Напишіть нам

Всі теми

Як зробити так, аби батьки не були проти інклюзивного навчання. Історія школи

Ініціативи щодо створення інклюзивних класів часом досі стикаються зі спротивом шкільної спільноти. З іншого боку, уже є чимало прикладів успішних класів, які вповні реалізують законодавчі вимоги й організовують комфортне та справді навчальне середовище для всіх учнів.

Про міфи й реалії українського інклюзивного навчання “Нова українська школа” поговорила з керівництвом та педагогами Бердянської гімназії №3 “Сузір’я”, для яких інклюзивне навчання – не просто стаття закону, а спосіб життя.

Чотири роки тому ця гімназія не лише стала однією із пілотних для НУШ, але почала навчати дітей з особливим освітніми потребами.

У цій статті читайте про:

  • переваги від інклюзивного навчання для школи;
  • як переконати батьків дітей з ООП віддавати їх у інклюзивні класи;
  • страхи батьків перед інклюзивним навчанням і як із ними працювати;
  • чому важливо навчити всіх учнів співпрацювати;
  • чому вчителі обирають інклюзивні класи.

ЯКІ ПЕРЕВАГИ ВІД ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДЛЯ ШКОЛИ

“Серед наших випускників – люди різних професій, що обіймають різні посади, успішні, ефективні, реалізовані. І, дивлячись на них, ми розуміємо, що наше призначення – давати сьогоднішнім учням упевненість у своїх силах, прагнення реалізовуватися й досягати мети. Вісім років тому ми почали задумуватися над ідеєю розвитку можливостей дітей з особливими освітніми потребами”, – каже директорка гімназії Оксана Кривунь.

Однак, на той час масштабно переформатувати навіть одну школу було складно: брак законодавчої бази, нерозуміння з боку керівних органів управління освітою та більшості вчителів відкладали старт на невизначений термін. І лише з початком реформи 4 роки тому та закріпленням у законодавстві поняття інклюзивного навчання та правил створення інклюзивних класів ситуацію вдалося змінити.

“Спочатку ми хвилювалися, що втратили ці 4 роки, хоча могли б уже дати суттєву підтримку дітям з ООП, – каже заступниця директора Вікторія Заводько. – Проте нині розуміємо, що за цей час ми не лише вивчали юридичні нюанси, а й підготували штат професійних педагогів, помічників, логопедів, дефектологів, які вміють працювати з дітьми з ООП”.

За словами Оксани Кривунь, багато хто бояться брати на себе відповідальність за дітей з ООП.

“І за ці роки ми усвідомили, що справа не тільки в традиційному, на жаль, у нашій культурі несприйнятті “не таких” людей, а в катастрофічному браку інформації“.

Переваги ж для школи від інклюзивного навчання – очевидні, кажуть у ліцеї. Насамперед, це освітня субвенція, що дає змогу закуповувати додаткові обладнання та матеріали. Окрім того, це можливість підвищувати зарплати педагогам, які працюють з інклюзивними класами.

“До того ж ми маємо змогу брати в штат корекційних педагогів та психологів, які допомагають нам не лише адаптувати та модифікувати під потреби учнів з ООП освітні програми, а і створювати комфортні умови для комунікації між усіма учасниками освітнього процесу, – додає Вікторія Заводько.

Коли в школі є такі фахівці, вони можуть дати рекомендації кожному вчителю, проаналізувати потреби кожної дитини з кожного класу. Тобто підхід до навчання буде максимально індивідуалізованим і відповідати потребам дітей, не лише з ООП, але й нормотипових”.

ЯК ПЕРЕКОНАТИ БАТЬКІВ ДИТИНИ З ООП ВІДДАТИ ЇЇ В ІНКЛЮЗИВНИЙ КЛАС

“Ще 5 років тому батьки дітей з ООП надавали перевагу індивідуальній формі навчання, – розповідає практична психологиня Тетяна Нестеренко. – Такий варіант у складних випадках, звісно, є адекватним. Проте ми стикалися із ситуаціями, коли дитина за рішенням батьків, фактично, була позбавлена соціалізації через постійне перебування вдома, хоча за всіма медичними показниками могла відвідувати школу”.

Таких батьків доводилося переконувати. Їм дозволяли бути на заняттях прямо в класі, щоби вони могли спостерігати за навчанням. Згодом вони готові були чекати в коридорі. Сьогодні їхні діти можуть самі добиратися до школи й вертатися додому, кажуть викладачі.

“До того ж, коли для дитини з ООП починається соціальна адаптація, часто розкриваються неочікувані таланти, – каже вчителька початкових класів Алла Акуленко. – У нас є кілька дітей, які практично не можуть читати та писати, але те, що вони роблять руками – малюють, ліплять, навіть шиють, – викликає захват і в дітей, і в дорослих. У них навіть з’являються послідовники серед нормотипових дітей. Намагаємося просувати ці їхні таланти”.

Також часто батьки дітей з ООП, хвилюючись за їхнє майбутнє, вважають за потрібне не розголошувати діагноз (якщо він не важкий) та навчати їх на загальних підставах або розглядають особливості поведінки як варіант норми.

Проте вчитель може звернути увагу на таку дитину й порекомендувати пройти оцінювання особливих освітніх потреб.

“Батьки по-різному реагують на таку ініціативу вчителя, – каже Алла Акуленко. – Часто перша реакція – відмова й агресія. Але ми розуміємо, що не маємо права в такому випадку лишатися осторонь: майбутнє дитини залежить від вчасної допомоги.

У нас є приклад, коли вчителька звернула увагу батьків на нестандартну поведінку першокласника: через кілька місяців роботи, коли діти вже пройшли період адаптації, нічого не змінювалося для цього хлопчика. Йому не просто було важко навчатися, він ще й заважав класу, спричиняючи обурення батьків інших дітей.

Ми порекомендували мамі пройти обстеження в ІРЦ. На щастя, вона дослухалася, і дитину перевели на інклюзивне навчання. Підключили заняття з дефектологом і психологом. До кінця 2 класу учень почав із задоволенням опановувати матеріал, з радістю працювати на уроках“.

ТИПОВІ СТРАХИ БАТЬКІВ І ЯК ІЗ НИМИ ПРАЦЮВАТИ

“Сьогодні ми майже не маємо проблем із батьками нормотипових дітей, адже навіть ті, хто приводять дітей у 1 клас, розуміються на понятті інклюзивного навчання. Але коли ми тільки відкривали інклюзивні класи, нарікань було чимало”, – каже асистентка вчителя 4 класу Поліна Шульга.

Найпоширеніший острах серед батьків – що основну увагу будуть приділяти дитині з особливими освітніми потребами, тоді як інші діти будуть нею обділені.

Учитель має приділяти однакову увагу всім дітям. І насправді так і відбувається, навіть якщо в колективі є дитина з ООП, – коментує асистентка вчителя 2 класу Юлія Бегей. – Саме тому й запроваджена посада асистента вчителя – він чи вона допомагають там, де не встигає вчитель. До того ж ця людина не закріплюється за дитиною з ООП, але може й повинна приділяти увагу й іншим дітям. Тобто скоріше навпаки: нормотипові діти в інклюзивному класі можуть розраховувати на подвійну увагу – і вчителя, й асистента.

Батьки також побоюються, що діти почнуть відставати, бо вчитель буде орієнтуватися на дитину, яка через свої особливості може не встигати за основною програмою.

“У законі визначено, що діти з ООП можуть потребувати адаптації чи модифікації навчальних програм. Але не навпаки. Тобто такій дитині будуть допомагати з розумінням та сприйняттям інформації, розроблять індивідуальну програму розвитку й водночас не гальмуватимуть решту класу, – пояснює вчителька початкових класів Есмиральда Іванова. – До того ж у багатьох дітей з ООП інтелект збережений, і вони можуть працювати на рівні всього класу, але за допомогою дорослого”.

Окрім того, досі трапляється думка, що спілкування нормотипових дітей із дітьми з ООП може завдати психологічної чи естетичної шкоди першим.

“Якщо запитати будь-якого учня нашої школи про ці відмінності, отримаєте відповідь – ми всі різні, кожен особливий, і ми поважаємо кожного разом із його особливостями. Саме це ми й виховуємо в наших дітях із 1 класу, – наголошує директорка гімназії Оксана Кривунь.

Діти швидко й залюбки цього вчаться, допомагають тим, кому щось не вдається. І дітям з ООП не доводиться просити про допомогу – поруч завжди знайдеться той, хто охоче підтримає. Розумієте, така поведінка – норма для наших дітей. І ми впевнені, що й поза гімназією вони її дотримуватимуться, бо вже не розуміють, як можна інакше”.

КОМАНДНІСТЬ – ЗАПОРУКА ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Навчання в інклюзивному класі – виклик педагогам, який дає змогу проявити максимум творчого потенціалу, вважають у бердянській гімназії. Адже інклюзивна освіта вимагає дещо інших підходів – інтерактивних методів навчання, колективної роботи, в основі якої – взаємодія всіх учнів.

Упродовж дня молодші діти мають багато можливостей для відпочинку, у тому числі й на свіжому повітрі. Педагоги залучають дітей і до спільних ігор.

“Часто говоримо про унікальність, неповторність кожної людини, – каже Юлія Бегей. – А під час організації свят обов’язково залучаємо кожну дитину з урахуванням її / його можливостей та здібностей так, щоби було задоволення від процесу й результату своєї роботи”.

Як зробити так, аби батьки не були проти інклюзивного навчання. Історія школи

Навчання в інклюзивному класі – креативний виклик педагогам, який дає змогу проявити максимум творчого потенціалу. Фото: автор – Wavebreakmedia, Depositphotos

Вчителі початкової школи часто використовують роботу в малих групах – 4–5 дітей. Адже взаємодія тут будується на співпраці, а не конкуренції – діти працюють над спільним завданням.

“Також ми використовуємо взаємне навчання, тобто навчання за допомогою інших учнів класу, – ділиться інша асистентка вчителя Катерина Бухар. – Кожен учень за порядком може бути в ролі вчителя. Це дає можливість закріпити та систематизувати знання, навички та компетентності кожного учня”.

Так само й на уроках фізичного виховання: багато вправ діти виконують у парах, групах та мінігрупах, що допомагає виховувати відчуття підтримки та довіри. Тому діти з ООП залюбки беруть участь у спортивних змаганнях: так, наприклад, до щорічної малої Олімпіади залучають і цих дітей, причому охочих чимало.

ЧОМУ ВЧИТЕЛІ ОБИРАЮТЬ ІНКЛЮЗИВНІ КЛАСИ

Учителька початкових класів Алла Акуленко:

Коли мені запропонували взяти інклюзивний клас, я знала, що буде нелегко, але відмовлятися не стала. Усі діти різні, але права в них рівні.

Діти з особливими освітніми потребами теж мають право на освіту, спілкування, повагу, розвиток своїх талантів. Вони хочуть досягти успіху й бути корисними суспільству.

У цьому році мої учні закінчують 4 клас. Вони засвоїли навчальну програму на достатньому й середньому рівнях і готові навчатися в середній школі”.

Асистентка вчителя 2 класу Олена Іванова:

“Я обрала інклюзивне навчання, тому що хочу, аби діти з ООП не відчували себе в соціумі як ізгої, щоби люди змінили своє ставлення до несхожих на себе, стали більш чуйними та толерантними. Хочеться донести людям, що інкливне навчання – це не щось небезпечне та погане. Адже воно дає шанс дитині з ООП бути включеною до суспільного життя, а всім іншим – стати добрішими”.

Асистентка вчителя 2 класу Юлія Бегей:

Я обрала інклюзивне навчання, тому що це нескінченне поле для розвитку себе як спеціаліста та маленький внесок у життя дітей з ООП”.

Асистентка вчителя 1 класу Катерина Бухар:

Я обрала інклюзивне навчання тому, що хочу допомогти діткам з ООП адаптуватися до соціуму, щоби кожен із них відчував себе комфортно не лише під час освітнього процесу, а й у дитячому колективі. Хочу допомогти їм знайти свій життєвий шлях та бути корисними суспільству”.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – IgorVetushko, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення

Розділ створено за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.