Теми статті: батькам, вчителям, ресурс педагога
12 Серпня 2021
6 594
0
ГО “Смарт освіта” разом із дитячою та сімейною психологинею Світланою Ройз створили ресурсну скриню для педагогів і батьків з інструментами про те, як навчати дітей розуміти свої емоції. Частина скрині – посібник із відповідями на запитання про навчання і виховання дітей. Пропонуємо добірку з трьох запитань, а більше дивіться в посібнику.
– Як допомогти дітям та дорослим виробити стресостійкість?
Стресостійкість – здатність людини адекватно переносити напружену або нестандартну ситуацію, не занурюючись у стан стресу. У кожного з нас є власний запас сил, своя реактивність нервової системи, свій тип реакції на стрес. Стресостійкість – можливість реагувати на стрес дією та відновлюватися після нього.
– Як правильно бороти дитячу агресивність у дошкільних закладах? А також агресивність у дітей у різні вікові періоди?
Злість – почуття природне, нормальне і правильне. Ми народжуємося з можливістю виражати злість. Наше завдання – не боротися з нею, а навчитися розрізняти “здорову” злість і агресивну токсичну поведінку. Злість – нормальна реакція у відповідь на порушення кордонів. Агресивність – це риса особистості, хворобливий стан, сприйняття світу як ворожого, поведінка постійного нападу.
Злість ми легалізуємо, а формат поведінки вчимося вибирати й робити її соціально прийнятною. При цьому нам важливо спостерігати за дитиною (і собою): наші дії під час прояву агресії – самозахисні чи ворожі? Правило, якого навчаємо дітей: “Злитися дозволено. Захищати себе потрібно. Заподіювати шкоду собі й іншим не можна”.
Агресія дає нашим діям енергію. І вона може бути “доброякісною” (так назвав цю форму поведінки Еріх Фромм: уміння сказати “ні”, цілеспрямованість, уміння постояти за себе; це неворожа, наполеглива поведінка). “Злоякісна” ж енергія призводить до руйнівної поведінки.
Різновиди агресії:
Агресія буває: вербальна (слова, крики, дражнилки); тактильна (дії); експресивна (жести, міміка, інтонації).
Будь-яка емоція – це реакція нашого мозку на те, що відбувається. Тому будь-яка емоція – важлива. Безпечніше, здоровіше й коректніше, якщо емоція була виражена. Те, що приховано, те, що придушено, ‒ “відходить у тінь” і може стати “симптомом”. У нашій культурі агресія досі табуйована. Нам складно витримати агресію (часто – взагалі будь-яку сильну емоцію) дитини. Часто ми кажемо, наприклад, “не гнівайся”, “не сумуй”, “не плач” або ігноруємо її, якщо ми втомлені або якщо ми самі виростали в агресивному середовищі й будь-яке нагадування про агресію може нас ретравматизувати. Важливо пам’ятати, що діти часто проявляють “нашу” агресію, висловлюють наше напруження за нас.
Агресія може виникати в таких випадках:
Вікові прояви агресії:
Малеча пробує різні моделі поведінки, спостерігає за реакцією дорослих. Коли маленька дитина нас б’є, то для неї це почасти гра. Нам важливо зупиняти ручку чи ніжку та казати: “Бити не можна. Мені боляче”. Якщо дитина починає бити себе, то ми називаємо її емоцію: “Ти злишся через (…). Я б теж розлютилася, якби не могла (з’їсти те, що хочеться). Злитися можна, а бити себе та інших – ні. Хочеш помахаємо разом ручками, стиснемо й розтиснемо кулачки?” й т.ін.
У чудовому мультсеріалі “Тигреня Даніель і його сусіди” (Daniel Tiger’s Neighborhood) є серія про те, як справлятися зі злістю.
“У нейробіологічній моделі агресія розглядається як результат дисфункції між різними структурами мозку, які беруть участь у регуляції емоційних процесів. До таких мозкових структур належать префронтальна кора, передня поясна звивина й підкорковолімбічні структури (зокрема, мигдалеподібне тіло, гіпокамп і гіпоталамус). Підкіркові елементи в цьому ланцюзі відіграють першорядну роль в активації емоційних станів, тоді як передня частина поясної звивини і префронтальна кора виділяють обставини, за яких необхідний емоційний контроль. З погляду нейробіологічної моделі, повторювані епізоди імпульсивної агресії відображають збій нормальної здатності розпізнавати й реагувати на зовнішні стресові чинники і / або моделювати оборонну реакцію при безпосередній провокації або загрозі”.
Що робити?
Щоразу, коли ми називаємо емоцію, коли разом із дитиною визначаємо, малюємо, де ця емоція живе в тілі (що в нас відбувається, коли ми проживаємо цю емоцію: “У мене червоніють щоки, стискаються кулаки, частішає дихання” та ін.), коли дитина бачить, як ми самі справляємося з емоцією, яку вибираємо поведінку, як ми витримуємо будь-яку емоцію дитини, то вона поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, бачити наслідки, вибирати поведінку, вчиться не маскувати чи придушувати, а висловлювати емоцію прийнятним способом.
Нам важливо показати дитині різницю між “дати здачі” і “дати відсіч”. Навчити: якщо на нас спрямована вербальна агресія, то ми відповідаємо словами, а якщо тактильна – даємо відсіч тілом.
Формулювання “не звертай уваги”, “сам винен”, “справляйся сам” – щонайменше некоректні. Ну і, звісно, бити дитину у відповідь на її агресивну поведінку (в будь-якому випадку) не можна: це непродуктивно й небезпечно.
У всякому разі, нам важливо зрозуміти, що криється ЗА поведінкою дитини. Адже іноді агресія маскує тривогу та страх.
До фахівця точно потрібно звертатися, коли дитина, старша 5–5,5 років:
– Як бути з тими учнями, яким НІЧОГО НЕ ЦІКАВО? Коли дитина не хоче ходити в школу, починає знаходити в себе хвороби, каже, що їй там не цікаво?
Мотивація – одна з найважливіших тем у шкільному житті. Нам важливо зрозуміти, про який вік ідеться.
Якщо в перший клас школи дитина пішла з “навчальною мотивацією”, якщо вона дозріла до школи, то завдання дорослих – створити безпечні умови, зберігати баланс між підтримкою ініціативи, підтримкою того, що вдається, і контролем над помилками (дитина в змозі впоратися з напруженням, якщо на одне зауваження вчителя, висловлене в коректній формі, припадають щонайменше три коментарі підтримки).
У підлітковому віці мотивація закономірно знижується. Дитина долучатиметься до тієї діяльності, у якій бачить швидкий результат. У середній і старшій школах дуже важливо створювати “проєкти”.
Ми приймаємо версію, що здорова дитина, яка почувається в безпеці (а безпека – найважливіша умова), досліджуватиме нове (адже якщо страшно, то ми перестаємо досліджувати). Щоразу, коли дитина спостерігає за результатами своєї діяльності, “святкує перемогу”, в неї виробляється дофамін та закріплюється бажання досліджувати, пізнавати й робити наступний крок.
Причини зниження мотивації:
1. Небезпека. Коли дитині страшно, вона перестає сприймати нову інформацію
Якщо людина перебуває у хронічному стресі або травматизації, страждає її довгострокова пам’ять. Багатьом дітям із дефіцитом цинку (цинк впливає на гіпокамп – частину мозку, що зберігає важливу інформацію) справді складно запам’ятовувати вірші та формули.
Причини страху дитини:
2. Втома. На роботу мозку йдуть близько 20% енергії тіла.
3. Органічні причини – дислексія, СПАУ, різновиди ММД – усе це вважається “діагнозами”. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Способів корекції також дуже багато. Передовсім подивіться фільм “Зірочки на землі” (Taare Zameen Par – Every Child is Special).
4. Дитина опирається:
5. Внутрішні причини:
Мотивація не буває зовнішньою, вона визріває зсередини:
У будь-якої, навіть найбільш зневіреної в собі дитини, є сильні сторони, тому важливо починати з них. Можна разом із дитиною прочитати про теорію множинного інтелекту Говарда Гарднера та знайти її провідний тип інтелекту. Можна доручити дитині стати тьютором, відповідати за когось – це підвищує самооцінку і вмикає потенціал дитини. Є ще один секрет: постаратися побачити в дитині не її зовнішні прояви, а її потенціал (те, у кого вона може вирости, ту версію СЕБЕ, до якої вона може дорости) і поводитися з нею так, ніби вона вже це проявляє.
“Нова українська школа”
Титульне фото: автор – AllaSerebrina, Depositphotos
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.
Обговорення