Яким має бути педагогічний резерв для деокупованих територій: поради освітніх управлінців та вчителів

Любити й служити росії, боронити її на війні, вивчати російську культуру й літературу, водночас нічого не знати про Україну й не асоціювати себе з нею – з такою ідеологією працює освітня система в Криму, на Донеччині й Луганщині, де рф загарбала території ще у 2014 році. З такими ж ідеями росія працює і в окупованих містах і селах України вже після повномасштабного вторгнення (Херсонщина, Запоріжжя, частина Донеччини та Луганщини).

З чого починати відновлення української системи освіти після їхнього звільнення? Для територій, які в окупації 9 років і де вже виросло покоління дітей, виховане на російській ідеології, треба готувати одні плани, а дещо інші для тих регіонів, у які окупанти прийшли після 24 лютого 2022 року (раніше редакція розповідала про майбутню освітню деокупацію в Криму та на Луганщині).

Спільним для всіх варіантів будуть вчителі, які працюватимуть з учнями після відходу окупантів. Зараз у Мінреінтеграції формується так званий кадровий резерв державних управлінців. До його створення можуть долучатися освітяни, які хочуть працювати в школах на деокупованих територіях.

У новому матеріалі читайте:

• на якому етапі створення освітянського кадрового резерву;
• за якими критеріями варто обирати вчителів для звільнених територій;
• до яких викликів готуватися освітянам-“резервістам”;
• як розв’язати проблему нестачі вчителів;
• навіщо створювати вчительський кодекс етики;
• скільки часу знадобиться на когнітивну деокупацію.

ЯК ГОТУЄТЬСЯ ОСВІТЯНСЬКИЙ КАДРОВИЙ РЕЗЕРВ

З липня цього року Мінреінтеграції формує кадровий резерв для деокупованих територій. За словами міністерки реінтеграції Ірини Верещук, на кінець серпня 2023 року зареєструвалося понад півтори тисячі охочих, які зможуть працювати в державних службах та органах місцевого самоврядування у 20 сферах.

З відеоінтерв’ю Ірини Верещук відомо, що:

• подати заявку можуть громадяни України, які володіють державною мовою і готові працювати в особливих умовах (мається на увазі близькість територій до ліній фронту чи кордону з рф, звідки можуть вестися обстріли навіть після звільнення регіону);
• кожну заявку перевіряє Національне агентство з питань державної служби, яке спільно з Мінреінтеграції координує створення кадрового резерву. Зокрема, звертає увагу на професійну компетентність заявників;
• впродовж 5 днів заявники отримують відповідь про зарахування до кадрового резерву чи відмову;
• усі представники кадрового резерву мають пройти підвищення кваліфікації чи перенавчання, враховуючи специфіку роботи в деокупованих регіонах. Зокрема, як повідомило Нацагентство з питань державної служби у відповіді на запит редакції “Нової української школи”, підвищенням кваліфікації керівних працівників і спеціалістів державного управління має займатися Міністерство освіти і науки разом із Міністерством економіки.

За словами міністерки, звільнені регіони найбільше потребуватимуть лікарів та вчителів. Скільки зареєструвалося в резерв педагогів та освітніх управлінців наразі невідомо – відповідь на це питання в нашому запиті не надали ні в Мінреінтеграції, ні в Нацагентстві з питань державної служби.

ЯК УЧИТЕЛЬ ІЗ РЕЗЕРВУ ГОТУЄТЬСЯ ДО РОБОТИ У ЗВІЛЬНЕНИХ ШКОЛАХ

Владислав Штегельський – один із тих учителів, який уже записався до кадрового резерву й готовий працювати в школах після деокупації. Владислав – учитель історії, зараз працює в Києві, а сам родом із Донеччини. Розуміючи, що після повернення захоплених росією територій, нам доведеться приходити туди з певними контраргументами на роспропаганду, освітянин у 2021 році ініціював проєкт “Окупація очима підлітків” (проєкт передбачав, що діти записують інтерв’ю зі свідками окупації. Зараз же частина героїв самі опинилися чи пережили окупацію, тому проєкт поставили на паузу).

Зважаючи на досвід проєкту, Владислав Штегельський вважає, що готувати кадровий резерв для звільнених територій справді треба завчасно, як це робить зараз Мінреінтеграції. Водночас тих освітян, які записалися до нього, треба готувати до різних труднощів.

“Ми зустрінемося з головним викликом – зросла кількість так званих родинних історій, яких до 2021 року у вільній Україні та на окупованих територіях було менше. Уявімо, батька дитини мобілізували або він пішов добровольцем в армію ДНР. А, наприклад, в іншої дитини батько був у Збройних Силах України, можливо, ще й загинув. От як цим дітям жити разом в одній країні й вчитися в одному класі?, – розмірковує вчитель історії.

Як донести дитині з татом у ЗСУ, що батько його однокласників був жертвою окупаційної адміністрації? Чи казати, що він був ворогом держави? І як тоді не клеймити, як у Радянському Союзі, що ці діти – це сини та доньки ворогів народу? А ще будуть викладачі, які теж воювали. Як їм працювати з дитиною, чий тато воював за ДНР?“

Під час роботи над проєктом “Окупація очима підлітків” у вчителя була ідея розробити курс історії Донеччини/Луганщини/Криму (для звільнених шкіл) і запропонувати його для вивчення всім віковим категоріям учнів. Курс варто розпочати з пояснення регіональної ідентичності, але в українському контексті. Наступного року можна запроваджувати історію України. Такий підхід від локальної ідентичності до загальноукраїнської, на думку освітянина, може спрацювати під час інтеграції дітей в український освітній простір.

“Та я кажу про це з обережністю, бо можу керуватися певними інтуїтивними речами, але практиками реінтеграції я не володію. І це велика проблема, – каже Владислав. – Має бути коло експертів, які підготують, приміром, онлайн-курс для тих вчителів, з яких формують кадровий резерв, і які розкажуть про основні ризики та виклики роботи на деокупованих територіях.

Бо Крим чи Донеччина з Луганщиною – це території, які в окупації вже 9 років. А на тих територіях, які рф захопила після 24 лютого, ще не має такого сильного впливу російської пропаганди. Наприклад, на Харківщині території звільнили швидко й росіяни не встигли запустити навчальний рік за своїми програмами. Тому їхнє повернення в українську систему освіти відрізняється від Криму чи Донеччини, де школи випустили не одне покоління випускників, які вчилися за роспрограмами”.

Владислав Штегельский прогнозує, що після деокупації нам доведеться розв’язувати в освітній сфері дві проблеми:

• відновлення шкільної інфраструктури;
• і пошук учителів.

На його думку, Україна не зможе одночасно звільнити з посад усіх освітян, які наразі працюють на окупованих територіях. Щоби повернути їх у систему української освіти, треба два-три роки на перенавчання та переатестацію. Доки триватиме цей процес, якраз рятівними можуть бути освітні хаби та онлайн-школа, приміром, платформа ВШО.

“Зрозуміло, що вчителів нам і зараз бракує, і буде бракувати, тому врятує якраз дистанційка та відкриття мережі освітніх хабів, де діти будуть вчитися офлайн за певним графіком. У хабах може бути 5–10 вчителів із різних предметів, вони зможуть забезпечувати живий контакт із дітьми”, – додає Владислав.

Готувати кадри для шкіл на звільнених територіях могли б евакуйовані педагогічні заклади вищої освіти, вважає Штегельський. На його думку, студенти-бюджетники після завершення навчання могли б відпрацьовувати два роки на звільнених територіях. Навчати їх варто за спеціальними програмами, орієнтованими на роботу якраз в умовах деокупації.

ЗА ЯКИМИ КРИТЕРІЯМИ ШУКАТИ ВЧИТЕЛІВ ДЛЯ ДЕОКУПОВАНИХ ШКІЛ

Яким має бути вчитель, який працюватиме на звільнених територіях, які вимоги висувати до освітян, які працювали в окупації – своїми думками поділилася менеджерка освітніх проєктів Ярослава Мозгова.

Нещодавно вона завершила роботу над проєктом відновлення національної освіти на деокупованих територіях. Над проєктом також працювали засновниця ліцею Educator Владислава Бандурко та начальник управління освіти, культури, молоді, туризму Бериславської міської ради з Херсонщини Михайло Гончар. На захисті проєкту бути присутні міністр освіти і науки Оксен Лісовий та голова освітнього комітету Верховної Ради Сергій Бабак. Тож думки Ярослави та її колег почули освітні управлінці.

Свої пропозиції Ярослава з колегами готувала на основі аналізу російських програм та підручників, за якими навчаються діти в окупованій із 2014 року частині Донеччини.

На їхню думку, вчителі, які викладали в школах під час окупації:

• мають можливість зберегти посаду після того, як пройдуть перевірку на відкриті заклики до сепаратизму, сертифікацію на визначення профпридатності та пройдуть курси з підвищення кваліфікації.
• Окрім цього, вони мають пройти курси з вивчення/удосконалення української мови;
• скласти іспити на володіння державною мовою;
• можуть добровільно змінити регіон проживання та працевлаштування;
• не мають академічної свободи;
• тривалий час долучатимуться до виїзних заходів для формування цінностей, уявлень та професійного кола контактів;
• підписують та дотримуються етичного кодексу українського вчительства, триразове порушення якого може призвести до втрати посади (наразі такого кодексу немає, його треба розробляти з нуля).

До вчителів, які викладали під час окупації предмети з патріотичним компонентом (історія, захист вітчизни) є ще дві вимоги:

• проходять перевірку на співпрацю з окупантами, перенавчаються і починають працювати в школі під наглядом правоохоронців;
• зобов’язані опанувати новий предмет.

“Далі є сенс докладно вивчити програми. Треба зрозуміти, що наші діти могли засвоїти з предметної складової. Можливо, на математику, біологію або фізику після деокупації не так важливо буде звертати увагу, але обов’язково варто дослідити такі предмети, як історія, мистецтво, захист вітчизни, подивитися на реальний стан вивчення української мови та літератури, – пояснює Ярослава Мозгова.

Можна зробити порівняльний аналіз програм, побачити, чого нам не вистачає. І вже зараз є сенс розробляти акселераційні програми вивчення певних предметів. Бо як нам прийти до дитини в 10 класі, яка ніколи не вивчала українську мову або вивчала її як мову народів Донбасу, і допомогти опанувати її за два роки?”

Докладніше про вплив російських навчальних програм та підручників ми розповідали в матеріалі за посиланням.

Також, на думку Ярослави, треба націлювати наше позашкілля на формування і трансляцію певних проукраїнських цінностей та ідей. Адже зараз діти на окупованих територіях, зокрема, на сході та в Криму, майже не знайомі з українською культурою.

Водночас треба розуміти, які б помірковані рішення не впроваджувалися на звільнених територіях, може бути сильний спротив українського суспільства. Зокрема, кого визнавати зрадниками, а кого ні, як ставитися до людей з окупованих територій, яким має бути перехідне законодавство та скільки має тривати перехідний період тощо.

КОГНІТИВНА ДЕОКУПАЦІЯ МОЖЕ ТРИВАТИ ПОНАД 10 РОКІВ

Свій план психологічного взаєморозуміння між звільненими та вільними територіями готують у Представництві Президента України в Республіці Крим. Цей досвід можна поширювати на ті регіони Донеччини та Луганщини, які окуповані з 2014 року.

Євген Бондаренко, керівник відділу інформаційного забезпечення Представництва Президента України в Республіці Крим, зазначив, що його відділ:

• відстежує тенденції освітньої окупації, мілітаризацію та поширення основних міфів на півострові;
• а також готує “Стратегію когнітивної деокупації Криму”. Йдеться якраз про вивчення викликів, з якими ми можемо зіштовхнутися після звільнення півострова.

До кінця 2023 року в Представництві планують розробити дорожню карту, як саме реалізовувати стратегію когнітивної деокупації.

У сфері освітньої реінтеграції розглядається два напрями:

• створення нових програм, підручників, відновлення освітніх втрат після деокупації, повернення до освітніх програм за українськими освітніми стандартами;
• робота з дітьми та молоддю для подолання тривалої індоктринації та мілітаризації, повернення до української національної та громадянської ідентичності, забезпечення прав корінних народів, мобільність молоді тощо.

“Нам треба розуміти, що все це наші люди, – зазначає Євген Бондаренко, – які зараз вимушені жити в окупації. Нам доведеться повертати їх до українського соціально-політичного та культурного простору. А також пояснювати, як змінилася українська держава за останні 10 років, які є перспективи для звільнених регіонів. На нашу думку, період когнітивної деокупації може тривати від 10 років до проміжку часу, коли виростає одне покоління”.

Інна Лиховид, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).