“Тільки мотивація дитини до здобуття освіти має справжнє значення – як і усвідомлення своєї відповідальності за результати навчання”: про дослідження ДСЯО

“Дослідження завжди має на меті визначити параметри, які допомагають окреслити виклики та поставити завдання для їхнього вирішення.

Водночас результати завжди позначені частковим суб’єктивізмом і можуть викликати довіру чи недовіру суспільства”, – каже Василь Дяків, учитель історії, громадянської освіти та основ здоров’я, переможець Global Teacher Prize Ukraine-2020.

На його думку, останнє дослідження ДСЯО про якість організації освітнього процесу в умовах війни у 2022–2023 навчальному році стало проривом в освітній дослідницькій сфері. Воно стосується визначення причин освітніх втрат в Україні, пов’язаних з повномасштабним вторгненням. Це, напевно, перше дослідження, яке має системний характер і присвячене саме проблемам освітньої сфери, до того ж охоплює всі регіони. Його результати виводять на прогностичні оцінки та моделювання вирішення проблем – однак, на думку Василя Дяківа, учителі мають висловити свою думку щодо висновків дослідження.

У новій колонці педагог пропонує деякі додаткові параметри опитування, які розширили б розуміння рівня якості освіти у воєнний час.

ЗДОБУВАЧІ ОСВІТИ – СУБ’ЄКТ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: ЗАПИТУЙТЕ І ЇХ

Аналізувати будь-який документ складно і навіть дещо нудно для читачів, але кожен має право висловити думки. Державна служба якості освіти шукає в дослідженні параметри, відсутність яких знизила ефективність освітнього процесу в контексті широкомасштабного російського вторгнення. Вони, на думку держави, можуть бути виправлені через організовані заходи. Дослідження охоплює загальні тенденції освітнього процесу, форм його організації (як загальношкільної, так і внутрішньошкільної), матеріально-технічне забезпечення його учасників, операційний (методичний) і змістовий компоненти, виклики, чинники, які створюють проблеми. Дослідження мало на меті визначити вплив тих певних критеріїв на систему, роль управлінської структури – міністерства, директорів, адміністрації і педагогів.

Але головними в цій системі є здобувачі освіти й батьки – замовники освітніх послуг, і тому важливим є їхнє розуміння й бачення сучасного стану освітнього процесу.

Які ще можна закласти параметри, щоби говорити не лише про форми й зміст, але й про рівень ефективності комунікації учасників освітнього процесу? Варто окреслити коло питань, однакових для всіх учасників освітнього процесу – від учнів до управлінців. У нашому випадку це могли би бути, наприклад,

• мотивація,
• психологічний стан,
• ефективність впровадження форм  і методів для покращення результатів освітнього процесу.

Варто пам’ятати, що здобувач освіти (учень/учениця) є суб’єктом освітнього процесу, тобто може безпосередньо висловлювати думки з приводу його ефективності й мотивувати інших учасників та управління освітою до його корекції.

Перше – мотивація. Під час пошуку цього слова в дослідженні натрапляємо на такі позиції, пов’язані з ним:

-       батьки зазначали, що “діти не вчилися … через брак мотивації (5%)” (С. 27.);

-      вчителі: “Ще менше вчителів відносять до викликів освітнього процесу психологічні фактори: про зниження мотивації учнів/учениць до навчання зазначили 50 % вчителів” (С. 55);

-       “водночас 50 % керівників назвали брак мотивації найбільшим викликом освітнього процесу в умовах війни” (С. 61).

Питання “Як здобувачі освіти ставляться до рівня власної мотивації?” не розглядали, хоч дитина – суб’єкт освітнього процесу –  у 10 класі мала б розуміти своє ставлення до навчання “хочу – не хочу” і “чому”.

Як батьки оцінюють мотивацію власних дітей до навчання? Тут важливо не те, що з’ясували (“не вчилися через відсутність мотивації”), а відповідь на питання “Як змінилася мотивація дитини до навчання порівняно з 2021–2022 навчальним роком?”. Це могла би бути або порівняльна шкала “не змінилася”, “переважно погіршилася”, “переважно покращилася” тощо – або ж оцінювальна, від 1 до 5. Але тоді варто ставити такі само питання і управлінцям, і вчителям.

Які б ми отримали результати? Принаймні з’ясували би, наскільки однаково розуміють мотивацію і її динаміку внаслідок повномасштабного вторгнення  учасники освітнього процесу. Однак, не маючи результатів попередніх досліджень з цього питання (їх просто не проводили), не можемо говорити й про динаміку мотивації здобувачів освіти, пов’язану з  повномасштабною війною.

Неминуче постає питання: “Чому дитина не вмотивована / Чому знижена мотивація?”. Тут можна висловлювати безліч припущень – і відобразити їх у дослідженні. Це, знову ж,  стосується всіх учасників освітнього процесу. Можна запропонувати різні критерії: “не цікаво”, “заскладна програма”, “фізична чи/та психоемоційна втома внаслідок війни”, “неефективна комунікація”, “відсутність/недостатність/незрозумілість оцінювання”, “не можу/не може опанувати матеріал” тощо. Перелік не вичерпний і його можна змінювати й доповнювати. У результаті аналіз відповідей на такого типу питання дав би розуміння, як усі учасники освітнього процесу визначають причини зниження мотивації, і допоміг би визначити подальші механізми розв’язання ситуації.

ЯК ВИМІРЯТИ М’ЯКІ НАВИЧКИ Й ПСИХОЛОГІЧНИЙ СТАН

Наступний універсальний критерій: ефективність впровадження форм і методів в освітній процес. Шукаємо у звіті слово “ефективність” й однокореневі. Наприклад, на сторінці 7 воно стосується використання гаджетів під час синхронного навчання. Це технологічна й комунікаційна складові освітнього процесу.

На сторінках 9-10: “З огляду на те, що дослідження вказує на зменшення кількості учнів/учениць, які володіють уміннями, необхідними для самостійного навчання – уміння планувати час, організовувати свою роботу, самостійно виконувати завдання, здійснювати самооцінювання – надолуження навчальних втрат шляхом самостійного опрацювання навчального матеріалу може бути малоефективним для частини учнів/учениць”.

Отже, дослідники з’ясували, що самостійне опрацювання навчального матеріалу для частини учнівства є малоефективним.

Динаміка результатів навчання порівняно з попереднім навчальним роком (її визначали батьки й учнівство), як і висновки щодо рівня формування м’яких навичок у здобувачів освіти (його оцінили педагоги) є суб’єктивними. Вони ґрунтуються на досвіді педагога, а не на засвоєнні й оцінюванні  стандартизованих завдань, навіть якщо врахувати відповіді педагогів на питання щодо інструментів виявлення прогалин у знаннях учнів.

Тому те, що учнівству запропонують стандартизовані завдання для визначення освітніх втрат, –  добре. Це  дасть змогу зорієнтуватися, наскільки уявлення педагогів щодо рівня засвоєння м’яких навичок учнів корелюють з реальністю.

Цікавими є результати зміни психологічного стану учнів й учениць. На 20% зменшилася кількість старшокласників, які почуваються в безпеці; на 28% – тих, хто почуваються менш спокійними порівняно з попереднім роком (у містах) і на 21% — у селах. Зріс відсоток дітей, що перебувають у тривожному, втомленому станах, є менш енергійними й більш напруженими. Психологічні характеристики учнів/учениць погіршуються  у зв’язку із повномасштабним вторгненням.

І на основі результатів психологічного стану учнів досить несподіваними є результати динаміки навчальних досягнень порівняно з попереднім навчальним роком. Учні, наприклад,  оцінюють свою успішність як таку, що “покращилась” або “не зазнала змін”, у межах 68% – 78%. Батьки оцінюють успішність дітей як таку, що “покращилась” або “не зазнала змін”, у межах 64% – 78%.

Що мали на увазі розробники дослідження, запитуючи батьків та здобувачів освіти про “оцінку успішності”? Це оцінювання навчальних досягнень (тобто бали, які дитина отримала за виконання конкретних завдань) чи інші критерії?

Узагальнюючи результати відповідей педагогів, розробники дуже добре попрацювали. Аналіз навчальних досягнень проведено за такими критеріями:

• навчальні досягнення під час вивчення предметів,
• “місто – село”,
• “початкова школа – базова та старша школа”.

Як пропозиція: було б цікаво отримати відповідні результати за такими само критеріями від батьків та учнів, бо в дослідженні вони від вказаних категорій узагальнені. Тоді порівняльна характеристика була б об’єктивнішою, хоч стала б більш громіздкою. Такий підхід дав би уявлення про те, наскільки діти й батьки оцінюють важливість кожного предмета.

Бо ж, виявляється, зміна психологічного стану учнів і учениць та прогалини в навчанні переважно не впливають (або не дуже впливають) на їхню успішність. Трохи парадоксально. Як і те, що значна частина і педагогів, і директорів (адміністраторів) визначили проблему з мотивацією учнів і незабезпеченістю електронними пристроями перерваністю освітнього процесу.

ПАРАДОКСАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: УСЕ ПОГАНО, АЛЕ УСПІШНІСТЬ У НОРМІ

Отже, мотивація знизилася, інші виклики (чинники), що мали б впливати на рівень успішності, окреслені й визначені, а сама успішність, на суб’єктивну думку значної частини батьків та учнів, у нормі.

Якщо взяти до уваги такий попередній висновок, то необхідно працювати насамперед з тими учнями/ученицями, успішність яких знизилася. Можливо, якраз на них впливає повномасштабне вторгнення, а через високий рівень психоемоційного дискомфорту вони мають прогалини в оволодінні програмовим матеріалом?

Доцільним було запитати, наскільки впливають психологічні фактори на рівень оволодіння матеріалом. Або лінійна, або оцінювальна шкала відповідей учнів на ці питання допомогла б зрозуміти зв’язок між освітнім процесом і психологічним станом.

Чому це важливо? Бо наступний блок результатів – це різноманітність і частота використання педагогами різних освітніх ресурсів, методів і прийомів під час реалізації освітнього процесу з метою відновлення освітніх втрат учнівства.

І логічним було б запитати здобувачів освіти, наскільки, за умови використання педагогами таких методів і прийомів, змінилася їхня успішність/рівень засвоєння навчального матеріалу, щоб зрозуміти ефективність форм, методів, прийомів, запропонованих педагогами для подолання освітніх втрат.

Один з принципів сучасної освіти – дитиноцентризм.

Проблема сучасної української дитини полягає у наполегливому прищеплені їй переважною більшістю батьків патерналізму й безвідповідальності. Це, до речі, своєрідна захисна реакція батьків на те, що освітня система не сприймає дитину як цінність з її комплексом суперечностей і викликів. Освітня система не може вирішити її проблем чи запропонувати шляхи для цього.

У світовій же практиці дитина повинна відповідати (і відповідає) за результати свого навчання. І ніхто не робить трагедій, коли дитина не вступає до вишу, має низьку успішність, коли її невмотивованість як вибір приймають батьки, коли дитина шукає інших шляхів успіху.  Тому дитина повинна доносити освітній системі, які проблеми є у неї, щоби система зуміла вчасно й оперативно на це реагувати.

Дитина має право вчитися чи не вчитися. Тільки її власна мотивація до здобуття освіти має справжнє значення – як і усвідомлення своєї відповідальності за результати навчання. Водночас ніхто не скасовує відповідальності батьків за здобуття дитиною освіти.

Дослідження ДСЯО демонструє бажання держави навіть у період російсько-української війни надати/забезпечити здобувачам освіти рівні умови, хоч це надзвичайно складно. Розумію, що це перший крок. І продовження буде.

Василь Дяків, заслужений вчитель України, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine-2020

Титульне фото: УНІАН