Освіта в часи кризи: приклади закордонного досвіду, які варто переосмислити для України

Українська система шкільної освіти потребує перезавантаження, адже через повномасштабну війну додалося багато нових викликів, як-от подолання освітніх втрат і розривів, відбудова шкіл тощо.

“Вивчення і переосмислення найкращого закордонного досвіду в подоланні освітніх криз може допомогти впоратися із цими викликами, додати свіжих ідей або ж підтвердити суголосність чинних напрямів реформування шкільної освіти України”, – впевнена міністерка освіти і науки 2016–2019 років, перша проректорка Київського університету імені Бориса Грінченка Лілія Гриневич, яка стала співавторкою проєкту “Освіта в часи кризи“.

Цю ініціативу започаткувала Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) під управлінням Андреаса Шляйхера, керівника Директорату ОЕСР із питань освіти та навичок.

У межах проєкту 10 країн (Естонія, Індія, Ірландія, Канада, Південна Корея, Португалія, Туреччина, Фінляндія, Швеція та Японія) поділилися своїм досвідом подолання освітніх криз.

У серії колонок для “Нової української школи” Лілія Гриневич ділиться результатами своєї частини дослідження та розповідає, як можна вдосконалити українську шкільну освіту за допомогою успішних прикладів із зарубіжних країн.

У першій колонці експертка розповість про те, як країни впоралися з освітніми втратами та як відбудовували/оновлювали школи.

Далі – пряма мова.

ЧИМ ЦІКАВИЙ ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ

Ідея проєкту “Освіта в часи кризи” полягає в тому, щоби зібрати приклади успішних рішень різних країн в умовах всіляких криз. І на основі цих рішень переосмислити різні можливі підходи до подолання внаслідок війни кризових явищ в освіті України.

Хочу одразу наголосити, що тут йдеться саме про творче осмислення досвіду, а не про його копіювання. Адже неможливо просто взяти певне рішення і “пересадити” його з однієї освітньої системи в іншу.

Варто розуміти, що шкільні освітні системи, на відміну від вищої освіти, дуже відрізняються, бо базуються на національній ідентичності. Навіть у ЄС, де система вищої освіти об’єднана єдиним європейським простором, шкільні системи унікальні. Тому ми можемо лише переосмислити певні ідеї, враховуючи власні реалії.

Звісно, я не маю сумнівів, що із часом Україна обов’язково стане джерелом натхнення для інших країн і український освітній досвід, зокрема, стійкість системи освіти під час війни, також буде вивчатися на міжнародному рівні.

Але оскільки зараз Україна стоїть на порозі перезавантаження освітньої реформи з урахуванням усіх нових обставин, які виникли під час війни, ми маємо використати цей час для трансформації нашої освіти та її переходу на вищий рівень.

Наша головна мета – забезпечити всім дітям в Україні доступ до якісної освіти, щоби вони могли досягти успіху в житті, стали активними, згуртованими, стійкими та відповідальними громадянами, здатними робити свій внесок у розбудову європейської України.

Тож, спираючись на досвід інших країн, я спробувала визначити ключові ідеї, які здатні поліпшити якість освіти, допомогти подолати кризові явища в Україні під час та після війни. Досвід вищеперелічених десяти країн я розглядала через призму впровадження реформи НУШ, а саме через її напрями:

• оновлення змісту освіти (компетентнісне навчання, оновлення змісту предметів, розвиток соціально-емоційних навичок та стійкості, розробка навчально-методичного забезпечення, перехід до 12-річної загальної середньої освіти);
• професійний розвиток учителів і керівників шкіл;
• створення безпечного й розвивального освітнього середовища;
• цифровізація освіти;
• забезпечення рівного доступу до освіти та інклюзії;
• моніторинг і оцінювання якості освіти;
• залучення і комунікації.

До кожного пункту я добирала релевантний досвід тої чи тої країни. Однак унаслідок війни до цих напрямів додалися подолання освітніх втрат і розривів та відбудова закладів освіти. Саме про це хочу розповісти докладніше в першій колонці.

ПРО РОБОТУ З ОСВІТНІМИ ВТРАТАМИ НА ПРИКЛАДІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

У контексті подолання освітніх втрат та розривів для України цікавим є досвід Швеції. Він може бути корисним для нас із погляду розроблення діагностичних інструментів для визначення сильних та слабких сторін учнів, які зазнали перерв у навчанні, або ж мають адаптуватися у новій системі освіти.

Свого часу Швеція мала кризовий освітній досвід, коли до країни прибула велика кількість біженців із Сирії, дітей яких потрібно було інтегрувати у шведську систему освіти.

Щоби вивчити потреби цих дітей, там використовували метод “мапування” (від слова “мапа”). Тобто в країні розробили спеціальні мапи, за допомогою яких і визначали сильні та слабкі сторони, потреби кожного учня чи учениці, знання з певних предметів та тем тощо. Водночас з учнями проводили не лише тестування, а й окремі інтерв’ю, які допомагали зʼясувати індивідуальні потреби.

Використовуючи такий підхід, школи могли визначити, до якого класу приєднати учнів, зважаючи на їхній попередній досвід, рівень знань, вік та стан здоров’я.

В Україні таку практику можна застосовувати щодо визначення рівня дітей, які не мали доступу до української освіти – або були за кордоном або на деокупованих територіях, у тому числі й тих, які ще з 2014 року були під окупацією. Адже ми розуміємо, що там учні вже дев’ятий рік поспіль де-факто навчаються в російській системі освіти. Тож, щоби повернути їх в український контекст, ми не можемо обмежитися лише діагностичним тестуванням, яке зараз також активно використовують в Україні на платформі ВШО. Таке тестування підійде насамперед тим дітям, які навчаються в українській системі освіти.

Однак, коли до шкіл прийдуть нові учні, які довгий час не мали доступу до української освіти, то в таких випадках до кожної дитини варто застосовувати індивідуальний підхід. Тому формат інтерв’ю, який використовували в школах Швеції, дасть змогу краще зрозуміти, як допомогти кожній дитині.

Не варто забувати й про те, що освітні втрати також пов’язані й з тривалим дистанційним навчанням. З досвіду зарубіжних країн у контексті покращення успішності учнів ефективними можуть бути такі рішення:

• створення онлайн-платформи, яка об’єднує учнів і вчителів (платформа для репетиторства). До речі, в Україні вже презентували унікальний державно-громадський проєкт ПОВІР, назва якого розшифровується як “подолання освітніх втрат і розривів”. У межах проєкту учителі і студенти старших курсів, які пройшли попередню підготовку, допомагатимуть українським ученицям і учням надолужувати індивідуальні освітні втрати;
• адаптація навчальної програми після визначення потреб дітей;
• збільшення часу навчання: виділення додаткових годин учителям для індивідуального та групового навчання, яке буде оплачуватись із державних коштів;
• літні школи тощо.

До речі, нещодавній досвід роботи літніх шкіл мала Туреччина після масштабного землетрусу 6 лютого 2023 року, унаслідок якого постраждали десятки тисяч людей та була зруйнована інфраструктура в певних провінціях. Тоді освітній процес у постраждалих регіонах відновлювали в декілька етапів:

1. спочатку учням надавали психосоціальну підтримку, аби стабілізувати їхній стан;
2. потім, коли фізична небезпека минула, у регіонах починали відновлювати навчання в тимчасових спорудах;
3. щоби надолужити пропущений матеріал у зонах лиха функціонували безплатні літні виїзні шкільні програми – дітей вивозили із зони лиха також в більш безпечні регіони й влітку проводили навчання, щоби подолати освітні втрати. Поряд з цим створювали мобільні наукові центри, намети (в місцях, де були зруйновані будівлі) для ігор та активностей тощо. Таку практику в Україні можна адаптувати для відновлення навчання на територіях, які зазнали руйнувань.

ПРО ВІДБУДОВУ НА ПРИКЛАДІ ЯПОНІЇ ТА ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ

Корисним може бути й досвід відновлення системи освіти в Японії після того, як у 2011 році країна зазнала потрійної катастрофи – землетрус та цунамі призвели до ядерної аварії на атомній електростанції Фукусіма в регіоні Тохоку.

У контексті відновлення освіти влада зосередилася не просто на відбудові, а й на трансформації освітнього процесу. Тобто школи не відновлювали до того стану, у якому вони були до катастрофи, а в них запроваджували нові підходи до навчання і створювали нові сучасні освітні простори.

Успішною стала ініціатива ОЕСР “Школа Тохоку”. Однією з проблем тодішньої освіти країни була відсутність впливу учнів та громади на освіту в школах. Тож постало завдання сформувати проактивну позицію учнівства і їх участь у спільній взаємодії з представниками громади задля поліпшення якості шкільної освіти. Для цього з учнями, вчителями, освітніми експертами, лідерами громад, представниками бізнесу, громадських організацій тощо проводили воркшопи. У такий спосіб збирали ідеї для трансформації змісту освіти. Учні співпрацювали з дорослими, що також підвищувало їхню мотивацію та зацікавленість.

Фото: oecdtohokuschool.sub.jp

Метою цього проєкту було розвинути лідерські якості дітей і молоді та навички, які будуть необхідними в розвитку країни в майбутньому.

Цікавим є досвід Південної Кореї, де у 2020 році розробили проєкт “Зелені-розумні школи”. Його мета – перебудувати старі школи, яким понад 40 років, та додати в освітній простір більше інновацій, серед яких:

• розумні класи;
• перехід на сонячну енергію та підвищення енергоефективності (для України це особливо актуально з огляду на досвід блекаутів);
• 100 % WI-FI-покриття в класах;
• цифрова освітня платформа (у ній розміщують електронні підручники, які постійно оновлюють, сучасні навчально-методичні матеріали, які вчителі використовують під час уроків тощо).

Фото: getnews.co.kr

З огляду на це можна зробити висновок, що нам також важливо не лише наздоганяти освітні втрати, відбудовувати чи споруджувати нові будівлі, а й наповнювати освітню програму новим змістом, оновлювати очікувані результати навчання, які б надавали нові можливості для успішної самореалізації дітей в майбутньому.

Докладніше про оновлення змісту освіти в Україні та успішні приклади зарубіжних країн читайте в наступній колонці.

Лілія Гриневич, спеціально для “Нової української школи”

Фото:Adobe / Education Exchange, behance.net