Шкарлет заявив про нозології, учні з якими мають вчитися лише в спецшколах. Як це суперечить законодавству

МОН у своєму пресрелізі написало, що міністр освіти і науки Сергій Шкарлет дотримується такої позиції:

• діти зі сліпотою, глухотою, інтелектуальними порушеннями та складними (комбінованими) порушеннями розвитку мають отримувати високоспеціалізовані освітні послуги в закладах, де сконцентровані відповідні фахівці, освітнє середовище і матеріально-технічна база, тобто в профільних спеціальних школах та навчально-реабілітаційних центрах;
• діти, які мають затримку психічного розвитку, не мають інтелектуальних порушень, мають інші порушення, але здатні опановувати Базовий компонент дошкільної освіти та Державний стандарт базової середньої освіти або батьки яких обирають навчання не в спеціальних закладах, мають здобувати освіту в закладах освіти, наближених до їх місця проживання, тобто в інклюзивних, спеціальних класах та групах закладів освіти або (за станом здоров’я) за формою педагогічного патронажу.

Перший пункт грубо суперечить чинним законодавству й нормативним актам.

Зокрема, у статті 20 закону “Про освіту” написано:

“У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків заклад освіти утворює інклюзивний клас та/або групу в обов’язковому порядку”.

Тобто, якщо батьки сліпих, глухих, а також дітей з інтелектуальниим чи складними порушенням (як і будь-яких інших дітей, у яких виявлено особливі освітні потреби) забажають, аби їхня дитина навчалася в інклюзивному класі, вони мають на це право й, ба більше, у закладі освіти обов’язково мають виконати це побажання.

Тепер розкриваємо Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. У ньому чітко визначено, що діти із зазначеними порушеннями мають право навчатися в інклюзивному класі (пункт 8).

“Для забезпечення ефективності навчально-виховного процесу у класі з інклюзивним навчанням кількість учнів з особливими освітніми потребами становить:

[…]

не більш як двоє дітей із числа дітей сліпих, глухих, з тяжкими порушеннями мовлення, у тому числі з дислексією, розладами спектра аутизму, іншими складними порушеннями розвитку (порушеннями слуху, зору, опорно-рухового апарату в поєднанні з інтелектуальними порушеннями чи затримкою психічного розвитку) або тих, що пересуваються на візках”.

Що можуть означати слова міністра

За суттю, Сергій Шкарлет пропонує обмежити право всіх дітей здобувати середню освіти в будь-якому закладі освіти. Наразі ми не бачимо з боку міністерства пропозицій змінити законодавство чи нормативку (окрім відтермінування реорганізації спецшкіл ще на рік), проте слова його керівника насторожують.

Адже вони не лише закликають порушувати українське законодавство, а й суперечать розумінню інклюзивного навчання, прийнятого в міжнародній практиці. А саме – як створення комфортного й ефективного навчального середовища, зручного фізичного простору для всіх дітей та прийняття кожного й кожної.

Замість того, щоби створювати таке середовище у звичайних школах, Шкарлет пропонує просто “очистити” їх (чи то пак не дати доступу) від дітей, яким почасти потрібна більша підтримка, більше корекційної роботи і краще обладання. Тобто: у нас немає проблем із середовищем для дітей зі складними порушеннями розвитку або сенсорними порушенням – просто такі діти не навчаються в загальноосвітніх школах.

Позиція Шкарлета – про закривання дітей у закладах із дітьми з такими же порушеннями, як у них, і позбавлення їх ширшої можливості вчитися жити в різноманітному суспільстві.

Чимало спеціальних шкіл – це часто справді фахові середовища. Такі заклади є і в європейських країнах, аби надавати підтримку дітям у дуже складних випадках, за можливості готувати їх до інклюзивного навчання, а також навчати педагогів звичайних шкіл. Але в жодній країні Євросоюзу не визначено нозології, з якими дітей обов’язково відправляють в спеціальні школи й не дають навчитися з усіма іншими дітьми.

Ба більше, у деяких країнах (наприклад, у Норвегії) у школах створюють спеціальні класи навіть для дітей з украй складними порушеннями. Вони мають можливість брати участь у спільних перервах, відвідувати деякі уроки у звичайних класах, а в разі прогресу – навіть повністю переходити на навчання там.

Кожен випадок – індивідуальний.

Тож слова міністра – це або популізм, аби заслугувати довіру працівників спеціальних шкіл, або цілеспрямоване зазіхання на реформування освіти й запровадження індивідуалізованого підходу у визначенні, як і де навчатися дитині.

Вікторія Топол, головна редакторка сайту “Нова українська школа”