“Зараз вчителі, як і військові, мають працювати за будь-яких умов” – історія вчительки-новаторки із Запоріжжя

Викладачка інформатики Запорізької спеціалізованої школи-інтернату “Січовий колегіум” Ірина Сокол у цьому році стала однією з переможців Global Teacher Prize в номінації “Вчителі-новатори”.
Ірина одночасно вчить дітей інформатики та, як тренер, навчає своїх колег принципів дистанційної освіти. Ще за рік до початку війни її запросили в Центр інноваційних освітніх технологій Львівської політехніки, де вона працювала з вчителями. А на початку повномасштабного російського вторгнення Центр створив онлайн-школу для українських дітей, як волонтерський проєкт. Ірина Сокол доєдналася до нього не роздумуючи.

Разом із 75 колегами вона викладала в онлайн-школі для сотень дітей із Луганської, Донецької, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, допомагаючи їм закінчити навчальний рік, попри війну.

У березні Ірина повернулася в Запоріжжя, де живуть її батьки, та до школи, де починала свою кар’єру. У Запоріжжі й дня не минає без обстрілів. Викладачка каже, що тримає свою нервову систему в нормі завдяки волонтерській діяльності: після занять разом з іншими колегами вона плете маскувальні сітки.

“Нова українська школа” поспілкувалася з Іриною та дізналася:

• чому вона хотіла “втекти” в інші професії та як відчула, що вчителювання – це її справа;
• хто мотивував її до розвитку;
• чому “дистанційна освіта” і дистанційна організація освіти” – це різні речі.

ЯК ІРИНА ВІДЧУЛА, ЩО ВЧИТЕЛЮВАННЯ – “ЦЕ ДІЙСНО ЇЇ СПРАВА”

Хтось мріє про професію вчителя з дитинства, а хтось розуміє, що це призначення, яке червоною ниткою проходить через покоління. У родині Ірини майже всі вчителі чи вихователі.

“Мама все життя працювала вчителькою географії й багато часу проводила за підготовкою до уроків, тому я з дитинства не хотіла працювати в школі“, – розповідає Ірина. Наприкінці 90-х вона вступила в Запорізький національний університет на прикладну математику: в описі спеціальності йшлося про те, що студенти на заняттях будуть працювати з комп’ютером.

“На той час це була єдина спеціальність, де обіцяли навчити працювати на комп’ютері“, – пояснює Ірина. Але вже на третьому курсі запустився “родинний сценарій”. Вчителька зі школи запросила Ірину попрацювати в закладі освіти. Там вона й почала викладати інформатику.

Ірина двічі намагалася “втекти” в інші професії. На літніх канікулах спробувала попрацювати в банку кредитним менеджером та відчула, що просто гає час. Те саме трапилось і на наступний рік, коли вона працювала заступницею директора в магазині.

“У школу я повернулася після канікул з особливим відчуттям: “Це дійсно моя справа“, – каже Ірина.

Що драйвить Ірину в роботі?

По-перше, інформатика – це жива наука. У процесі навчання постійно з’являються нові теми, нові ресурси й діджитал-інструменти, які можна використовувати.

По-друге, інформатику можна поєднати з будь-якими іншими предметами, наприклад, з біологією та хімією. До війни й пандемії Covid-19 вона створювала спільні заняття з іншими вчителями.

По-третє, інформатика – це не тільки програмування, а й робототехніка, і 3D-ручки й 3D-принтери, і робота на мультимедійних дошках.

“Уявіть, зараз наші військові використовують на фронті 3D-принтери, щоб видрукувати собі деякі деталі для дронів. Ми з дітьми це часто обговорюємо і плануємо, що будемо робити, коли повернемося до нашого кабінету. Там у нас є 3D-принтер“, – каже Ірина.

Вона радіє, що їй весь час потрібно щось вчити, аби якісно викладати дітям. Для багатьох учнів її уроки стають першим знайомством зі світом технологій, який є динамічною сферою економіки. Ірина усвідомлює, що її заняття можуть наштовхнути когось із дітей на вибір професії у сфері IT та SMART.

МИСТЕЦТВО УПРАВЛІННЯ ТАЛАНТАМИ

Ірина Сокол каже, що відчуває себе успішною, тому що за 20 років у школі не тільки не втомилася від професії, а чим далі, тим більше напрямів для свого розвитку бачить. За її словами, здебільшого це відбулося завдяки керівниці колегіуму – Валентині Єршовій. Саме вона створила в закладі атмосферу розвитку й підтримки вчителів-новаторів.

“Вона завжди мотивує нас брати участь у конкурсах, олімпіадах, їздити самим та возити дітей, – розповідає Ірина. – Завдяки цьому я почала подорожувати країною, знайомитися з вчителями з різних областей. Зараз у мене дуже багато знайомих освітян. Ми ділимось ідеями, надихаємо один одного та підтримуємо“.

Вчителька розповідає, що з усіх відряджень завжди поверталася з новими ідеями проєктів. Іноді ці ідеї потребували обладнання чи додаткових засобів.

“Якщо потрібно учням, то можливість придбати ми обов’язково знайдемо“, – таку відповідь завжди отримувала на свої пропозиції Ірина. Саме так у школі з’явився клас із робототехніки, мультимедійна дошка та інше обладнання. За словами Ірини, керівниця колегіуму є для неї прикладом менеджера, якій інвестує в розвиток атмосфери та вчителів і цей ефект масштабується на ставленні вчителів до учнів.

Запорізький колегіум одночасно є ще й школою для обдарованих дітей із сільської місцевості. До війни ці діти жили в колегіумі, але поки навчання проходить дистанційно, у приміщенні живуть українці із ВПО.Про них теж дбає директорка.

НЕ ВСІ ВЧИТЕЛІ РОЗУМІЮТЬ, ЩО ТАКЕ ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА

“Зараз вчителі, як і військові, мають працювати за будь-яких умов. Освіта – це наш фронт“, – каже Ірина Сокол. Війна зробила її ще більш впевненою в тому, що вчителі мають вміти “розгортати” дистанційні уроки й навчати де завгодно.

Сучасні діти, за словами Ірини, дуже змінилися. Багато інформації вони знаходять самі, а до вчителів ставляться не як до єдиного джерела знань, а як до тих, хто може показати напрям розвитку та підтримати.

Формуючи план уроку, треба закладати час не лише на навчальну частину, а ще й на обговорення, діалоги підтримки. На безпосередньо урок залишається менше часу й саме тому важливо, щоби вчителі розуміли, як використовувати цей час ефективніше.

Ірина бачить проблему в тому, що багато вчителів не розуміють переваг та особливостей дистанційного навчання, а проводять його, як очне, але з використанням онлайн-технологій.

“Дуже часто бачу такі завдання: прочитайте в підручнику, виконайте вправу в зошиті, сфотографуйте вправу в зошиті та відправте її на email вчителя. Але ж це не дистанційна освіта, це дистанційна організація освіти. Дистанційна освіта – це коли ми створюємо урок із використанням онлайн-інструментів, додаємо посилання на інтерактивні платформи; коли на онлайн-уроці вчитель не показує слайди, а може провести хімічний дослід або показати динамічну модель, наприклад, сонячної системи“, – пояснює вона.
Ірина каже, що іноді вчителі після її тренінгів визнають, що вважали” дистанційку” не повноцінною формою освіти, яку не можна прирівняти до очного навчання. Але після проходження тренінгів, вони підвищили свою комп’ютерну грамотність, почали використовувати сучасні матеріали та стали адептами дистанційної освіти.

Вчителі починають розуміти, що правильно організований процес і доречно обрані діджитал-інструменти дають більше можливостей. Якщо раніше вчитель витрачав значну частину свого часу на перевірку контрольних робіт, надсилання навчальних завдань, інструктування, заповнення журналів, то зараз багато процесів автоматизуються і, у результаті, у вчителя звільняється час.

Але тут виникає інше питання: освіта змінюється, а нормативи залишаються старими. “Наше перше завдання – показати педагогам, як ефективно навчати дистанційно. Друге – змінити нормативну базу. Що це означає? Наприклад, згідно із законом, оцінюючи роботу учня, я маю брати до уваги не лише результат, а ще і процес – як він працював. Це неможливо зробити дистанційно. Я вважаю, що нормативна та методична бази мають відповідати реаліям“, – пояснює Ірина.
Далі вона планує підготувати курс із робототехніки для 5–6 класів та в співавторстві розробити дистанційний тренінг на цю тему для вчителів.

Перебуваючи в декількох десятках кілометрів від фронту, під постійними обстрілами та в умовах блекаутів, Ірина будує плани на майбутнє, де є місце прогресивній українській шкільній освіті.

Анастасія Рінгіс, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Ірина Сокол

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. “Фонд Фрідріха Науманна за Свободу” – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за покликанням.