Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Як надолужують математичні втрати діти з прифронтових територій та чим їхній досвід корисний іншим

Вчителі математики Микола Амелькін із Полтавщини, Оксана Плакош із Закарпаття та Юлія Кадевич із Дніпропетровщини понад рік працюють тьюторами в проєкті з подолання освітніх втрат із математики та української мови. Такі проєкти створюють та реалізують деякі громадські організації, аби допомогти учням надолужити втрачене. Зокрема, ГО “Смарт освіта” проводить кетч-апи для учнів 4-10 класів у межах проєкту “Тепер я знаю”. А герої сьогоднішньої статті – Микола, Оксана та Юлія – тьоютори проєкту “Освітній суп” від ГО “Навчай для України”.

Освітяни викладають математику у своїх місцевих школах, тож бачать із різних ракурсів, які прогалини є в учнів, що вчаться очно, дистанційно й у тих, які приєднуються до навчальних хвиль проєкту.

В останні два набори до проєкту могли приєднуватися діти з прифронтових територій. Учителі називають ці хвилі особливими, адже діти дуже вмотивовані, просять освітян розглянути нові теми, які проходять у школі, або ж повернутися до тих, які “випали” в минулому навчальному році через повітряні тривоги.

“Нова українська школа” поспілкувалася з учителями-тьюторами про особливості навчання дітей із прифронтових територій та чим відрізняються їхні освітні втрати від учнів із порівняно безпечних регіонів.

У новому матеріалі читайте про:

  • враження вчителів від роботи з учнями з різних областей;
  • теми, які з року в рік здаються дітям складними;
  • думки учнів, батьків та вчителів про освітні втрати;
  • методичку для самоперевірки школярів;
  • вплив емоційного стану учнів на навчання.

ЯКІ ПЕРЕШКОДИ ЗАВАЖАЮТЬ УСПІШНО ВЧИТИСЯ

Аби краще розуміти потреби дітей, які живуть поблизу лінії фронту, організація “Навчай для України” ще в серпні 2023 року, під час першої “особливої” хвилі, провела дослідження “Освітні потреби школярів у прифронтових областях України“.

В опитуванні взяли участь 825 учителів та понад 2 тисячі учнів віком від 11 до 14 років (діти у віці 11–13 років заповнювали анкету разом із батьками).

Опитування проводили у:

  • Дніпропетровській;
  • Донецькій;
  • Запорізькій;
  • Харківській областях.

Учасників анкетування запитували про:

  • спосіб та формат навчання учнів;
  • досвід навчання в попередньому навчальному році;
  • способи подолання прогалин у навчанні;
  • перешкоди для успішного навчання;
  • умови та успішність навчання в школах.

Що виявило дослідження?

За даними дослідження, 16–21 % учнів вважають, що цілком впоруються із навчанням, а частка тих, хто повністю справляється, залежно від регіону становить 54–58 %.

Нагадаємо, що учні прифронтових регіонів здебільшого вчаться дистанційно. Під час опитування учні та вчителі розповідали, що із січня до червня 2023 року уроки часто випадали через відключення електроенергії та тривоги.

Вчителька-респондентка із Запорізької області розповідала в анкеті, що через тривоги уроків математики не було тижнями, а діти опрацьовували все самостійно.

  • З-поміж причин, чому дітям не вдавалося навчатися щодня, батьки також вказували відсутність інтернету (52 % у містах і 72 % у селах).
  • А ще батьки зазначали, що діти не здобувають знання через війну й перерви в навчальному процесі.
  • Через це батьки оцінюють якість освіти дітей під час війни як незадовільну.

Скриншот із результатів дослідження “Навчай для України”, яке отримала редакція НУШ

“Водночас більшість батьків розповідає, що вчителі докладають максимум зусиль, аби працювати навіть у таких умовах. Але комплексність проблеми – безпека, технічні засоби, нестача надрукованих підручників (для 5–6 класів НУШ) і скасування або перенесення занять – однаково призводять до освітніх втрат і прогалин у дітей”, – йдеться в результатах дослідження.

Учителі розповіли, що для подолання прогалин у навчанні:

  • 72 % проводили індивідуальні або групові консультації;
  • 56 % коригували календарно-тематичні плани;
  • 40 % готували завдання для самостійної роботи;
  • 32 % проводили додаткові навчальні заняття;
  • 3 % освітян вважає, що учні не мають освітніх втрат.

Також батьки та вчителі нарікали на зниження мотивації до навчання, погіршення самодисципліни та погані навички для самоосвіти.

  • Аби надолужувати освітні втрати, орієнтовно 50 % опитаних учнів відвідували додаткові заняття. Найчастіше з математики (84–90 %) та української мови (67–76 %).
  • До репетиторів або не шкільних вчителів зверталася третина учнів, які взяли участь у дослідженні.

ЯКІ МАТЕМАТИЧНІ ВТРАТИ ПОБАЧИЛИ ВЧИТЕЛІ

Микола Амелькін приєднався до проєкту із подолання освітіх втрат “Освітній суп” в січні 2023 року. Спочатку вчив дітей у двох основних хвилях (до них могли приєднуватися школярі з-за кордону та різних регіонів України), а зараз працює в “особливій”, де вчаться діти 7–8 класів із прифронтових територій. На заняття приєднуються навіть учні, які перебувають у тимчасовій окупації.

Працюючи зі школярами різних безпекових регіонів, учитель помітив певні відмінності:

  • запити залежать від їхнього психологічного стану;
  • під час звичайної хвилі діти надолужували те, що недовчили під час ковіду чи війни;
  • діти прифронтових регіонів мають сильне бажання вчитися;
  • але їм бракує живого спілкування, тому часто запити на уроках не стосуються математики.

Діти запитують про навички, які знадобляться їм у майбутньому, про те, як обрати професію в умовах війни, – розповідає Микола та уточнює, які саме труднощі із навчанням виникають в учнів прифронтових територій. –

Дітям бракує практичних навичок для розв’язання задач. Наприклад, я пропоную їм уявити шлях із дому до школи, щоб вирахувати час, швидкість тощо, натомість вони кажуть – а ми вдома вчимося. Їм складно уявити такі прості й практичні речі”.

За словами вчителя, учні добре вміють додавати, віднімати, множити чи ділити, та коли бачать задачу або рівняння, де треба застосувати ці вміння, часто не знають, як перейти від однієї дії до іншої. Тобто не розуміють, як застосувати на практиці вивчені правила.

Оксана Плакош та Юлія Кадевич понад рік працюють тьюторками з учнями 5–9 класів. За їхніми спостереженнями, є теми, які складно даються всім школярам незалежно від умов навчання.

  • У 5 класах виникають труднощі із задачами на складання рівнянь.
  • Часто є прогалини в темі з дробами та пропорціями, які вивчають у 6 класі. Також учням важко визначати невідоме в текстових задачах та розв’язувати їх.
  • У 7 класах проблемними є формули скороченого множення, множення многочленів та розкладання їх на множники.
  • Не засвоївши ці теми, у 8 класах учням важко розв’язувати раціональні рівняння, де треба застосувати формули скороченого множення та розкладання многочленів на множники.

Ці теми даються дітям легко, на мою думку, бо це покоління з кліповим мисленням, вони не вміють засвоювати великі масиви інформації, а схоплюють лише її частину, – пояснює Микола Амелькін. – Бо формула скороченого множення начебто проста, але як тільки замінити букви у формулі на цифри, додати вираз, у якому треба побачити формулу (тобто обсяг даних зростає) – діти губляться. Якщо ці теми не засвоїти, тоді губимо один шар у математиці, а далі немає на що нашаровувати наступні теми”.

  • 9 класи просили тьюторів повторити тему з коренями, розв’язання рівнянь кола та прямої.
  • Спільна “біда” на уроках геометрії різних класів – дітям бракує розвиненої просторової уяви.

ЗРЕШТОЮ, ЯК НАДОЛУЖУЮТЬ МАТЕМАТИЧНІ ПРОГАЛИНИ

Аби працювати над проблемними темами максимально ефективно, спочатку дітей ділять рандомно на групи. Кожна з них має орієнтовно однаковий рівень знань із математики. Про це організатори навчання просять вказати батьків під час заповнення анкети.

  • На перших заняттях діти виконують діагностувальні тести, а вчителі бачать загальну статистику: на яке питання та скільки учнів обрали неправильні відповіді і які саме.
  • На основі цих даних вчителі будують навчання.
  • Домашні завдання – лише за запитом дітей.
  • Якщо дитина не має можливості приєднатися на урок, вона матиме маршрутний лист, який містить коротку інформацію про урок, відео з теми та тести для самоперевірки.

За словами Оксани Плакош, заняття має обов’язкові етапи.

1. Емоційне налаштування на початку, обмін думками про настрій та самопочуття.

2. Основна частина уроку присвячена розбору тем, на які звертають увагу передусім учні.

Буває, учні кажуть, що сьогодні почали нову тему у своїй школі й просять її повторити, – розповідає Оксана Плакош, – тоді я беру інший підручник (не той, за яким вчаться школярі). Діти показують, які саме завдання незрозумілі, і ми над ними працюємо”.

3. Рефлексія наприкінці заняття, яке триває, як і в школі, 45 хвилин.

Микола Амелькін наприкінці кожного уроку запитує дітей, що їм сподобалося, а що ні. У такий спосіб учитель налагоджує контакт з учнями.

Він певен, якщо діти будуть довіряти вчителеві й знатимуть, що за неправильну відповідь їх не сваритимуть, а навпаки – порадять, що треба підучити, тоді все вдасться.

Як показала практика, насамперед треба спілкуватися з дітьми. Часто вони замкнуті, не дають зворотного зв’язку, а поки цього не станеться, ми ніколи не дізнаємося про реальні втрати, жоден тест цього не покаже, – каже Микола. – Як тільки налагодиться контакт із дітьми, можна працювати над проблемними темами, поділивши велику проблему на дрібніші. Наприклад, у темі про рівняння я ніколи не вчу дітей відразу їх розв’язувати. А спочатку вчу, як знаходити невідомий елемент, аж поки це не буде відточено до автоматизму”.

У завданнях із геометрії, коли учням важко уявити, як виглядає паралелепіпед абощо, вчитель пропонує користуватися інтерактивними застосунками, наприклад, Desmos або Geogebra. За словами вчителя, навряд чи сучасні діти захочуть малювати об’ємні фігури вручну, а застосунки дають змогу побачити віртуальну фігуру, знайти необхідну площину та виконати завдання.

Треба поселити дитячу просторову уяву у їхній телефон чи комп’ютер, бо вони бачать там усе плоским. У такий спосіб вони ще і зрозуміють, що гаджет може бути помічником у навчанні”, – каже Микола Амелькін.

За його оцінками, якщо щотижня проводити 2 уроки математики, то річну програму можна повторити за 10 тижнів.

Але це можливо за умови, що діти вчилися і хоча б частково слухали уроки математики, тобто йдеться саме про повторення, а не вивчення програмового матеріалу з нуля.

ЯК УЧНІ МОЖУТЬ ПЕРЕВІРЯТИ САМІ СЕБЕ

Зараз тьютори готують методичку з порадами для учнів та вчителів, як надолужувати проблемні теми. Її розробляють на основі досвіду роботи з учнями різних хвиль.

  • Для вчителів у ній вкажуть теми для кожного з класів, які треба повторити з учнями, працюючи над освітніми втратами.

Учитель розумітиме, на що треба звертати увагу, бо ми опишемо всі теми та її складники, які дітям даються найскладніше”, – додає Микола Амелькін.

  • Учні матимуть маршрутні листи з добіркою відео, текстовим поясненням теми та завданням для самоперевірки.

Нині планується, що методичка матиме й онлайн-версію, і друковану та буде у відкритому доступі. В онлайн-версії після проходження тестування учні побачать у результатах свої сильні сторони. Акценти будуть на тому, що їм вдалося зробити, а не на помилках.

Будь-який учень зможе перевірити себе, чи добре вивчив певну тему в школі. Наприклад, до програми для 6 класу я підготував 60 запитань, на які учні можуть відповідати для самоперевірки. Усі запитання поділив на 12 уроків, виходить по 5 запитань на урок. Якщо дитина відповідає правильно на 5 питань до кожного уроку, значить усе зрозуміла, – пояснює Микола Амелькін. – На це треба виділити буквально 7–10 хвилин і будеш знати, чи тобі все вдалося. Дитина, яка має навички самоконтролю, може самостійно навчатися за методичкою”.

Також освітяни радять колегам та батькам звертати увагу на емоційний стан дітей. За словами Юлії Кадевич, їм бракує соціальних та емоційних контактів.

Через дистанційне навчання діти не спілкуються наживо одне з одним, а коли бачаться в школі, починають конфліктувати, забуваючи навички комунікації.

Це все впливає на внутрішню мотивацію та навчання.

Через брак спілкування в учнів може знижуватися мотивація та працездатність, їм не хочеться нічого робити, тому треба шукати причини, чому так відбувається, – пояснює Юлія. – Також негативно впливає замкнений простір. Діти в прифронтових регіонах нам часто кажуть, що їм хочеться погуляти на вулиці, але це не завжди можливо”.

Оксана Плакош додає, що дітей треба вчити піклуватися про себе, адже зараз вони емоційно перевантажені, а їхній мозок через доступність гаджетів швидко “засмічується” непотрібною інформацією. Розвиток емоційних навичок якраз передбачає вміння шукати та дозувати інформацію, вміння відпочивати, вчасно лягати спати, гуляти на вулиці, відкладати телефон заради інших справ тощо.

Звісно ж, усіляко треба заохочувати дітей до навчання. Микола Амелькін пригадує, що раніше наводив учням приклад деяких країн Африки, коли на весь регіон працювала одна безплатна школа, а діти долали будь-які відстані задля навчання. Зараз вчитель розповідає про учнів, які живуть у прифронтових зонах та вишукують будь-які можливості для додаткової освіти.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне ілюстративне фото: “Освітній суп”

Матеріали за темою

Обговорення