Ліки для землі. Як семикласники запустили стартап із школою

“Екологія — це поки що не дуже популярна тема. Але вона дуже важлива. У Китаї, наприклад, уже почали продавати повітря в автоматах!”, — каже Нікіта Шульга, семикласник київської школи № 17, що на Подолі.

Минулого року вони разом з однокласницею Софією-Христиною Борисюк зібрали гроші на встановлення компостеру у своїй та ще тридцять одній школі по всій Україні. Для них дуже важливо не множити кількість сміттєзвалищ та займатися вторинною переробкою — відходи від шкільних їдалень потрапляють у компостер, де перетворюються на добрива.

Розмовляючи з Нікітою та Софією, помічаєш, що вони мислять як проектні менеджери — від них тільки й чути: “цей проект буде продовжуватись далі”, “ми хочемо заохочувати інші школи збирати гроші на компостери”, “якщо школа буде хотіти встановити компостер, то ми допомагатимемо”.

Вони постійно їздять по різноманітних освітніх заходах та просувають ідею компостування. Хоча, як це часто буває, проект “Компола” почався зі звичайних розмов на тему “було би круто…”.

“Ми з Нікітою розмовляли за рік до цього в DIY Lab, — згадує мама Нікіти Олена Шульга. — Там дитяча команда виграла хакатон як автори капців, які світяться в темряві. Вони там пройшли краудфандінг, піарили свій проект. Я побачила, що в цей період Нікіта вчився швидше, ніж у школі – і подумала, що треба не збавляти темп. Тому, коли він сказав, що можна ще компостувати, я це підтримала”

Софійка ж, як дитина з родини, яка декілька років займається компостуванням вдома, виявилась цінною союзницею. Їхні мами зізнаються, що спочатку не думали, що проект набуде такого розвитку. Вони просто хотіли, щоб діти повчилися реалізовувати свої ідеї, а в разі невдачі – набули досвіду на помилках.

Однак вже на старті проекту стало зрозуміло, що невдачі не станеться — за 40 днів на GoFundEd учні зібрали майже 33 тисячі гривень на компостер для своєї та ще шести шкіл.

“На збір коштів ми поставили 40 днів. Та боялися, що й за ці дні не зберемо, і доведеться нашим родичам докидувати. Але ми зібрали 11 тисяч за 2 дні! Проте ми не могли забрати гроші раніше закінчення терміну кампанії і вирішили, аби не гаяти час, підвищити суму, щоб потім можна було допомогти іншим школам. І так ми зібрали ще на 6 шкіл”, — розповідає Софійка.

“Взагалі ми думали дозбирати гроші ще на п’ять шкіл, але вийшло навіть на шість!”, — додає Нікіта.

Щоб представити проект на GoFundEd, після уроків Нікіта та Софія разом зі своїми мамами знімали відео, описували проект та вели сторінку на Facebook.

А коли в них не було ідей для постів у соцмережах, їм допомагала однокласниця.

Серед 80 донорів “Комполи” були абсолютно різні люди — навіть американець на ім’я Джон. Спочатку він надіслав 5 тисяч гривень, а після збільшення потрібної суми — ще близько 6 тисяч.

Долучитись до проекту можна, написавши на сторінку “Комполи“

“Діти вирішили писати і дзвонити дорослим самостійно. Але на самому початку їх би не сприймали всерйоз. Тому спочатку я писала цим дорослим, що вам будуть писати діти, це все серйозно, і я за них відповідаю. За все спілкування була тільки одна людина, яка не повірила”, — зі сміхом згадує пані Олена.

Тепер вони самі спілкуються з дорослими – представниками шкіл та освітніх організацій, лише про всяк випадок надсилаючи копії листування мамі Нікіти. Зі школами контактують, переважно, через адміністрації та вчителів.

Отож, завдяки наполегливості та активній роботі в соцмережах до проекту вдалося долучити чотири київські, одну володарську та одну ірпінську школи. А потім взяти грант у 5 тисяч доларів для встановлення ще 24 компостерів – по одному в кожній області.

Учні самі хотіли шукати охочі школи – проте організація DREAMactions, яка надала грант, уже налагоджену співпрацю з певними школами, тож компостери “поїхали” до них.

“Я сподіваюсь, що це дасть поштовх іншим школам і директорам, — каже мама Софії, яку теж звуть Олена. — У кожній області є школа (в якій встановлений компостер — ред.), тому не потрібно їхати в Київ. Можна поїхати в сусідню школу і подивитися на цей досвід”.

“Хочемо зробити проект державним”

Компостер – це велика ємність, куди закидують органічні відходи. Там вони перегнивають, перетворюючись у добриво для рослин або в “ліки” для землі, ураженої ерозією. У школі, де навчаються Нікіта з Софією, встановили компостер ємністю 900 літрів. З грудня 2016 року туди відправили понад тисячу літрів відходів.

Органічні відходи викладають певними шарами

“Компосту стає менше десь у три рази, і зараз у нас його близько 300 літрів. Ми викидаємо тільки органічні відходи, але не всі. Наприклад, цитрусові не можна.

Є два типи гниття – контрольоване і неконтрольоване. У компостерах відбувається контрольоване, тому що відходи, коли треба, поливають, перемішують, додають землю. Без землі компост стане бридкою масою з поганим запахом. Ми також додаємо листя, бо компостуємо з хробаками. Коли це все гниє, з’являється кислотне середовище, яке погано впливає на хробаків, а листя знижують кислотність”, – розказує Нікіта з виглядом справжнього науковця.

Він має на це підстави — разом з Софією вони захистили МАНівську роботу про ґрунти та як компостування може покращити їхній стан. Їхня робота здобула перше місце.

“Більшість робіт на конкурсі були теоретичними, — пояснює Софія. — А ми представили проект, який уже працює”.

Щодня працівники їдальні відносять до компостера по два відра відходів. Також “Компола” домовилась з невеличким кафе поруч школи, щоб звідти теж приносили залишки їжі.

Та викинути відходи — це тільки перший крок. Отриману масу в ємності треба мішати та додавати туди воду, землю і листя. Цим займаються юні проектні менеджери. Навіть влітку вони приїжджали до школи що два тижні, аби полити компост — інакше за три місяці хробаки загинули б через спеку.

Компостування. Інструкція для шкіл

Кілька разів — коли вони хворіли або їздили презентувати “Комполу” в інші школи — просили полити компост своїх однокласників. Та Нікіта з Софією кажуть, що їхні однолітки не дуже хочуть долучатись до проекту на постійній основі — комусь неприємно дивитись на хробаків, інші ж одразу після уроків ідуть на додаткові заняття.

“А у вас нема додаткових занять?”, — запитую.

“Є”, — відповідають підлітки і починають перераховувати назви гуртків: танці, шахи і рукоділля в Софії та саксафон, танці і сольфеджіо в Нікіти. Кажуть, що одне іншому не заважає: вони встигають і ходити на заняття, і займатись “Комполою”.

Коли компостер наповниться (а це станеться зовсім скоро), Нікіта і Софія покличуть фермера, аби той дав “знак якості” їхньому компосту. Після цього вони підуть підживлювати дерева на Верхньому та Нижньому валу. З одного боку вулиці підживлять, а з іншого – ні, щоб оцінити, чи їхнє добриво подіяло.

А ще в планах на цей навчальний рік — залучити до проекту більше шкіл.

Збирати гроші за допомогою краудфандингу більше не будуть: це вже, як каже Нікіта, “некрасиво”. Заробляти гроші на компостер школярі пропонують через здачу макулатури.

Щоби школам стало легше зважуватись на такий крок, учні хочуть отримати схвалення від держави.

“Ми хочемо, щоб процес переробки відходів перевірили лікарі, пожежники та інші спеціалісти, — каже Софія. — Деякі школи боялися, що щось буде не так, і тому відмовлялися. А так вони будуть знати, що все добре”.

“Школа погодилась, бо побачила, що ми не полишемо проект на неї”

“Коли вони писали МАНівську роботу, — згадує мама Софії, — потрібно було допомагати з пошуком теоретичних знань. Виявляється, за кордоном люди займаються компостуванням давно, і в школі вводять це в практику не тільки, щоб приучити людей більше намагатися переробити і не розмножувати сміттєзвалища.

Вони проводять уроки хімії, використовуючи результати компостування. Вони компостують відходи, вимірюють pH, кислотність, визначають, який тип відходів потрібно туди додати, щоб вирівняти цей рівень і отримати компост швидко”.

Окрім того, такі проекти, впевнена пані Олена, навчають дітей реалізовувати свої ідеї. А головне – показують їм, що навіть маленька ідея може дати великий результат.

Школи ж можуть на цьому навіть заробляти: наприклад, продавати компост та хробаків фермерам.

Школи можуть проводити уроки хімії, біології, вчити учнів робити проекти, а також продавати компост та хробаків фермерам

Коли дві мами з дітьми прийшли до директорки своєї школи з ідеєю встановити на подвір’ї компостер – керівниця не відмовила, але поставилася до цього з острахом. Школа розташована в центрі Києва, своєї зеленої зони не має.

“Думаю, якби там був парк, – розмірковує мама Нікіти, – тоді б перша реакція адміністрації була б більш позитивною. А тут директорка думала, що, може, ми це зробимо десь на території іншої школи. Ми навіть думали, що будемо розривати асфальт. У нас була купа інженерних ідей, як туди притулити компостер!”, – сміється вона.

Та невдовзі відшукався невеличкий “зелений” клаптик за шкільною електрощитовою: він був від’єднаний огорожею, тому школа забула, що це її власність.

Ця “знахідка”, разом з наполегливістю ініціаторів проекту, не лишила директорці шансу відмовити. Тож компостер поставили на цій ділянці у тіні дерев, щоб не псувати загальний вигляд школи. Дерева також допомогли вижити хробакам у літню спеку.

Школа №17 почала компостувати в грудні 2016 року

“Я думаю, вона погодилась, тому що побачила, що ми не полишимо проект на школу. У неї періодично проходила думка: “Ви будете це контролювати?”. Вона пояснювала, що в неї й без того так багато завдань, що вона не зможе цьому приділяти час. І коли почула, що цей проект у стилі “ви просто нам не заважайте” – тоді вона заспокоїлась.

І якби не директорка, то не вдалося б домовитись з їдальнею”, — пояснює мама Софії.

Працівники їдальні хвилювались, що доведеться сортувати сміття. Проте виявилось, що вони й так тримають харчові відходи в окремому приміщенні, лише потім відправляючи їх до спільного звалища.

“Ми теж хвилювались з цього приводу, — згадує Нікіта. — Ми колись їздили в кейтирингову компанію, і там нам показували компостер, в який кидають целофанові пакети. Працівники досі іноді викидають туди звичайне сміття, хоча туди можна кидати тільки органічні відходи”.

Та шкільна їдальня швидко призвичаїлася до нового формату роботи – і тепер виносить органічні відходи до компостера.

Ініціатори “Комполи” разом з журналістами “Нової Української Школи”

“Директорка якось запитала: “А що буде, якщо у вас нічого не вийде?”, – каже мама Нікіти.

“А чого не вийде? Ми будемо робити так, щоб воно вийшло”.

Вікторія Топол, “Нова українська школа”

Дякуємо організаторам табору “Освітній Експеримент“, що познайомили журналістів “Нової Української Школи” із ініціаторами “Комполи”

Фото надані “Комполою”