Тетяна Стус: “ТОП найкращих дитячих книжок від Барабуки – дорожня карта в шкільній програмі з літератури”

Уже п’ять років простір “Барабука” допомагає батькам, бібліотекарям і вчителям не проґавити найкращі дитячі книжки.

Цього року автори та експерти порталу теж обрали переможців у дванадцяти номінаціях. Серед них – “Пізнавальна книжка року”, “Поетична книжка року”, “Ілюстрована книжка року”, “Підліткова книжка року”. Весь список переможців дивіться за цим посиланням.

Журналістка “Нової української школи” розпитала засновницю і керівницю проекту Тетяну Стус про те, як обирають найкращі книжки, для чого вчителям такі списки і як змінюється дитяча література.

Тетяна Стус. Фото: Facebook-сторінка БараБука

– Хто експерти вашого книжкового конкурсу?

Ми не називаємо це “конкурсом”. “ТОП Барабуки” – це найпомітніші неперекладні “родинні” видання для дітей та підлітків. Ми показуємо найвидатніші книжки в різних вікових та жанрових категоріях, відзначаємо прозаїків, поетів, ілюстраторів року. “Родинні” видання – тому, що ми відзначаємо також книжки освітнього й виховного напряму, і вважаємо, що батькам варто читати те, що вони пропонуватимуть своїм читачам.

Хто такі “ми”? Список формується в живих і дуже бурхливих дебатах редакції “Барабуки”. Кожна з нас має освіту й багаторічні досвіди дитинознавства, книгознавства, а ще – педагогічний, науковий та психологічний. У процесі обговорення ми враховуємо численні відгуки про видання від авторів порталу – професійних літературознавців, психологів, вчителів, активних батьків-читачів і дітей-читак. Інформацію про кожного можна знайти на сайті.

– Як відбувається відбір ТОПу?

Як літературознавці ми принципово не кажемо “ось ця книжка краща за цю”, особливо коли йдеться про найкраще, найпомітніше. Та і не варто, на нашу думку, порівнювати тверде з кислим. Наприклад, у деяких літературних конкурсах “змагаються” між собою книжки-картинки з підлітковою прозою. Але в цих книжок різні задачі, відмінна художня мова, працюють різні засоби виразності тощо. Також неприйнятним виглядає змагання перекладних видань з неперекладними.

На етапі становлення національна дитяча література одразу виявляється у складних умовах – виборює своє право бути поміченою на тлі світових бестселерів (бо видавці купують твори, добре перевірені ринком).

Отже, списком видань ми окреслюємо такий собі маст-рід року. Книжки не набирають “балів”, ми не виставляємо їм оцінок.

– Скільки часу експерти стежать за книжками?

Ми читаємо всі видання, які можемо фізично відслідкувати (новини від видавців, інформація від авторів, проглядаємо полиці із новинками в книгарнях, слідкуємо за постам в соцмережах). Цей процес дуже важливий, бо наша мета – показати максимально повну картину року.

На відміну від більшості конкурсів, ми розглядаємо книжки не за заявками видавців, а за фактом виходу книжки. Відтак, уся команда впродовж року читає кілька сотень дитячих книжок. (Тут часом дуже радує, що ті ж книжки-картинки можна прочитати за десять хвилин.) І впродовж року ми складаємо довгий список. Спочатку він, звісно, дуже довгий.

Як скорочуємо? Коли зрозуміло, що майстерність авторів дуже висока, художнє оформлення достойне й неможливо однозначно щось “викреслити”, починаємо прискіпливо вивчати поліграфічні дані книжки та редактуру. Тут вже навіть кількість помилок чи щільність паперу відіграють роль. Так було цього року в номінації “Підліткова книжка року”. Ми страшенно прикрилися, що майстерний текст мав помітні редакторські ляпи.

– Які головні критерії найкращої книжки?

Основне – те, на що має зважати кожен свідомий покупець книжки для дітей, – нетравматичний зміст відповідно до віку цільової аудиторії, естетична якість тексту й ілюстрацій, зміст не повинен бути застарілим (морально, ідеологічно, психологічно), дуже важлива поліграфічна якість видання.

– З визначенням ТОПу книжок Барабуці допомагають діти. Чому ви їх вирішили долучити? Яка їхня участь? Вони читають усе з короткого списку?

Багато дорослих (батьки, бібліотекарі, вчителі) стикаються з проблемою: вони думають про певну книжку, що та дитині підійде / не підійде, а потім раптом виявляють, що юний книгодрузяка має протилежне бачення.

На жаль, це явище поки в нас ніхто не досліджує. З одного боку, дорослий (читач із досвідом і, звісно, часто зі сформованим літературним смаком) “краще знає”, а з іншого – хіба не важлива думка “споживача”? Тож ми вирішили не тільки брати до уваги сприйняття споживача, а й вивчати його, давати трибуну читачам. У нас є постійні діти-автори, а ще “контрольні групи” гуртка креативного письма “Написатор”. Також усі ми часто буваємо в школах і там уважно слухаємо, що думають школярі про сучасних дитячих письменників.

– Чи дуже розходиться вибір дітей з вибором дорослих? На що більше звертають увагу діти?

Діти, порівняно з нами, бувають дивовижно уважні, навіть парадоксальні. Вони часто тикають нас носом в те, на що ми, дорослі літературознавці, уваги не звертаємо. Дуже раджу почитати їхні відгуки на книжки. Вибір розходиться, але, здається, в тих само “смакових” межах, як він розходиться й між дорослими. Втім, наші “контрольні” групи, з якими можна детально обговрювати тему, мотивовані й освічені. Середньостатистичні школярі ж такі голодні на “живих авторів”, що просто раді кожному з них. Є винятки, звісно. Багато залежить від учителя.

– Як змінюється українська дитяча книжка за останні 5 років, упродовж яких ви визначаєте найкращі книжки?

Це просто карколомні зміни! Якщо на першому ТОПі ми відзначили всього шість книжок, то цього року в короткому списку їх майже втричі більше. Збагатилися жанри, стало на ноги нове покоління авторів, ми вже навіть маємо “класику” новітньої дитячої літератури (перевидання найкращого з 2000-х). Що вже говорити про розмаїття ілюстраторів! В української дитячої книги десятки міжнародних перемог.

А найбільша українська перемога – що автори прийшли до програм з літературного читання та курсу української літератури. Тоді ми про це зовсім несміливо мріяли…

Фото: Іван Любиш-Кірдей і Марія Семенченко, Litakcent

– Про що зараз говорять автори? Про що раніше мовчали?

Автори наважуються порушувати дедалі складніші теми: втрати рідних, осмислення воєн, філософські питання… І водночас – менше дидактики, менша відстань між оповідачем та читачем: розмови з позиції дорослого, який усе знає, вже неактуальні й фальшиві, якісна література розмірковує разом із читачем, адже свідомість його значно доросліша, зріліша за попереднє читацьке покоління.

Це закономірні зміни в сприйнятті: новітнє покоління оточене незліченною кількістю інформації, й розвиток тонкого чуттєвого осягнення є гострою необхідністю для опанування світу й пошуку себе в ньому.

– Чи бачите ви зміни в уподобаннях дитячої читацької аудиторії?

Як на мене, дітям завжди подобалися, подобаються й будуть подобатися динамічні, ненудні твори з яскравими, харизматичними героями. Підліткам потрібна актуальна пізнавальна література та фантастика…

Зміни вподобань найпомітніші у двох площинах. Перша – якість видань: діти стали вибагливіші до краси книжки, що логічно.

Друга суттєва зміна сьогодні критична: діти дедалі більше перестають сприймати тексти, на яких виросли їхні дідусі й бабусі (й почасти покоління їхніх батьків). Тут розрив наближається до прірви. Вони не можуть, а відтак не хочуть сприймати архаїку художньої мови й ті проблеми, які виписує класика. Усе це не промовляє до них. А проблему слід вирішувати насамперед у школі. Наприклад, більш рішуче реформувати програму кількісно та якісно. зваживши на вікові особливості дітей.

– За вашими спостереженнями, чи правда, що сучасні діти читають мало, в чому їх часто звинувачують?

Читають менше, звісно. Бо у книжки сьогодні є всемогутні конкуренти – девайси, які пропонують розваги без напруги. Але тут дітей звинувачувати марно, потрібні геть інші дії дорослих на всіх рівнях. Починаючи від державної програми “соціальної реклами” читання й до наповнення шкільних та громадських бібліотек сучасною літературою.

Фото: Іван Любиш-Кірдей і Марія Семенченко, Litakcent

– Що порадите вчителям – як вони можуть застосувати ваш топ у своїй роботі? Чим він їм буде помічний?

Списки ТОПу – це путівник не тільки цікавого читання, а й дорожня карта в шкільній програмі, адже більшість відзначуваних авторів – це ті, кого діти вже встигли оцінити, а може й полюбити. Також дуже важливо, що, читаючи ці книжки, вчитель буде краще розуміти, чим живуть школярі.

І дуже раджу звернути увагу на номінацію пізнавальних видань: кожну цю книжку можна сміливо використовувати на уроках. Це, мабуть, чи не найяскравіша особливість розвитку новітньої української дитячої книги: розвій різножанрової пізнавальної літератури.

Надія Швадчак, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – choreograph,  Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення