Теми статті: вчителям, директорам, навчаємось разом, НУШ, підвищення кваліфікації, ПрямуємоРазом
26 Червня 2020
52 345
0
Вимоги чи можливості для зростання, спроба систематизувати вміння й навички вчителя чи наміри оцінити його роботу? Закінчилося громадське обговорення професійного стандарту вчителя.
Очікується, що до нового навчального року вчителі матимуть затверджений професійний стандарт “Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти” та “Вчитель закладу загальної середньої освіти”, який створений на основі компетентнісного підходу. Невдовзі МОН оприлюднить оновлену версію після громадського обговорення.
10-та міністерка освіти і науки Лілія Гриневич, яка брала участь у створенні документу, розповіла “Новій українській школі” про важливість і необхідність застосування професійного стандарту вчителя в підготовці молодих спеціалістів, підвищенні кваліфікації, само- та оцінюванні діяльності педагогічних працівників.
Може виникати відчуття суперечності між поняттями “педагогічна творчість вчителя”, якої ми прагнемо, і “професійний стандарт вчителя”. Адже слово “стандарт” у нашому уявленні означає щось непорушне, що не можна змінювати. І як же можна якесь “прокрустове ложе” накласти на педагогічну діяльність? Розуміючи невідповідність у смислах цих понять, яка виникає на перший погляд, ми занурилися в те, як саме відбувається підготовка вчителів і визначаються професійні орієнтири їхнього розвитку в успішних освітніх системах.
Є два типи стандартів: технічний і розвивальний.
Технічний стандарт точно описує, що вчитель повинен вміти, щоби в певний спосіб це можна було виміряти.
А от розвивальний стандарт використовується в провідних освітніх системах світу, де він слугує насамперед для самооцінювання й формування індивідуальної траєкторії професійного розвитку вчителя. Наприклад, коли ми говоримо про певну компетентність вчителя, то вона послідовно розвивається в процесі всього професійного становлення.
У нас кар’єра вчителя відбувається поетапно. Після здобуття освіти він є молодим фахівцем, який, щойно прийшовши до школи, має кваліфікаційну категорію вчитель-спеціаліст. Й от ми маємо визначитися, який рівень тієї чи іншої компетентності у вчителя має бути на цьому етапі.
Згодом учитель розвивається і проходить інші щаблі професійної кар’єри – вчитель другої кваліфікаційної категорії, першої і вищої.
У різних країнах ці щаблі називаються по-різному, але в розвивальних стандартах допускається, що в процесі професійного розвитку вчитель удосконалює свої компетентності, здобуває більше знань і умінь у розрізі кожної з них. Власне, професійний стандарт описує очікування від професійної діяльності вчителя, який здобув диплом про належну вищу освіту, та на кожному наступному щаблі вчительської кар’єри.
Часто професійна підготовка фахівців відірвана від того, що очікують на робочому місці від людини. Подібна ситуація є у вчительській професії – коли молодий фахівець, який щойно здобув вищу освіту, приходить у школу і в нього виникають багато питань і проблем, коли йому не вистачає відповідних компетентностей, щоби нормально працювати.
У Новій українській школі особливими цінностями є автономія вчителя й довіра до нього. Проте потрібне підґрунтя для довіри й автономії. Наприклад, у Фінляндії – ґрунтовна вища освіта у вчителів. Країна починала свою реформу з реформи університетів, які готують вчителів. Конкурс на вступ до вишів часто сягає 10-ти осіб на місце. Й освітні програми в них складні.
Нам треба зробити так, щоби вищі навчальні заклади готували кваліфікованого вчителя. Коли вчитель кваліфікований, йому можна давати автономію і він готовий нею скористатися. Автономія – це творення власної програми, власних матеріалів. Але до цього треба бути підготовленим.
Звісно, у нас і сьогодні є багато вчителів, які є творчими, володіють високим рівнем педагогічної майстерності, реалізують власну автономію і здатні напрацьовувати оригінальні рішення. Проте таких учителів має бути більше.
Справедливим є твердження, що система освіти не буває кращою ніж учителі, які працюють у ній. Це означає, що якщо ми справді хочемо трансформувати систему освіти, ми маємо вплинути на професійні компетентності вчителя. Отже, необхідно чітко описати ці компетентності, на які мають орієнтуватися університети, що готують майбутніх педагогів, працедавці та самі вчителі для планування свого професійного розвитку.
Ми ретельно вивчали світовий досвід, зокрема країн Європейського Союзу, Австралії. Варто пам’ятати, що немає однакових професійних стандартів учителя. Кожна система освіти має власну національну ідентичність, базується на своїх педагогічних традиціях та здобутках.
Водночас, треба підкреслити, що якість професійної діяльності, без сумніву, залежить від соціального становища вчителя, рівня оплати його праці, від того, чи з повагою ставиться до нього суспільство, як образ учителя транслюють медіа.
За умови вищої оплати праці можливо привести в цю професію талановитіших людей. Багато з тих, хто відчувають у собі покликання вчителя, відмовляються від своєї мрії тільки тому, що остерігаються нижчого матеріального рівня життя для себе і своєї родини. Це залишається постійною проблемою, і не тільки в нашій країні.
Поряд із запровадженнями нових професійних стандартів, потрібно підвищувати заробітну плату вчителя і його соціальний статус.
Перша мета стандарту – стати підґрунтям для освітньої програми у вищій освіті, за якою готують педагогів. Університети повинні орієнтуватися на фактичну потребу системи освіти. Щоби це не була переважно теорія й історія педагогіки, а й різні курси, які є прикладними і які будуть готувати вчителя, який опанував сучасні освітні технології, відповідні наскрізні і професійні компетентності.
Друга мета стандарту – планування вчителем свого професійного розвитку та підвищення кваліфікації.
Вчитель, маючи професійний стандарт як орієнтир, зможе після самооцінювання обирати ті ніші, у яких йому чи їй хотілося б розвинути свої вміння й навички.
Згідно з професійним стандартом учителя має розвиватися й система підвищення кваліфікації. Адже організації, які пропонують курси підвищення кваліфікації, зможуть орієнтуватися на формування й розвиток відповідних професійних компетентностей учителя. Важливо, щоб учителі могли реалізувати своє право на вибір підвищення кваліфікації і, співвідносячи свої потреби і пропозицію, могли ухвалювати вдалі рішення, як і де підвищувати свою кваліфікацію.
Третя мета стандарту – оцінювальна. Є два інструменти оцінювання вчителя – атестація раз на 5 років і добровільна сертифікація, яка складається із зовнішнього оцінювання й моніторингу роботи вчителя Державною службою якості освіти. Важливо, щоби професійний стандарт брали до уваги під час розроблення цих інструментів.
Наша робоча група звернулася до МОН із пропозицією – відтермінувати введення в дію оцінювальної мети професійного стандарту. Не можна перевіряти професійну діяльність учителя за новим стандартом, якщо ви не дали часу для підвищення кваліфікації за ним.
Наприклад, перші 3 роки стандарт варто запроваджувати тільки для створення освітніх програм вищої освіти і для планування підвищення кваліфікації вчителя. І лише потім застосовувати під час перевірки роботи вчителя. Тобто вчителю треба дати можливість покористуватися професійним стандартом.
Я із сумом визнаю, що свого часу стандарт вчителя початкових класів не вдалося зробити компетентнісним у прямому розумінні цього слова. Він загнаний у формат, який затверджений Кабінетом міністрів.
Є сподівання, що цього разу стандарт буде цікавішим, сучаснішим і зможе краще вплинути на систему підвищення кваліфікації, на систему оцінювання праці вчителя й на систему підготовки у вищих навчальних закладах.
Зрозумілими є побоювання вчителів щодо запровадження нового професійного стандарту. Вони мають гіркий досвід впровадження реформ, коли нагорі думають не стільки про те, щоби дати вчителю можливості для розвитку і змін, скільки про необхідність контролювати його педагогічні досягнення. Коли надто багато очікувань і водночас надто мало інвестицій у вчительську професію.
Тому, коли ми запроваджували НУШ, було критично важливо підняти зарплату вчителя, що було зроблено з 2017 року, дати методичні матеріали, обладнати класи, щоби вчителю було, з чим працювати.
Тому ми наполягаємо, що має бути принаймні 3 роки для впровадження й підтримання стандарту через систему підвищення кваліфікації, через освітні програми вищих навчальних закладів, через нові інвестиції у вчителя.
Трудові функції – невід’ємна частина стандарту для кожної професії згідно з українським законодавством
Професійна діяльність учителя в проєкті Стандарту розкладена на такі трудові функції:
У межах кожної трудової функції вказано компетентності, якими має володіти вчитель.
ГриневичЛМ_01_06_2020_Профстандарт_(1)Усі компетентності діляться на дві групи: загальні (громадянська, соціальна, культура самовираження, лідерська й підприємницька компетентності) і професійні (мовно-комунікативна, предметна, методична, інформаційно-цифрова, психологічна, емоційно-етична, компетентність педагогічного партнерства, інклюзивна, здоров’язбережувальна, проєктувальна, прогностична, організаційна, оцінювально-аналітична, інноваційна, здатність до навчання впродовж життя, рефлексивна компетентність).
Під час громадського обговорення були дискусії. Мовляв, навіщо вчителю лідерська компетентність. Не всі можуть бути лідерами. Так, але вчитель має бути лідером свого життя, вчителю доводиться бути лідером у щоденній роботі, коли він працює з класом. Для того, щоби мотивувати дітей, він мусить мати лідерські якості.
Або ж підприємницька компетентність – також необхідна як здатність проявляти ініціативу, розв’язувати комплексні проблеми.
Серед переліку компетентностей є такі, що пов’язані зі знаннями навчального предмету й методики викладання, що було й у попередньому стандарті. Поряд із ними є й ті компетентності, без яких сучасний учитель не може бути успішним – таким, який здатний до інновацій та педагогіки партнерства.
Наприклад, усі батьки хотіли б, щоби їхніх дітей навчав учитель, який здатний зрозуміти потреби дитини, який любить свою професію, який ставиться до кожного з повагою. Це описується часто класичною категорією – любити дітей. Через які компетентності це можна описати в професійному стандарті?
Наприклад, через емоційно-етичну компетентність. Це знання про емпатію та її формування, вміння розуміти емоції іншої людини, долати стреси, взаємодіяти в різних ситуаціях, знати, як концентрувати увагу і стабілізувати свій емоційний стан. Такі вміння має опанувати вчитель і вміти навчити цього своїх учнів.
Стандарт кодифікований. Це означає, що кожна трудова функція, компетентність, здатність, знання й уміння мають свій шифр.
Суть полягає в тому, що ті, хто пропонуватиме підвищення кваліфікації, повинні, використовуючи цю кодифікацію, чітко повідомляти вчителю, на розвиток якої компетентності, яких здатностей та умінь спрямовані їхні навчальні курси. Тоді це стає дуже прикладним для планування вчителем свого професійного розвитку.
Наприклад, трудова функція “Партнерська взаємодія з учасниками освітнього процесу” позначена літерою Б. Ця функція потребує наявності емоційно-етичної компетентності (Б2), яка передбачає здатність усвідомлювати особисті відчуття й почуття, управляти власними емоційними станами (Б21), що включає знання типів та інтенсивності емоцій, причини їх виникнення (Б2131), а також уміння усвідомлювати й конструктивно реагувати на прояви емоцій без осуду, скеровувати та підтримувати увагу в процесі педагогічної діяльності (Б21У1).
Маючи таку систему кодифікації, можна також каталогізувати напрацьовані матеріали для користування вчителем за всім спектром компетентностей. І коли вчителеві потрібні матеріали за конкретною здатністю, знаннями чи умінням, він зміг би зайти у відповідний каталог матеріалів за відповідним шифром і знайти всю необхідну інформацію. Очевидно, що це справа не одного року. Та потрібно розпочати. І професійний стандарт може стати основою організації платформи навчальних і методичних матеріалів для вчителя.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”
Титульне фото: автор – Syda_Productions, Depositphotos
Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди жодним чином не можуть сприйматися як офіційна думка Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.
Обговорення