йде в гіпокамп, а він обмежений.

Тому дітям важливо спочатку отримати корисну інформацію, а потім, якщо є час, погратися в якісь ігри, які теж покладуть інформацію в “комірчину пам’яті”. Тобто спершу те, що ми точно хочемо запам’ятати, а потім – усе інше, для душі. Інакше в нашого мозку просто не буде сил та ресурсу щось запам’ятовувати опісля.

• Коли ви говорили, що в гіпокамп не можна все помістити, я одразу подумала про інформаційне передозування. Наприклад, коли ми читаємо дуже багато новин та перебуваємо в інформаційному потоці, ми зрештою починаємо забувати якісь інші важливі для нас речі. І це фактично науково доведено?

Так, абсолютно. Особливо, коли зараз є великий потік негативної інформації, то потрібно себе якось обмежувати. Я змушую себе в якісь моменти відкладати телефон, не читати новини протягом дня. Так, це дуже складно, але це допомагає зосередитися на чомусь іншому.

Старші діти теж читають новини, але там гірша ситуація. Більшість із них зараз користується Tik-Tok і перебуває в коротких квантах інформації. Це теж перебудовує мозок дітей.

• До речі, хотіла згадати про ось цю фрагментарність інформації. Спостерігаю, що дітям, які користуються соцмережами й Tik-Tok зокрема, важче зосереджуватися на чомусь складному. А навчання насправді це ж теж про зусилля. Натомість у соцмережах формується звичка отримувати швидке задоволення, такий швидкий дофамін, замість того, щоб реально сісти попрацювати й досягти результатів.

Це дійсно проблема й із цим треба працювати. Дітям варто пояснювати необхідність доводити щось до кінця. Зараз же до дітей необхідність брати на себе відповідальність доходить трохи пізніше, через те, що вони звикли до цієї фрагментарності.

Наприклад, спочатку школа, потім університет, потім магістратура… І коли лише приходить необхідність працювати, тоді й зʼявляється розуміння, що є те, що треба робити на довготривалій основі. Тому батькам варто намагатися пояснювати це дітям якомога раніше.

• Дуже складно відповідати підліткам на запитання, на кшталт, навіщо їм знати, що таке валентність, як мені в житті знадобляться складні формули тощо. Як відповідати?

Відповідь така – наш мозок не безмежний. Він розвивається разом зі всіма нейронними зв’язками приблизно до 20–21 року. А потім ми лише користуємося тими зв’язками, які вже є, і на їхній основі вкладаємо нові знання.

Тож підліткам можна пояснити, що, можливо, валентністю, математикою, фізикою чи іншим предметом вони й не будуть користуватися, але завдяки тому, що вони вивчають, розвивається мозок. Наприклад, математика – це ж не лише про завдання, вона ще й гарно структурує наш мозок і зв’язки. А це в майбутньому можна використовувати під час ухвалення якихось рішень у багатьох сферах.

Якщо зараз дитина не буде цього вчити, то якісь відділи мозку залишаться недорозвиненими й після 20 або 21-го року не можна буде це виправити.

Усім відомий мультик про хлопчика Мауглі, який виріс поміж вовків, а потім потрапив до людей і все в нього склалося добре. Але в реальному житті дитина, яка до 6 або 8 років не чула людську мову, ніколи не зможе заговорити. У неї атрофуються зв’язки, які не були активовані. Адже щоби два нейрони утворили між собою зв’язок, від одного нейрона до іншого має прийти сигнал. Тобто, навіть якщо ми вивчаємо ту ж саму валентність, це активує сигнали й, відповідно, наші зв’язки в мозку.

ПРО ПОМІРНИЙ СТРЕС, ПОВТОРЕННЯ ПЕРЕД СНОМ І ВЕЛИКУ КІЛЬКІСТЬ ПРЕДМЕТІВ

• Ми вже зачепили питання, що допомагає нам запам’ятовувати та розвивати наш мозок. Згадали, що важливо, аби дитина не перебувала в сильному стресі. Водночас помірний стрес, який дозволяє швидко зібратися, корисний. Але стрес теж люблять демонізувати…

Тут можу навести приклад лабораторного експерименту зі щурами. Суть така:

• одну групу щурів помістили в дуже погані умови з малою кліткою, браком їжі, води, тобто умови постійного стресу;
• друга група була в більш комфортних умовах – їжа вранці й ввечері, дозована, але раз на тиждень їх били маленьким струмом;
• третя група мала найкращі умови – їжі скільки завгодно, велика клітка, без струму.

Яка ж група тварин жила довше? Друга. Тому що в них був помірний стрес і не було надлишків їжі, які призводять до ожиріння і скорочення тривалості життя. Тобто надлишковий стрес і надмірно розслаблений стан – шкідливі.

• Отже, помірний стрес, емоційно забарвлена інформація, навіть якщо вона негативна, але не надто сильна, тренування пам’яті – усе це допомагає нашим когнітивним навичкам. Також ви сказали, що перші уроки мають бути більш інтенсивними, тому що дитина тоді може краще сприймати інформацію?

Так, має бути баланс. Також першим уроком можна ставити фізкультуру, щоби діти проснулися. Ще допомагає покращити пам’ять розвиток дрібної моторики. Наприклад, гра на музичних інструментах. Я кілька років не брала гітару до рук, а зараз знову почала грати. За цей час я помітила, що дійсно стала рідше забувати слова й пам’ять покращилася.

• Часто серед дітей є така думка – якщо повторити інформацію ввечері, то на ранок вона ще буде в пам’яті. Я в дитинстві ховала книжку під подушку й думала, що на ранок усе буду знати. Чи корисні й дієві повторювання перед сном?

Насправді це працює, тому що саме під час сну відбувається перенесення пам’яті. Якщо перед сном наш гіпокамп ще не був повністю заповнений, то дійсно таку інформацію можна запам’ятати. Водночас під час ранкового повторення інформація наврядчи збережеться надовго, бо протягом дня одночасно надходить багато різних даних і попередні можуть просто загубитися. Тільки під час сну інформація переноситься в довготривалу пам’ять.

• Що ще може допомогти розвивати нашу пам’ять?

У комп’ютерах є багато тестів на увагу та тренування пам’яті, їх теж можна використовувати. Також у такий спосіб ви показуєте, що комп’ютер можна використовувати як друга, а не ворога. Особливо це ефективно для дітей, які не сприймають інформацію з книжки.

Також ефективні будь-які подорожі всією родиною. Чи то вийти просто в сусідній парк, ліс, торговий центр. Якщо це зближує батьків та дітей – це лише на користь. Адже взаємини між батьками й дітьми дуже часто є важливим елементом ставлення дітей до навчання. Тому важливо, щоби й батьки, і вчителі не були ворогами. Наш мозок хоче мати позитивні емоції від усього, тому від стосунків та взаємин нам треба отримувати задоволення.

• Ми з вами також згадували про гіпокамп, у який не можна помістити все. Я одразу подумала про дітей, у яких 17 предметів. У них велике завантаження різними предметами по 45 хвилини, на яких треба постійно перемикатися. Мені здається, що така система не сприяє запам’ятовуванню дитини…

З досвіду моєї роботи в США, у місцевих школах немає великої кількості різних предметів. Кожного року й кожного дня в них можуть бути одні й ті ж предмети, звісно, може змінюватися порядок. Так, щодня діти вивчають математику, англійську, займаються фізкультурою і музикою. Цікавим є викладання Science. Наприклад, один рік діти можуть вчити фізику і складати іспит, наступний рік – біологію, ще через рік – хімію тощо. Тобто вони не вчать ці предмети одночасно.

• Як впливає на ефективність навчання велика кількість різних предметів упродовж дня?

Це залежить від кількості перемикань між предметами. Якщо їх 2–3, то це нормально. А коли дитина має 10 предметів кожного дня і вони всі різні…

Є навіть освітня нейронаука (Neuroeducation), у якій на основі того, що ми знаємо про мозок, будується шкільна програма. Змінюється світ навколо нас, змінюються наші діти та їхнє сприйняття інформації. Тож, якщо ми будемо використовувати застарілі методики, то навчання не буде ефективним.

• А я часто думаю, що ми – батьки й вчителі – залишилися такими самими й ми не так швидко еволюціонуємо…

Не зовсім так. Це дуже індивідуально й також залежить від того, як розвивається наш мозок. Навіть якщо він не еволюціонує в органічному сенсі, тобто там залишаються ті ж самі відділи, але зв’язки формуються по-іншому. Швидкість інформації змінилася, що також впливає на формування конектому [повна мапа й опис структури зв’язків у нервовій системі організму] нашого мозку.

• А якщо в дитини спостерігаються проблеми з пам’яттю, до яких спеціалістів звертатися та в який момент?

Допомогти може сімейний лікар, який має обстежити дитину й потім направити до невролога, якщо є якісь проблеми. Також першочергово треба перевірити, чи не перебуває дитина в постійному стресі, чи не має вона перенавантаження. Дізнатися, які взаємини має дитина з друзями, з вчителями, чи нема булінгу або насильства. Це важливо.

• Я знаю, що ви досліджуєте біль понад 20 років. Ми зараз живемо в такий час, де і фізичного, і душевного болю дуже багато. Що би ви порадили людям зараз для того, щоби зменшити, полегшити цей біль із позиції нейронауки?

Треба змушувати себе відволікатися від проблемних думок, які вводять нас у депресивний чи пригнічений стан. Це теж своєрідне тренування. Також варто шукати те, що дає радість: дотики, обійми, зустрічі з друзями, навіть у Skype. Якщо є можливість, сходіть у театр або подивіться якийсь добрий фільм.

А ще важливо засинати з приємними спогадами та думками. Тоді покращиться і сон, і пам’ять і настрій на наступний ранок.

Текст підготувала Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: Ангеліна Коткова, “Бабель”

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.