Напишіть нам

Всі теми

Як українські діти проживали карантин. Цікаві факти й 11 порад із дослідження

Ви жили чи існували під час пандемії? Чи скучили ви за живим спілкуванням із людьми? Як вам удавалося організовувати свій час? Що ви робили, щоби не з’хати з глузду?

Це діти-респонденти, які брали участь у дослідженні “Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства”, хочуть запитати в інших дітей, які також були на карантині.

Команда проєкту “Діти Covid-19” проводила дослідження протягом пів року. Дослідниці взяли за мету почути дітей, зрозуміти їхнє ставлення до змін, включити дитячий досвід в осмислення наслідків пандемії, зрозуміти, як вони проживають цей період, із якими проблемами стикаються та як адаптуються (або ні) до нових “дорослих” правил.

Спойлер: 80,5% опитаних дітей вважають, що пандемія вплинула на їхні життя. Тож читайте в тексті “Нової української школи”, як саме:

  • з чого все почалося й чи було дітям страшно;
  • як змінилися їхнє навчання, дозвілля, взаємодія з іншими людьми та зі власним містом;
  • що, з огляду на думку дітей, можуть запропонувати дорослі, аби покращити повсякденне життя дітей і уникнути негативних соціальних наслідків від COVID-19.

ПРО МЕТОДОЛОГІЮ Й ВИКЛИКИ

Спочатку дослідниці окреслили перелік підтем. Потім проводили глибинні онлайн-інтерв’ю і включені спостереження. Так, діти влаштовували онлайн-екскурсії своїм житлом, створювали онлайн-щоденники, знімали відео про їхнє повсякденне життя, надсилали фотографії й ментальні мапи з періоду локдаунів.

У дослідженні взяли участь діти з Києва, Львова, Харкова й Одеси. Ці міста обрали, щоби репрезентувати різні регіони України з їхніми соціально-економічними та культурними особливостями.

На останньому етапі провели телефонне опитування. У ньому взяли участь 1001 дитина: 451 хлопців та 550 дівчат; 501 дитина віком 9–13 років, 500 дітей – 14–16 років.

Аби уникнути впливу дорослих (зокрема батьків) на відповіді, убезпечити дітей від неприємних переживань і підтримати їх, дослідниці насамперед проводили спільні з батьками онлайн-зустрічі, періодично надсилали інструкції, спілкувалися віч-на-віч у чаті чи телефоном.

Усі цитати в тексті дослідження мають вигадані підписи, а дітей попередили про анонімність розмов та захист персональних даних. Адже серед принципів дослідження – приватність і конфіденційність дитини.

ТОЧКА ВІДЛІКУ

Наративи, отримані під час глибинних інтерв’ю, показують, що початок першого локдауну це точка відліку для дітей. Усі старші діти добре пам’ятають свої тодішні почуття й емоції. Молодші (9–11 років) у силу свого віку не завжди могли згадати свою реакцію.

Здебільшого діти дізнавалися про локдаун у школі від учителів, рідше від батьків і ще рідше з новин в інтернеті. Закриттю школи передував період чуток: діти чули розмови про коронавірус і про те, що школа може закритися. І вчителі, й учні висловлювали чимало припущень, очікувань, здогадок щодо того, чи справді так буде, і якщо буде, то як надовго”, – пишуть дослідниці про початок локдауну.

Коли стало зрозуміло, що в країні вводять карантин, реакції дітей були полярними. Частина засмутилися, молодші навіть могли розплакатися від несподіванки й через те, що довго не побачаться з друзями.

Перший день першого локдауну. Тоді якраз учителька сказала, що ми переходимо на дистанційну освіту. Я, якщо чесно, сприйняла це як жарт. Я досі не вірю, що може бути таке навчання. Я не звикла до цього, дуже любила відвідувати школу, а тут бац – і ніби якісь канікули. Тоді був великий шок для мене, що тепер треба буде сидіти вдома. І що ж я робитиму? Перший місяць я нічим не займалась, і в мене якась була невелика депресія, бо взагалі не розуміла, що буде далі”, – розповідає досідницям 15-річна Оксана з Харкова.

Натомість інша частина учнів зраділи, адже сприйняли карантин як додаткові канікули, під час яких нічого не треба робити:

Нам говорили, що зараз нашу школу закриють на карантин. І я була трішечки рада. Тоді я була сильно завантажена уроками. А коли карантин, я трохи відпочиваю”, – зізнається 15-річна Ярослава з Києва.

Вчителі й адміністрації шкіл були настільки не готові до організації дистанційного навчання, що не звертали уваги на емоційний стан дітей. Дослідниці зафіксували тільки один випадок підготовки до локдауну. Зі слів дитини з молодших респондентів (9–11 років), у школі відбулося “святкування” початку карантину у форматі майстер-класу. У дослідженні припускають, що так у школі хотіли полегшити дітям перехід на дистанційнку.

КОВІД = СТРАХ, ПАНІКА, ЖАХ, НОВИНИ

На прохання надати асоціації до слів “ковід”, “пандемія”, “карантин” діти називали: “жах”, “мучання”, “страх”, “паніка”, “лікарі”, “вакцинація”, “пульсоксиметр”, “зелена кулька з присосками” (молодші діти), “тест” (на ковід), “смерть”, “бути вдома”, “маска”, “антисептик”, “соціальна дистанція”, “заборони”, “ізоляція”, “мало вільного часу”, “багато вільного часу”, “без друзів”, “дистанційне навчання”, “Zoom”, “бути в печері”, “телевізійні новини”.

До слова, телефонні інтерв’ю показали, що 7,6% опитаних постійно стежили за новинами про COVID-19, 33,8 % робили це час від часу та 39,1% – іноді або випадково. Кожен п’ятий узагалі не слідкував за такими новинами.

Кожна десята дитина описує свій емоційний стан під час карантину як пригнічений, кожна сьома – як піднесений. 74% респондентів оцінюють його нейтрально.

Дослідниці також запитали дітей, хто їм допомагав упоратися з наслідками обмежень. 52,1%, відповіли, що їх підбадьорювали батьки, 14,5% – друзі, 5,9% – родичі, 3,1% – онлайн-друзі. Менше 3% обрали вчителів, репетиторів, викладачів гуртків або однокласників/-ць та інших. Не потребували підтримки 18,2%, а 3% зазначили, що не отримували жодної підтримки.

ТОП-5 відповідей на запитання “Як ви підбадьорювали себе на карантині?”. Кожен десятий опитаний ніяк себе не підбадьорював, а 14% дітей не потребували підбадьорення. Решта розподілилися так:

  • спілкувалися й / або гуляли з друзями (18,5%);
  • займалися творчістю (10,3%);
  • грали у відеоігри на телефоні, приставці або комп’ютері (9,7%);
  • говорили собі, що це коли-небудь закінчиться (9%);
  • займалися спортом (8,6%).

Навіть якщо діти повною мірою не усвідомили вплив пандемії на своє життя, це не означає, що цього не було, – пишуть у дослідженні. – Невизнання загального впливу пандемії можна пояснити високою адаптивністю дітей до змін, відчуттям комфорту в нових умовах або ж відносно низькою значущістю таких змін, якщо порівняти з іншими викликами в житті, пов’язаними, наприклад, із віковими змінами (для підлітків)”.

НЕЗРУЧНЕ НАВЧАННЯ

Під час першого локдауну школи виявилися не готовими до так званого діджитального повороту. Найчастіше першим кроком було продовження весняних канікул, аби виграти час на підготовку. Здебільшого, перший досвід учнів у дистанційній освіті був у вигляді завдань у Viber:

У нас спочатку не було відеоуроків, нам просто давали завдання й ми вдома якусь програму проходили самі. Це було тижні два. Потім у нас уже почалися зум-уроки”, – ділиться 15-річна Аліна з Одеси.

Деякі діти з молодшої групи (9–11 років) стверджують, що на початку першого локдауну у їхніх учителів було недостатньо знань навіть для використання Viber. Загалом діти помічали, що деяким учителям важко було адаптуватись.

Згодом більшість дітей отримали доступ до кабінету в Google-класі. Зазвичай учителі встановлювали в системі чіткі дедлайни, пізніше зазначеного часу не приймали роботи або приймали неохоче. Часом наприкінці уроку давали самостійну на 10 хвилин.

Було незручно, що завдання треба скидати в гугл-клас, це було довго: зробити завдання, сфотографувати, завантажити на гугл-диск, із гугл-диску – у гугл-клас. І коли тобі кажуть: “У тебе дві хвилини[, щоби] це зробити”, а ти кажеш: “Я не встигаю”, а тобі: “Ти повинна це зараз здати”, – розповідає 15-річна Аліна з Одеси.

Ще одне цікаве спостереження: ліміти безплатної версії Zoom встановлювали тривалість уроків у всій країні. Чимало вчителів скорочували урок зі звичних 45 до 15–30 хвилин:

О восьмій у нас починався зум-урок. І до третьої дня ми просто сиділи в зумі. Потім дуже сильно боліли очі, нам надсилали купу завдань, яких ми абсолютно не розуміли. Бо в деяких учителів був зум усього лише 20–30 хвилин, і вони намагалися нам за цей час встигнути щось розказати. Але деякі вчителі кидали ще одне посилання, і можна було знов підключитись. У нас так робила вчителька історії. Й от історію дуже добре підтягнула в цьому році” – розповідає 15-річна Оксана з Харкова.

Для учнів також було проблемою, що на онлайн-уроках учителі тільки пояснювали матеріал і перевіряли знання, але не давали можливості запитувати і спілкуватись. Через це в учнів знизилась успішність.

Так, у дослідженні йдеться, що навіть коли у вчителів було достатньо часу та досвіду для адаптації навчальних програм до дистанційної освіти, навчання в деяких школах залишилося на тому ж рівні, що і спочатку.

У зумі жодного уроку в нас не було, хоча дехто просив, бо не розумів теми. Простіше, коли вчитель пояснює тему, і ти все розумієш, а не дивишся відеоуроки за рекомендаціями і просто читаєш правила в книгах, а спитати немає в кого. Ми давали собі раду за допомогою інтернету, шукали, як пояснюють правила інші люди на ютубі, як робити правильно. Якщо вже зовсім не розуміли, заходили в готові завдання, дивились, як розв’язується – “А, блін, точно, треба було зробити так”, і вирішували самі”, – говорить 15-річна Марина з Харкова.

46% дітей кажуть, що дистанційне навчання відбувалося переважно за допомогою онлайн-уроків із можливістю ставити запитання. У решти частина уроків відбувалися онлайн, а частина – у формі завдань, які потрібно виконати. 6,6% опитаних отримували завдання без пояснень, 4,6% мали відеозаписи з поясненнями.

Цікаво, що відповіді про те, що дистанційне навчання відбувалося за допомогою онлайн-уроків із можливістю ставити запитання, найбільш притаманні центральному регіону (52,8%). А от у східному регіоні найбільше тих, хто отримували завдання без пояснень (12,5%).

До того ж у багатьох школах онлайн проводили не всі уроки, а лише так звані важливі предмети: математику, історію, українську, англійську мови тощо. У таких випадках щодня було не більше трьох уроків, і діти мали більше вільного часу та нерідко менше ентузіазму до навчання.

Утім, деякі вчителі працювали навіть більше, ніж офлайн: залишалися з дітьми на зв’язку ледь не цілодобово. Такі вчителі також переймались емоційним станом учнів, ініціюючи в зумі класні години, аби ті могли поділитися своїми переживаннями.

Зрештою, деякі діти почали фокусуватися на тому, що їм цікаво, і випрацьовувати пріоритети: що треба вивчати сумлінно, а що – поверхнево.

Віддалене навчання також стимулювало учнів хитрувати під час перевірки знань. Діти охоче хизувалися, що навчання з дому давало їм більше можливостей для списувань. Наприклад, гуглили під час контрольних, списували із сайтів, підручників і конспектів, намагалися зламати програми, проходили тести кілька разів, користувалися сайтами з готовим домашнім завданням. Водночас чимало опитаних сказали, що на цих сайтах найціннішими є не так правильні відповіді, як розгорнуте рішення задачі, що допомагає зрозуміти, як треба виконувати це завдання.

Набираючись досвіду дистанційного навчання, діти поступово вчилися самодисципліни та організації часу, і це викликало в них гордість:

Мене ніхто не контролював у навчанні. Я сама добре з цим справлялась. Я почала планувати і все писати на листочку, що потрібно зробити”, – ділиться 15-річна Ярослава з Києва.

ТОП-3 пункти про важливій досвід дистанційного навчання на локдауні:

  • 40% учнів більше спали на карантині чи вставали перед уроком;
  • 37,1% мали більше часу на додаткові заняття або хобі;
  • 35,3% не вистачало пояснень від учителів.

Натомість діти часто згадували про те, що під час онлайн-навчання в них не було можливості нормально харчуватися. Адже перерви між онлайн-уроками зазвичай були невеликими. Або ж на цих перервах діти доробляли завдання з попереднього уроку, щоб устигнути надіслати його до дедлайну.

За даними всеукраїнського етапу опитування, кожна друга дитина не хотіла б дистанційного навчання взагалі. А 11,5% убачають у дистанційці основний спосіб навчання. Натомість 27% розглядають його як додатковий спосіб за потреби, а 8,2% – як додатковий регулярний спосіб навчання.

37,1% мали більше часу на додаткові заняття або хобі

ПРО СОЦІАЛЬНІ КОНТАКТИ Й ДОПОМОГУ В НАВЧАННІ

У новому форматі навчання діти почали ще більше кооперуватися з однокласниками/-цями. Як-от під час конференц-колів або в чатах вони розв’язували завдання, обговорювали рішення та ділилися правильними відповідями одне з одним.

Дистанційна школа повністю змінила соціальну практику перерв – часового проміжку, у якому діти спілкувалися, розважалися, переключалися, закохувалися, сварилися, мирилися, скидали емоції тощо. Перерви стали часом для того, щоби побути наодинці чи листуватися онлайн. Крім того, діти зідзвонювалися через відеозв’язок і навіть почали говорити з друзями телефоном. А ще навчилися спілкуватися під час спільної участі в онлайн-іграх:

Ми грали з друзями дистанційно, підключались через Discord – 10–15 людей або 100–200. Ти говорив у діскорді й одночасно в грі – це реалістично. Усі поводилися адекватно, слухали командира, у нас була дистанційна армія. До локдауну я грав у друга вдома”, – каже один з опитаних.

Спілкування під час таких ігор було для підлітків не менш важливим в емоційному плані, ніж розмови в чатах. Окрім того, діти разом із друзями переглядали фільми онлайн на сайтах спільного перегляду. Або домовлялись у чаті та вмикали одночасно обраний фільм, обговорюючи його в процесі чи після.

Дистанцію з однокласниками/-цями діти сприйняли по-різному: ті, у кого були дружні взаємини з класом або окремими однокласниками/-цями, сумували за школою. А ті, для кого однокласники/-ці та друзі – різні люди, не надто переймались. Для деяких дітей, зокрема тих, хто зазнали кривди від інших дітей, дистанція стала емоційною перевагою.

Телефонне дослідження показує, що під час локдаунів 35,5% дітей частіше розмовляли з батьками, 34,2% дивилися фільми разом, 30,6% їздили в поїздки, на природу чи на дачу. Тільки 6% на локдауні були зайняті своїми справами, а в 7% з’явилося спільне хобі. Тоді як 7,6% дивилися разом щось в інтернеті.

Ті родини, де було заведено проводити час разом, на карантині ще більше зблизились. Тоді як у сім’ях, які не практикували спільного дозвілля, не було його й на карантині – усі члени родини займалися своїми справами. Аналогічно відбувалось і з контролем батьків та правами дитини на особистий простір. Усе залежало від того, як у родині складалися взаємини до пандемії”, – коментують у дослідженні.

ПРО ВЛАСНИЙ ПРОСТІР І КОМФОРТ НАВЧАТИСЯ ВДОМА

Дітей також запитали, чи мають вони свою кімнату:

  • 62,4% мають;
  • у 12% не мають;
  • 25,5% ділять її з братом або сестрою.

Що старша дитина, то частіше вона відповідала, що має свою кімнату. У дослідженні зазначають, що такі відповіді характерні для мешканців міст із населенням +50 тисяч. Попри все, наявність власної кімнати давала змогу дітям відчувати, що їм достатньо особистого простору. Про це сказали 84,8% опитаних.

Загалом дітям було комфортно вчитися вдома. Адже у своїй кімнаті зручно, не потрібно спеціально одягатися, витрачати час на дорогу тощо. З часом робочі місця частини дітей додатково адаптовували до навчання онлайн, як-от купили кращі столи чи покращили якість інтернету.

ЩО З ЦИМ РОБИТИ

80,5% дітей вважають, що пандемія вплинула на їхнє життя. З них 53,4% вважають цей вплив помірним, а 27,1% – помітним. Кожен п’ятий респондент (19,3%) вважає, що пандемія зовсім не вплинула на його / її життя або цей вплив незначний. І нагадаємо, що менше 3% дітей сказали, що вчителі підтримували їх під час карантину.

Тоє дослідниці сформували рекомендації батькам, учителям, керівникам шкіл і людям, які впливають на зміни, як можна використати отримані дані:

  1. Давати можливість оцифровувати домашні завдання.
  2. Врахувати, що чимало онлайн-інструментів перевірки знань легко зламати. Не забороняти співпрацю та нові цифрові навички серед дітей, натомість залучати їх до створення нових способів захищеної перевірки знань.
  3. Створювати інструменти для контролю знань та виконання завдань, українські аналоги відомих іноземних платформ (як-от інструменти для онлайн-опитування, дошки для малювання та спільного розв’язування задач тощо), адже не всі діти та вчителі знають англійську мову на достатньому рівні.
  4. Розширювати набір інструментів, які використовуються під час онлайн-освіти. Наприклад, підвищувати навички фасилітації онлайн-діалогу та дискусії, перевіряти знання, поєднуючи різні інструменти та методи.
  5. Організовувати достатні за тривалістю перерви під час дистанційного навчання – враховувати потребу дітей переключатися та відпочивати між уроками.
  6. Враховувати потребу в подовженому сні для підлітків – за можливості переносити уроки на більш пізній час.
  7. Враховувати потребу в спілкуванні, давати позашкільні проєкти й завдання, ініціювати онлайн-ігри та спілкування, святкування днів народжень, перегляд фільмів та подій, відвідувати спільно онлайн-екскурсії тощо.
  8. Онлайн-ігри – необхідна активність для дитячого розвитку та відпочинку. Варто включати їх як один з інструментів освіти, надавати можливість дітям спілкуватися та грати одночасно (з урахуванням максимального рекомендованого часу за екраном).
  9. Здебільшого діти під навчалися за допомогою смартфона. Тому є потреба в створенні та адаптації програм, додатків та сайтів до телефонів.
  10. Батькам варто враховувати потребу дітей у власному просторі. В ідеалі це має бути окрема кімната. Якщо такої можливості немає, варто створити умови для усамітнення в межах наявного простору. У школах також треба враховувати потребу дітей збиратися з друзями та усамітнюватися. Бібліотеки та їдальні можуть відновити популярність серед школярів.
  11. Міським планувальникам варто враховувати потреби дітей та забезпечувати їх належними просторами. Йдеться не лише про спортивні й ігрові майданчики (для молодших дітей), а і про місця для дітей середнього та старшого шкільного віку.

Дослідження проведене ініціативою “Дитячі географії” та Київським Міжнародним Інститутом Соціології (КМІС) за підтримки Українського Культурного Фонду та на замовлення ГО “Культурні географії”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: автор – AndrewLozovyi, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення