Напишіть нам

Всі теми

Пандемія продовжується: уроки першого року СOVID-19 для шкільної освіти

Через низьку якість навчання під час карантину змарновано до 0,9 навчального року – такі результати дослідження Світовий банк оприлюднив ще у 2020 році.

Світові лідери – від Джо Байдена до Бориса Джонсона – дискутують про так званий “education loss” або ж “learning gap” (освітні втрати або пробіли в знаннях, – ред.) через пандемію коронавірусу. Держави виділяють додаткові кошти, щоби діагностувати найбільш больові точки та розробити ефективний спосіб їх “лікування”.

Україна досліджень не проводить – схоже, керівництво МОН і держави воліє не знати про реальний стан справ, адже потім із цією інформацією доведеться щось робити.

Водночас, згідно з моделюванням The Economist, Україна не матиме широкого доступу до вакцини від COVID-19 до 2023 року. Нинішніми темпами вакцинація може розтягнутися на роки, а тривалі карантини та дистанційна освіта – закріпитися в новій реальності.

Пандемія загострила хронічні хвороби української школи – нерівний доступ до якісної освіти, брак належного технічного забезпечення (інтернет, комп’ютери), низькі можливості для вчителів підвищувати кваліфікацію, а для шкіл – гнучко змінювати освітній простір залежно від обставин.

Ми стрімко наближаємося до критичної точки, коли жодне втручання не допоможе вирівняти освітні шанси українських учнів. Наше завдання – вивчити уроки першого року СOVID-19, зробити домашнє завдання та роботу над помилками.

Й основне – ми мусимо відкрито говорити про проблеми та шукати нові рішення.

5 ОСНОВНИХ КРОКІВ, ЯКІ ВЖЕ ЗАРАЗ МАЄ ЗРОБИТИ ДЕРЖАВА ДЛЯ УЧНІВ, УЧИТЕЛІВ І БАТЬКІВ

Вдавати, що проблем немає – погана практика, МОН має стати координаційним центром для боротьби з наслідками пандемії в системі освіти.

2020 року місцева влада, учні, вчителі та школярі переважно залишалися сам на сам із проблемою – кожен справлявся так, як міг. Умотивовані та заможні – змогли впоратись, слабші – стали ще слабшими.

Наприклад, Київ та Івано-Франківська область змогли віднайти кошти на засоби захисту для вчителів та учнів, а Рівненська область – ні. Як результат – за можливості засоби захисту забезпечували батьки, але незаможні сім’ї не могли цього зробити. Такі перекоси мала би компенсувати держава, але, на жаль, цього так і не було зроблено.

Освіта не отримала жодної копійки з фонду боротьби з пандемією, хоча для його наповнення в освітньої галузі забрали понад 4,5 млрд грн. Натомість було ухвалено рішення в 2020 році використовувати залишки освітньої субвенції, а також збільшити субвенцію НУШ на потреби в засобах індивідуального захисту. Проте й ці кошти реально стали доступними на місцях аж у грудні.

Не було і своєчасної та системної методичної підтримки для вчителів, яка би допомогла їм краще опанувати цифрові навички та ефективно організувати дистанційне навчання.

Цьогоріч, на жаль, історія повторюється. Попри те, що в Державному бюджеті 2021 закладено субвенцію в розмірі 1 млрд грн для боротьби з наслідками пандемії в системі освіти, школи досі не можуть використати цей ресурс – уряд не затвердив порядок використання коштів. Відповідно, кошти не пішли “на місця”. Не було також і спроби на загальнодержавному рівні провести моніторинг та оцінити, як карантин уплинув на рівень знань у дітей.

Передусім, потрібно розробити загальнодержавну стратегію відкриття шкіл після карантину. Це стосується як освітньої складової – забезпечити роботу з компенсації втрачених знань, організувати моніторинг відповідності реальних навчальних результатів очікуваним, так і протиепідеміологічної – забезпечення засобами індивідуального запису, формат роботи тощо.

Згаданий вище мільярд гривень може стати дієвим інструментом для виконання цієї стратегії регіонами. Однак, для цього уряд має нарешті затвердити відповідний порядок використання коштів і забезпечити їх максимально швидке та ефективне використання у всіх регіонах. Для цього необхідні тісна співпраця та координація з місцевою владою, засновниками шкіл, обласними департаментами освіти.

Уже найближчим часом МОН має почати роботу над стратегією компенсації втрачених знань українських школярів. Для її формування ми не можемо послуговуватися виключно міжнародними дослідженнями, адже вони не відображають нашу специфіку. Саме тому МОН варто використати свій золотий ресурс – УЦОЯО, що вміє й може проводити моніторингові дослідження якості освіти. Цей ресурс мав би бути наданий УЦОЯО для проведення загальнонаціонального моніторингового дослідження якості шкільної освіти різних рівнів за наслідками останнього року.

Читайте також Солодке незнання: ми й далі вчимо наших дітей без усебічних досліджень”

Важливо, щоби ця стратегія максимально використала всі наявні в нас можливості, зокрема законодавчі. Так, у законі “Про повну загальну середню освіту” вже закладено можливість організовувати додаткові індивідуальні консультації чи групові заняття для дітей, які того потребують із певних предметів.

Враховуючи, що Україна має одні з найдовших у Європі канікул, ми можемо дещо видовжити навчальний рік та організувати додаткові позакласні заняття для учнів, які потребують цього найбільше.

Компенсувати втрати можуть і позашкільні активності, наприклад пришкільні мовні табори, які останніми роками показали ефективність для вивчення, наприклад, іноземних мов. Для цього варто в екосистемний спосіб об’єднувати потужний партнерів – громадські організації, міжнародні та національні волонтерські проєкти у сфері освіти.

Звісно, ці заходи будуть навряд можливими, якщо не забезпечити вакцинацію працівників системи освіти. Педагоги (і не лише ті, які братимуть участь у проведенні ЗНО) мають отримати пріоритетний доступ до вакцинації.

Читайте також Чи бояться освітяни вакцинуватися від ковіду? Результати опитування й пояснення лікарки

Варто максимально посилити позитивні практики, які продемонстрували ефективність протягом “карантинного року”. Однією з таких практик, зокрема, є Всеукраїнська школа онлайн. Так, можливо у форматі телевізійних уроків вона не показувала найкращих результатів, але зараз – у межах інтерактивної онлайн-платформи – стала дієвим інструментом для вчителів та учнів.

Проте, на жаль, досі ВШО не поширюється на початкову школу, де дітей чи не найважче організувати для навчання. Важливо, щоби на цій ланці вчителі та учні також отримали допомогу у форматі цікавих інтерактивних уроків та пояснень.

Інтернет та, за можливості, гаджети мають стати доступними всім. Учні із сільської місцевості, діти з зони ООС, школярі, які навчаються у важкодоступних територіях, діти із сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах – усі вони навіть у “доковідні” часи мали менші шанси на якісну освіту. Пандемія ж поставила їх у максимально програшні умови.

Це наочно ілюструє ситуація в Івано-Франківській області – там у гірській місцевості дистанційно навчаються приблизно 38 000 учнів. З них понад 13 тисяч не мають доступу до онлайн-навчання. Завдання й матеріали ці діти отримували через смс.

Погодьтесь, навчання через смс має мало спільного з якістю. Потрібно забезпечити можливість для них бодай користуватись інтернет-ресурсами з доступним поясненням тем. Без спільних зусиль держави на центральному та місцевому рівнях цю проблему не розв’язати.

Ширше питання – доступ до гаджетів. Улітку минулого року Фонд “Демократичні ініціативи” проводив опитування батьків – орієнтовно 30% респондентів зазначили, що в них удома під час дистанційного навчання були та є проблеми з доступом до гаджетів. Далеко не всі сім’ї забезпечені телефонами та комп’ютерами так, щоб і батьки мали можливість працювати, і діти – навчатись. Якщо дітей кілька – ситуація ще більше ускладнюється.

Держава мала би подбати про рішення для подібних ситуацій, як це роблять в інших країнах. Зокрема, у Великій Британії департамент освіти інвестував понад 100 млрд фунтів у дистанційну освіту – включно з доставкою ноутбуків і забезпеченням інтернету тим, хто цього найбільше потребують.

Більше довіри – навчання педагогів та фінансова автономія шкіл мають стати гнучкішими. МОН має нарешті запустити механізм “гроші ходять за вчителем” на підвищення кваліфікації. Завдяки йому вчителі швидко та в зручний для себе спосіб зможуть підтягнути потрібні їм під час карантину навички. Фінансова автономія шкіл дасть змогу враховувати індивідуальні потреби закладів та закуповувати оптимальне обладнання, матеріали тощо.

Реформа Нова Українська Школа продовжується – під час її впровадження держава має врахувати досвід пандемії. Якою би складною не була ситуація сьогодні, ми не маємо права втрачати фокус на майбутньому. Пандемія дала нам важливий досвід, його потрібно врахувати під час планування та впровадження реформи.

Педагоги покращили цифрові навички – реформа повинна це використати. Зараз кожна школа потребує гаджетів та інтернету – це шанс покінчити з цифровим розривом та стати ближчим до втілення НУШ.

За наслідками останнього року ми бачимо, що політика “один розмір підходить усім” призводить лише до поглиблення нерівності, особливо щодо вразливих категорій учнівства. НУШ має бути іншою та запропонувати гнучкішу, більш індивідуальну освітню траєкторію для кожної дитини.

Реалізувати всі ці речі складно, але починати необхідно вже зараз. Кожна змарнована хвилина – це втрачені можливості дітей, які не отримали можливості сповна розкрити власні здібності. Ми не маємо права цим нехтувати.

Ганна Новосад, 11-та міністерка освіти й науки України

Титульне фото: автор – serezniy, Depositphotos

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Позиція Міжнародного фонду “Відродження” може не збігатися з думкою автора.

Матеріали за темою

Обговорення