Успіхи та прорахунки шкільної освіти за роки незалежності: що про це думають ексміністри та чинний очільник МОН (частина третя)

Редакція “Нової української школи” продовжує серію матеріалів про розвиток шкільної освіти України за останні 33 роки. Часом здається, що шкільним реформам немає кінця краю, а фінальний і позитивний результат начебто поряд, та на заваді виринають нові й нові виклики. У розмовах із колишніми міністрами освіти і науки, а також із чинним міністром Оксеном Лісовим ми спробували відтворити ретроспективу розвитку шкільної освіти України за роки незалежності.

[Ми запрошували на розмову лише тих державників, до репутації та здобутків яких у суспільства найменше претензій, за якими немає корупційних скандалів та які не підігравали росії своїми рішеннями й вчинками на посаді міністра].

Кожного зі спікерів запитували:

• про топ-5 ключових досягнень в історії української середньої освіти за роки незалежності;
• про топ-5 невдач у розвитку української середньої освіти за роки незалежності;
• про особисті досягнення на посаді міністра освіти і науки, які досі працюють на благо середньої освіти;
• про власні відчуття, у якому напрямі рухається нині шкільна освіта.

Раніше на наші питання відповідав Василь Кремень, міністр освіти і науки 2000–2005 років, президент Національної академії педагогічних наук, а також Лілія Гриневич, яка очолювала Міністерство освіти і науки у 2016–2019 роках, а нині є проректоркою з науково-педагогічної роботи Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

У завершальному матеріалі читайте розмову з Оксеном Лісовим, який очолює МОН із березня 2023 року.

МОЛОДШЕ ПОКОЛІННЯ РОСТЕ В НОВІЙ СИСТЕМІ ЦІННОСТЕЙ

• Назвіть топ-5 ключових досягнень в історії середньої освіти за роки незалежності України.

1. Дерадянізація освіти.

Наратив про те, що ми постійно щось реформуємо й не бачимо результатів, це внутрішній голос радянського минулого, коли ми, з одного боку, не критично мислимо, а з іншого, перекладаємо відповідальність, що хтось має для нас щось зробити. Але дерадянізація нашої освіти відбувається, і це є важливим досягненням.

Адже наша освіта вже суттєво відрізняється від тієї авторитарної моделі, яка була в радянські часи. Покоління за поколінням видаляло зі школи радянські рудименти. Спочатку з неї зникли вожді й лозунги, потім зникли радянські традиції, хоча культура ще не всюди змінилася. Та однаково, коли заходиш сьогодні в школу, бачиш зовсім інші очі дітей. Не треба навіть розмовляти з колективом, усе можна зрозуміти зі спілкування з дітьми у фоє.

Тож дерадянізація більшості шкіл — це велике досягнення. Адже нині в школі більше свободи в дітей та вчителів, менше муштри та радянських традицій на зразок “девятого мая” чи “восьмого марта”.

Школа має формувати відповідального громадянина, який розуміє, що громадянство — це інструмент для досягнення успіху, і кожен та кожна робить свій щоденний внесок у розвиток держави. І я вже бачу в молодшого покоління це розуміння, адже молодь спочатку аналізує, що було зроблено раніше, а далі робить висновки.

2. Державна мова в освітньому середовищі.

Нарешті відновлена справедливість щодо української мови. Зараз україномовна дитина не відчуває себе забуленою, а її мовні права не утискаються. Звісно, і тут є над чим працювати, а це вже частково відповідальність учителів та директорів школи, які можуть створити відповідну культуру та ставлення до української мови.

3. Зовнішнє незалежне оцінювання.

Безумовно, впровадження ЗНО є важливим досягненням, про яке варто згадати серед здобутків освіти. ЗНО зробило більш справедливим перехід зі школи до університету, створивши для абітурієнтів рівні, зрозумілі та чесні правила вступу до закладів вищої освіти. До запровадження зовнішнього незалежного оцінювання зарахування абітурієнтів до ЗВО було несправедливим та непрозорим.

4. Реформа “Нова українська школа”.

Ця реформа — великий успіх, бо охоплює зміну культури, розвиток м’яких навичок, автономію вчителів та закладу освіту. Це важлива реформа, яку треба зберігати, відповідально ставитися до того, що було зроблено раніше, та далі впроваджувати все найкраще.

5. Стійкість освіти в умовах війни.

Попри ковід та війну, діти однаково навчаються. Звісно, у перші етапи пандемії та повномасштабного вторгнення була дезорганізація, маємо освітні втрати, але система освіти вистояла, втрималася, і це великий колективний успіх вихователів, вчителів, позашкільників, викладачів профтехів, директорів закладів і департаментів освіти.

Сьогодні уряд фінансує освіту, попри величезний дефіцит у бюджеті. Наразі маємо найбільшу кількість субвенцій — на профтехосвіту, укриття, шкільні автобуси, реформу НУШ, друк підручників.

Ми є першим міністерством, яке підписало зі Світовим банком абсолютно нову угоду, що передбачає фінансування освіти за показниками KPI, тобто за конкретні результати (йдеться про участь України в програмі LEARN — “Підвищення доступності та стійкості освіти в умовах кризи в Україні” — ред.).

ВПРОВАДЖУВАТИ ЗМІНИ ТРЕБА ШВИДШЕ ТА З БІЛЬШИМИ РЕСУРСАМИ

• Що б ви зарахували до топ-5 невдач у розвитку української середньої освіти за часи незалежності.

1. Відсутність культури імплементації політичних рішень.

У багатьох країнах, крім міністерств освіти, є потужні освітні інституції, які займаються імплементацією змін. Наприклад, у Великій Британії з населенням у 80 мільйонів осіб, у службі, схожій на Український центр оцінювання якості освіти, працює 4000 працівників, і ще так само в імплементаційному агентстві.

Це якраз свідчить про спроможність освітньої системи. У нас Міністерство освіти і науки імплементує реформи самостійно (зі штатом у 200 працівників). Скажімо, реформи, розпочаті Василем Кременем, Дмитро Табачник відмовився реалізовувати [докладніше про це читайте в розмові з Василем Кременем — ред.]. Але якщо це політичне рішення, ухвалене парламентом, затверджене у вигляді нормативно-правових актів, то не можна скасувати його тільки тому, що міністру щось не подобається.

Тобто має бути інша культура впровадження реформ. Якщо один раз суспільство ухвалює рішення через свої демократичні інструменти (парламент, громадські обговорення, робочі групи, експертні оцінювання) та трансформує його через прийняття нормативно-правового акта в державну політику, то його треба реалізовувати. Міністерство має віддати це імплементаційним агентствам, які незалежно втілюватимуть у життя ухвалені рішення. Міністерство може тільки щось аналізувати, вносити корективи, але не зупиняти реформу.

[Раніше ми розповідали, що Міністерство освіти і науки України планує до кінця 2024 року створити Імплементаційне агентство з реалізації шкільної реформи “Нова українська школа”].

2. Інституційна слабкість МОН та його структур.

Освіта є найбільшою галуззю та найбільшим роботодавцем, найбільшим власником майна, але водночас ми маємо не найбільше за кількістю працівників міністерство. Так само наші інституції – що Державна служба якості освіти, що Український центр оцінювання якості освіти – є досить невеликими організаціями. Їхні спроможності навіть кадрово не відповідають обсягу завдань, які вони розв’язують.

3. Заробітні плати.

За роки незалежності в нас були хороші періоди в економіці та бюджеті країни, щоб розв’язати проблему заробітних плат педагогічних працівників. Ми аналізували бюджет у різні роки, то скажу, що були можливості знайти гроші на підвищення зарплат учителям.

Нині ж рівень оплати праці є несправедливим для вчителів. З нашого боку неправильно спонукати їх до того, щоб вони творчо підходили до своєї роботи й були активними учасниками змін, і не забезпечувати достатнім рівнем заробітної плати.

Я вважаю, що раніше був упущений той момент, коли зарплату можна було підвищити, та для цього не вистачило політичної волі. Адже інвестиції в освіту, зокрема в заробітну плату та соціальні стандарти педагогів, потім окуповуються у вигляді зростання внутрішнього продукту.

4. Повільна дерадянізація.

Я згадував про дерадянізацію шкіл, але в цього є інша сторона медалі. Ми дуже повільно це робили. У цьому я переконався під час змін програми “Захисту України”. Дуже багато “совка” довелося з неї позабирати [докладніше про оновлену програму можна прочитати на сайті НУШ — ред.]. Можна було позбутися цих совкових речей раніше й швидше.

Можливо, це було б болісно, але ми б мали набагато кращі результати. Бо ще з 1990-х років збиралася історична інформація про Радянський союз та його злочини щодо України й українців, тому треба було швидше позбуватися всього, що стосувалося радянщини. Бо радянська система формувала рабів — громадян, які не мають власної думки та відповідальності.

5. Недостатня увага дошкіллю, позашкіллю та профтехам.

Чомусь ці сфери роками були поза увагою. Зараз ми взялися за зміни в дошкільній освіті [на сайті НУШ також є матеріал про новий закон про дошкілля та які зміни він передбачає — ред.], а також за професійно-технічну освіту.

[У закладах профтехосвіти створюють навчально-методичні центри за галузевим спрямуванням, оновлюють матеріально-технічна база коштом державної субвенції. За планами МОН, кількість учнів, які після 9 класу обиратимуть профтехи, щороку має зростати (нині їх обирає 35 % дев’ятикласників), адже саме фахівців робітничих професій Україна потребує вже та потребуватиме ще більше для відновлення держави].

Далі треба приділяти увагу позашкіллю, адже діти різні, одним достатньо шкільної освіти, а іншим її замало, хтось успішно реалізовується в школі, а комусь потрібне інше середовище для цього.

РЕФОРМИ В ОСВІТІ СВІДЧАТЬ ПРО ЇЇ ЯКІСТЬ

• Ваше особисте досягнення на посаді міністра освіти і науки, яке працює/працюватиме на благо середньої освіти.

Оскільки я чинний міністр, вважаю, що підбивати підсумки доречно після завершення каденції. Думаю, що мій топ ще попереду, і сподіваюся, що дуже багато хороших речей вдасться довести до кінця.

• За вашими відчуттями, у якому напрямі рухається нині шкільна освіта?

Адаптивність української системи освіти дає мені оптимістичний погляд на майбутнє, тому що ми адаптувалися до такого колосального виклику, як повномасштабна війна. А реформи в школі та взагалі трансформації в освіті означають нову якість освіти. Як тільки ми зупинимося зі змінами в освіті — почнемо деградувати. Бо у світі все змінюється з шаленою швидкістю, постійно з’являються нові виклики, та як тільки освіта перестане трансформуватися й підлаштовуватися під реалії, тоді зупиниться розвиток.

А зараз ми рухаємося в правильному напрямі, адже краще змінюватися й робити помилки, ніж не робити нічого. Ми йдемо до цінностей мобільного, демократичного, розвиненого суспільства, до більшої свободи вчителів та учнів, до відповідальності, яка збалансовує свободу.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ