Ефект читацького тандему: як учителі та бібліотекарі НУШ об’єднуються, щоб “хакнути” дитяче нечитання

Гортання коротких відео замість паперової сторінки, кліпове сприйняття інформації та страх перед великими текстами — виклики, знайомі кожному сучасному педагогу. За результатами дослідження PISA 2025 читання стало найслабшою ланкою – базового рівня читацької грамотності досягають 55% українського учнівства, тобто 45% залишаються нижче рівня 2. Порівняно з 2018 роком середній результат із читання нижчий на 48 балів — це найбільше довгострокове зниження серед трьох основних галузей.

Громадська діячка та ексміністерка освіти і науки Анна Новосад в своєму дописі на сторінці Facebook наголошує, що за цими тривожними цифрами стоїть не просто вміння складати літери у слова, а дещо значно глибше: “45% нижче базового рівня — достатня підстава перестати вважати, що в підлітковому віці питання “чи вміє дитина читати?” вже закрите. PISA називає читанням здатність розуміти тексти, оцінювати й осмислювати прочитане, щоб досягати своїх цілей та брати участь у житті суспільства. “Нижче базового рівня” означає, що підлітку важко помітити суперечність у двох повідомленнях про одну подію, складно порівняти умови конкурсу чи виявити маніпуляцію. Для України це також питання здатності розпізнавати дезінформацію та ворожу пропаганду. У читання немає окремого місця в розкладі базової та старшої школи, але має бути зрозуміле місце в освітній політиці”.

Проте саме цінності та підходи Нової української школи дають українським закладам освіти потрібну гнучкість, аби швидко реагувати на виклики часу, адаптуватись до потреб школярів і готувати масштабну “відповідь” епосі швидкого дофаміну.

Завершився відбір до другої хвилі впровадження нових модельних навчальних програм для 5 класів на 2026–2027 навчальний рік. Цього разу фокус на мовно-літературній галузі, а саме — на курсі за вибором з розвитку читацької компетентності. Головна фішка та історичний прецедент цього пілоту — ставка на абсолютну синергію: вперше МОН шукало не просто активних педагогів, а готові команди “вчитель + бібліотекар”. Результати виявилися приголомшливими: 98% бібліотечних працівників готові стати драйверами читацької культури пліч-о-пліч із вчителем.

У цій статті ми розкажемо:

• Як бібліотекарі руйнують застарілі стереотипи та виходять далеко за межі “видачі підручників”.
• Чому Катерина Молодик вважає дует учителя та бібліотекаря ключем до формування читацької грамотності.
• Інсайти “з полів”: як реальний вчительсько-бібліотечний тандем планує долати небажання дітей читати великі тексти.
• Що таке “Читацькі центри” і коли вони з’являться в кожній школі.
• 5 готових практичних технік для спільної роботи вчителя та бібліотекаря, які можна протестувати у вашому класі вже завтра.

Руйнування стереотипів: бібліотека більше не “архів”

Якщо ви досі уявляєте шкільну бібліотеку як похмуре, суворе місце, де вимагають ідеальної тиші — анкети учасників пілоту розіб’ють цей міф. Аналіз заявок засвідчив неймовірну проактивність бібліотечного блоку:

• 76% бібліотекарів-заявників уже проводять активні заходи для дітей щотижня (а 34% — кілька разів на тиждень);
• 64 фахівці успішно ведуть власні читацькі клуби;
• 75 бібліотечних працівників мають реальний досвід проєктування та проведення спільних уроків разом із вчителями-предметниками.

Це доводить: шкільні бібліотеки готові трансформуватися у живі простори агентності, медіацентри та хаби, куди дитина бігтиме на перерві.

Експертний погляд: як перетворити читання зі “шкільного обов’язку” на життєву суперсилу?

Про філософію нового курсу та важливість командної роботи ми поговорили з Катериною Молодик, координаторкою розроблення змісту освіти Офісу впровадження НУШ Міністерства освіти та науки України, який підтримується Світовим банком у межах програми LEARN.

Про синергію вчителя й бібліотекаря та політику “Освіта для життя”

Чому МОН зробило стратегічну ставку саме на тандем “вчитель мовно-літературної галузі + бібліотекар”? Що може дати школі ця синергія, чого не дає робота кожного окремо?

Почнімо з контексту: усі ці зміни відбуваються в межах впровадження політики “Освіта для життя”. Минулого року в концептуальних засадах освітніх галузей (зокрема мовно-літературної) вчителі-практики, методисти, автори підручників та громадський сектор чітко підсвітили ключові прогалини. Необхідність підвищення рівня читацької компетентності стала одним із головних пунктів.

Ми вже мали досвід у перших хвилях пілотування (мистецька, природнича галузі та STEM), коли залучали мікрокоманди з двох-трьох вчителів з однієї школи. І дослідження OECD, і наші візити в громади довели: цільове навчання не окремого вчителя, а створення педагогічних міні спільнот всередині закладу має колосальний позитивний ефект. Одному вчителю дуже важко бути агентом змін і впливати на динаміку в колективі без підтримки. Тому об’єднати вчителя й бібліотекаря стало принциповим рішенням — це про спільне бачення та формування читацької культури на рівні всієї школи.

Важливий момент: читацька компетентність — це не “власність” лише вчителів української мови чи літератури. Це наскрізна, кросгалузева компетентність. І PISA, і наші внутрішні дослідження показують: якщо в дитини низький рівень читацької грамотності, у неї буде просідання абсолютно в усіх предметах. Якщо учень не може свідомо прочитати та зрозуміти умову математичної задачі, він її не розв’яже — читання тут є першим “ключиком”.

Читацьку компетентність можна й потрібно розвивати і на фізиці, і навіть на фізкультурі! Наша мета — щоб читання як стиль життя вийшло за межі кабінету мови й створило в школі цілісні “Читацькі центри”, які об’єднають усіх учителів та учнів.

Приклад із закордонного досвіду:

У британських школах є практика: о 12:30 вся школа зупиняється на 30 хвилин. Немає жодних активностей — діти, вчителі та адміністрація просто читають свої книги (художні, нон-фікшн) у будь-яких куточках школи. Тобто це 30 хвилин тиші та занурення. Або ще один простий елемент: на дверях кабінету фізики вчитель вивішує табличку “Зараз я читаю …”. Коли дитина бачить, що фізик чи математик теж читає з азартом, читання перестає бути лише завданням на уроці літератури.

Про підтримку вчителів-початківців та подолання “страху інтеграції”

Серед учасників пілоту є чимало вчителів-початківців. Як програма підготовки допоможе їм інтегруватися у спільноту НУШ і не побоятися міжгалузевих курсів?

Для нас принципово важливо залучати освітян із різним педагогічним стажем і дати вчителям-початківцям максимум підтримки. У базовій школі інтегровані чи міжгалузеві курси (курс із розвитку читацької компетентності — саме такий) досі викликали методичний страх. Однак життя — інтегроване, у ньому немає окремих кімнат “тільки для хімії” чи “тільки для мови”, вчителям потрібні готові конструктивні рішення, щоб не боятитися цієї цілісності.

Яку систему підтримки ми будуємо протягом року:

Вступний онлайн-модуль: ознайомлення з авторами програм, педагогічним дизайном матеріалів та принципами інклюзії. Ми окремо розбираємо, як працювати з дітьми, які потребують додаткової уваги (зокрема з дислексією чи дисграфією), спираючись на нові “Я-орієнтири” Державного стандарту.

Методичні супервізії та тренінги: Протягом року ми збираємо зворотний зв’язок “із полів” про те, що працює, а що ні, та проводимо тренінги під запит учителів.

Індивідуальні консультації та дружні візити: вчителі-початківці можуть у будь-який момент звернутися до авторів програм чи команди Офісу впровадження. Наші візити в школи — це не про перевірки чи контроль, а про спільні майстер-класи, обмін досвідом і коригування матеріалів.

Головна мета впровадження — відтестувати ці матеріали, внести правки й потім поширити їх на масову практику для всієї України.

Про виклики кліпового мислення та формування читацького смаку

Учасники відбору масово підсвітили виклик: дітям важко сприймати великі за обсягом тексти. Які концептуальні підходи закладено в модельні програми для подолання цього бар’єра?

У нових модельних програмах закладено гнучкі методичні інструменти, покликані працювати саме із сучасним “цифровим” сприйняттям інформації. Фокус зміщується на роботу з мікротекстами, медіатекстами, візуальними кодами та інфографікою.

Важливий момент щодо формування читацького смаку: ми в жодному разі не протиставляємо сучасний вибір дитини та класичну літературу.

Завдання нового курсу — сформувати читацький смак дитини, допомогти їй почати читати з усвідомленням. Обираючи те, що їй цікаво сьогодні, дитина отримує “містки”, які поступово приводять її до розуміння та проживання глибоких, складних текстів.

Детальніше про конкретні інструменти й активності педагоги зможуть дізнатися з офіційних Методичних рекомендацій, які вийдуть уже незабаром. Там ми вводимо офіційне поняття “Читацькі центри” та даємо готові алгоритми дій для кожного тандему “вчитель-бібліотекар”.

Голос “з полів”: як це працює на практиці?

Щоб побачити, як ідея тандему виглядає не на папері, а в реальному шкільному житті, ми поспілкувалися з учасницями відбору — учителькою української мови та літератури Ганною Грибінюк та шкільною бібліотекаркою Оленою Бєліковою із Запорізької гімназії № 32.

Запоріжжя — прифронтове місто, де через постійні обстріли та безпекові виклики зібрати дітей у бібліотеці — це вже окремий подвиг. Проте саме тут народився тандем, який доводить: читацька компетентність не має кордонів між класом і медіатекою.

Про щоденні виклики та втрату концентрації

Ганна Грибінюк, учителька української мови та літератури, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист.

“Найбільший біль у 5-х класах НУШ — це різний стартовий рівень читання та вплив цифрового середовища на концентрацію уваги. Дітям важко утримувати фокус, аналізувати змішану інформацію (текст, візуал, аудіо) й аргументувати власну думку.

Курс “Читання як суперсила” для мене — це можливість підсилити читацьку спроможність через різножанрові тексти й подолати прірву між технічним умінням читати та застосуванням цього в реальному житті”.

Як зазначають в Офісі впровадження НУШ, учасники пілоту вже отримали перші методичні рішення під час вступного модуля. А для масової практики всі розроблені інструменти та матеріали курсу стануть доступними на платформі “Всеукраїнська школа онлайн” вже у жовтні.

Олена Бєлікова, шкільний бібліотекар.

“Насправді головним поштовхом податися на впровадження стала саме ініціатива Ганни Грибінюк. Вона побачила у фейсбуці новину, прийшла в бібліотеку і спитала, чи я “в грі”. А оскільки ми співпрацюємо роками, я одразу погодилася”.

Від фразеологізмів до “Веселої перерви”: як бібліотека виходить за межі видачі книг

Шкільні бібліотекарі часто мають колосальний цифровий арсенал, про який педагоги навіть не здогадуються. Для Олени Бєлікової бібліотека — це простір експериментів, де традиційні словники мешкають поруч із вебквестами та інтерактивом.

Олена Бєлікова розповідає, що в своїй практиці вже давно вийшла за межі традиційного “тримайте підручник”: “Коли діти вивчають фразеологізми, вони приходять до бібліотеки: вчаться працювати в командах, шукають вислови в реальних словниках, розгадують хмаринки слів. На Шевченківські дні — складають віршовані пазли та філворди.Окрім цього, я веду персональний блог “Весела перерва“, де створюю для дітей патріотичні вебквести, інтерактивні плакати та цифрові презентації. Коли через обстріли діти не могли фізично дістатися бібліотеки, ми рекламували ці ресурси в месенджерах і розкидали по Гугл-класах”.

Ганна Грибінюк розповідає: “Ми роками проводимо спільні мовознавчі ігри та бібліотечні уроки, де вчимо дітей критично використовувати ресурси. Тому новий курс для нас — це просто природне розширення спільного простору відкриттів”.

Мрія про ідеальну модель: чого очікують від МОН та як бачать роботу з 5-класниками?

Обидві учасниці відбору переконані: новий курс — це не про черговий список літератури “для галочки”, а про гнучку систему, де шкільна бібліотека перетворюється на інтерактивний майданчик.

Ганна Грибінюк описує майбутню співпрацю як глибоке фахове партнерство, яке виходить далеко за межі традиційних бібліотечних уроків “від дзвінка до дзвінка”. У цій синергії бібліотекар стає для дитини наставником у світі книг, а учитель — провідником у глибини тексту. Саме такий підхід, на думку педагогині, здатен змінити мотивацію п’ятикласників: перетворити читання зі шкільного обов’язку “здати переказ” на справжнє захоплення та простір відкриттів.

Зі свого боку, Олена Бєлікова наповнює цю концепцію конкретним практичним змістом. На її переконання, для 10-річних школярів самостійна дослідницька робота ще надто складна — їм потрібен елемент гри та змагання. Бібліотекарка бачить роботу через короткі, але яскраві проєкти: уроки-екскурсії, створення буктрейлерів, інтерактивні мапи мандрівок письменників, розробку плакатів у Canva чи пошукові квести безпосередньо між книжковими стелажами.

Попри те, що запорізька медіатека вже має базову техніку — планшети, ноутбук та інтернет — для локальних проєктів, Олена Вікторівна покладає великі надії на майбутнє навчання. Вона прагне отримати від МОН “заземлені” методичні матеріали, які ідеально враховуватимуть вікові особливості п’ятикласників та допоможуть гармонійно поєднати пошукову діяльність із грою.

Запити та сподівання запорізьких освітянок поділяють педагоги по всій країні — вони чекають дієвих, сучасних інструментів, які справді “зачеплять” цифрове покоління.

Замість епілогу: далі буде!

Початок реформи читацької освіти — це лише перший крок на шляху до створення нових “Читацьких центрів” у кожній українській школі. Уже незабаром МОН оприлюднить офіційні Методичні рекомендації, а у жовтні на платформі ВШО з’являться готові практичні інструменти для масового використання.

У нашій наступній публікації ми детально розберемо ці методичні рішення, зазирнемо “за лаштунки” навчальних тренінгів для відібраних команд та покажемо перші дієві кейси реалізації курсу від наших учителів та бібліотекарів.

Нагадаємо, раніше медіа “Нова українська школа” детально аналізувало системні зміни на рівні держави: читайте наш матеріал “Від бібліотеки-архіву до простору агентності: як Стратегія-2032 змінить читання у вашій школі”

Фото обкладинки згенеровано ШІ