“Тільки людина, яка полюбить професію вчителя, залишиться в школі”: що таке педагогічна інтернатура та як вона працює в Україні

Педагогічна інтернатура почала діяти в Україні з вересня 2022 року. Її місія – адаптація “новеньких” вчителів (інтернів), які тільки починають працювати в школі. Супровід інтернів та підтримку в роботі здійснюють досвідченіші педагоги-наставники.

Такий підхід дозволяє підтримувати ефективність новопризначених вчителів, полегшити їхній вхід у професію, або ж залучити до роботи в закладах освіти фахівців з інших спеціальностей.

Натомість педагоги-наставники є своєрідною службою підтримки із різних питань: проведення уроків, взаємодії з учнями, роботи в колективі тощо.

“Нова українська школа” дізналася, як функціонує педагогічна інтернатура на практиці та які враження мають від неї вчителі.

У новій статті читайте:

• для чого в Україні започаткували педагогічну інтернатуру;
• хто може стати інтерном та педагогом-наставником;
• які обов’язки мають виконувати педагоги-наставники;
• що кажуть про педагогічну інтернатуру безпосередні учасники;
• з якими проблемами зіштовхнулися педагоги.

НАВІЩО ПОТРІБНА ПЕДАГОГІЧНА ІНТЕРНАТУРА І ЯК ВЗЯТИ В НІЙ УЧАСТЬ

Ідея педагогічної інтернатури – не нова. У зарубіжній практиці вона вже багато років функціонує як форма професійного вдосконалення для успішного старту педагогів у професії, розповіла Оксана Федоренко, начальниця відділу професійного розвитку педагогічних працівників Українського інституту розвитку освіти (УІРО).

В основі інтернатури – наставництво через партнерство. Наставник (від англ. “mentor”) супроводжує інтернів упродовж року (саме стільки триває педагогічна інтернатура).

За результатами дослідження Національного центру з освітньої статистики якості освіти (США), 7 із 10 педагогів, які працюють із наставником хоча б раз на тиждень, вважають, що їхні педагогічні навички й продуктивність покращуються. Також вони стають впевненішими в собі.

• Тож у такий спосіб протягом першого року роботи в школах “новенькі” вчителі можуть вдосконалити свої професійні компетентності та педагогічну майстерність;
• також інтернатура дає змогу залучати до роботи в українських школах фахівців інших професій. Адже згідно із Законом України “Про повну загальну середню освіту“, учителем може бути також людина без педагогічної освіти, потрібна лише вища освіта та / або професійна кваліфікація.

“Педагогічна інтернатура є періодом адаптації новопризначених педагогів для подальшої успішної професійної діяльності. Адже коли новий працівник приходить у заклад освіти, незалежно від свого досвіду чи рівня академічних досягнень, він зіштовхується з іншими умовами організації роботи, системою взаємин у колективі, з корпоративною культурою, особливостями освітнього процесу тощо.

З огляду на те, що навчання здобувачів педагогічного фаху відбувалося й в умовах карантинних чи інших обмежень, що так чи інакше вплинуло на якість фахової підготовки педагогів, то зараз педагогічна інтернатура дуже допомагає новим фахівцям”, – додала Оксана Федоренко.

Так, в Україні, за попередніми даними на листопад 2022 року, педагогічну інтернатуру запровадили в 529 закладах освіти, а участь у ній узяли 923 інтерни. З них найбільше в Харківській, Рівненській, Волинській та Львівській областях.

Як організована педагогічна інтернатура в Україні:

• спочатку вчитель-інтерн подається на вакантне місце в школі за своєю спеціальністю;
• після цього керівник закладу освіти видає відповідний наказ у день призначення інтерна на посаду педагогічного працівника;
• також він затверджує програму інтернатури (у ній передбачено теоретичну та практичну допомогу інтерну) та обирає педагога-наставника;
• директор чи заступник також можуть виконувати обов’язки педагога-наставника (наприклад, якщо в закладі немає вчителя з певного предмета);
• після завершення інтернатури на засіданні педагогічної ради, заслуховується звіт наставника спільно з інтерном про виконання програми. За результатами звіту інтерну у вигляді наказу можуть надати рекомендації щодо подальших напрямів професійного розвитку;
• підтримку організації заходів педагогічної інтернатури здійснюють і центри професійного розвитку педагогічних працівників (ЦПРПП), які у 2020 році замінили науково-методичні кабінети. Відрізняються центри від колишніх методкабінетів тим, що допомогають і підтримують вчителів, а не контролюють їх.

Зокрема, центри надають консультації керівникам закладів освіти щодо організації процесу інтернатури, допомогу педагогам-наставникам у питаннях андрагогіки (педагогіка дорослих), пошуку ресурсів, можливостей підвищення кваліфікації й створюють професійні спільноти для педагогів-наставників та інтернів. Створено й професійну спільноту центрів, яку координує відділ професійного розвитку УІРО. Онлайн-зустрічі такої спільноти проходять щомісяця за технічної підтримки Європейського центру ім. Вергеланда, Програма “Демократична школа“.

“Ми надаємо науково-методичну підтримку, організовуємо подальший супровід інтернатури на рівні шкіл. Також консультуємо директорів, педагогів-наставників щодо складових інтернатури, оформлення документації (наказ та програма). Не меншу увагу приділяємо й рекомендаціям щодо психологічного супроводу інтернатури, які допоможуть уникнути непорозумінь та конфліктів, підвищать рівень взаємодії.

З інтернами працюємо через навчання в Школі становлення педагогічної майстерності. Також для молодих педагогів щороку у вересні ми організовуємо першу зустріч-знайомство “Успішний старт””, – поділилася досвідом супроводу інтернатури Світлана Верчук, директорка ЦПРПП Ковельської міської ради, що на Волині.

Докладніше з організацією педагогічної інтернатури в закладах освіти можна ознайомитися за посиланням або в Положенні про педагогічну інтернатуру.

Як обирають педагогів-наставників:

• ними можуть бути освітяни з досвідом педагогічної діяльності, як правило, не менше п’яти років за відповідною спеціальністю (такою ж або спорідненою предметною спеціальністю чи спеціалізацією);
• педагог-наставник здійснює наставницьку підтримку, сприяє адаптації інтерна до педагогічної діяльності, знайомить із традиціями закладу освіти, виявляє професійні чи методичні проблеми під час роботи інтерна.

ПЕДАГОГІЧНА ІНТЕРНАТУРА НА ПРАКТИЦІ: ЩО КАЖУТЬ ВЧИТЕЛІ

У Сторожницькому ліцеї Ужгородського району (Закарпаття) свій професійний шлях у школі почали одразу три інтерни.

Оксана Василишина, заступниця директора з навчально-виховної роботи з 38-річним педагогічним досвідом, стала наставницею для вчителя фізкультури, оскільки в закладі немає педагога відповідного фаху.

“Раніше в закладах освіти була Школа молодого вчителя або за новим вчителем просто закріплювався досвідчений педагог. Але інтернатура – це зовсім інший рівень роботи – не хаотичний, а системний, за принципом “рівний – рівному”, а не для перевірки. І за правильної організації роботи педагога-наставника інтерн має побачити свої сильні сторони та полюбити професію вчителя”, – каже Оксана.

Так, на перервах та просто у вільний час вона проводить бесіди з новим вчителем, консультує його, спостерігає за уроками. Потім вони разом аналізують помилки та генерують нові ідеї.

“До інтернатури я мав досвід роботи з дітьми, адже тренував їх у футбольному клубі. Однак, прийшовши в школу, відчув потребу в поясненні всіх тонкощів ведення документації, організації уроку за шкільною програмою тощо. Особливо спочатку було трохи важко розібратися з оцінюванням у 5 класі – воно в нас формувальне. Цього ми ще не вчили в університеті, тож стали в пригоді докладні консультації мого педагога-наставника”, – розповів Іван Шкірта, вчитель фізкультури та інтерн Сторожницького ліцею.

Також у колективі є два вчителі, які давно закінчили педагогічні виші, але не мали досвіду роботи в школі: Наталія Семен, вчителька математики, яка раніше працювала з учнями індивідуально й лише онлайн, та Михайло Молнар, вчитель фізики, який займався підприємницькою діяльністю. Вони долучилися до команди ліцею у вересні 2022 року.

“Раніше я працювала в приватній онлайн-школі, де займалася переважно репетиторством із кожною дитиною індивідуально. Але захотіла розвиватися далі й набути досвіду роботи в школі наживо та з більшою кількістю дітей. Наразі кількість учнів у класах сягає до 20″, – поділилася Наталія Семен.

Вона розповіла, що з педагогом-наставником бачиться кожен день і у вільний час консультується щодо методичних питань, проведення та структури уроку. Звісно, вчителька вже мала багато напрацювань, різних методик викладання математики, однак, за її словами, найбільше труднощів виникало саме в комунікації з великою кількістю дітей.

“Всі учні мають різний характер та рівень підготовки. Тож у мене часто виникали запитання, як зробити так, щоб клас слухав мене і водночас я не стала якоюсь авторитарною вчителькою. Також потребувала підказки в тому, чим зайняти одних учнів, поки я працюю з іншими, якщо в них різні рівні.

Щоб упоратися із цими труднощами адаптації, я працювала з наставником. Є речі, яких не навчать в університеті, їх можна пізнати лише із часом. А інтернатура – це можливість швидше та ефективніше адаптуватися до нових умов, відчути підтримку та знати, до кого можна звернутися”, – додала вчителька-інтерн.

Без попереднього досвіду роботи в школі почав працювати в ліцеї й Михайло Молнар. Каже, що завжди хотів спробувати себе в закладі освіти й після років роботи за іншою спеціальністю вирішив дати собі другий шанс.

“Звісно, спочатку було важко звикати до класного колективу, деяких змін у програмі та формах навчання. Наприклад, під час онлайн-формату треба було опановувати всі тонкощі дистанційки, використовувати різні технічні засоби, мультимедійні платформи, аби дітям було цікаво. Також треба вести електронні щоденники, – поділився Михайло. – Цього в університеті свого часу я не вивчав. Тож мені допоміг педагог-наставник, який уже за роки пандемії та від початку повномасштабної війни набув чималий досвід у використанні дистанційних технологій”.

Також педагог-наставник допомагав в організації лабораторних робіт, яких у фізиці, яку викладає Михайло, чимало. Вчителю-інтерну були необхідні знання щодо того, як ефективно організувати лабораторну роботу й залучити всіх учнів. Михайло переконаний, що без допомоги більш досвідченого педагога на його адаптацію пішло б набагато більше часу.

У Сторожницькому ліцеї продовжують і далі розвивати наставництво. Наприклад, три вчительки закладу пройшли 5-денне навчання в Словаччині за програмою підготовки педагогів-наставників для України. Тож зараз вони готові розвивати наставництво не лише у своєму ліцеї, а й в інших закладах освіти.

“Крім спеціальності й досвіду, не менш важливими є бажання бути наставником та певні вміння, зокрема, і такі, як побудова довірливих стосунків, уміння слухати та проводити наставницькі бесіди, надавати зворотний зв’язок, особиста рефлексія. Тож це ще й велика робота над собою”, – розповіла Оксана Василишина.

Ще однією цікавою можливістю, про яку вчительки дізналися в Словаччині, є така собі місцева служба допомоги для педагогів при центрах професійної підтримки. Коли вчителі, незалежно від віку та досвіду, розуміють, що є проблема в класі, наприклад, з подачею матеріалу, то вони можуть звернутися до наставника з такого центру по допомогу. Водночас у процесі спілкування наставника й підопічного немає погляду “зверху вниз” чи сприймання першого як “керівника”. Усе відбувається просто, легко й без напруги.

“І це цілком нормально попросити про допомогу чи пораду. На жаль, у наших школах розуміння того, що щось у мене не так у роботі, а значить треба комусь про це розказати й попросити допомогти – ще зовсім невелике. Якось ми не звикли розповідати про свої труднощі”, – поділилася вчителька.

ПРО ЯКІ НЕДОЛІКИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ІНТЕРНАТУРИ ГОВОРЯТЬ ВЧИТЕЛІ

• Насамперед вчителі говорять про проблеми з оплатою праці. Інтерни без досвіду роботи наразі отримують мінімальну заробітну плату – приблизно 6 000 гривень. За словами наставників, для вчителів, які тільки починають свій шлях у школі, цього замало, щоб залишатися далі в професії й водночас забезпечувати себе та сім’ю;
• також педагогам-наставникам відповідно до Положення про педагогічну інтернатуру за виконання обов’язків мали б виплачувати доплату в граничному розмірі 20 % від посадового окладу в межах фонду оплати праці закладу освіти. Однак у фондах на це не завжди вистачає коштів. Наприклад, Оксана Василишина таку доплату не отримує.

“Наразі є проблема з невідповідністю нормативних документів фінансовим можливостям територіальних громад. Тож деякі педагоги-наставники працюють на добровільних засадах і ставити перед ними якісь особливі вимоги за таких умов дирекції не можуть”, – додала Світлана Верчук;

• ще один недолік – нестача працівників, які можуть стати педагогами-наставниками з певних предметів. Тоді цей обов’язок лягає на плечі директора або заступників. У такий спосіб вони отримують ще більше навантаження. За словами Оксани Василишиної, педагог-наставник має підготуватися до зустрічей, проаналізувати уроки, зробити певні нотатки, домовитися про подальші кроки. Усе це займає час, а ще ж треба виконувати й основну роботу. Тож є ризик, що в такому випадку педагогічна інтернатура залишиться просто на папері.

“Власне, вибір педагогів-наставників сьогодні може бути викликом. У Концепції розвитку педагогічної освіти була фраза, що “наставником може бути педагог із того самого або іншого закладу”. Я б ще додала “або педагогічний працівник центру професійного розвитку”. За такого формулювання, коли є вибір педагогів-наставників, ми можемо розвивати інститут наставництва, формувати професійні спільноти наставників“, – розповіла Оксана Федоренко;

• також у вчительських пабліках у соцмережах можна зустріти деякі думки освітян, мовляв, педагогічна інтернатура додає багато письмової роботи. За словами Оксани Федоренко, з документації потрібно: наказ керівника закладу освіти, програма педагогічної інтернатури та звіт про виконання програми.

Усталених форм немає. Приміром, програма може бути на одну-дві сторінки. Зайвої писанини, як-от переписувати всі компетентності з Професійного стандарту, не потрібно.

Однак, якщо ж педагоги-наставники організовують наставницькі зустрічі, наставницькі бесіди, відвідування та аналіз уроків за всіма правилами наставницької діяльності – то записів буде значно більше. Але, на думку Оксани Федоренко, це все можна уніфікувати, використовуючи спеціальні бланки та форми.

“Звичайно, якщо педагог наставник перевантажений (працює на півтори ставки, поспішає додому після уроків через сімейні обставини тощо), або здійснює наставницьку діяльність “через силу”, розраховував на певні доплати за наставництво, а їх немає – тоді й скептичні думки будуть. Саме тому має бути відповідна підготовка наставників та вибір наставників серед тих, хто дійсно хоче і знає, як це робити“, – наголосила експертка;

• щодо думки, що молоді вчителі можуть бути більш прогресивними, а деякі досвідчені вчителі можуть мати погляди “радянського зразка”, Оксана Федоренко відповіла таке:

“Ризики є завжди. Але для того, щоб ймовірність таких ризиків була якнайменшою, наставництво має бути організоване на основі горизонтальних зв’язків. Наставник повинен мати навички активного слухання та рефлексії, бути налаштованим на власне зростання та зростання інтерна, а основним інструментом мають бути спостереження і “сильні запитання”.

Однак не дивлячись на певні перестороги, педагогічна інтернатура приносить і позитивні зміни в українській освіті:

• вона допомагає підтримувати ефективність новопризначених вчителів, їхню цілеспрямованість та можливість професійного розвитку. Це один зі шляхів, щоб мотивувати вчителя залишитися в школі.

“Так, на зростання заробітної плати ми не вплинемо, а от виважено організувати педагогічну інтернатуру, яка буде дружнім процесом для інтерна, де він побачить свої сильні сторони, буде задоволений собою в професії – можемо”, – додала Оксана Федоренко;

• через наставництво можна сприяти професійному розвитку педагогів, допомагати враховувати професійні виклики та потреби, надавати їм можливості для дослідження власної практики. Адже вимоги до навчання постійно змінюються, тому вчителям необхідно постійно адаптувати свої знання;
• педагогічна інтернатура робить становлення в професії швидким, ефективним і раціональним. Наставник проведе через труднощі, пояснить причинно-наслідкові зв’язки, навчить вчителювати. Ясна річ, що педагогічна інтернатура не вирішить усіх проблем молодого вчителя, але за рік тісної взаємодії з досвідченим/ою колегою можна отримати успішний старт власної педагогічної діяльності.

“Тільки людина, яка зуміє реалізувати свій потенціал, має бажання навчати дітей і полюбить професію вчителя, – захоче залишитися в школі. Завдання ж наставника – допомогти їй у цьому, знаючи, де має бути похвала та підбадьорення, а де й конструктивний діалог чи методична підказка”, – підсумувала Оксана Василишина.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ

Публікація підготовлена за сприяння Програми підтримки освітніх реформ в Україні “Демократична школа”, що реалізується Європейським центром ім. Вергеланда та Міністерством освіти й науки України в партнерстві з Благодійною організацією “Центр освітніх ініціатив” та Всеукраїнським фондом “Крок за кроком” і фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії.