“Дев’ять моїх учнів отримали 200 балів за тест з математики. Я сподівався, що їх буде двадцять”

Вже не перший рік після проведення Національного мультипредметного тесту освітяни, батьківська спільнота, науковці та громадськість дискутують щодо обов’язковості іспиту з математики. В цей час звичайний учитель з Черкащини не дискутує, а просто робить свою справу: він вчить дітей математиці і має відмінний результат. Його учні займають призові місця в предметних олімпіадах та мають вищий бал з математичного тесту.

Ця розповідь про Романа Барвінка, вчителя математики з Чигирина. Зовсім юним фахівцем він організував в десятитисячному містечку три фізико-математичні класи. Досягнувши неабияких успіхів, перейшов викладати математику в Черкаський фізико-математичний ліцей. Його учні з сьомого по одинадцятий клас не тільки успішно опановують предмет, а й звикають системно мислити, бачити декілька варіантів розв’язання будь яких (не тільки математичних) задач, приймати самостійні рішення у житті.

Тож, в цій статті ви дізнаєтеся про таке:

• в чому секрет успіху вчителя та його учнів;
• які виховні та педагогічні методи вчителя Романа Барвінка
• як при великій кількості наданої інформації уникнути каші в голові;
• як одним поглядом тримати дисципліну в класі;
• що краще стимулює дітей: страх та тиск чи повага й зацікавленість;
• чи можуть діти чесно писати контрольні роботи, маючи поруч мобільні телефони.

“Майже всі мої предки - вчителі”

Роман Барвінок вчителює вже майже тридцять років. Дуже любить свою роботу і каже, що ні на яку іншу її б не проміняв. Хоча, насправді, проблеми вибору професії у нього ніколи і не було, бо походить з вчительської династії — з 1938 року на ниві освіти працювали й працюють майже всі його родичі: бабуся, двоюрідні сестри, брат, батько, а головне — мама, яка навіть в свої вісімдесят років ще допомагає школярам освоювати математику.

На питання про джерело його любові до цього предмету Роман Леонідович каже: “Більше навіть, ніж батьки, цю любов мені прищепив мій вчитель Федорченко Анатолій Олексійович, бо одна справа — вчитель вдома, інша — вчитель в школі”.

Тож закономірно, що вступаючи після школи в Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Роман Барвінок пішов саме на фізико-математичний факультет. Зізнається, студентом так захоплювався вирішенням математичних задач, що розв’язував їх навіть на деяких лекціях з інших наук. А його товариш зі студентства, фізик Олександр Молодик розповідав, що Роман вже тоді був дуже амбіційним і завжди прагнув досягати найкращих результатів.

Ця амбіційність та цілеспрямованість допомогла переконати керівництво з області довірити йому, вчителю-початківцю, відкрити в одній із шкіл невеличкого Чигирина перший фізико-математичний клас, а потім другий і третій. Це було на початку 2000-х. А вже за декілька років учні Романа Барвінка почали здавати тести з математики на 200 балів і перемагати на всеукраїнських олімпіадах. В 2008-му та 2009-му це відбувалось два роки поспіль. Звісно вчителю закидали, що він набрав в свої класи найталановитіших дітей, але чи б розкрилися їх таланти, якби не години, дні й роки наполегливої праці?

Математика — це мішок, який ти постійно наповнюєш

П’ятнадцять років тому Роман Барвінок перейшов працювати в Черкаський фізико-математичний ліцей, продовжуючи жити з родиною в Чигирині. Тож, щодня о шостій ранку у нього підйом, чашка кави і 63-кілометровий шлях на роботу в незмінній компанії ноутбуку та підручників.

Своїх учнів з самого початку навчання привчає до системної роботи.

“Математика на цьому базується, - каже Роман Леонідович, - це як дім будувати: спочатку фундамент, потім послідовно перший поверх, другий, перескочити з нижчого на вищий не можна. Якщо ти в десятому класі, то повинен знати весь вивчений матеріал, починаючи з сьомого. Це не вірш, який вивчив, здав, а на другий тиждень берешся за інший, що не залежить від попереднього”.

Математика, як мішок — постійно щось туди вкидаєш, але викинути нічого не можеш, він все збільшується і ти несеш його на плечах.

Чи важко нести цей мішок, вчитель не розповів, але його учні не закінчують навчання з напівпорожньою торбою. Проте цікаво, в чому секрет, як виходить, що в той час, як певна частина суспільства намагається взагалі зменшити для своїх дітей роль математики в навчанні й подальших іспитах, учні Романа Барвінка добре засвоюють складний предмет і мають переконливі досягнення в іспитах й математичних змаганнях.

На фото - Роман Барвінок зі своїми учнями. Крайній справа - його син Владислав

“Це комплексна робота, - пояснює вчитель. - В сьомому класі, коли діти до мене приходять, звикаємо один до одного, працюємо від простого до складного. Обов’язково у них є канікулярні роботи, буває й по 200 завдань. І ти як батько, вчитель, наставник вчиш учнів не тільки математиці, а ще й тому, як їм надалі здобувати нові знання в університеті.

Кажу дітям: “Ви повинні навчитися так розв’язувати задачі, щоб до 11-го класу могли робити це, як будь-який вчитель”.

Виховні та педагогічні методи вчителя Романа Барвінка:

• створює в колективі сімейну атмосферу, яка сприяє тому, що діти не бояться помилитися, бути розгубленими та невпевненими;
• під час самостійної чи контрольної роботи не відбирає в учнів мобільні телефони; в 10-11 класах навіть може вийти на 15 хвилин, бо впевнений: жоден з учнів не буде списувати;
• намагається не ставити учня в некомфортне становище, не викликає до дошки, якщо бачить, що той не розуміє, як розв’язати задачу;
• ніколи не ставить оцінки за вирішення задач у дошки, тільки — під час самостійної або контрольної роботи;
• самостійні роботи у нього тривають не 20 хвилин, а весь урок і мають завдання від простого до складного і поглибленого;
• основа основ - розв’язувати якомога більше задач з усіх джерел (підручників, посібників), які є в наявності.

На прохання трохи пояснити деякі вищеназвані методи, Роман Барвінок був щирим. Наприклад, на питання, чому не викликає до дошки учня, якщо здогадується, що той не впорається з задачею, відповів: “ Коли учень виходить і йому щось не вдається, він почуває себе ніяково переді мною та однокласниками і надалі боїться опинитися в незручному становищі. Я намагаюся таких ситуацій уникати. З часом діти звикають, що помилятися або чогось не розуміти — не соромно. Я завжди кажу: немає нічого в цьому страшного, ми ж в своїй родині. Тож, якщо учень біля дошки не зміг розв’язати задачу, повертається за свій стіл, виходить інший і продовжує з того місця, де перший зупинився. Ніякого хейту, спокійна, робоча, доброзичлива атмосфера”.

Про довіру і оцінки

“Мій принцип — не мати улюбленців. Ставлюся до всіх рівно, не залежно від здібностей та рівня знань. І діти це бачать, тому довіряють. Оцінки ставлю тільки за практичні роботи, коли ніхто не бачить, хто та що написав. А таких робіт даю учням багато й часто. У мене самостійні роботи пишуть не 20 хвилин, а цілий урок. Кожна дуже глибока, від найпростішого до найскладнішого. Треба добре постаратися, щоб отримати гарну оцінку! Коли діти пройшли тему в класі, відпрацювали її під час вирішення задач, сумлінно закріпили, виконуючи домашнє завдання, а потім успішно витримали перевірку знань під час самостійної роботи, можна бути спокійним, що вони впораються з нею і під час тесту НМТ. Знаєте, в кінці 11-го класу більшість учнів мають з математики рівень пересічного вчителя і цілком здатні займатися навіть репетиторством. Звичайно, якщо вміють пояснювати матеріал дітям.

Батьки і діти

Пам’ятаючи зі свого школярства, як деякі талановиті педагоги терпіли фіаско через те, що не вміли тримати дисципліну, особливо в старших класах, цікавлюсь, як Роману Барвінку вдається це робити.

“Це було, коли я працював у п’ятому класі, який мені дали, бо я тільки закінчив виш. Звісно, на останніх курсах була практика в школі, але це дещо інше. Хоч і готувався до перших уроків, але пам’ятаю, що відчував внутрішній страх до тих малих діток — як воно буде? Потім втягнувся, звик, що на моєму уроці ніхто не порушує поведінку. Я просто на них дивлюся і цього достатньо.

Не попускав Роман Барвінок і своєму сину Владиславу, який навчався в його класі й вже є випускником ліцею. Вчитель зізнається: “Дома зі своєю дитиною не провів жодного заняття, бо ні сил, ні часу немає. Тільки у школі, плюс - під час підготовки до математичних олімпіад поряд із іншими учасниками. Владислав займав призові місця на міських і на обласних змаганнях.

Не скажу, щоб і моя мама-вчителька у свій час багато мною займалася. Я намагався вчитися самостійно, сам все тягнув”.

Взагалі вчитель вважає, що батьки можуть допомагати дітям робити уроки, але лише на певному етапі. Головна ідея — діти рано чи пізно повинні привчатися до самостійності.

“Вважаю, що найголовніша задача школи та батьків з підтримки дітей — навчити їх вчитись. Щоб після 11-го класу вони були конкурентоспроможними і впевнено відчували себе в університетах, в які вступлять. Це саме я кажу не тільки синові, а й дочці Софії, яка перейшла в дев’ятий клас”, - каже пан Роман.

Цікавий момент у сім’ї математиків: мати Романа Леонідовича, яка й досі займається з учнями, з питаннями, на кшталт, “Як ти розв’язуєш цю задачу, у мене так, а як у тебе?” звертається не до сина, а до онука. І старший математик з молодшим успішно співпрацюють.

Щодо Романа Барвінка, він мабуть знаходиться в постійному пошуку задач для своїх учнів, бо вважає, що дітям потрібно давати і давати, шукати для них все більш складні завдання.

Бо сильні учні прагнуть рухатися вперед і треба їм в цьому допомогти.

“Про вас будуть говорити тільки, якщо отримаєте 200 балів”

Він прагне, щоб його учні “знали математику круто”, і щодня повністю віддається цій цілі. Знає, що всі вони мріють заробити під час тесту найвищу кількість балів, відтак мотивує, пояснюючи: “Рівень знань у вас чудовий, але після здачі НМТ будуть говорити тільки про того, хто заробить 200 балів”.

З огляду на рівень підготовки теперішніх своїх випускників, Роман Барвінок припускав, що майже двадцять з них можуть здати на 200 балів. Тож дев’ять 200-бальників він не вважає дуже високим своїм результатом, хоча багато колег з цим би не погодилися.

“Я казав дітям, що у когось з вас 9, 10 або 11 балів за семестр, бо 12 у всіх бути не може. Але шанси на НМТ приблизно рівні, бо ви всі приблизно однаково вмієте вирішувати задачі. І так сталося, що деякі учні з дев’ятками за семестр за тест отримали вищий результат, а частина тих, від яких я очікував 200 балів, в тому числі мій син, набрали менше. Що тут сказати? Людський фактор: хтось перехвилювався, хтось, стикнувшись з чимось новим, зробив помилку в підрахунку чи формулу не ту десь підставив”.

Владиславу Барвінку його доволі високі бали дозволили вже вступити в один з закордонних університетів, він обрав майбутню професію айтішника, яка тісно пов’язана з математикою.

Декілька колишніх учнів Романа Леонідовича з попередніх випусків вже пішли шляхом свого вчителя і тепер працюють у школах. До речі, з деякими із своїх вихованців він й досі підтримує зв’язки, вітають один одного зі святами, іноді заходять у гості.

Між тим найтісніші зв’язки у Романа Барвінка з хлопцем, який вчився у ФІМЛІ років десять тому і, схоже, відмінником не був.

“Цео Андрій, він зараз моряк, працює за кордоном. Переписуємося щотижня, присилає мені відео, як з великого корабля то акулу витягують, то тунця, - з посмішкою розповідає Роман Леонідович. - А місяць назад надіслав з Австралії листівку, таку душевну!”

На фото: 28 травня 2024 року у ФІМЛІ відбулися урочистості на честь вшанування переможців предметних олімпіад, конкурсів і спортивних змагань. Серед зірочок і учні Романа Барвінка

Своїх учнів окрім математики Роман Барвінок вчить мислити логічно і в багатьох задачах та проблемах шукати декілька варіантів вирішення. Пояснює, що це стане в нагоді у житті, коли ті будуть займатися бізнесом чи працювати на відповідальних посадах. Він вважає, що люди з математичним мисленням дуже потрібні країні. Сам він обраним шляхом дуже задоволений і каже, що навіть не уявляє для себе іншої справи, ніж навчати дітей математиці.

Нагадаємо, раніше медіа НУШ поговорило з Катериною Терлецькою, докторкою фізико-математичних наук, про важливість вивчення математики

Фото надані Романом Барвінком