Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

До Дня захисників України – методична розробка уроку-конструктора “Воїн Мамай” для учнів 2 – 11 класів

Теми статті: батькам, вчителям, День захисника та захисниці України, директорам, матеріали для уроку, НУШ

28 Вересня 2026

Ярослава Музиченко

219

1 жовтня Україна відзначає День своїх захисників і захисниць. Образом захисника для багатьох поколінь є народна картина “Козак Мамай”, що існує упродовж майже 400 років і досі є одним із найулюбленіших сюжетів творчості українських художників. Ця самобутня українська народна картина, аналогів якій немає у світі, акумулювала в собі і волю до свободи, повагу до військових-захисників, і вшанування полеглих героїв.

Пропонована методична розробка уроку-конструктора підготовлена Ярославою Музиченко, старшою науковою співробітницею Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”.

Методична розробка до уроку допоможе вчителю розкрити перед учнями багатогранний образ Мамая та містить вивірену структуровану інформацію про:

походження та історію сюжету народної картини Мамая;
сприйняття картини в різні історичні епохи;
актуальні для нас сьогодні теми, пов’язані з картиною: подолання бойової травми, культуру пам’яті, пісню як безсмертя і те, як українська культура перетворювала досвід війни і втрати.

Урок-конструктор передбачає, що педагоги можуть самі обирати із запропонованих ігрових вправ саме ті, які найбільше пасуватимуть до віку, рівня та особливостей їхніх учнів.

У розділі І розміщено різнопланову інформацію. У розділі ІІ – ігрові вправи на основі цієї інформації. Ці вправи можна скомпонувати в цілісне заняття або ж розподілити їх по різних уроках з певних навчальних дисциплін – українська мова та література, мистецтво, основи здоров’я та історія.

Мета і завдання

Надати дітям вивірену, цікаву інформацію про сюжет картини та про образ Мамая, пов’язавши його з сучасністю.
Пробуджувати інтерес і пошану до української історії, до всіх, хто захищав нашу землю, наше право на свободу, обстоював нашу незалежність.
Розвивати в учнях навички командної співпраці, уважності, образного, асоціативного та логічного мислення.

Зміст:

І. Факти й ілюстрації

1. Народна картина “Козак Мамай”.

2. Хто такий Козак Мамай?

3. Походження й трансформації картини.

4. Половецькі “баби” і скіфське золотарство.

5. А що в інших народів?

6. Канон картини “Козак Мамай”.

7. Культура пошанування героїв.

8. Бойова травма і посттравматичне зростання.

9. Козак – герой різдвяного Вертепу.

10. Тарас Шевченко: “Мамай” у Хмельницького.

11. Як Мамай врятувався від комуністів.

12. Мамай у творчості художників-шістдесятників.

ІІ. Ігрові вправи

1. “Що таке народна картина”.

2. “Покажи рухами, що є у Мамая”.

3. “Вгадай обладунок козака”.

4. “Якої масті кінь?”

5. “Мамай збирається в похід”.

6. “Мамай як пам’ять”.

7. Активність “Мамай у художників-шістдесятників”.

Факти й ілюстрації

Народна картина “Козак Мамай”

Народна картина – це явище українського народного мистецтва. Її сюжети – це нематеріальна культурна спадщина.

Народна картина “Козак Мамай” є самобутньою, аналогів якій немає у світі. У давнину картина “Козак Мамай” виконувала роль “майже ікони”.

Помешкання нареченої у селі Василівка на Дніпропетровщині. На стіні – картина “Козак Мамай”. 1909 р. Фото Василя Бабенка з фондів РЕМ.

Картина акумулювала в собі волю до свободи, повагу до військових-захисників і вшанування полеглих героїв.

Це образ, який об’єднує усі прошарки нації, різні регіони та різні покоління. У 17 – 19 століттях картину з козаком можна було зустріти і в селянських хатах, і в розкішних шляхетських садибах. При чому по всій Україні – від Карпат до Дону.

Мамая малювали різними техніками та матеріалами. Це і олійний живопис на полотні чи дошці, і гравюри-дереворити. Його зображували на деталях житла та меблях: стінах, дверях, скринях, кахлях, на срібних та олов’яних козацьких чарках і навіть на вуликах.

Чимало таких зображень зберігається в музеях України. Деяким з них понад 300 років.

Хто такий Козак Мамай?

В українській мові сказати про когось, що він “мамаює” – означало, що він вільно мандрує, не прив’язуючись до чогось. Вираз “піти на мамая” - це вирушити “на удачу”, навмання.

“Мамаями” називали стародавні скіфські та половецькі кам’яні “баби” на курганах-могилах воїнів в українських степах.

Мамай на картині – це ідеальний образ українського лицаря-козака. І водночас, це картина в пам’ять про всіх героїв, які в той чи інший час захищали Україну від нападників.

Картина “Козак Мамай” нагадує: дух захисників є безсмертним, він відроджується щоразу в нових поколіннях українців.

Походження й трансформації картини

Образ козака-бандуриста сформувався, найімовірніше, у XVII столітті. У дослідженнях фігурує дата створення однієї з картин – 1642 рік, хоча сама ця картина не збереглася, лише її копія XVIII століття.

Тарас Шевченко в офорті “Дари в Чигирині 1649 року” зобразив інтер’єр резиденції Богдана Хмельницького, на одній зі стін якої розмістив цю картину. Шевченко, будучи в Україні до свого арешту, часто гостював у садибах українських поміщиків, які збирали українські старожитності. У їхніх домівках він бачив такі картини.

Ще у XVIII ст. цей образ відтворювали на дереворитах, які “дешевим друком розходилися скрізь по Україні”. У повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали”, описуючи помешкання пан-отця Сави, Шевченко зазначає, що в його світлиці висіло дві картини – портрет гетьмана Богдана Хмельницького та “Запорожець”. Такого плану картина тоді ще не називалася “Мамаєм”. Увесь великий корпус народних картин із козаком-бандуристом стали називати “Козак Мамай” аж наприкінці XIX століття.

Простежмо еволюцію картини.

1.Ранній шар: Козак сидить із кобзою.

2.Початки формування канону: Козак із кобзою сидить під деревом, на якому зброя, поряд – кінь.

3.Довершений канон: козак сидить із кобзою під дубом, кінь припнутий до встромленого в землю списа з прапорцем, на дубі висить шабля, лук, пістоль, торба, на землі – шапка, карафка і чарка.

Час від часу до цього сформованого канону на деяких картинах додавали ще жінку, панка-чорта, гайдамацькі сцени з повішеними, іншого козака.

Половецькі “баби” і скіфське золотарство

В етнографічних записах, які цитує історик Дмитро Яворницький про кам’яні статуї, зазначено: “А мамаїв на могилах понаставляли татари… Це були їх боги або сторожі. Стояли мамаї тільки на великих могилах…”

Етнограф Костянтин Рахно, проаналізувавши ці фольклорні уявлення, робить висновок, що “мамаї” у народній уяві могли сприйматися як духи-покровителі території або першопредки роду, особливо через їхнє розташування на могилах, межах і біля дерев.

Образ Мамая формувався в культурному середовищі, де давня степова антропоморфна статуя вже була впізнаваним образом “чоловіка-сторожа/предка”. Може бути, що в образі козака використано ту саму культурну модель, за якою степова постать охороняє пам’ять про минуле. Мамай міг акумулювати кілька різних пластів української пам’яті про степового воїна: історичного козака, фольклорного героя, музиканта-співця і, можливо, ще давнішу модель антропоморфної постаті-сторожа, пов’язаної з могилою та предком.
Археологічний матеріал показує, що елементи, які є на картині з Мамаєм: воїн, кінь, курган, меморіал, ритуальна посудина, зброя, дорога до світу предків, входили до культурного комплексу степових суспільств.

Мистецтвознавець Данило Щербаківський ще на початку ХХ століття звернув увагу на східні – перські, арабські, турецькі – паралелі пози сидячого музиканта. Пізніше мистецтвознавець Платон Білецький шукав ще й центральноазійські буддійські паралелі. Білецький наголошував на тому, що композиція могла мати дуже давні прототипи, хоча сама збережена українська традиція картин відома переважно з XVIII століття. А історик Ярослав Дашкевич висував думку, що композиція могла формуватися під впливом двох джерел — половецьких кам’яних статуй і буддійських зображень, які побутували серед калмиків.

Цікавою з цього погляду є скіфська золота поясна застібка IV–III ст. до н. е. з Сибіру. На зображенні бачимо дерево, на ньому – лук і сагайдак для стріл. Поруч – двоє осідланих коней. Вусатий чоловік напівлежить на колінах у жінки. У скіфології є кілька інтерпретацій цієї сцени: як відпочинку в потойбіччі, ритуалу, спілкування живих із предками, воскресіння. Ермітаж (де вона зберігається) зазначає, що одне з потрактувань сцени – це сюжет із фольклору/епосу про повернення до життя померлого героя.

А що в інших народів?

У деяких народів знаходимо близькі за композиційною ідеєю образи.

Найближча паралель – кельтсько-британська традиція. У західноєвропейській культурі загалом дуб часто є сакральним деревом, пов’язаним із воїнами, королями, богами й пам’яттю.

Наприклад, в історії про Робіна Гуда, що діяв з ватагою у Шервудському лісі, дуб є частиною героїчного простору. У картині Даніеля Макліза “Робін Гуд та його хлопці розважають Річарда Левове серце у Шервудському лісі” (1839) король Річард Левове Серце сидить під дубом, ще в обладунках після хрестового походу.
Але це не аналог Мамая: герой не зображений як воїн-мислитель із конем, зброєю і музичним інструментом.
У германському та кельтському світі дуб теж “воїнське” дерево. Загалом, в індо-європейській символіці дуб асоціювався із громом, з небесним богом, із силою, чоловічою владою; воїном; священним місцем.
Багато зображень за формулою “воїн + дерево” є в Індії та Персії. У перському, монгольському та раджпутському живописі герої й воїни часто зображуються під деревами, зі зброєю поруч, верхи або сидячи на землі. У східних культурах є ще одна важлива паралель до Мамая: воїн-медитатор.

Канон картини “Козак Мамай”

Картина “Козак Мамай” має багато варіантів. Утім, на всіх картинах на час остаточного формування канону, є:

козак
дерево
бандура або кобза
шабля
кінь

Канон народної картини такий: Козак сидить, схрестивши ноги. За ним дерево дуб. На дерево сперта рушниця. Поряд кінь – вірний товариш козака. На гілці дуба висить козацька шабля. На землі лежить шапка. Спис козака увіткнутий у землю, а сам він грає на кобзі. Одяг на козакові багатий. Біла тонка сорочка, жупан, шаровари, дорогі чоботи-сап’янці.

Дослідники вважають, що на картині “Козак Мамай” відображені типові предмети, які повинен був мати козак, а зображення головного героя – це узагальнений образ козака-запорожця.

Кожна деталь картини має своє значення (про це – в ігровій вправі “Вгадай обладунок козака”).

Культура пошанування героїв

Життя козака було сповнене ризику. Загроза смерті, полону чи поранення тяжіла повсякчас над кожним воїном. Козаки вірили, що рятують свої душі, захищаючи свій народ і край від ворогів. Заради цієї боротьби січовик мав із “жартом та посмішкою” розпрощатися з власним життям.

Втрата побратимів для козаків, утім, була дуже болючою. Як і втрата чоловіка і батька для родин загиблих. Українці впродовж багатьох століть долають ці травми музикою і співом. Козацькі думи та пісні – своєрідні психотерапевтичні сеанси, які дають змогу оплакати близьку людину разом зі співцем, прийняти втрату і відкрити собі шлях до, як сьогодні кажуть, посттравматичного зростання.

Деталі картини можуть мати багатошарове значення. Образ Мамая міг виконувати меморіальну функцію – зберігати пам’ять про загиблих та загалом, про козацьке минуле.

Предмети на картині частково збігаються з речами та атрибутами, засвідченими в козацькому поховальному обряді XVII–XVIII ст.
При похованні видатного козака до труни інколи клали зброю: шаблю та пістоль, люльку.

Загиблого запорожця вбирали в його найкращий одяг: сорочку, жупан, чоботи-сап’янці, пояс і шапку.
Джура вів за домовиною осідланого бойового коня.
На могилі встановлювали спис із білим прапорцем як символ чистоти загиблого лицаря.
Кінь часто прив’язаний до списа, встромленого в землю. У цьому проглядає подвійність образу: кінь = свобода,
але прив’язаний кінь = свобода, зупинена смертю.
Козаки поминали загиблого побратима епічними піснями у супроводі кобзи. Це допомагало перетворити біль втрати на шану і честь.
Поминки проходили у вигляді тризни, на якій вживали напій із карафки та чарки.

У козацької старшини другої половини XVII–XVIII ст. існувала розвинена культура увічнення пам’яті після смерті. Спершу були так звані “поховальні хоругви” - з одного боку портрет померлого, з іншого – текст про нього. Згодом запровадили епітафійний портрет, який ставили біля труни, а потім могли розмістити у родинному храмі-усипальні або церкві, на яку дуже щедро пожертвував козацький очільник. Шляхетні риси зображеної людини підкреслювали за допомогою зброї, специфічної зачіски та одягу. Епітафію часто писали в нижній частині портрета. Там називали ім’я і розповідали про заслуги.

Картина “Козак Мамай” – це також портрет. Внизу картини зазвичай є напис, ніби епітафія під надгробним портретом старшини. Єдине, що епітафія каже: “Ти хочеш знати, хто я, то я розповім усе найважливіше”. А от напис під “Мамаєм” про інше: “Хоч як намагатимешся вгадати, хто я, все одно не вгадаєш”. Виходить ніби анти-епітафія. Це дуже характерний для українського бароко прийом – інверсія високого й низького, серйозного й смішного. До речі, подібний текст виголошує Запорожець у другій частині Вертепу, з яким мандрували в різдвяний час спудеї Києво-Могилянської академії.

Таким чином, народ ніби створює власний “надгробний портрет” не конкретного козака, а всіх козаків, самого козацтва. І назва “Мамай” тут виглядає дуже доречною, адже означає: “невідомий”.

До того ж, Мамай представлений не лише як воїн, а як співець, носій пам’яті. Він зберігає історію в пісні. Героїчні події, битви, загибель козаків, страждання і відродження народу – усе це переходило від покоління до покоління через пісню. Можна сказати, що це картина про безсмертя козацького образу завдяки пам’яті.

Мирослав Трохановський. Козак Мамай.

Частиною культури пам’яті є козацькі поминальні пісні. Сюжет їх такий: козак гине в степу, над ним схиляється кінь, козак каже коню побігти додому і переказати сумну звістку батькам. Найвідоміші пісні з цим сюжетом – “Ой на горі вогонь горить” та “Чорна рілля ізорана“.

Картина “Мамай” і цей пісенний сюжет мають близьку архаїчну систему символів. В українських уявленнях кінь пов’язаний із переходом між земним і потойбічним. В окремих фольклорних сюжетах він виступає як перевізник душі або супроводжує померлого у посмертній дорозі.

Бойова травма і посттравматичне зростання

У піснях, думах, літописах і текстах під “Мамаєм” збереглися описи психічних станів козаків після військових дій, полону, загибелі товаришів, втрати Січі та вимушеного переселення.

Найперше, це “туга після 1775 року”. Зруйнування Запорозької Січі російською царицею Катериною ІІ — це не просто військова поразка. Це втрата дому, соціального устрою, товариства, звичного способу життя і власної політичної спільноти. Для частини запорожців наслідком стало розселення, еміграція, служба в інших формуваннях. Сталася масштабна колективна травми та розмивання ідентичності:

втрата спільноти;
втрата товариства;
втрата дому;
втрата колишньої ролі.

Причому, найсильніший мотив у текстах не “я сумую”, а “хто мене поховає?”. Страшить смерть без товариства і без пам’яті.

Після знищення Січі на картинах з Мамаєм та в написах під ними посилюється мотив самотності й “непотрібності” козака, який пиячить, згадує славне минуле і нарікає на свою нинішню гірку долю.

Та це не означає, що “Мамай” перетворився на носія травматичної пам’яті. Це радше історія про те, як українська культура переробляла досвід війни та втрати. Ми бачимо в багатьох текстах, як козак журиться, далі помічає свою журбу, кидає собі виклик і повертається до героїчної пози. Отже, ці тексти не є виявом “депресії”, але проявом боротьби з тугою.
Написи на картинах показують образ лицаря-запорожця, що завжди готовий до боротьби з ворогами. Утім він каже, що уже не той, що був колись. Колись його рука, б’ючи ворогів, “не мліла”, як тепер. Він засумував без діла, хоч відчуває в собі силу та покладається на свій мушкет-сіромаху та шаблю-сваху.

На одному з написів під картиною Козак виглядає доволі оптимістичним, по-філософському ставлячись до життя:

Не завидую нікому, ні панам, ані царю.
Богу своєму святому я за все благодарю.
Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду,
У ділах своїх ісправен — я вовік не пропаду.

Козак – герой різдвяного Вертепу

Як згадувалося вище, у другій частині українського вертепу з’являється героїчний персонаж – Запорожець. Він виголошує довгий монолог про себе, своє козацьке минуле, походи, боротьбу з ворогами.

Найстаріший текст українського Вертепу – це Сокиринський, або ж, Галаганівський вертеп. Козак-Запорожець там – головний герой другої, світської частини вистави. Усього в Сокиринському вертепі налічується 35 ляльок. Майже всі вони одного розміру, а от лялька козака Запорожця – у півтора рази більша.

Лялька Козака з Сокиринського вертепу.

Монолог Запорожця з вертепу є дуже подібним до тексту, який зазвичай писали під картиною “Козак Мамай”. Або й ідентичним. Наприкінці 19 століття у редакції часопису “Кіевская старина” була картина з козаком. Зазначалося, що це “зображення безіменного запорожця першої половини XVIII століття. Внизу і по боках цього зображення виписані чотири уривки з вертепної думи запорожця – а саме, з початку, середини і кінця цієї думи”.

Головне – Запорожець такий же безіменний, як і Мамай:

Хоч дивись на мене таки не вгадаєш

Відкіль родом і як зовуть нічичирк не знаєш

Коли трапилось кому у степу бувати

То той може прізвище моє угадати…

Можливо, що укладачі Вертепу з Києво-Могилянської академії запозичили цей монолог із підпису до котрогось із портретів Мамая. А може, якраз художники писали під картиною якийсь давніший віршований твір про козака, який було використано і у Вертепі. Це було спільне фольклорне середовище, з якого живилися і картина, і вистава.
Запорожець у вертепі так само, як Мамай, переносить голос козака в світ живих. Його роль – вивести на сцену козацьку історичну пам’ять, воскресити козацтво перед глядачем. І це пояснює, чому образ Запорожця-Мамая виявився таким живучим. Він не просто зображує героя — він підтримує механізм його повернення до живих.
І сьогодні в українському вертепі Козак – це символ усіх захисників України. Так само, як і Мамай на картині.

Тарас Шевченко: “Мамай” у Хмельницького

Тарас Шевченко помістив картину з козаком-бандуристом на стіні передпокою в резиденції Богдана Хмельницького в офорті “Дари в Чигирині 1649 року”. Це підтверджують і опис самого офорта, і спеціальні дослідження “Мамая”.

Офорт створений 1844 року, після подорожі Шевченка до Чигирина 1843 року. Тоді поет і художник працював над альбомом “Живописна Україна”, де мали поєднатися українська природа, народна культура та історія. Тарас знав про давній тип козацьких зображень, який у його час асоціювався зі старою козацькою Україною.
На стіні – картина з козаком. А перед ним стоять посли трьох держав. Вони прийшли до Хмельницького, а за його спиною – образ самого козацького світу. Таким чином ця картина стає візуальним знаком української суб’єктності. А ще – непоміченою пересторогою проти ситуативного військового союзу з Московщиною – адже наслідки цього оманливого акту Шевченко бачив з висоти історії.
Тарас сприймав Чигирин як символ втраченої української державності. Після поїздки до Чигирина він створює не лише офорт, а й знаменитий вірш “Чигрине, Чигрине”, де сучасне йому поневолення України протиставляється пам’яті про козацьке минуле.

Як Мамай врятувався від комуністів

У радянські часи “замилування козаччиною” вважалося злочином. А історія козацтва спотворювалася. Козаків змальовували винятково як голоту, бідняків, які боролися з польськими панами-багатіями просто тому, що ненавиділи заможних людей. І постійно мріяли про “возз’єднання з росією”.

Картини з козаком Мамаєм вилучали з музейних експозицій, а іноді й знищували.

Історію чудесного порятунку однієї з народних картин на Полтавщині записав у своїх спогадах художник, скульптор, засновник громадського музею народної культури Іван Гончар. У 1950-80-ті роки він їздив по Україні і збирав твори народного мистецтва, рятуючи їх від знищення.

Козак Мамай. Музей Івана Гончара. Полтавська обл., с. Кобеляки. Автор невідомий. ХІХ ст. Полотно, олія.

У 1965 році Іван Гончар дізнався, що в містечку Кобеляки на Полтавщині є народна картина “Козак Мамай” і поїхав туди, щоб узяти картину до свого музею.

Картину в Кобеляках зберіг Іван Бугріменко. У 1930-ті роки завідувач місцевого музею, коли дізнався про цю картину, велів знищити її як “націоналістичну”. Тоді Іван Бугріменко заховав її в соломі у господарчій будівлі – клуні. Завідуючий музеєм через кілька днів прийшов до нього з місцевими комуністичними “активістами”, вони стали шукати картину по всій території, штрикали гострим шпилем в солому. Картину не знайшли, утім проштрикнули.

Іван Бугріменко охоче передав картину Івану Гончару, знаючи, що у його музеї вона буде збережена.

На сьогодні в Музеї Івана Гончара зберігається п’ять унікальних народних картин “Козак Мамай” з Фастова на Київщині, з міста Кобеляки та села Остап’є на Полтавщині.

Образ Мамая у творчості художників-шістдесятників

Козака Мамая часто зображують професійні українські художники. У їхніх творах зберігається сенс і основні деталі композиції народної картини. Авторськими є колорит, деталі, матеріали й мистецькі техніки.

Майже всі художники-шістдесятники присвятили свої твори козаку Мамаю. Усі вони відвідували хатній музей Івана Гончара, отже, бачили там народні картини з Мамаєм і чули розповіді Івана Макаровича про козака та про походження картини.

Козака Мамая малювали, зокрема:

Веніамін Кушнір – очільник секції живопису Клубу творчої молоді
Алла Горська
Віктор Зарецький
Любов Панченко
Богдан Сорока
Опанас Заливаха.

Ігрові вправи

Ігрова вправа “Що таке народна картина”

Вік: 6-8 клас

Час: 15 хв.

(Урок: Мистецтво)

Учитель/ка демонструє на екрані народні картини з колекції Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”:

Питає: Як ви гадаєте, “народна картина” - яка це картина? Чим вона відрізняється від картини, намальованої професійним художником?

Вона має авторство?
Вона в одному примірнику, чи може, її сюжет відтворюють на великій території?
Якщо невідомий автор намалює цей сюжет і трохи додасть туди свого, це буде плагіат чи жива традиція?
А якщо сучасний митець зобразить цей сюжет оригінально, у своєму стилі – це буде народна картина чи авторська, на основі народного сюжету?

Виходячи з усього цього, народна картина – це явище фольклору. Її сюжети – це нематеріальна культурна спадщина.

Найпоширеніші сюжети народної картини українців такі:

Козак Мамай
Козак і дівчина біля криниці
Село над річкою.

Народна картина “Козак Мамай” – самобутнє явище української культури. Жоден інший народ такого не має.

Ігрова вправа “Покажи рухами, що є у Мамая”

Вік: 1-4 класи

Час: 10 хв.

Гра розширить словниковий запас, координацію рухів, творче мислення.

Потрібно:

Картина “Козак Мамай” (роздруківки або демонстрація з файлу)
Картки А-7 із зображенням символів з картини “Козак Мамай” із підписом (з розрахунку, щоб кожному учневі у класі дісталося по картці; картки можуть повторюватися)

Додаток 2

Учитель демонструє школярам на електронній дошці кілька варіантів народної картини “Козак Мамай”.

Козак Мамай. Кримський Запорожень. Із колекції МІГ.

Козак Мамай. (XVIII ст.). Національний заповідник “Хортиця”.

Козак Мамай. 1855. Національний художній музей України.

Коротко розповідає про такі символи:

Дуб
Кобза
“Оселедець” і козацькі вуса
Кінь
Шабля
Спис із прапорцем
Пістоль
Шапка
Ріг-порохівниця
Сорочка
Жупан
Шаровари
Пояс
Чоботи
Торба
Люлька

Після цього вчитель пропонує дітям стати в коло. Проходить по колу (зсередини) і запрошує усіх вибрати картку зі стосика навмання.

Потім учитель, а за ним усі діти по черзі (за годинниковою стрілкою) показують рухами предмет, що у них на картці. Усі інші вгадують, називаючи.

Картки будуть повторюватися, отже діти показуватимуть рухами один і той же предмет. Це буде ще цікавіше, адже дасть можливість повправлятися у мистецтві пантоміми.

Питання до обговорення:

Що сподобалося більше – показувати предмет чи вгадувати, коли показують інші?
Як гадаєте, у якому випадку вгадувати було легше? Яким має бути представлення?
Чия пантоміма вам найбільше запам’яталася?
Нум, згадаймо, що ми сьогодні показували і вгадували: козацьку зачіску “оселедець” та вуса, шапку запорожця, шаблю.

Ігрова вправа “Вгадай обладунок Мамая”

Вік: 4-6 клас

(Урок: Історія України)

Час: 15 хв.

Гра розвине здатність швидко сприймати і розуміти інформацію, уважно слухати товариша; за допомогою цієї ігрової вправи школярі запам’ятають деталі картини “Козак Мамай” та їх значення, розвиватимуть пам’ять.

Потрібно:

Простір, де діти класу могли б стати або сісти в коло.
Екран (електронна дошка) для демонстрації репродукції картини “Козак Мамай” у великому розмірі.
Роздруківки карток із “загадками” (опис і підпис).

Додаток 3

Хід гри:

Усі сідають у коло (бажано). На столі у стосику лежать аркуші із “загадками” - описами деталей картини з Мамаєм. На екрані (електронній дошці) – репродукція картини “Козак Мамай“.

Учитель пропонує дітям упродовж 30 секунд розглянути картину. Потім разом називають деталі картини. Після цього вчитель “ховає” картину.

На столі розкладені картки з “загадками” про різні деталі картини. Доброволець підходить до стола, бере картку і зачитує опис-загадку. Усі інші намагаються вгадати. Хто вгадає першим – отримує право читати наступну “загадку”. І так, поки не закінчаться аркуші.

Для цієї вправи пропонується 13 карток:

Кобза
Дуб
Кінь
Шабля
Спис із прапорцем
Пістоль
Шапка
Ріг-порохівниця
Штоф і чарка
Пояс
Чоботи
Торба
Люлька.

Учитель/ка повертає картину на дошку. Відбувається обговорення.

Питання для обговорення:

Які загадки вам було найлегше вгадувати?

Які деталі важче вгадувалися?

Що вам найбільше сподобалося?

Ігрова вправа “Якої масті кінь?”

Вік: 3-6 класи

(Урок: Українська мова, Українська література, Історія України)

Час: 15 хв.

За допомогою цієї ігрової вправи школярі через мимовільну увагу та мимовільну пам’ять засвоять інформацію про коней в культурі й побуті козаків, а також розширять свій словниковий запас. Розуміння назв мастей коней покращить розуміння художніх творів, які вивчаються за програмою з української літератури.

Потрібно:

Фліпчарт/дошка.
Роздруківка таблиці “Як називаємо коней за мастю”.
Роздруківки (або файл, який демонструватиметься на електронній дошці) народних картин “Козак Мамай” з додатку.

Козак Мамай. ХІХ ст. Полтавська обл., с.Остап’є. Музей Івана Гончара.
Козак Мамай. ХІХ ст. Київська обл., с.Веприк. Музей Івана Гончара.
Кримський запорожець (Козак Мамай). Кін. XVIII – І пол. ХІХ ст. Полтавська обл., с. Остап’є. Музей Івана Гончара.
Козака з ляхом разговор. XIX ст. Національний художній музей України.
Козак-бандурист. XIX ст. Національний художній музей України.
Козак Мамай. XVIII ст. Національний художній музей України
Козак Мамай. XVIII ст. Дніпровський історичний музей ім. Д.Яворницького

Роздруківки авторських картин з Мамаєм

Давид Бурлюк
Богдан Сорока
Олександр Саєнко
Орест Скоп
Ольга Пілюгіна
Олександр Пажимський
Андрій Єрмоленко

Роздруківки цитат із пісень та віршів

Хід гри:

Учитель закріплює на дошці (відкриває на електронній дошці) таблицю з мастями коней так, щоб усім було видно.

Учні об’єднуються в пари або трійки (виходячи з кількості учнів у класі). Кожна групка отримує зображення з козаком Мамаєм.

Додаток 4А

На столі розкладено цитати з пісень та інших фольклорних та авторських літературних творів, де згадуються масті коней.

Додаток 4Б

Українські назви мастей коней

Додаток 4В

Таблиця із зображеннями коней різних мастей

Додаток 4Г

Учням потрібно вибрати цитату, яка підходить до зображення коня на їхній репродукції. Учитель має попередити, що не до кожної картини є цитата. Отже, хтось залишиться без цитати, а в когось може бути й кілька. Чому так – обговоримо.

У визначений час учитель пропонує обговорити результати праці в парах.

Учитель/ка зачитує цитату з народної пісні:

…Гей, є в мене три коники в стайні:
Єден коник, як ворон чорненький,
Другий коник, як голуб сивенький,

Третій коник, як лебідь біленький…

Нагадує, що існують чотири основні масті:

Ворона

Гніда

Руда

Сіра

Похідні масті – це результат схрещування основних мастей.

Питання до обговорення:

Якої масті ваш кінь на картині?
Чи вдалося підібрати цитату з пісні?
Коней яких мастей ми бачимо на народних картинах із Мамаєм?
Про коня якої масті найбільше згадується в українських історичних піснях? Як ви гадаєте, чому?
А яких коней зображують на своїх картинах “Козак Мамай” професійні художники, сучасні митці? Назвіть їхні масті, використовуючи таблицю мастей, що на дошці.
Згадайте ще пісні, вірші про коня.

Ігрова вправа “Мамай збирається в похід”

Вік: 3-6 класи.

Час: 20 хв.

Гра допоможе школярам з’ясувати і відчути на собі роль уваги та уважності в успішності тієї чи іншої справи. Це особливо необхідно в наш час, коли через постійний стрес і недосипання у дітей зменшується здатність концентрувати увагу.

Потрібно:

Простір, де діти могли б сісти на підлогу в колі і вільно почуватися, граючи в “Пір’їнку і статую”.
Репродукція народної картини “Козак Мамай”.
Запис звучання “Козацького маршу” Євгена Адамцевича.
Аркуші паперу.
Ручки.

Хід гри:

Учитель пропонує розглянути картину. Що на ній зображено? Навіщо кожен з предметів козакові?

Після цього вчитель пропонує дітям уявити себе козаком Мамаєм.

Сісти всім у коло по-турецьки – підібгавши ноги. І нібито грати на кобзі (тут можна увімкнути запис зі звучанням кобзи).

На кобзі грають ніби на гітарі: однією рукою притискають струни на грифі, іншою перебирають струни на декові.

Під цю музику козак медитує, звільняє розум і душу від клопотів, марноти, натягує струну свого розуму… Налаштовує себе на успіх.

Як ви гадаєте, чому про козака кажуть так:

“Сидить козак, в кобзу грає, що замислить, то все має…”?

Козак не тривожиться, грає й співає, утім враз відчуває момент, коли треба сідати на коня і мчати туди, де потрібні допомога і захист.

Отже, грає козак, грає…

І тут раптом: чує звук сурми та литавр, які скликають козаків у похід.

Звучить “Козацький марш” Адамцевича:

– 0.13.

Що козак має зробити, аби успішно зібратися? Ану ж бо, спробуємо.

Учитель ховає картину.

Запрошує в коло добровольця, який за сигналом сурми уявно “збереться в похід”: намагатиметься згадати усе те, що козакові потрібно не забути й узяти з собою.

Хтось у цей час пише на аркуші те, що згадує учень.

Час: 1 хвилина.

Час вичерпано. Повертаємо картину на місце. Розглядаємо, що взято і що забуто. Учитель з добрим гумором коментує:

Без шаблі козакові…

Без коня…

Ой. А навіщо ж козакові брати дуба?..

А в торбині в козака залишилися свинець і кулелійка, як тепер, без куль?

Учитель: Як ви гадаєте, що допомагає козакові швидко і правильно зібратися, нічого не забути і відмінно виконати своє завдання?

(Школярі відповідають)

Учитель: Так. А чи потрібна козакові увага? Що таке увага? Які однокореневі слова? Що вони означають? (вислуховує учнів, підказує, записує на дошці)

Повага
Уважність
Вага
Важливий
Важіль

А синоніми до слова уважність? (вислуховує учнів, підказує, записує на дошці):

Пильність
Дбайливість
Ретельність
Сумлінність
Чування
Чатування
Чуття
Варта

Увага – це наш інструмент, за допомогою якого ми пізнаємо і відчуваємо світ, чуємо інших і можемо співпрацювати з іншими, можемо розуміти, що нам зараз потрібно для того, щоб потім був результат. Увага допомагає нам успішно йти до мети і досягати її.

Про що це прислів’я: “Не тоді коня сідлати, як треба сідати“?

Неуважні люди дуже часто помиляються. Часом вони не розуміють, що відбувається довкола них. Вони запізнюються і залишаються позаду.

Перемагає той, хто чітко орієнтується у просторі і часі, хто встигає зробити те, що потрібно, хто чує і бачить те, що відбувається в реальності.

Перемагає той, хто уважний.

Як тримати увагу увімкненою? Ставимо мету – уявляємо її чітко і відчуваємо, як сильно нам хочеться її досягти.

А для того, щоб зняти напругу і увійти в стан спокою, коли чіткішає зір і слух та підвищується пильність, пограємо в таку гру: “Пір’їна – статуя”

(В основі цієї вправи лежить принцип контрасту – чергування сильного напруження м’язів і розслаблення).

Уявіть, що ви легкі, ніби пір’їнка, що літаєте в повітрі, кожен м’яз розслаблений. (10 сек.).

Оп! А тепер враз завмираєте і перетворюєтеся на статую, ваше тіло напружене, вам потрібно встояти в цій позі, не рухаючись! (10 сек.).

І тепер ви знову – пір’їнки, вільно і плавно рухаєтеся…

(Повторити вправу варто декілька разів, завершуючи у стані пір’їнки – розслабленням).

Після вправи знову розглядаємо картину.

Уявляємо себе на місці козака: що нам потрібно в поході? Що найперше маємо взяти?

На цей раз участь у зборах до походу бере уся група. Усім учитель роздає аркуші паперу та фломастери (ручки, які добре пишуть)

Ховаємо картину.

Усі сидять у колі.

За 2 хвилини школярі мають написати на аркушах предмети з картини, які їм, як козакам, потрібно взяти в похід. Лунає сигнал: запорозький тулумбас. Початок роботи.

За 2 хвилини вчитель оголошує про завершення вправи. Знову ставить перед дітьми картину.

Гляньмо, що ви взяли в похід. (Діти оглядають і звіряють із своїми записами).

Учитель: Гру завершено. Тепер ви всі – знову школярі, учні (такого-то) класу.

Питання для обговорення

Коли легше збиратися – у стані поспіху й тривожності, чи в стані спокою?
Коли ви стривожені, чи легко вам писати контрольну?
Чого ви навчилися сьогодні в козака Мамая?

Ігрова вправа: “Мамай як пам’ять”

Вік: 8-11 класи

Предмети: Історія України, Основи здоров’я, Громадянська освіта, Захист України

Час: 30 хв

Ігрова вправа розширить світогляд школярів, розкриє багатство і силу козака Мамая як образу українського козацтва, познайомить з яскравими історіями людей, дотичних до картини. Також вправа в делікатний спосіб розкриє перед школярами поняття, які сьогодні ми називаємо “бойова травма”, “депресія”, “музична арттерапія”, “посттравматичне зростання”. Школярі дізнаються, як козаки долали психологічні травми, а їхні нащадки – журбу за знищеною козацькою державою, і яку роль у цьому відігравала картина “Козак Мамай”.

Учні попрактикуються працювати з документами в команді та представляти результати командної роботи перед класом.

Потрібно:

Роздруківки пакетів матеріалів для роботи в 5-тьох групах:

1.Мамай і Запорожець із Вертепу

Додаток 6-1

2.Мамай і піснетерапія

Додаток 6-2

3.Епітафії старшин та анти-епітафія Мамая

Додаток 6-3

4.Як Мамай врятувався від комуністів

Додаток 6-4

5.Увічнення Мамая

Додаток 6-5

Хід ігрової вправи

Учитель/ка відкриває на екрані/електронній дошці картину “Кримський запорожець (Козак Мамай)” XVIII століття з Полтавщини, зо зберігається в НЦНК “Музей Івана Гончара”.

Повідомляє учням, що сьогодні вони поговорять про те, яким чином зберігається пам’ять про полеглих військових. І як упродовж майже 400 років у цьому допомагає народна картина “Козак Мамай”.

Учитель/ка пропонує переглянути відео до пісні Ой на горі вогонь горить.

Увага! Це відео може бути болючим для дітей, хто пережив втрату близької людини на війні. Про це потрібно попередити.

Учитель/ка пояснює:

Козацькі пісні створювали військові, які на власні очі бачили жахіття війни, втрачали побратимів і змушені були повідомляти трагічні новини їхнім рідним. Психологічну травму вони долали через музику і спів та через образ Мамая, який підносив загиблих захисників народу і краю до рангу святих. “Козак Мамай” - це картина, яка багато в чому є аналогом поминальної пісні. Точніше, пісні, яка увічнює пам’ять про воїнів. Як відбувалося це увічнення – дізнаємося, попрацювавши з історичними матеріалами в групах.

Учитель/ка пропонує учням попрацювати в групах з матеріалами. Школярі об’єднуються у п’ять груп, кожна з яких отримує свій пакет матеріалів.

До кожного пакета матеріалів є питання, на які учні даватимуть відповідь у ході обговорення в групі.

На опрацювання матеріалів дається 10 хвилин.

Після цього кожна група презентує свою тему та результати її опрацювання перед класом.

По завершенню презентацій відбувається обговорення в колі.

Питання до обговорення в колі:

Які цінності передає нам образ Мамая крізь століття?
Чому образ Козака Мамая зберіг свою актуальність для українців і сьогодні?
Яка роль образу Мамая у єднанні українців, у творенні спільного культурного простору?
Яка роль мистецтва – образотворчого та музичного – у збереження пам’яті про епоху?

Активність “Мамай у художників-шістдесятників”

Вік: 7-11 класи

Предмет: Мистецтво, Історія України

Час: 30 хв

Ігрова вправа розширить уявлення школярів про український живопис і графіку, про унікальне мистецьке явище – українське шістдесятництво, дасть можливість поміркувати над тим, які в чому змінилося зображення Мамая, а що досі залишається в межах традиційного канону і чому.

Потрібно:

Роздруківки репродукцій картин шістдесятників або вивід їх на екран.

На основі запропонованих мистецьких творів можна обговорити з дітьми, що в цих творах є загальне, притаманне народній картині, а що – авторське. Які матеріали використали художники, в яких стилях виконали свої роботи.

Також важливо обговорити, якими є історії і творчі шляхи українських художників, які малювали Мамая. Який сенс вони бачили в народному образі козака та що вкладали в свої картини.

Наприклад, художник-шістдесятник Опанас Заливаха, який на 5 років був ізольований “радянською” владою у концтаборі суворого режиму, у своїх табірних роздумах та листуванні порівнював долю українського інтелектуала-дисидента з Мамаєм-самітником, який зберігає внутрішнє світло серед надскладних обставин.

А ось що писав про народну картину “Козак Мамай” скульптор і художник, засновник хатнього музею народного мистецтва Іван Гончар:

“В мистецькій спадщині народу є неоцінимі пам’ятки творчості, які відображали наших лицарів запорожців. Запорізький козак став на тривалий час народним ідеалом та й всі наші пісні пройняті козаччиною. В свій час важко було навіть уявити сільську хату без зображення козака запорожця, зокрема козака Мамая… Народ наш тужив за козаччиною, яка відстоювала волю і незалежність свого народу і волів хоч на картині бачити тих, хто стояв на обороні своєї волі”.

До речі, саме Іван Гончар передав митцям-шістдесятникам захоплення образом Мамая. Адже вони бачили ці народні картини у його хатньому музеї.

Учитель/ка може запропонувати учням розглянути картини (на екрані або на роздруківках) та обговорити.

Алла Горська. Мамай.

Веніамін Кушнір. Мамай.

Богдан Сорока. Мамай.

Віктор Зарецький. Мамай.

Опанас Заливаха. Мамай.

Любов Панченко. Мамай.

Послухаймо:

Ой на горі вогонь горить (козацька поминальна).

Чорна рілля ізорана (козацька поминальна). Співає Василь Жданкін.

Стоїть явір над водою (козацька поминальна).

Перегляньмо з дітьми:

Фільм “Чорний козак”

Український художній фільм-фентезі. 2018 р. Режисер Владислав Чабанюк. Сценарій базовано на казці Сашка Лірника “Про вдову Ганну Шулячку, Чорного Козака і страшне закляття”.

Використані джерела: