Діти в укритті без батьків: що дати із собою та як заспокоїти

Щоразу під час повітряної тривоги діти, які навчаються очно, спускаються в укриття разом зі своїми вчителями чи вихователями. В укриттях може не бути світла, там буває прохолодно. А ще, там немає батьків, які є для дітей опорою.

Що зробити батькам для спокою дітей, коли вони не поруч із ними, читайте в колонці дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз.

Зокрема, про те:

• чому в дітей виникає істерика в укритті;
• що дати дитині із собою для більшого спокою;
• які ігри та вправи допомагають знизити тривожність.

Сьогодні дізналася одразу про дві подібні історії. Діти з дитячого садочка під час тривоги перебувають в укритті. Там немає світла, діти плачуть від страху, а дорослі, чи не знають, як заспокоїти дітей, чи самі розгублені. Дитина приходить додому – у неї істерика.

ЩО ДАТИ ДИТИНІ ІЗ СОБОЮ

• Якщо дитина маленька й у неї немає телефону та можливості включити на ньому ліхтарик, важливо підготувати для неї окрему річ, яка світиться: ліхтар, лед-свічку, іграшку-нічник, гірлянди (новорічні ліхтарики на батарейках). Навчіть дитину включати та виключати цю річ. Скажіть, що нічого страшного, якщо щось загубиться чи зламається;
• іграшку, яку можна прикріпити до одягу (як дармовис), чи яку можна обійняти: це може бути іграшка на липучках, або та, яка кріпилася б на ґудзик;
• пляшку з водою (типу спортивної пляшки-поїлки);
• поп-іт, чи безпечну “жмакалку”.

НА ЧОМУ ФОКУСУВАТИСЯ

Удома з дітьми ми звертаємо увагу на:

• знання: що може / буде відбуватися, чому ми йдемо в укриття. Раджу слухати / дивитися пісню-руханку “Крокуй до укриття”;
• емоції: даємо підтримання в емоціях – використовуємо фрази: “це дуже неприємно; це справді страшно, особливо, коли темно; я б точно злякалась – ти така/такий молодець, так мужньо тримаєшся; а що ти робив…);
• дії: “а знаєш, що можна робити, коли страшно / темно / сумно”.

Удома ми разом співаємо, читаємо вірші, граємо в ігри, які б діти могли відтворити без нас. Також ми робимо вправи: вчимо робити “потягушки”, щоби знімати спазм м’язів та проводити прості дихальні практики.

Наприклад, найпростіша вправа – кит: скласти руки в кулачки, і робити гучний видих через отвір. Пальці: руки в кулачках – вдих, стискаємо ще сильніше кулак, видих – розпрямляємо великий палець, вдих – кулачки крім великого пальця стиснуті – видих, розпрямляємо вказівний пальчик і так усі пальці по черзі.

СТВОРЮЄМО РИТУАЛИ БЛИЗЬКОСТІ

Цілуємо в долоньку і просимо, щоби дитина прикладала долоньку, якщо буде сумувати за нами, до щічки, до животика… (ідея з книги “Поцілунок у долоньці”).

Даємо послухати своє серце й перекладаємо руку на серце дитини. Серце завжди каже: “люб-лю”.

Торкаємося “кнопочок любові” (вигадуємо, де на тілі місця – “скарби любові” (долонька, плече, лікоть). Дитина сама може торкнутися до цієї кнопочки.

У коментарях теж “підкинули” прекрасну ідею: вранці малювати на руці один одному сердечко чи сонечко, щоби можна було торкнутися.

Звичайно, увагу та напругу дітей важливо скеровувати.

Для вихователів та вчителів є й онлайн-курси, і дописи та розробки з іграми, у які можна грати в укритті.

Діти, у яких є телефони, не мають звикати до того, що коли вони відчувають дискомфорт чи небезпеку, то завжди користуються телефонами – грають в ігри, дивляться відео. Це створює непродуктивну звичку. Нам важливо змінювати, перемикати активності.

Коли дитина повертається додому, нормально, якщо вона буде перезбуджена. У маленької дитини може бути істерика. Вона так робить “видих” усієї напруги й намагається його зробити “в нас”. Вона зможе стабілізуватися, завдяки нашій стійкості, спокійному диханню, розумінню, що з нею відбувається.

Дитина може ходити за нами “хвостиком”, намагатися “вжатись, втиснутись” у нас і якщо в дорослих є сили, було б добре потримати дитину біля серця, обійняти, створити, наче кенгурятку, гаманець.

Якщо дитина завмирає – ми спонукаємо її до дій (можливо, вона зможе з нами зробити вечерю).

Світлана Ройз, дитяча й сімейна психологиня

Титульне фото: автор – Serg0403, Depositphotos