Тато в ЗСУ – як тримати зв’язок із дитиною та комунікувати попри відстань

Нині участь татів у догляді за дітьми вважається прийнятною більш ніж коли-небудь раніше. У світі зростає розуміння важливості залучення чоловіків до участі у вихованні дітей та їхньому комплексному розвитку.

Однак, на жаль, українська реальність наразі в більшості випадків не залишає цьому шансів. Бо часто український тато просто не поряд. Він може бути військовим, волонтером, хтось не бачить батька через вимушену евакуацію за кордон, а в когось тато став навіки героєм. Тому для багатьох українських родин ця тема досить чутлива.

Цим матеріалом “Нова українська школа” разом із сімейною і дитячою психологинею Світланою Ройз починають серію публікацій про те, як тримати зв’язок із дітьми, коли тато – військовий, волонтер, працює в Україні, а діти за кордоном. Окрім цього, ми розповімо, як підтримувати спогади про батька, якщо той загинув на війні.

Перша стаття із серії присвячена саме татусям-військовим, які стали на захист України. У матеріалі читайте:

• як тато може пояснити малечі, чому він пішов на війну;
• якщо батько пропустив сімейне свято, як компенсувати та не картати самого себе;
• що робити, якщо тато декілька днів не виходить на зв’язок, а дитина хвилюється;
• якими можуть бути розмови татів-військових із дітьми на відстані (добірка щоденних ритуалів).

Згодом редакція “НУШ” також опублікує матеріал із порадами для мам-захисниць про те, як тримати зв’язок із дітьми.

Далі – пряма мова Світлани Ройз.

ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ, КОЛИ ТАТО В ЗСУ

Насамперед дорослі мають розуміти, що дитина сприймає світ егоцентрично, тобто все, що відбувається, – “через неї й для неї”. Тож коли тато іде в ЗСУ і змушений залишити дитину на невизначений термін без своєї опіки поруч, у неї можуть виникати думки на кшталт “тато пішов на війну через мене, справа в мені, він мене не любить”.

На цьому етапі варто підтримати дитину й іноді озвучити те, що вона відчуває. Адже дитина не завжди сама може знайти слова для опису своїх почуттів. Наприклад:

• мама може сказати:

• тато:

Через сплеск емоцій діти можуть говорити вам досить неприємні й навіть страшні фрази, як-от “я тебе ненавиджу”, “краще б ти помер” тощо.

Насправді в такий спосіб дитина може хотіти сказати, що боїться за вас, ви для неї дуже важливі, тож вона намагається обезцінити для себе вашу роль, аби не так боліло.

Тут важливо наголосити, що дитина має право на злість, але від цього ви не любитимете її менше. Також проговоріть, що ви дбатимете про свою безпеку й робитимете все можливе, аби повернутися живим. Наприклад:

• тато:

Не менш важливо, аби дорослі, які залишилися поруч із дитиною, коли тато пішов у ЗСУ, стали для неї надійними опорами.

Треба пам’ятати, що в будь-яких ситуаціях дитина спирається на “рамки безпеки”, які ми, дорослі, для неї створюємо. Такими рамками можуть бути:

• наш стан і наша присутність (фізична та емоційна). Чим дитина менша, тим більше вона залежатиме від цього.

Коли чоловік йде в ЗСУ, зі свого досвіду знаю [нагадуємо, що це пряма мова Світлани Ройз], що дружина може відчувати постійний фон тривоги, іноді як дзвін у вухах. Це дратує, не дає можливості повністю сфокусуватися на чомусь і виснажує.

Жінкам дуже важливо навчитися просити про допомогу; користуватися можливістю відвідувати групи підтримки дружин військовослужбовців; висловлювати те, що вони відчувають.

Інакше їм просто не вистачить сил реагувати ще й на потреби дитини. Адже потреби в емоційній підтримці та близькості після розлуки з татом зростають і це навантаження буде, найімовірніше, на мамі.

• інформація, яку ми даємо. Дитині будь-якого віку важливо знати, що відбувається, чого очікувати (хоч ми й усвідомлюємо, що не можемо прогнозувати ситуацію). Коли один із батьків відсутній, дитина може почати контролювати іншого, бути більш тривожною в ставленні до дистанції, не відпускати маму. Тому ми маємо попереджувати про свої плани; зрозуміти, чому саме дитина так поводиться (бо боїться втратити, не втримати того, хто залишився поруч); звертатися по допомогу до психологів, якщо бачимо підсилення тривожності;
• розуміння процесів та можливих станів дитини. Діти, як і дорослі, мають схильність чи ідеалізувати того, кого немає поруч, чи знецінювати його. Тож мамі потрібно підтримувати реальний образ батька, разом пригадувати реальні історії, іноді смішні.

Якщо дитина починає знецінювати маму (так часто буває під час перерозподілу ролей), їй потрібно окреслювати кордони поведінки дитини й тримати у фокусі, що дитина знецінює не її, а роль, і намагається в такий спосіб підвищити свою значущість поруч із людиною, від якої повністю залежить у цей момент.

Також у перші тижні після від’їзду батька дитина може демонструвати регресивну поведінку та реакції (відкат до більш ранньої фази розвитку, віку чи стану, у якій їй чи йому було безпечно). Це може дратувати та виснажувати маму, але треба розуміти, що це прояв захисного механізму й це нормально. У таких випадках дитина потребує більше близькості та опори, щоб від цього “відштовхнутися”;

• ще однією гранню рамки безпеки для дитини є можливість спиратися на рутини, які були вибудувані. Наше життя підпорядковане ритмам – це й режим дня, і наші сталі ритуали. Коли дитина переживає стрес та зміни в житті, їй потрібно врегулювати те, що є незмінним, на що вона може спертися;
• можливість реалізовувати потреби відповідно до віку дитини. Адже іноді дорослі очікують від дитини “дорослої поведінки”. Ми маємо пам’ятати, що дитина в будь-які часи залишається дитиною з тією ж потребою в іграх, а в молодшому віці вона лише вчиться регулювати емоції та проживає вікові кризи;
• підтримка контакту (з татом, друзями, близькими). Належність, відчуття близькості – це те, що дає можливість повернути відчуття опори. Якщо є можливість, коли дитина звикає до того, що тата немає поруч, бажано не переїжджати в інше місце та не змінювати школу, щоби дитина не втрачала й цих опор;
• дитині потрібно залишати можливість на щось впливати, бо безпорадність травматична. Коли ж у дитини є можливість проявити свою силу, тобто допомогти, узяти відповідальність за щось, що відчувається корисним для родини (полити квіти, годувати домашню тварину тощо) – усе це додає впевненості.

Водночас під час відсутності тата поруч із дитиною не варто:

• компенсувати розлуку подарунками (зовнішні об’єкти не компенсують внутрішні потреби);
• казати “ти вже дорослий\доросла”. Пам’ятаємо, що діти залишаються дітьми;
• знецінювати почуття та емоції – краще допомогти дитині усвідомити те, що вона відчуває, і надати підтримку;
• залишати на самоті зі страхами та запитаннями. Якщо дитина не ставить запитань – це не означає, що їх немає. Можливо, дитина не наважується з нами говорити.

ЯК ТАТОВІ, ЯКИЙ В ЗСУ, ВИБУДУВАТИ СПІЛКУВАННЯ З ДИТИНОЮ НА ВІДСТАНІ

1. Встановлюємо зв’язок

Зв’язок із дитиною має бути регулярним (за можливості). Треба розуміти, що дитині важлива не так частота зв’язку, як його передбачуваність. Тобто навіть стікер в одному з месенджерів, смайлик чи голосове повідомлення – це вже важливі сигнали для дитини, що тато поруч попри відстань. Крім цього, можна записувати відео чи аудіоказки, слова підтримки, які дитина може прочитати чи прослухати в потрібний момент, анекдоти тощо.

2. За можливості робимо щось разом

Навіть в онлайні можна, наприклад, співати улюблену пісню, чи ту, яку зараз слухає дитина; зіграти в онлайн-гру; дивитися короткі мультфільми або ж робити разом якесь домашнє завдання. А ще можна вигадати одне одному прізвиська, придумати якісь спеціальні жести на початок та кінець спілкування.

Просіть дитину занотовувати все важливе, що з нею відбулося за день, а потім ділитися цим із вами. Так дитина розумітиме, що вам цікаве її життя навіть на відстані. Не забувайте розповідати й про свій побут. Покажіть якусь тваринку, яка поруч із вами; предмет, який узяли з дому на згадку тощо.

3. Тримаємо контакт не лише в інтернеті (якщо є така можливість)

Наприклад, можна передати якийсь предмет поштою – листи, саморобні вироби, шеврон, браслет тощо. Дитина може надіслати щось і вам за бажанням. Наприклад, можна розфарбувати розмальовки на патріотичну тематику від ГО “Смарт освіта”, підписати їх та надіслати татові.

4. Підтримуємо емоції дитини під час розмови

Якщо бачите, що дитині сумно, скажіть, що вам теж сумно від розлуки з нею, вам теж завжди складно прощатися. Але водночас зосереджуйте увагу дитини на майбутньому: “Які плани маєш на день?”. Якщо дитина відповідає, що не знає, то можна допомогти сформувати їх разом.

5. Попереджуємо, коли зв’язку не буде

Якщо ви знаєте, що декілька днів будете без зв’язку, попередьте про це дитину заздалегідь, щоби зменшити її тривожність та уникнути розчарування. Можна попросити, щоби тато записав заздалегідь відео чи аудіо на випадок, коли не може бути на зв’язку. Можливо, навіть із цими словами: “Я сьогодні не можу говорити, але я з тобою”.

Звичайно, в ідеальних умовах ми намагаємося попередити, коли контакт неможливий. Але в реальних – мама має пояснити дитині:

Коли ж тато повернувся зі складного завдання і просто не має сил чи можливості для розмови, а про час уже домовлено, то можна проговорити з дитиною, що в таких випадках він надсилає смайл чи стікер, чи кодове слово-пароль, аби дитина відчувала, що зв’язок не втрачений.

6. Відповідаємо на всі дитячі запитання, уникаючи подробиць, якщо дитина зачепила чутливу тему

Якщо про щось розповісти неможливо, кажіть, що це “секретна інформація”. Враховуйте, що дитяча цікавість часом може бути нетактовною, а питання навіть болісними. Ставтеся до цього з розумінням.

Також можна проговорити з дитиною кордони – про що говорити можна, а про що – ні. Самому татусю важливо нагадувати про те, що дитина дійсно може проявляти нетактовність (це й ознака певного віку), а часом деякі питання діти ставлять, щоби героїзувати роль військових.

7. Якщо дитина ділиться своїми проблемами, вислухайте її за можливості. Не звинувачуйте та не оцінюйте

У таких випадках можна сказати: “Знаєш, якби я був поруч, я б зробив так… (став на захист дитини)”. Але не потрібно одразу давати поради, бо іноді потреба дитини в тому, щоб її почули, щоб вона могла розповісти. Якщо дитина розповідає щось про свої емоції – ми підтримуємо її емоції. Якщо просить поради чи допомоги – тоді даємо поради. Можна запропонувати: “Хочеш разом подумаємо, що можемо зробити в цій ситуації?”.

8. Не створюйте очікування, наприклад, що на якесь сімейне свято тато точно приїде

Це історія моєї сімʼї. Ми із чоловіком створили очікування – пообіцяли, що він точно зможе приїхати зі ЗСУ у відпустку на день народження дитини. Але він не зміг і дитина складно це переживала.

Напевно, одне з наших рятівних правил – не створювати очікування і не прив’язуватися до дати. Тримати у фокусі, що ми робимо все важливе, усе що від нас залежить, але є те, за що ми не можемо взяти відповідальність.

У такі моменти треба дати собі можливість сумувати, злитися, але не на себе. Винні у всьому, що відбувається, вороги. Також, коли ми почуваємося винними, у нас може виникнути бажання усунутися, вийти з контакту взагалі, щоб не підсилити свій біль та біль близьких. Тож нам важливо говорити про те, що ми відчуваємо. Дитина, навіть маленька, це зрозуміє:

• “Мені так шкода! Якби я міг, я б із тобою взагалі не розлучався, і так злюсь на ворогів, що не можу бути з тобою. Мені зараз хочеться злитися і плакати одночасно. І так хочеться тебе обійняти. Я уявляю, як я приїжджаю і ми влаштовуємо твоє свято. Помріймо разом, що робитимемо тоді”, – це може бути одним із варіантів діалогу під час такої ситуації.

9. Завершуємо розмову правильно

Для того, щоб у дитини після розмови з татом не було болісного емоційного реагування, тато може завершувати розмову питанням: “А що будеш робити після нашої розмови?”. Так він перефокусує увагу дитини, що дасть їй змогу простіше завершити розмову.

ЯКЩО ТАТО НЕ ВИХОДИТЬ НА ЗВ’ЯЗОК, ЯК ЗАСПОКОЇТИ ДИТИНУ

Мамі або тим, хто перебуває поруч із дитиною, можна чесно сказати, що ви теж хвилюєтеся. Адже дитина це однаково відчує. Далі варто пояснити, що батько не завжди може бути на зв’язку, але як тільки буде можливість, дасть знак, що з ним усе добре.

Запропонуйте дитині дію – малювати тата чи для тата; молитися (якщо в родині це практикують); підтримати волонтерський проєкт; подумати, що б дитина хотіла надіслати в посилці; передивлятися фотографії, пригадувати.

Найголовніше – не мовчати, коли дитина готова з нами говорити про свої почуття.

Звісно, коли дитина ставить багато разів одне й те саме запитання, це може дратувати. Нам важливо відчути, яка потреба стоїть за її питанням і, можливо, у цьому випадку сказати: “Ти сумуєш, ти хвилюєшся? Я теж понад усе на світі хотіла б, щоби батько був поруч”. Насправді це може бути й відповіддю на питання: “Коли батько повернеться?”, яке дитина може ставити безліч разів. Пам’ятаємо, що ми не називаємо конкретної дати, аби уникнути розчарування.

Світлана Ройз, Ірина Троян, “Нова українська школа”

Усі зображення: ГО “Смарт освіта”

Стаття про участь татів у догляді за дітьми раннього віку з Early Childhood Matters доступна українською мовою через партнерство між Фондом Бернарда ван Ліра та Міжнародною асоціацією “Крок за кроком” (ISSA) у співпраці з Всеукраїнським фондом “Крок за кроком”, членом ISSA”.

“Розповсюдження статей міжнародного журналу Early Childhood Matters 2022” реалізується ВФ “Крок за кроком” за підтримки Міжнародної Асоціації “Крок за кроком” (ISSA).