Успіхи та прорахунки шкільної освіти за роки незалежності: що про це думають ексміністри та чинний очільник МОН (частина друга)

Редакція “Нової української школи” продовжує серію матеріалів про розвиток шкільної освіти за останні 33 роки. Часом здається, що шкільним реформам немає кінця краю, а фінальний і позитивний результат начебто поряд, та на заваді виринають нові й нові виклики. У розмовах із колишніми міністрами освіти і науки, а також чинним міністром Оксеном Лісовим спробуємо зробити ретроспективу розвитку шкільної освіти в Україні за роки незалежності.

[Ми запрошували на розмову тих державників, до репутації та здобутків яких у суспільства найменше претензій, за якими немає корупційних скандалів та які не підігравали росії своїми рішеннями й вчинками на посаді міністра].

Кожного зі спікерів запитуємо:

• про топ-5 досягнень в історії української середньої освіти за роки незалежності;
• про топ-5 невдач у розвитку української середньої освіти за роки незалежності;
• про особисте досягнення на посаді міністра освіти і науки, яке досі працює на благо середньої освіти;
• про власні відчуття, у якому напрямі рухається нині шкільна освіта.

Раніше на наші питання відповідав міністр освіти і науки 2000–2005 років, президент Національної академії педагогічних наук Василь Кремень.

Далі читайте відповіді Лілії Гриневич, яка очолювала МОН у 2016–2019 роках, а нині є проректоркою з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

ЯК ВІДБУВАЛАСЯ ВІДМОВА ВІД РАДЯНСЬКОГО МИНУЛОГО ТА СТВОРЮВАВСЯ ВЛАСНИЙ УКРАЇНОЦЕНТРИЧНИЙ ЗМІСТ ОСВІТИ

• Назвіть топ-5 ключових досягнень в історії української середньої освіти за роки незалежності.

⚡ 1. Дерадянізація.

Спадок Радянського Союзу був суттєво закорінений у системі освіти. Відмовитися від нього і створити нову національну систему освіти стало великим викликом.

Перший Закон України “Про освіту” ухвалили в 1991 році. Та він лише закладав підвалини освітнього законодавства. Після ухвалення Конституції України приймалися закони “Про професійно-технічну освіту” (1998 рік), “Загальну середню” (1999), “Позашкільну” (2000), “Дошкільну” (2001) та “Вищу освіту” (2002).

Розробка українського освітнього законодавства — це величезний шмат роботи. З 2004 року, у результаті Помаранчевої революції, ми обрали чіткий курс на євроінтеграцію, що теж вплинуло на освітнє законодавство. У 2005 році Україна долучилася до Болонського процесу.

Підписання Угоди про Асоціацію з ЄС у 2014 році після Революції Гідності стало новою хвилею змін в освітньому законодавстві.

• 2014-го з’явився новий Закон “Про вищу освіту”;
• 2017-го — “Про освіту”;
• 2020-го — “Про повну загальну середню освіту”.

Тобто відбулася трансформація й оновлення законодавства, у якому з’явилося значно більше прогресивних норм.

Наприклад, є цікавий показник дерадянізації щодо суттєвих змін україномовного простору освіти: у 1990–1991 роках в Україні функціонував 21 % російськомовних шкіл від загальної кількості закладів загальної середньої освіти, а у 2021 році російськомовних шкіл стало 0,75 %.

Звісно, є потреба в подальшій роботі, адже інколи школа україномовна офіційно, уроки відбуваються українською, а на перервах і в інших ситуаціях учні й учителі спілкуються російською.

Але навіть за час незалежності ця статистика стала індикатором, що зміни в мовному питанні все ж відбулися. Цьому сприяв, зокрема, закон про загальну середню освіту, бо він врегулював необхідність вивчення державної мови й навчання державною мовою в певній частині для шкіл із мовою національних меншин.

⚡  2. Створення змісту національної освіти.

Зміст гуманітарних предметів треба було повністю перепакувати. Найбільш промовистий приклад — це історія, адже всі вчили раніше радянську історію. Історія України хоч і була окремим предметом, та була повністю сконструйована за радянськими лекалами.

1991–1992 роки були часом для трансформації.

• У 1991 році був виданий перший посібник з історії України, де вперше з’явилася інформація про голод 30-х років (слово “голодомор” ще не використовували) та згадки про Українську повстанську армію.

Це були революційні ідеї, але згадані ще на засадах радянської історіографії. У 1991 році діти ще вивчали предмет “Історія СРСР”.

• У 1992 році ухвалили концепцію шкільної історичної освіти, а предмет “Історія СРСР” вилучили. У такий спосіб з’явилися два предмети: “Історія України” і “Всесвітня історія”.
• Справжнім підручником з історії України став підручник для 10–11-х класів, який охоплював історію з 1917 до 1992 років, відповідав національним державницьким координатам та містив правду про історію.
• У середині 1990-х років ми отримали комплект підручників з української історії для 5, 7, 8, 9, 10 і 11 класів [для 6 класів підручники чомусь не надрукували – ред.].

За цим стоїть величезна робота. Звісно, ці підручники були недосконалі. Оскільки їх створювали академічні вчені, навчальні книги були перевантажені академічною інформацією, яку треба було адаптувати для дітей. Але в них відновлювалася історична правда з погляду держави Україна та національної історії. Це без сумніву важливе досягнення шкільної освіти.

⚡  3. Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання.

Це ініціатива, яка з громадської ідеї перейшла в національну політику. За опитуваннями КМІС [соцопитування проводять спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва — ред.], ця реформа є важливою і підтримуваною переважною більшістю респондентів, оскільки забезпечує прозорість вступу до закладів вищої освіти.

Я була учасницею цих подій, бо керувала проєктом із розробки технології зовнішнього незалежного оцінювання. На початку 2000-х усім було відомо, що вступ на рейтингові спеціальності корумпований. Лише два-три університети на всю країну, наприклад, Києво-Могилянська академія, мали чесний вступ завдяки власному прозорому тестуванню. Ці університети долучилися до проєкту з розробки ЗНО. А після Помаранчевої революції один із перших указів тогочасного Президента Віктора Ющенка був присвячений впровадженню ЗНО.

Оскільки технологія вже була розроблена, у 2003 році вперше понад три тисячі охочих вступників мали можливість вступити через ЗНО до чотирьох університетів. Щороку кількість університетів і вступників збільшувалася.

У 2006 році був створений Український центр оцінювання якості освіти, а у 2008 році вже всі вступники мали складати ЗНО, яке зараз є НМТ (національним мультипредметним тестом).

ЗНО довелося оптимізувати в умовах повномасштабної війни до НМТ, але однаково доступ до вищої освіти в Україні залишився прозорим. Він залежить не від хабарів, а від того, як себе виявлять на тестуванні його учасники. Це приклад того, що технологічними рішеннями можна запобігати корупції.

Окрім того, для наших випускників це реальна власна перемога. Батьки не можуть за них виконати завдання. Єдине, чим вони можуть їм допомогти — забезпечити додаткову підготовку, наприклад, у репетитора. Але однаково абітурієнти приходять на НМТ і здобувають персональні досягнення. Це дуже важлива ціннісна перемога, коли молоді люди вчаться нести власну відповідальність.

⚡  4. Стійкість системи освіти під час складних випробувань.

Ця стійкість проявилася під час пандемії й особливо під час повномасштабної війни. Уже 14 березня 2022 року в більшості областей України було відновлене навчання залежно від безпекової ситуації в регіонах.

Під час пандемії вчителі навчилися працювати дистанційно, що дуже допомогло повернутися до освітнього процесу під час повномасштабної війни. Зараз працює багато цифрових ресурсів, наприклад, “Всеукраїнська школа онлайн”, якими можна користуватися педагогам та учням.

Безсумнівно, ми бачимо хорошу динаміку відновлення очного навчання. Якщо у 2022/2023 н.р. 19 % шкіл працювали очно, 42 % — у змішаному форматі, а 39 % — онлайн, то в першому півріччі 2023/2024 н.р. 53 % шкіл працюють очно, 28 % — змішано, а 19 % — дистанційно.

Це свідчить про те, що ми намагаємося підвищити якість освіти завдяки переведенню учнів на очне навчання. На жаль, у деяких прифронтових областях є діти, які закінчують початкову школу й ніколи не були в класах і не бачили наживо своїх однолітків.

З іншого боку, обстріли продовжуються і можуть досягати будь-яких областей України, що змушує нас ще раз пересвідчитися у важливості безпекової політики. Якщо діти приходять у школу, то має бути надзвичайно добре відпрацьований механізм їхньої евакуації в укриття, бо все-таки первинним є життя і здоров’я дитини.

⚡  5. Реформа загальної середньої освіти “Нова українська школа” (НУШ).

Ми ще не можемо стверджувати, що це безперечне досягнення, тому що реформа буде завершена в її першій хвилі у 2029–2030 році, а попереду ще дуже багато роботи. Та якщо розглядати її як державну освітню політику – куди ми йдемо, які цілі цієї реформи – то вона отримує досить високі оцінки міжнародного експертного середовища, наприклад, від Світового банку.

Адже реформа орієнтована на ті світові освітні тренди, які сьогодні є в успішних освітніх системах, але й ґрунтується на національних педагогічних традиціях дитиноцентризму, розвитку природних талантів і української ідентичності.

Зокрема, вона передбачає перехід від навчання, що базується на передачі знань, до навчання, яке спрямоване на формування компетентностей. А компетентності – це не лише знання, а й вміння дитини застосовувати їх для розв’язання практичних завдань, а також ставлення на основі цінностей, тобто вміння робити правильний вибір, критично осмислювати ситуацію, розв’язувати життєві проблеми.

Наприклад, на математиці діти вчать відсотки, й учитель/-ка показує на прикладі пирога, що його частина становить певну кількість відсотків. Далі вони переходять до розв’язання багатьох абстрактних прикладів, які часто не прив’язані до життя. Як правило, у традиційному навчанні вважається, що мета ознайомлення з відсотками досягнута. А от у НУШ, як тільки діти навчилися працювати з відсотками, треба переходити на наступний рівень компетентнісного підходу, який передбачає підбір практико-орієнтованих завдань, наприклад, про кредити в банку чи розрахунок сімейного бюджету. А під час ознайомлення зі структурою родинного бюджету вчитель/-ка може акцентувати, що щонайменше 10 відсотків, як правило, родини виділяють на благодійну допомогу тим, кому вона дуже потрібна. Це вже наступний рівень, на якому вчитель/-ка математики формує громадянські цінності.

Звичайно, щоб учителі могли застосовувати такий метод та працювати з компетентнісним підходом, їм потрібні відповідні навчально-методичні матеріали. А також час на уроці, тому має сенс видовження тривалості навчання, тобто перехід на 12-річку.

Ще одна особливість реформи НУШ у тому, що до академічних знань додаються так звані “м’які” навички.

Це соціально-емоційні вміння вчитися впродовж життя, критично мислити, співпрацювати з іншими, відчувати власну свободу з почуттям відповідальності. У реформі НУШ ця компонента стала очікуваними результатами навчання поряд зі знаннями.

Зараз ми маємо жахливі наслідки війни для системи освіти. Це й інфраструктурні руйнування та навчальні втрати, і складний психоемоційний стан учнів та вчителів. Саме реформа НУШ, якщо буде правильно впроваджена, може допомогти розв’язати ці проблеми. Адже вона передбачає професійний розвиток і підтримку вчителів, оновлення освітнього середовища, розвиток життєвої стійкості, самозарадності та інноваційності в українських учнів.

ЯКІ НЕРЕАЛІЗОВАНІ РІШЕННЯ ЗАГАЛЬМУВАЛИ РОЗВИТОК ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

• Що б ви зарахували до топ-5 невдач у розвитку української середньої освіти за часи незалежності.

📍 1. Низький соціальний статус учителів.

Які б добре продумані плани реформ не були, без вчителів нічого не відбудеться. Тому важливо залучати до професії відданих їй людей, підтримувати молодих вчителів і надавати їм можливості для професійного розвитку та зростання.

На жаль, у нас немає цілеспрямованої політики підвищення соціального статусу вчителів. Це було закладено в Законі “Про освіту”, але не продовжено.

• У 2017 році, коли запроваджувалася реформа Нової української школи, відбулося підняття заробітної плати вчителів орієнтовно від 50 до 85 % залежно від кваліфікаційних категорій.
• У 2018 році було ще одне підвищення.

А далі всі підвищення були лише інфляційними. Упродовж останніх трьох років війни підвищень взагалі не було [минулого тижня міністр освіти і науки Оксен Лісовий повідомив про нарахування надбавок вчителям у 2025 році – ред.].

Знецінення заробітної плати вчителів призводить до того, що молоді люди неохоче обирають цю професію. У минулих та нинішній вступних кампаніях немає достатньої кількості студентів, готових стати майбутніми вчителями фізики, хімії, технологій, математики, іноземних мов тощо. У післявоєнному відновленні на нас чекає великий брак учителів.

Цю проблему треба обов’язково розв’язувати, тому що

зараз середньомісячна заробітна плата вчителя становить орієнтовно 260 євро або 12 тисяч гривень. Натомість місячна заробітна плата вчителя в європейській системі освіти — у середньому від 700 до 3 тисяч євро.

Вона, звичайно, відрізняється в різних країнах, бо в Болгарії це 644 євро, а у Швейцарії – 5,5 тисяч євро.

Зрозуміло, що змінювати підходи до заробітної плати вчителів під час війни складно, але необхідно.

📍 2. Відмова від 12-річки.

Під лідерством міністра освіти і науки Василя Кременя у 2002 році починався перехід на 12-річну систему навчання [докладніше про це читайте в інтерв’ю з ексміністром Кременем — ред.]. Але згодом міністр Дмитро Табачник із легкістю згорнув цю реформу. Напередодні запровадження 12-го року навчання відбулися парламентські слухання, під час яких теж підтримали згортання реформи.

Суспільство до кінця не розуміло, для чого потрібен 12 рік у школі, які саме нові змісти й результати навчання мають здобути діти завдяки збільшенню тривалості навчання. Я вважаю, це відкинуло нас назад. Якби цього не відбулося, ми б просунулися значно далі з реформуванням шкільної освіти та з можливостями для наших дітей.

Зараз у Європі 11-річна повна загальна середня освіта залишилася тільки в трьох країнах: росії, Білорусі, і, на жаль, в Україні.

Власне, під час впровадження реформи НУШ, яка передбачає трирічну профільну старшу школу, важливо доносити суспільству її цінність та зміст, необхідність розвитку сучасних компетентностей та м’яких навичок, які потрібні для успішної самореалізації та життєвої стійкості особистості.

📍 3. Нерівність у доступі до якісної освіти.

Результати PISA-2018 продемонстрували, що українські учні з сільських територій відстають від учнів із міських на 2,5 роки навчання. А PISA-2022 показала, що наші учні з сільської місцевості відстають від своїх однолітків із великих міст із читацької грамотності майже на 5 років і майже на 4 роки з природничо-наукової.

Тобто в Україні доступ до освіти залежить від місця проживання дитини, а також від соціально-економічного становища родини. Діти з родин із більшими доходами мають значно вищу можливість здобути якісну освіту.

📍 4. Навчальні втрати й розриви внаслідок повномасштабної війни.

Україна вперше взяла участь у міжнародному дослідженні грамотності 15-річних підлітків PISA у 2018 році й наші результати виявилися нижче від середніх, порівнюючи з країнами ОЕСР. Результати 2022 року ще значно погіршилися. І хоча через пандемію загальні навчальні досягнення знизилися в усіх країнах — в Україні спостерігається ще більший спад цих показників через вплив повномасштабної війни.

У нас продовжується дистанційне навчання. Воно триває на фоні психоемоційної тривожності та неможливості повноцінно планувати навчання. Навіть якщо діти вчаться очно, освітній процес переривається повітряними тривогами. І це теж згубно впливає на навчальні результати.

Тому подолання освітніх втрат має бути вбудовано в державну освітню політику, мають бути чіткі інструменти, починаючи від додаткових годин на консультації, які треба оплачувати, і завершуючи інноваційними інструментами, такими як застосування штучного інтелекту для персоналізації навчання чи дистанційна платформа репетиторства “ПОВІР“, де можуть реєструватися як вчителі, які готові надавати підтримку, так і учні, які її потребують.

📍 5. Якісна інформаційна система освіти.

Нам не вдалося побудувати якісну єдину інформаційну систему освіти, а саме національну освітню платформу, яка містила б усі дані про освітній прогрес і стала б єдиним вікном для пошуку цифрових інструментів та рішень для вчителів. Зараз учителі шукають цифрові методичні матеріали на різних платформах.

Ідея полягала в тому, щоб з’явилося єдине вікно доступу до інформації, де можна обрати предмет, наприклад, фізику для 7 класу, і одразу побачити, де є якісні цифрові методичні матеріали. Нині ця ідея не здійснилася, але я вважаю, вона дуже потрібна й має перспективи.

“РОЗРОБКУ ТА РЕАЛІЗАЦІЮ РЕФОРМИ НУШ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ Я ВВАЖАЮ СВОЇМ ВАЖЛИВИМ ДОСЯГНЕННЯМ НА ПОСАДІ МІНІСТРА”

• Ваше особисте досягнення на посаді міністра освіти і науки, яке досі працює на благо середньої освіти.

Звісно, це створення команди й розробка концепції реформи “Нова українська школа”.

Роботу над реформою почали ще у 2014 році, коли я була головою комітету ВРУ з питань освіти і науки.

Перші начерки реформи обговорювали під час Революції Гідності на Відкритому університеті Майдану на морозі 10 градусів. Попри холод, люди слухали й ставили питання.

Було декілька ітерацій цих обговорень, а далі більш предметно вони розглядалися відповідними робочими групами.

Ще більша група людей була залучена до реалізації реформи “Нова українська школа” в початковій школі. Тому розробку та реалізацію реформи НУШ у початковій школі я вважаю своїм важливим досягненням на посаді міністра.

Під час реалізації цієї реформи ми забезпечили її справжню ресурсну підтримку. Тому що реформ у системі освіти завжди багато, але вони дуже рідко супроводжувалися інвестиціями. Якщо на реформу не виділяти відповідні час і кошти, то не можна розраховувати на повноцінне втілення її мети.

• У початковій школі ми вперше запровадили окремі цільові субвенції на обладнання класів НУШ та на підвищення кваліфікації вчителів. Розробили відповідний дистанційний курс, який мали пройти всі вчителі початкової школи, а також підготували тренерів, які будували команди вчителів.
• Ми розпочали справжню інклюзію в освіті та змогли інтегрувати дітей, які раніше сиділи тільки вдома або навчалися в спеціальних школах-інтернатах. Розвиток інклюзії теж супроводжувався окремою цільовою субвенцією.
• Також створили мережу інклюзивно-ресурсних центрів, які за своєю філософією відрізняються від тих комісій, які колись вважалися місцем, де дають “вирок” дітям. Натомість ІРЦ пропонують підтримку, супровід, створення разом зі школою індивідуального плану навчання дитини.

Через брак політичної волі, коли реформа зайшла в базову школу, відповідних субвенцій не було. Це призвело до імітації реформи. Лише з приходом команди Оксена Лісового була відновлена субвенція на обладнання класів та підвищення кваліфікації вчителів.

Тобто знищити реформу можна просто нічого не роблячи. Але така бездіяльність матиме серйозні наслідки для суспільства — у вигляді втраченого часу й розчарувань. Тепер ми маємо надолужувати згаяне, що ускладнюється умовами війни.

Проте відмовлятися від реформи не можна, оскільки вона є ключем до розв’язання викликів, особливо в контексті післявоєнної відбудови України. Вона допоможе дітям розвинути життєву стійкість і навички, необхідні для успішної самореалізації та покращення їхніх можливостей у сучасному непередбачуваному світі.

ЯК ШКІЛЬНА ОСВІТА МОЖЕ ДОПОМОГТИ У ПІСЛЯВОЄННІЙ ВІДБУДОВІ УКРАЇНИ

• За вашими відчуттями, у якому напрямі/до якої “планки” рухається нині шкільна освіта.

Я вважаю, що нам потрібна візія післявоєнної України, адже освіта не тільки віддзеркалює суспільство, у якому ми живемо, а і є можливістю проєктувати майбутнє країни. Тому що дітей варто навчати в тій системі цінностей, яка важлива для країни.

Наведу простий приклад. Багато країн, які запроваджували, наприклад, роздільне використання сміття, передусім робили це через школи. Діти навчалися цього в класі, приходили додому і спонукали до сортування батьків.

Тобто держава має впроваджувати в життя нові правила гри, а шкільна освіта може спонукати до того, щоб швидше та ефективніше реалізовувати ці рішення.

Наразі тривають численні публічні дискусії щодо нашої післявоєнної візії, але вона ще до кінця не сформульована. А дуже важливо розуміти, які галузі економіки ми розвиватимемо, бо це впливатиме на освітні програми в профільній середній освіті; на які спеціальності варто орієнтуватися; як залучати інвестиції в освіту.

Якщо матимемо візію післявоєнної України, а в ній – чіткі пріоритети розвитку освіти, думаю, зможемо знайти порозуміння з міжнародними партнерами щодо їхньої допомоги у впровадженні освітніх змін.

Успішна система освіти в Україні буде одним із чинників повернення українців з-за кордону. Саме освіта, спрямована на цінності та навички майбутнього, здатна стати рушієм для розвитку безцінного українського людського потенціалу.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: ГО “Смарт освіта”