Про НМТ та випускників вишів, які “розлітаються” як пиріжки

Зоя Звиняцьківська - відома українська журналістка, громадська діячка та історикиня моди - вважає, що дискусія навколо НМТ та математики свідчить про тиктанічні зсуви, які вже відбуваються в українському суспільстві. І ці зсуви - точно на краще. Вперше за десятиріччя українська держава стала потребувати справжніх фахівців у різних галузях, тобто не людей з дипломами, а людей з глибокими знаннями.

Ці зміни вже помітили українські університети. А ось батьки абітурієнтів - досі ні.

З дозволу авторки публікуємо текст без скорочень.

От чесно, не думала я, що буду ще колись коментувати освіту, але остання хвиля обговорень НМТ вразила мене настільки, що я хочу тут занотувати кілька тез, без усвідомлення яких, як мені здається, ми не можемо навіть сперечатися на цю тему.

Перша точка обговорення - пряма вимога з боку батьків та й суспільства в цілому, щоб українська держава продовжувала роздавати дипломи, тобто щоб кваліфікаційні іспити були якомога простішими, навчання непомітним і бажано онлайн, і через кілька років дитині просто давали диплом державного зразка. Якщо так не буде, погрозливо продовжують батьки і суспільство в цілому, то діти поїдуть туди, де дипломи все ще роздають, а ви як думали, це ж послуга і ви втрачаєте клієнтів.

Так от - все не так, вірніше, це вже картина світу, що зникає.

Так, в Україні багато років працював масштабний бізнес з роздачі дипломів, як більшість бізнесів в нас, він існував за рахунок держави. Тобто держава утримувала виші, платила зарплатню викладачам тощо і все це без жодних KPI, просто треба було нагнати певну кількість студентів - і вони були, бо треба було лише трохи заплатити (офіційно за контракт) або і не платити в разі державного місця - і диплом був в кишені. Це розбещення суспільства тривало десятиліттями і досягло свого апогея в ковід, коли вчитись у виші можна було, навіть жодного разу не прийшовши в університет.

Справедливості заради тут треба додати, що це відбувалось частково тому, що держава Україна і сама не дуже добре розуміла, нащо їй люди з вищою освітою. Фундаментальна наука занепадала, гуманітарна наука висіла в повітрі без хоч якось сформульованої національної ідеї. Просто були будівлі і були діти - і все це ставало харчовою базою для ректорської мафії. Але зараз настали нові часи.

І це є другою точкою обговорення. Україна водночас має відчутний брак грошей і шалену потребу в справді висококласних фахівцях в різних галузях складних знань. Це означає, що якість студента знову має значення - як і якість навчання. Можливо, це відбудеться ще не в цьому році, можливо за рік-два. Але все життєздатне в системі вищої освіти вже зараз перебудовується під нові, направду захоплюючі і карколомні задачі. Особисто я б радила батькам випускників побачити цю можливість і працювати на те, щоб вскочити в цей потяг, який, направду, йде навіть не кожного покоління. Знову слово “інженер” починає звучати гордо, знову є шанс обрати професію, в якій ти будеш без перебільшення змінювати свою країну. Знову зʼявляються факультети, які фінансуються виробництвами і де роботодавці, тупцюючи на місці від нетерплячки, чекають, коли ж нарешті випустяться ті студенти, для яких вони вже підготували роботу - вони розбирають їх теплими, прямо з інкубатора. Це все відбувається просто зараз і це те, що потрібно країні.

Фейкові виші з вигаданими факультетами державі зараз не потрібні і їх раніше чи пізніше відірвуть від державної цицьки - це питання бюджету під час війни. Якийсь час ці дві системи існуватимуть паралельно, тобто всі бажаючі отримати диплом все ще можуть знайти таку можливість - або поїхати кудись, де також існують такі приватні безіменні шараги, переважно це в Центральній Європі, де також є паралельний світ вже їхньої в цілому доволі гарної освітньої системи.

Власне, я б не писала цей пост, якби не один нюанс. Я не можу вплинути на фінансування вишів, цей процес від мене не залежить, я добре бачу, як посеред болота фабрик з роздачі дипломів формується кістяк нової української вищої освіти. Кожен знайде собі своє, і життя всіх розсудить. Але є одна точка, де ці два світи перетинаються і яка є принципово важливою для нормального світу - це НМТ.

Люди зі світу роздачі дипломів невдоволені, що НМТ заскладний, що там є математика, що він відбувається під час тривоги, що там немає водички - вони невдоволені всім одразу, бо треба напружуватись, а цієї умови не було в суспільному контракті “дай дитину - отримай диплом”. Але отут стоп. НМТ - не частина шкільної освіти, це - перший елемент освіти вищої. І вища освіта сьогодні важлива для держави, НМТ це точка входа для всіх, через неї однаково проходять адепти роздачі дипломів і справжні студенти. І немає сенсу підлаштовуватись під перших, бо державі важливі другі.

Окремо цікаво спостерігати, як боротьба проти НМТ ведеться інструментами ненависної багатьом НУШ. Особисто я дуже тішусь, це означає що останні 10 років не минули дарма, і люди вивчили основні слова і терміни, і навіть намагаються їх використовувати. Психологічне навантаження! Стрес! Перевантаження інформацією! Фактично - жорстоке поводження! - кричать люди. Окремий кейс: у фейковому відео, спрямованому проти очільниці УЦОЯО, вона ніби-то нецензурно кричить на дітей - і люди вимагають її звільнення. Підіть спочатку звільніть реальну, а не фейкову вчительку зі школи вашої дитини, яка кричить без упину і всі це знають, ні? А чого?

Тобто відбувається класичне торпедування системи з використанням цінностей самої системи - приблизно так росіяни подають позови в міжнародні організації щодо бомбардувань цивільних осіб. Але менше з тим, головне - люди вивчили, нарешті, що категорично не можна допускати в школі, в обовʼязковій для всіх школі, яку не можна уникнути. Проте вища освіта - це шлях за вибором, і цей шлях вимагає певних скілів, зокрема мінімальної психологічної стійкості та вміння тримати в голові великі обсяги інформації. Якщо дитина цього не може - вона не може вчитись в виші, принаймні в справжньому виші.

При цьому я бачу, що батьки справжніх студентів ще недостатньо відчули зміну парадигми та не усвідомили, що цінність справжньої вищої освіти знову зростає. Але я сподіваюсь, що скоро почую геть інші претензії до НМТ, наприклад: чому в завданнях стільки помилок та двозначностей? Чому їхнє визнання не змінює оцінки? Чому все тільки онлайн і ніде не зберігаються відповіді дитини, до яких можна звернутись в разі незгоди з виставленими балами?

Тобто: я чекаю, що претензії змістяться з оцінки якості обслуговування до оцінки якості тестів та гарантій прозорості тестування. Бо це означатиме, що людей цікавить реальний вступ і реальне навчання, а не пустий папірець, отриманий з найменшими зусиллями.

Більше текстів у рубриці “Погляд” читайте за посиланням.

Фото - фейсбук-сторінка авторки, Kiev Fashion Institute.