Уроки в укритті й побут у підвалах: як одна з чернігівських шкіл пережила облогу міста

Більше місяця Чернігів перебував в облозі російської армії. За цей час окупанти зруйнували понад сотню інфраструктурних об’єктів, серед яких і заклади освіти.

Чернігівська школа № 3 майже не зазнала руйнувань, але втратила найцінніше – трьох учнів, які разом із рідними намагалися самостійно евакуюватися з області. У найважчі дні в підвальних приміщеннях школи перебували понад 500 людей, серед яких і діти.

Директорка школи і вчителька математики Олена Яковчук приблизно два місяці не покидала школу і її нових мешканців. Вона розповіла “Новій українській школі”, як облаштовувала побут в укриттях школи та як там навчали дітей.

Читайте також:

• Пічки та перископи для військових. Як учитель праці організував виробництво в майстерні школи
• “Не зупиняю учнів, якщо їм треба публічно проявити страх чи злість” – британська вчителька-волонтерка про приховану частину роботи освітян

ГОТУВАЛИ УКРИТТЯ ЩЕ ДО 24 ЛЮТОГО

Чернігівська школа № 3 має два корпуси і два укриття, які раніше були складськими приміщеннями. За словами Олени Яковчук, ще до початку повномасштабного вторгнення вони разом із колективом та батьками почали готувати підвальні приміщення, аби за потреби могти сховати дітей.

“Я інтуїтивно відчувала тривогу, відчувала, що має статися щось страшне. Хоча багато хто з колег не вірили в можливість повномасштабного вторгнення росії в Україну й казали, що розганяю паніку. Але звикла довіряти своєму серцю та інтуїції.

Насамперед ми розчистили приміщення, винесли звідти старі стільці, парти, різні інструменти та матеріали для ремонту. Занесли стільці з актової зали, а зі спортзалу принесли мати. Також були в укритті й будівельні піддони, які ми в часи пандемії використовували для проведення уроків на свіжому повітрі. Батьки учнів допомогли засипати ями піском та зробили запаси питної води”, – розповіла директорка.

22 лютого в школі навіть провели першу тренувальну евакуацію в укриття для учнів першої зміни. Для другої зміни тренування запланували на 24 лютого, але тоді його вже так і не вдалося провести. З другої половини дня в укриття почали спускатись усі охочі, але вже не за навчальними сиренами, а реальними.

УКРИТТЯ, ЯКЕ СТАЛО ДОМІВКОЮ ДЛЯ СОТЕНЬ ЛЮДЕЙ

24 лютого Олена Яковчук зі самого ранку вже була в школі. Навчання одразу перевели в дистанційний формат. Загалом із колективу в той день у школі були семеро людей, інші вивозили своїх рідних із міста.

“Ми відчинили ворота школи й на асфальті намалювали знаки, де розташоване укриття. Перша тривога в місті прозвучала о 12:00. На той час ми вже встигли сховати трудові книжки працівників, особові справи учнів, частину техніки – і пішли в сховище. Через кілька годин туди почали приходити батьки наших учнів, самі учні, наші випускники, інші місцеві мешканці, люди з інвалідністю тощо.

Надвечір нас уже було до сотні. Вночі нас охороняли кілька людей із територіальної оборони. Тож ми хоч трохи відчували себе в безпеці. Але, з іншого боку, хвилювалися, адже в той час будь-який натяк на присутність військових вороги могли сприйняти як підставу для обстрілів”, – ділиться директорка.

За два дні в одному укритті зібралися понад 300 людей, тоді ж відкрили і друге укриття. Сама ж Олена Яковчук змогла потрапити додому лише через тиждень, щоби забрати хоча б залишки продуктів. А повноцінно переїхала жити у свою домівку майже через два місяці.

Багато людей проживали в укриттях на постійній основі. Були й ті, які хотіли переночувати лише одну ніч, адже зранку мали виїжджати з міста. Люди спали на матах, партах, піддонах, диванчиках зі шкільних коридорів, кому не вистачало місць – прямо на стільцях.

“У найважчі дні ми нараховували понад 500 людей. Постійно проживали в укритті 328, з них 68 – діти різного віку. Весь цей час нам допомагали волонтери та місцева влада. Постійно постачали їжу, засоби гігієни, ліхтарики, батарейки та інші необхідні речі. Проблематично було швидко дістати медикаменти. У багатьох людей на фоні стресу починалися гіпертонічні прояви, і їм потрібні були специфічні ліки. Однак волонтери робили все від них залежне й навіть більше”, – розповіла Олена.

ШКОЛА ВЦІЛІЛА, АЛЕ ПОСТРАЖДАЛА НАЙБІЛЬШЕ

За час облоги Чернігова від рук російських військ загинули троє учнів школи.

“Двоє братів, учні 5-го та 8-го класів, загинули разом зі своєю матір’ю під час евакуації. Спочатку вони були в одному зі сіл області в дідуся й бабусі. Зі слів дідуся, мама хлопчиків постійно наполягала на евакуації. Одного дня вона сама сіла за кермо, а позаду посадила дітей. Їхнє село якраз було на лінії розмежування і його обстрілювали з обох боків. Жінка навіть не встигла від’їхати на 300 метрів, як у її машину влучили російські військові. Усі загинули на місці.

Ще один учень 9 класу загинув під час евакуації з Чернігова. Його намагався вивезти брат. Тому наша школа постраждала найбільше, адже втратила трьох своїх учнів”, – із сумом та тремтливим голосом розповідає Олена Яковчук.

Вона каже, що вистояти після трагічних новин їй допомогли робота та інші люди, які попри все продовжували свою працю.

“Мене надихали люди нашого міста. Вийдеш на подвір’я школи після ще однієї тривоги, а там уже й комунальники підмітають вулиці, машини забирають сміття. У нашому укритті також жили лікарі та працівники обленерго, які щодня виходили на роботу: лікували людей та відновлювали світло після нещодавніх обстрілів. Волонтери, які привозили продукти, а ми силами кількох мешканців укриття готували для ТрО та ЗСУ. Саме вчинки людей допомагали зібрати себе і продовжувати діяти далі”, – розповіла директорка.

ЯК ПРОВОДИЛИ ЧАС В УКРИТТІ

“Для дітей ми принесли набори LEGO зі шкільних кабінетів, також із зони буккросингу роздали книжки всім охочим. Іноді читали навіть при свічках, адже були перебої з електропостачанням. Багато іграшок приносили місцеві мешканці, щоби діти могли відволіктися. Також волонтери принесли багато ліхтарів, тож, коли в нас не було світла, діти ними гралися.

Одного разу ми навіть проводили конкурс малюнків “Що я бачу навколо себе?” задля збереження історії та розміщення на платформі NFT на підтримку України. Тоді малювали всі, навіть дорослі. Звісно, здебільшого дитячі малюнки були наповнені сумом, трагічними мотивам. У той час діти були дуже налякані, постійно чули вибухи, бачили стовпи диму поряд зі школою, військові літаки, чули розмови дорослих та бачили, як вони переживали свої втрати”.

“Одна жінка в укритті була на дев’ятому місяці вагітності. Вона народжувала 7 березня, а 5-го в неї загинув чоловік. Досить боляче було повідомляти їй цю трагічну звістку. Дорослим було важко все це пережити, а що вже говорити про діток. Дуже їх шкода”, – ділиться директорка.

За словами Олени Яковчук, вчителі, які змогли евакуюватися в інші куточки України чи за кордон і мали доступ до інтернету, одразу почали онлайн-заняття. Ті, хто ж залишилися в Чернігові, із середини березня розпочали проводити уроки прямо в укритті.

“Тоді в укритті було шість дітей: п’ятеро з 8-го та 9-го класів і одна дитина дошкільного віку, з якою вчителька початкових класів займалася окремо. Я проводила дітям уроки математики, також у нас були вчителька англійської мови, вчитель фізкультури, а програміст викладав фізику та інформатику”, – каже Олена Яковчук.

В одному з укриттів до 24 лютого для учнів проводили уроки з предмету “Захист України”, там були проєктор та комп’ютер. Тож, коли було світло, уроки проводили в ньому.

“Одного дня в Чернігові було тихо й дуже яскраво світило сонце. Тож я винесла фліпчарт на подвір’я школи й вирішила провести там урок математики для збірної 8-х та 9-х класів. Спочатку було важко говорити, не могла підібрати слова. Але згодом я розчинилася в атмосфері викладання й настільки захопилася, що й забула про війну, небезпеку та обстріли. Я розповідала про квадратні рівняння, усні та письмові способи їхнього розв’язання. Тоді навіть дорослі були на уроці, а діти змогли повернутися хоч на трохи у своє звичне довоєнне життя”, – ділиться директорка.

Про навчання в школі почали дізнаватись інші люди, тож на уроки в укритті приходили все більше дітей та вчителів з інших шкіл. За словами Олени Яковчук, уже на початку квітня в дев’яти кабінетах школи знову стало гамірно, а вчителі викладали всі предмети.

З 11 квітня по всьому місту відновили освітній процес, щоправда вже дистанційно. Наразі Чернігівська школа № 3 працює в змішаному форматі: частина школярів навчаються онлайн, частина офлайн. Також діти, які виїхали за кордон, обрали сімейну форму навчання й одночасно навчаються і в українській, і в іноземній школах.

“Зараз ми також допомагаємо волонтерам, готуємо смаколики для наших військових, разом із дітьми плетемо маскувальні сітки, пишемо листи для ЗСУ. Ми віримо в перемогу України й робимо все можливе, щоби її наблизити”, – підсумувала Олена Яковчук.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Фото надала Олена Яковчук

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.