Від страху перед білим аркушем до захопливих есе: як розвивати в учнівства навички письма? Досвід вчителів із “Національного проєкту: пишемо есе”

“Одна з мам на батьківських зборах схвильовано сказала: “Моя донька чомусь вирішила, що хотіла б стати письменницею. Ви не знаєте, чому?”, – ділиться одна з вчительок.

“А на моїх заняттях один учень навіть вільнувате письмо почав видавати віршованою мовою, хоча до того ніколи не римував”, – додає інша педагогиня.

Такими відгуками діляться вчителі та вчительки про пілотування у своїх школах “Національного проєкту: пишемо есе” від ГО “Смарт освіта”, що триває з вересня 2024 року до червня 2025-го. Проєкт розвиває в учнівства навички письма, критичне мислення та читацьку грамотність.

Під час занять вчителі застосовують особливий підхід – поєднання усвідомленого читання публіцистичних текстів із подальшим аргументованим письмом. Спершу діти читають статті різних авторів на актуальні теми, коментують прочитане, аналізують різні погляди, а потім вчаться структуровано, логічно та чітко писати есе.

Більше про особливості проєкту “Новій українській школі” розповіла його методистка Катерина Молодик. А тим, що “заходить” учням найбільше, та які результати вони мають після перших місяців впровадження проєкту, з редакцією поділилися педагоги та педагогині, які беруть участь у пілотуванні, – Ольга Морокова, Ірина Сітькова, Дмитро Кіяшко, Наталія Власик, Лілія Король та Олена Авілова.

У матеріалі дізнаєтеся:

• який підхід до письма пропонує “Національний проєкт: пишемо есе”;
• у яких форматах можна викладати матеріали в школах;
• як учні реагували на нові методики для розвитку навичок письма;
• які вправи допомагають подолати страх перед білим аркушем.

ЩО ПРОПОНУЄ “НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЄКТ: ПИШЕМО ЕСЕ” ВЧИТЕЛЯМ ТА УЧНЯМ

Результати PISA-2022 свідчать про те, що українські підлітки мають серйозне відставання у рівні читацької грамотності (у 2,5 роки) від своїх однолітків з країн Організації економічного співробітництва та розвитку. Виявилося, що українським підліткам складно аналізувати текст, оцінювати інформацію, розрізняти факти від суджень, шукати й інтерпретувати інформацію тощо.

Розуміючи виклики, з якими зіштовхнулись українські учні та вчителі, ГО “Смарт освіта” створила “Національний проєкт: пишемо есе”, який навчає аргументованого письма, розвиває критичне мислення та читацьку грамотність. Зараз проєкт пілотують 50 шкіл України, розповідає Катерина Молодик, методистка проєкту. В його основі – інструменти, надані National Writing Project (NWP). [Докладніше про історію проєкту ви можете дізнатися на сайті – ред.].

“Адаптувавши розробки наших американських колег до українського контексту, ми пропонуємо кардинально інший підхід до навчання написання есе – процесуальний. Головним є не результат (оцінка), а сам процес. Важливо не просто дати учням тему і час, за який вони мають написати текст. Адже це може викликати стрес та нерозуміння, що саме потрібно писати.

Катерина під час тренінгу для вчителів-учасників проєкту

Тож у підході, який пропонує проєкт, початковим завданням учнів є збір інформації на основі наданих текстів, вивчення різних думок експертів, щоби вони могли максимально зануритися в тему, записуючи цікаві ідеї (етап передписання). Це допомагає долати страх перед чистим аркушем. Після цього вони починають формулювати власні твердження (тези), виписують аргументи, факти, роблять нотатки й лише потім пишуть цілісне есе”, – пояснює методистка.

Саме такий підхід застосовують і 50 вчителів та вчительок, які беруть участь у пілотуванні матеріалів проєкту після проходження попереднього навчання. Загалом, за словами Катерини Молодик, викладати матеріали у школах можна по-різному: в межах факультативів, гуртків, інтеграції під час уроків української мови та літератур тощо. Вчителі також мають доступ до методичної підтримки. Лекції та супервізії для них проводять профільні експерти. Там педагоги можуть обговорити труднощі, з якими зіштовхуються, та отримати рішення.

“Я як методистка та вчителька також пілотую ці матеріали, бо дуже важливо бачити реакцію дітей.

Зі свого досвіду можу сказати, що на заняттях діти змогли видихнути, в них вже немає страху щось не так написати чи що їхня думка не важлива. Вони вчаться чути свій голос та голоси інших, вести діалог, знаходити компроміси. Саме це закладено в основах громадянського суспільства.

Адже ті люди, які розуміють навколишні проблеми та виклики, вміють критично мислити, є медіаграмотними, в перспективі зможуть будувати те суспільство, де всі поважатимуть голос одне одного. Навіть якщо позиція інша, але аргументована, вони зможуть домовлятися й шукати спільні рішення”, – акцентує Катерина.

ЩО КАЖУТЬ ПРО ПІЛОТУВАННЯ ПРОЄКТУ ВЧИТЕЛІ ТА ВЧИТЕЛЬКИ

• Ольга Морокова, вчителька української мови та літератури Канівської спеціалізованої школи № 6 І-III ступенів із поглибленим вивченням іноземних мов, що на Черкащині (тут і далі – пряма мова вчительок/ів):

Пані Ольга під час тренінгу перед пілотуванням проєкту

після завершення навчання [має на увазі тренінги, які проводила ГО “Смарт освіта” перед пілотуванням проєкту в школах – ред.] наприкінці серпня 2024-го я разом із 49 іншими вчителями/ками стала амбасадоркою “Національного проєкту: пишемо есе” й попрямувала до своєї школи ділитися знаннями. Для занять із написання есе мені виділили додаткову годину як факультатив. Зараз я викладаю його для дев’ятикласників щоп’ятниці. Часом факультативи “випадають” через тривоги, але діти пропонують працювати навіть в укритті. Особливо не хочуть скасовувати заняття з творчопису.

Хоча ще буквально декілька місяців тому – на початку проєкту – була зовсім інша картина: учні не дуже розуміли, що я від них хочу, та й бажання щось писати в дорослих дев’ятикласників не було. Спочатку ми починали з 10 учнями (хоча в класі 28 дітей), але з кожним заняттям до нас приєднувалися й інші. Поступово до них приходило розуміння, що з цього предмета вони не отримують оцінок, а в текстах можуть писати не те, що від них очікують, а висловлювати свої думки та бажання. Зараз ми вже працюємо повноцінним складом.

Учні пані Ольги з матеріалами для роботи від “Національного проєкту: пишемо есе”

Аби на початку розвинути цікавість учнів до письма, я давала їм найпростіші та найкреативніші вправи.

• Наприклад, техніка вільнуватого письма, коли дітям пропонують написати короткі нотатки, відштовхуючись від певної теми, слова чи поняття. Ця вправа допомагає “розписатися” на початку заняття.
• Також допомагають у цьому й метафоричні твори, коли учні пишуть від імені домашнього улюбленця, квітки, столу тощо.

Однак, крім бажання писати, була й інша проблема – труднощі з висловленням власної думки. Раніше діти боялися казати те, що думають, вважали, що їхня думка неправильна, або ж просто не знали, що сказати.

• Ми дали з тим раду завдяки основній методиці проєкту, коли перед тим, як писати своє есе, учні знайомляться з іншими текстами на задану тему, які містять різні думки. Під час роботи з текстами різних авторів вони виділяють факти, судження, насичуються інформацією і, проаналізувавши текст, пропонують свої варіанти та думки.

На наших заняттях є учні з особливими освітніми потребами, які почали цікавитися написанням текстів і, зрештою, висловлювати свою думку, хоча до цього були доволі замкнені. Як на мене, у цьому й цінність проєкту, адже він допомагає дітям розкриватися. А ще чимало з них звертають увагу на те, що під час наших занять вони емоційно розвантажуються, бо можуть втілити на папері все те, що накопичилося в них за тиждень.

Хоча до завершення проєкту ще чимало часу, мені радісно від того, що навіть за декілька місяців після старту я почала бачити в учнів задоволення від процесу, самовіддачу та прагнення до самовираження.

• Ірина Сітькова, учителька української мови та літератури ліцею “Гроно” Львівської міської ради:

Пані Ірина під час тренінгу від ГО “Смарт освіта”

Коли я, натхненна тренінгом, повідомила учням і ученицям 8–9-х класів, що цьогоріч ми вчитимемося писати есе, то в очах побачила в когось страх, у когось розгубленість. І все ж ми стартували.

На етапі передписання [один з етапів проєкту, коли учні збирають ідеї та інформацію про тему, а також практикують різні вправи для подолання страху писати – ред.] учням важливо зняти страх чистого аркуша, допомогти повірити в себе й навчити чути власний голос. Водночас необхідно навчити працювати з текстом, відкривати його. Тому ми читали, виділяли, обговорювали, вели трекер думок. Й ось перша спроба викласти думки на папері структуровано та 10 хвилин на роботу. Звісно, хвилювалася: чи зможуть учні зібрати докупи напрацьоване, чи отримають задоволення від письма (це було найважливішим).

А потім написане звучало. Ми дивувалися разом. Одна восьмикласниця, яка примудрилася за короткий проміжок часу написати текст на ¾ сторінки формату А4, поділилася: “Мені ще ніколи не було так легко писати текст!”. А одна з мам на батьківських зборах схвильовано сказала: “Моя донька чомусь вирішила, що хотіла б стати письменницею. Ви не знаєте, чому?”. Я раділа і тривожилася водночас. Знаю: початок часто окрилює, та захват може швидко минути, адже робота над есе потребує уважності й сил, особливо, якщо врахувати, що в нас немає окремих годин на роботу з текстами, проєкт інтегруємо на уроках мови, і, на жаль, не завжди все йде за планом.

Учні пані Ірини під час одного із занять з написання есе

Минуло декілька місяців. Міркуючи над словом [яке фактично стає темою – ред.] для вільнуватого письма, я раптом подумала: а чому б не написати есе про есе? Був ризик отримати сухі, шаблонні роботи, але сподівалася на те, що дев’ятикласники й дев’ятикласниці все ж напишуть про враження від навчання. Довгих 5 хвилин – і на питання “Хто хоче поділитися?” одна за одною почали підноситися руки. Наведу декілька уривків із робіт учнів та учениць на цю тему (орфографія, пунктуація, лексика робіт збережені), якими вони поділилися:

• “Есе – висловлення думок без обмежень і !сподіваюсь! засуджень. До написання його ми зараз готуємось, і мені подобається виливати думки на папір та відчувати прояснення опісля. Це справді допомагає заспокоїтись і зібратись. Щоразу це виходить якась рефлексія та терапія. Це класно” (Р. Х.).
• “За допомогою есе можна заповнити нудний час чимось веселим. Можна написати про чудові речі для себе, які зможуть підняти настрій і допоможуть висловити емоції. Після висловлення емоцій на душі може стати краще. Коли пишеш есе, то може прийти ще більше натхнення, та фантазія розширюється. Людина входить в азарт і не помічає, як летить час” (Л. У.).
• “Есе – це твір, який ти пишеш від власної волі, ти пишеш усе, що хочеш. Висловлення думок на папері або ж просто написати твір про якусь негативну подію, яка з тобою трапилась, а потім порвати листок із надією, що в голові теж усе забудеться” (С. Ф.).

Я була зворушена такою глибиною думки. Дітям вдалося найважливіше – відчути процес написання як терапію. Попереду ще багато роботи. І так, я знову хвилююся, чи все вийде, проте точно знаю: важливий процес, а не результат.

• Дмитро Кіяшко, вчитель української мови та літератури комунального закладу “Дергачівський ліцей № 2” (Харківщина):

Пан Дмитро під час тренінгу в межах “Національного проєкту: пишемо есе”

я не відкрию якийсь особливий секрет, сказавши, що учням не подобається писати. На початку проєкту мої учні називали низку причин:

• писати – це складно;
• часто не розуміють тему, на яку треба написати твір;
• мало часу на написання, а треба встигнути, бо ж за це буде оцінка;
• нічого сказати на певну тему тощо.

Але жодного слова про те, що це нібито довго та нудно, що в них немає натхнення, що вони не здатні писати… Тож названі причини ми, як вчителі, ще можемо виправити. І в цьому мені на допомогу прийшов “Національний проєкт: пишемо есе”.

Адміністрація ліцею підтримала мене в його впровадженні та виділила додаткову годину для розмови про тексти й написання есе в межах уроків української мови для учнів 8 класу. Також матеріали я інтегрую і на уроках української літератури.

Водночас наголошу, що під час таких нових курсів важливо не відлякати дітей та не перетворити це на якусь несерйозну історію. Тож мені було важливо залишити простір для помилок, не оцінювати роботи учнів, але водночас пояснити їм, для чого ми це робимо. Адже часто очевидні речі для вчителів, зовсім не очевидні для учнів. Тож варто із самого початку донести до них мотивацію брати участь у тому чи тому проєкті. Особливо під час онлайн-навчання, адже ми працюємо дистанційно.

Тепер я помічаю, що з кожним заняттям діти все більше розкриваються, заглиблюються в тексти, досліджують їх. Якщо ще у вересні реакція на написання тексту була в стилі “о ні, знову”, то зараз учні одразу готові щось писати.

Але важливо не тиснути на дітей. Адже у всіх нас є страх перед білим аркушем. І тим більше не кожен може зачитувати свої твори на загал (ми просимо дітей зачитувати їхні творіння на заняттях за бажанням). Є діти, які й досі надсилають свої тексти лише мені й не хочуть читати їх усім. Це нормально. Важливо дати учням час і простір, аби вони змогли довірити вам і класу свої творіння.

Розкритися допомагають різні креативні вправи. Пам’ятаю, нещодавно практикували з учнями писати тексти на одну тему, але з різною метою (інформувати, розважати, переконувати тощо). Вийшли досить вдалі роботи: хтось зробив рекламу, хтось – наукову статтю, а хтось написав есе. Це дало змогу побачити, як, на перший погляд, один і той самий текст може по-різному розкриватися залежно від того, якої мети ми йому надаємо.

Хоча пройшло не так багато часу від старту пілотування проєкту, я вже помічаю певні зміни в учнях. Одна з учениць написала мені, що для неї дуже важливо мати змогу ділитися написаним та не боятися осуду інших. Інша учениця поїхала на олімпіаду, де треба було писати есе, і сказала, що вперше не боялася самого процесу написання. Такі моменти дуже цінні.

• Наталія Власик, учителька української мови та літератури Смілянського НВК “ЗОШ І ступеня – гімназія ім. В. Т. Сенатора” (Черкащина):

Пані Наталія під час підготовки до пілотування проєкту

я пілотую проєкт на уроках української мови в 9 класі, хоча часто вправи на розвиток критичного та креативного мислення інтегрую також і в уроки літератури, коли потрібно перемкнутися, або навіть відпочити від “нудної” теорії. Тоді я пропоную своїм учням нестандартні завдання, щоби прокачати мозок і уяву. І в них одразу горять очі в очікуванні чогось цікавого.

Уже з перших занять проєкту було помітно, що він учням “зайшов” (висловлюючись їхнім сленгом). Нестандартні форми роботи, зовсім новий погляд на традиційні речі (ну, здавалося б, ми ті твори писали сто разів). Але зараз діти почали бачити процес написання творів по-іншому. Вони перестали боятися помилятися, навчилися бачити незвичайне у звичайному.

• Зрозуміли, що текст – це не стала залізобетонна конструкція, а м’який матеріал, подібний до глини, з яким можна “гратися”, який можна змінювати, переставляти цеглинки й творити нові шедеври. Що навіть дієсловами можна передати емоції, урок може мати запах і смак, а крапка – це цілий всесвіт.

Учні пані Наталії під час написання есе

На одному з занять учні дуже мене здивували. Потрібно було намалювати малюнок, який мав об’єднати три тексти. Пам’ятаю, що нам під час тренінгів було не так легко виконати це завдання. Але як круто мої дев’ятикласники з ним впоралися! Це були справжні шедеври із неймовірними коментарями й несподіваними рішеннями.

Щодо результативності чи впливу проєкту на учнів. Зазвичай останнє завдання на контрольній – творче, “із зірочкою” (на кшталт, дати відповідь на питання, обгрунтувати, чому, твір-роздум тощо), пишуть не всі, особливо, якщо обсяг від сторінки. Чому? Та просто не знають, що чи про що писати. Буквально через місяць від початку роботи в проєкті ми писали контрольну з літератури. Коли я перевіряла роботи, не вірила своїм очам. Усі учні класу взялися за виконання творчого завдання. І нехай не всі відповіді були ідеальними, але ж діти почали писати! І це для мене надважливо.

• Лілія Король, учителька української мови та літератури Старокостянтинівського НВК ім. Героя України Сергія Бондарчука (Хмельниччина):

Пані Лілія на тренінгу від ГО “Смарт освіта”

я також працюю із дев’ятикласниками. У нас профільне вивчення української мови, тому можна чудово інтегрувати матеріали проєкту. Звісно, спочатку в учнів був певний страх перед написанням текстів. Тож, щоби налаштувати їх на письмо, часто практикую такі вправи, як вільнувате письмо та “Дзвіночки”, коли пропоную їм написати короткий текст про якийсь предмет, тему, явище тощо.

Також працюю на уроках із метафоричними картками, на яких зображені люди, тварини, пейзажі, певні сюжети чи абстракції. На відміну від звичайних зображень вони не передбачають однозначної інтерпретації – вона залежить від особистого життєвого досвіду, характеру, уподобань людини. Тому зміст однієї й тієї ж картки учні можуть пояснювати по-своєму. Тут потрібно лише вдало дібрати картки та мотивувати діалог доречними запитаннями.

Учні працюють з метафоричними картками

Також регулярно пишемо вільне п’ятихвилинне есе. Тематика буває різна: ми писали й про дощ, мову, осінь, чай, звуки (моря, вітру, потяга)… Укладали добірку речей, які надихають. Виявилося, що фаворитом стала кішка, тому їй була присвячена окрема добірка учнівських думок.

Учні в процесі написання есе

Якщо простежити поступ учнівства під час написання есе, то можна помітити позитивні зміни. По-перше, збільшився обсяг написаних есе. Якщо спочатку це могло бути 1–2 речення, то зараз виникає цікава замальовка. По-друге, твори насичуються образністю: виринають цікаві епітети, метафори, порівняння. По-третє, дехто з учнів пробує створювати мініісторії. Якщо спочатку процес викликав у них занепокоєння, то зараз вони впевнено розуміють, що потрібно робити.

• Олена Авілова, учителька української мови та літератури Великоновосілківського закладу загальної середньої освіти І-III ступенів № 2 Великоновосілківської селищної ради Донецької області:

Пані Олена (праворуч) під час тренінгу від ГО “Смарт освіта”

у нашому закладі участь у проєкті беруть учні 8-А класу. Викладаю його як факультатив. Щоб не боятися “чистого” аркуша та навчитися писати із задоволенням, ми щотижня прокачуємо з восьмикласниками творчі м’язи. Зараз на етапі регулярного письма [ще один з етапів проєкту, коли учні виробляють звичку писати регулярно – ред.]. На заняттях юні автори та авторки працюють у техніці вільного та вільнуватого письма, вчаться вдумливо та ефективно читати тексти, складати трекер думок, графіки після прочитання текстів тощо.

Учні пані Олени під час онлайн-заняття з написання есе

Бачу, що дітям подобається процес: вони не отримують оцінки, можна робити позначки так, як їм хочеться, точно так можна робити записи (деякі учні встигають під час вправи “З одного слова” чи “Дзвоники” навіть зробити малюнки на берегах нотатника).

Єдиний мінус – це дистанційне навчання. Дітям не вистачає живого спілкування, хоча й під час зустрічей на онлайн-платформах намагаємося практикувати різні формати роботи. Наприклад, мої учні полюбляють працювати в парах-трійках у сесійних залах під час обговорення прочитаних текстів. Особливо їм подобається обговорювати напрацювання кожної групи.

Та попри все мені здається, що наші зустрічі в межах проєкту зміцнили наші взаємини з учнями, вони стали більш відкритими та впевненими. Цьому сприяє, як на мене, невимушене спілкування й добре підібраний контент (маю на увазі актуальні тексти в робочому зошиті).

А ще додам, що на заняттях із написання есе заговорили навіть ті, хто до цього не був дуже говірким на уроках.

Один учень навіть вільнувате письмо почав видавати віршованою мовою, хоча до того ніколи не римував! Звісно, попереду ще багато роботи, але тут важливий не стільки результат, як сам процес.

Нагадаємо, що всі матеріали, якими користуються вчителі у межах пілотування “Національного проєкту: пишемо есе”, є в безплатному доступі на сайті за посиланням. Також там пропонують швидку методичну допомогу, якщо у вас виникнуть якісь запитання щодо матеріалів. Докладніше про проєкт ви також можете дізнатися тут.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: авторка – Марія Брикимова, ГО “Смарт освіта”

Фото з тренінгу – Артем Галкін та Анастасія Мантач, решту фото надали співрозмовниці

Текст створений у межах навчання вчителів “Національного проєкту: пишемо есе”, яке відбувається за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.

Проєкт реалізується ГО “Смарт Освіта” в межах Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.