Не про владу, а відповідальність. Як київський директор вирішує проблеми

Юрій Кіньков каже, що позиція начальника – це не про владу, а про відповідальність. І, насамперед, про відповідальність перед людьми.

“Часом директор школи має побути навіть в ролі жилетки, аби вислухати всіх, пожаліти й дати поради”, – впевнений Юрій.

Восьма розповідь директорів, як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією, – від Юрія Кінькова, директора Навчально-виховного комплексу №141 “ОРТ”.

Згодом історії 15-ти директорів зі всієї України про найпоширеніші проблеми в школах та їх вирішення складуть посібник, який буде безкоштовно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.

ПРО ШКОЛУ

Навчально-виховний комплекс №141 “ОРТ”

Рівень освіти: І-ІІІ ступені

Кількість учнів: 1023

Стаж роботи директором: із 2000 року

Є автономна бухгалтерія: ні

ПРО ПРОБЛЕМАМИ, З ЯКИМИ НАЙЧАСТІШЕ СТИКАЄТЬСЯ

1. Важко знайти кадри. Особливо це стосується вчителів української мови та інформатики, а також техпрацівників.
2. Класи перевантажені. Погодьтеся, у класі, в якому навчаються 37-38 дітей, дуже важко викладати. Цьогоріч один перший клас ми змушені були відкрити в нашому дитячому садочку. Натомість, не набирали ясельну групу.
3. Змінилася законодавча база, а нормативно-правових актів до неї немає. Це стосується, зокрема, оплати екстернатного, індивідуального та дистанційного навчання.
4. Матеріальне забезпечення. Скільки б грошей нам не давали, їх однаково недостатньо. До слова, я – за фінансову автономію у великих школах. Тоді, наприклад, вони можуть вирішити, що першочергово треба закупити.

Очевидно, ситуація в Києві відрізнятиметься від інших регіонів, бо про Київ турбуються, і місто більш-менш добре забезпечене. Наприклад, засобами гігієни. Зокрема, антисептиками й туалетним папером, школу забезпечує міська влада.

А ще, на щастя, Київ вирішив проблему з класними журналами. За бажання, класи переходять на електронний документообіг: електронні журнали та щоденники. А після переходу заповнювати паперові документи не треба.

ПРО КОМПЛЕКСНІ ПРОБЛЕМИ Й ВИРІШЕННЯ

Із проблем, які я перерахував, комплексною і найважливішою вважаю кадрову проблему. Усе починається з того, що в людей низька мотивація для вступу до педагогічних вишів. Причина, зокрема, в тому, що суспільство ставиться до школи як до інституції неналежно. У школи місія: формувати компетентності та навички в дітей. А здебільшого батьки вважають, що ми маємо утримувати й розважати дітей.

Також вступники розуміють, що вчителі зазвичай мало заробляють. Виходить, бути вчителем непрестижно. Випускники шкіл, які мають хист до викладання, зазвичай після вишу не йдуть працювати до школи. Натомість, учні з низькими балами стають студентами. Часом до школи на практику приходять студенти й одразу попереджають, що навіть не розглядають варіант працювати в школі.

Учитель повинен постійно розвиватися й вчитися, ознайомлюватися з новими методиками й технологіями та опановувати їх. Але здебільшого ті люди, які вступають до вишів, просто не здатні на це.

Розв’язати цю проблему можна тільки завдяки комплексній програмі державного рівня. Для цього треба кілька кроків:

1. Психологічне тестування, без проходження якого випускників не зараховуватимуть до педагогічних вишів.
2. Цільові направлення для вступу до педагогічного вишу. Їх мала би видавати педагогічна рада школи, яку закінчує вступник (як знак, що з цієї людини вийде хороший педагог, – ред.). Я не думаю, що хтось буде давати хабар, аби вступити на педагога.
3. Підтримка вчителів. Наприклад, нині вчителі в такій самій групі ризику, як лікарі. Я можу забезпечити умови, щоб уроки відбувалися компактно, але вчителі однаково контактуватимуть з дітьми. Але ніхто про це не говорить, вчителів не підтримують.
4. Медичне страхування, аби вчителі не ризикували своїм здоров’ям і були захищеними.
5. Програма забезпечення вчителів житлом. Наприклад, часто люди, які працюють у Києві, не живуть тут. Оренда квартири коштує набагато більше, ніж вчителі заробляють.

Тільки коли ми комплексно вирішимо питання нестачі кадрів, може, через 10 років усе зміниться. Інакше – ми опинимося в глибокій кризі. Я відкриваю Facebook і бачу, що директори постійно шукають вчителів. І в мене теж є вакансії!

До того ж, школи неукомплектовані техперсоналом. Тому що на зарплату 5000 грн прибиральниця повинна прибрати 500 квадратних метрів. Уявіть, йдеться про всі туалети, коридори й десь 7 класів. Чи може прибиральник вимити досконало всі кабінети? Протерти батареї, відмити шафи, підлогу, парти. І, як правило, прибиральниці – це жінки віком 60+. Водночас, мені треба втримати її на роботі, а не поховати тут.

ЛАЙФХАК №1. ЯК ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТИ, БОРОТИСЯ З ЦЬКУВАННЯМ

За 20 років роботи директором я не стикався з ситуацією, коли вчителі цькують дітей. Я пояснюю вчителям свою політику щодо цього, і ніхто не наважиться так вчинити. Бо це – неприпустимо.

Робочі конфліктні ситуації між дітьми, звісно, виникають, але я не вважаю їх проблемами. З кожною ситуацією ми розбираємося індивідуально й здебільшого вирішуємо їх розмовами. У старших класах конфлікти стаються на підґрунті закоханості, а в молодших здебільшого це – “Він на мене не так подивився” або “Він сказав, що я дурний”. Найчастіше конфлікти за межі класу не виходять, бо класні керівники вчасно говорять із дітьми.

Також у школі ми наголошуємо: не можна відкладати проблемні питання в шухляду – їх треба вирішувати, як тільки вони виникли. Це – наше правило. Якщо замовчати один раз, а потім – другий, втретє буде вибух. Якщо конфлікт не вирішується в класі, ми долучаємо соціального педагога, психолога, когось з адміністрації.

Я завжди починаю розмову з дітьми, учасниками конфлікту, з того, що немає однієї сторони, яка стовідсотково має рацію. Винні обоє. А тоді пропоную: робимо 10 кроків назад і шукаємо причину. І от ми починаємо розбиратися, згадувати, покроково розбирати ситуацію, робити висновки.

До батьків ситуація доходить або тоді, коли вчитель не може розібратися, або коли вчитель навіть не знає про те, що сталося. Але я за те, щоб одразу повідомляти батькам про конфлікт і проти того, щоби замовчувати. Якщо треба винести конфлікт за межі школи, краще так і зробити. Бо якщо ми цього не зробимо, люди далі можуть страждати. Своєї провини як керівника в тому, що я повідомлю батькам, я не бачу. Бо я шукаю вихід із ситуації. Але таке траплялось, може, раз чи двічі за 20 років моєї роботи.

ЛАЙФХАК №2. ЯК ЗАЛУЧАТИ КОШТИ

1. Ми беремо участь у проєкті громадського бюджету. За ці кошти свого часу ми проводили тренінги на тему “ІТ” для вчителів району, облаштували спортивний майданчик у дитсадочку.
2. Займаємося фандрайзингом спільно зі всесвітньою організацією “ОРТ”. Це – організація, на кошти якої побудована й реконструйована наша школа. Це – масштабний благодійний проєкт між міською, районною владами й організацією “Всесвітній ОРТ Швейцарії”.
3. Батьки створили благодійний фонд. У нас велика школа, і її треба обслуговувати. Який міський бюджет це витримає? Тому батьки скооперувались, аби допомогти. Наша школа модернізована за кошти іноземного благодійника (і зараз триває ще один етап модернізації – реконструкція з прибудовою), тож саме це стало поштоховхом для благодійності інших.

Якщо у фонді є надходження, а мені треба кошти на реалізацію якогось проєкту, то я пишу лист до голови фонду. Він розглядає моє прохання й може ухвалити або відхилити його.

Цими коштами ми, звісно, не можемо додатково фінансувати вчителів. Це – наша домовленість із батьками. Але можемо звернутися до голови фонду з проханням виділити кошти з фонду на ремонт комп’ютерної техніки, купівлю канцелярії (якщо її не вистачає). Також батьківський благодійний фонд оплачує послуги охороні школи.

Фіксованої суми, яку здають батьки немає й не може бути. Це суперечить законодавству та поняттю благодійності загалом. Благочинці з’являються і не серед батьків, але в деталі я не занурююся, адже не маю повноважень на такі речі.

Ми домовляємося про все. Нині з позиції “Я – начальник, а ти дурень” не попрацюєш ні з дітьми, ні з учителями. Фото: автор – ufabizphoto, Depositphotos

ЛАЙФХАК №3. ЯК ВИРІШУВАТИ ПРОБЛЕМУ НЕАКТИВНОСТІ ВЧИТЕЛІВ

У нас плюс-мінус активні вчителі. Бо:

1. Активна адміністрація. Треба усе показувати на власному прикладі. От я одним з перших почав працювати дистанційно, вчителі побачили, що так можна. Вони бачать, що я беру участь в EdCamp, їжджу на тренінги, навчаюся. Повірте, колектив одразу переймає це на себе. Також вони бачать, що треба бути відкритими. Наприклад, давати ті ж таки інтерв’ю журналістам. Словом, треба починати з себе. Я завжди повторюю вчителям: “Якщо хочете щось змінити, змінюйтесь самі. Інакше – нічого не вдасться”.
2. Я налаштовую вчителів на позитив. Командою ми подорожуємо разом, збираємося великим колективом, аби святкувати свята. Так ми зближуємося, у нас з’являються спільні жарти, історії, ми стаємо відкритішими. Мені шкода тих директорів, які мають великі школи і їм просто бракує часу на спілкування з колективом. Бо це – основне.
3. Часом треба простимулювати ідею, навіть якщо спочатку здається, що вона не дуже вдала. З часом ідея може перерости в щось суперове! Таке траплялося неодноразово. Наприклад, коли виникла пропозиція організовувати шкільні хакатони, всім здавалося, що це неможливо. А з часом це переросло в традицію школи – і діти презентують ІТ-проєкти на них.
4. Переконувати вчителів стати класними керівниками. Я розповідаю історії про учнів, жартую. Якщо я знаю клас, то кажу вчителям: “Ну, подивись, тут така талановита дитина, а тут – така, гріх не працювати”.
5. Ми домовляємося про все. Нині з позиції “Я – начальник, а ти дурень” не попрацюєш ні з дітьми, ні з учителями. Треба вміти домовлятися. От якось вчителі порушували питання щодо користування мобільними телефонами на уроках. Тоді я запропонував, аби вчителі пограли з учнями, розробили правила.

Наприклад, я не можу працювати на уроці без мобільних телефонів. Аби дати завдання, мені завжди треба були аркуші, бо я не працюю за підручниками більше 15 років. Тепер те, що треба було друкувати, я надсилаю їм поштою чи в чаті. Але на контрольних і самостійних я прошу учнів сховати гаджети. Часом прошу скласти їх на першу парту і забрати після уроку. Я пояснюю учням: якщо ти забиваєш м’яч у свої ворота, то цей гол зараховують команді суперника. Це – правила гри у футбол. А на уроці інші правила. Вчителів вчу працювати так само.

6. Вчителі мають вільні дні посеред тижня. Тобто ми виділяємо день, коли у вчителів немає уроків, і вони розвантажуються! Хтось слухає вебінари, хтось перевіряє зошити вдома, хтось готується до уроків, а хтось може відпочити, якщо є можливість.

ЛАЙФХАК №4. ЯК ВПОРАТИСЯ З ПАСИВНІСТЮ БАТЬКІВ

Стимулювати, аби батьки спілкувалися між собою. Наприклад, влаштовувати спільні заходи. А тоді батьки самі почнуть збиратися. От я бачив фото у Facebook, на яких батьки п’ятьох класів ще за три дні до початку навчального року святкували початок. І це круто! Бо вони між собою спілкуються, і пасивних батьків меншає, підключаються всі.

Також треба працювати з активністю дітей. Якщо в неактивних батьків є дуже активні діти, вони змінюють своє ставлення до шкільного життя. Треба в кожній дитині розгледіти родзинку. Дитина може бути пасивною в одному й активною в іншому. Наприклад, пасивна в олімпіаді з математики, але активна в змаганнях із баскетболу. Треба виявляти нахили дітей. Ну, як тут можна бути пасивними, коли твоя дитина активна у всьому?

А ще треба не заважати батькам. Наприклад, перед початком навчального року деякі батьки збиралися в кабінетах, які до того прибрала техпрацівниці. І от вони вирішили помити їх ще раз. Я зайшов до класу і кажу: “Тут вже все зробили”, а вони мені: “Ми ще краще зробимо! Це наша справа”. Якщо вони хочуть допомогти, нехай допомагають. От вони бачать свою роль саме в цьому – і хай буде так.

ЛАЙФХАК №5. ЯК ПОРОЗУМІТИСЯ З ОРГАНАМИ ВЛАДИ

За 20 років моєї роботи директором у мене жодного разу не було конфліктів з владою. Ось чому:

1. Треба відстоювати й пояснювати свою позицію. Потрібно зрозуміти, що представники влади не налаштовані проти директора чи проти його школи. Вони налаштовані на конструктив, але не завжди знають, що відбувається в кожній школі, зокрема у вашій. І їм треба це все пояснювати.
2. Найкраще працює особисте спілкування, ділова переписка – менш дієва.
3. Директору також треба пам’ятати, що він не завжди має рацію. Влада може надавати розв’язок проблеми, але не такий, як вважає за потрібне директор. Утім, це не означає, що рішення погане.

Загалом, щоби вирішити будь-яку проблему, кожній людині треба чути думку іншої. Також треба бути відкритим, комунікабельним, готовим до нестандартних рішень і компромісів, не соромитися проблем і дивитися вперед.

Читайте попередні тексти із серії:

1. Директорські лайфхаки: контракти з дітьми про хорошу поведінку та алгоритм вирішення конфліктів у школі
2. Директорські лайфхаки: як оновити колектив, випрацювати спільні правила для школи й покращити простір
3. Зібрати актив школи і вчити дітей не конфліктувати. Як львівська директорка розв’язує проблеми
4. Директорські лайфхаки: співпраця з підприємцями й сортування сміття
5. Директорські лайфхаки: де брати гроші на зміни і що робити, якщо з вчителем не по дорозі
6. Директорські лайфхаки: як старші вчителі навчаються у молодших, співпраця з батьками та лавка примирення
7. Про багатокультурність і ротацію вчителів та учнів. Як київська директорка розв’язує проблеми

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: Надія Швадчак

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.