Теми статті: агенти змін, батькам, вчителям, директорам, педагогіка партнерства, фінансування освіти
1 Жовтня 2020
4 818
0
Минулого року ГО “Смарт освіта” через фокус-групи та онлайн-опитування директорів з’ясовувала, чого насправді потребують освітні управлінці.
Виявилося, що одна з найбільш затребуваних речей – обмін досвідом та можливість дізнатися, як колеги вирішують аналогічні проблеми.
Аби допомогти закрити цю потребу, ГО “Смарт освіта” й сайт “Нова українська школа” збирають поради директорів – як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією.
15 директорів зі всієї України розкажуть про найпоширеніші проблеми у своїх школах та як вони їх вирішують. Це – практичні кейси, які кожен керівник школи може “приміряти” на себе.
Згодом усі історії складуть посібник, який буде безплатно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.
Десята розповідь – Олександра Остапчука, директора школи-ліцею №6 імені Назарія Яремчука в Тернополі.
Школа-ліцей №6 імені Назарія Яремчука
Кількість учнів – 1248
Стаж роботи – 23 роки
Автономна бухгалтерія – є
Наша найбільша проблема – перевантаженість. У кожному класі маємо 34–36, у деяких – 38 учнів. Оскільки працюємо у дві зміни, не завжди вдається зробити зручний для всіх розклад. Але ми намагаємося це згладити, створивши натомість комфортну атмосферу.
Дійства
У нас немає заходів, у нас є дійства. Відмінність у тому, що все робиться добровільно й ніхто нікого не зганяє. Приходять десять дітей – нормально, сто – теж. Ми тільки інколи підказуємо дітям: “Прийдіть, бо буде щось дуже цікаве”.
Зміна підходу до стандартних речей
Ми намагаємося урізноманітнити звичні шкільні атрибути: дзвінків у нас немає, замість них звучить “Червона рута”.
Двері в кабінет директора майже ніколи не закриваються. Тільки якщо є якась розмова. Хто би біля мене не сидів – діти можуть заходити. Ми не бавимося в пошту до директора, учні все можуть запитати будь-коли й будь-де влоба.
У моїй приймальні стоїть ящик із бубликами й лопаткою. На ящику написано: “На уроці зголоднів – підійшов і бублик з’їв”. Прибігають 1–2 класи. Не тому що голодні, а тому – що їм приємно з’їсти бублик у директора. Це просто казка.
Журнали в нас не такі, де вчителі по триста разів пишуть ім’я і прізвище дитини. Написав один раз список – і все, а це велике полегшення.
Щоденники маємо такі, що на оцінках діти можуть заробляти. Якщо з кожного предмету отримав 12 балів упродовж тижня / місяця / року – отримуєш 100 гривень. І не стільки важливо це, як приємно отримати нагороду перед усією аудиторією.
Хоч наша школа маленька – вона не закрита від батьків. Ба більше – двері до класів мають спеціальні віконечка, крізь які батьки можуть дивитися, як діти працюють на уроці. З класу того, хто дивиться, не видно.
Стимул-карточки
Якщо дитина займається мистецькою, спортивною чи науковою діяльністю, здобуває призові місця, вона може отримати таку карточку. І тоді, якщо за тему з якогось предмету виходить 7 балів, а дитина хоче 8, то за три-чотири дні до виставлення оцінки вона може підійти до вчителя з карточкою й покращити оцінку. Звісно, бал за тему нічого глобально не змінює, але дитині приємно. Це діє в нас уже 15 років і покращує мікроклімат у школі.
Гутірки
Щоби життя було цікавішим, у нас щопонеділка є гутірки, де ми спілкуємося. Гутірка поділена на групи, бо дітей багато: зустрічаються 9–11, 7–8 і 5–6 класи.
Кожен ліцеїст двічі на рік зобов’язаний виступити перед аудиторією 150 людей із будь-якою темою без листочка. Після цього ми говоримо про новини й підводимо підсумки, роздаємо карточки й нагороди.
На гутірки приходять із виступами представники ГО, волонтери, воїни АТО. Це все відбувається в актовій залі.
Шанс на кращу оцінку
У нас немає страху перед оцінками. Бали ми ставимо не з першого разу. Учитель каже, наприклад: “Сьогодні в тебе оцінка 6. Ставити чи ні?” – “Ні, завтра вивчу краще”. Так може бути тричі. Але вчитель має бути психологом і відчувати, чи дійсно дитина може покращити відповідь. Так діти вчаться для знань.
Пропонувати активності
Пасивність збільшується через те, що віртуальний світ забирає в дітей відчуття романтики й реальності.
У нас 14 безплатних і платних гуртків: від настільного тенісу до флорболу. Є і театр, і танці, і польська мова, і туризм.
Крім того, ми намагаємося розрухати дітей різними дійствами, тому їх у нас дуже багато, і кожна дитина мимоволі до чогось дотична. Важливо, щоби події були доцільними і приносили задоволення, бо діти відчувають, якщо дійство проводять для галочки.
Минулоріч ми купили прес для чеканки монет. Діти кували монети з зображенням школи і її кредо “Добро і честь”. Навіть у пасивніших дітей цей атракціон спричинив інтерес.
Книга шкільних рекордів
У нас є книга оригінальних рекордів – це теж стимул щось робити. Кожен побитий рекорд дає винагороду 100 гривень.
Складання Кубика Рубіка чи “Хто швидше пробіжить з 1-го поверху на 5-й” для випускників – такі є цікаві й оригінальні рекорди. Це просте завдання, але когось зацікавить, і людина буде думати про швидкість і час, про ноги і тренування. Це все спонукає до дій.
Коли ми їздимо до шкіл, з якими дружимо, то привозимо від них щось цікаве. Є, наприклад, рекорд, хто запам’ятає найбільше цифр у числі π. Наш рекорд– 285. Такий конкурс я побачив у одній польській школі.
А в Хмельницькому в музеї науки побачили атракціон: кросівок і дві пари плоскогубців, якими треба зав’язати шнурівки. Така гарна вправа на моторику. Побачили й виготовили в себе. Діти тренувалися три тижні, і позмагатися прийшли 50 учасників!
Один хлопець – повільний і спокійний – встановив рекорд. І потім ще сім разів його покращував, заробивши при цьому 700 гривень. Фіксують рекорди директор, завуч, вчитель і хтось з учнівського самоврядування.
Бюджет не дозволяє виписувати премії. Це буває рідко. Але в нас так само є стимул-карточки для вчителів. Її, наприклад, може отримати вчитель, який провів дійство, про яке говорить уся школа. З карточкою вчитель має право продовжити собі на день літню відпустку.
Також ми урочисто вручаємо медалі тим, хто працюють у школі 10–15–20 років. Це медалі за відданість.
А вчителю, який прославляє школу, бездоганно знає предмет, якого люблять діти, який щирий, щедрий, добрий, активний – вручаємо звання “Шкільний професор” (це я вичитав у книжці Володимира Співаковського).
Відзнаки й подяки за роботу приємні для кожного. Окрім звання, вчитель отримує спеціальне посвідчення й раз на рік – премію тисячу гривень. Кого нагородити – визначає адміністрація. Зараз у нас чотири шкільних професори.
Пасивність учителів є результатом пасивності адміністрації школи.
У нас 90 вчителів, є й літні. Але достатньо розрухати 20 людей, щоби вони проводили семінари, конференції, і решті стане соромно сидіти в куточку.
Як розрухати? Директор має показувати приклад. Важливо, щоб учителі бачили, які є новинки в розвитку освіти. Потрібно брати участь у семінарах. Інколи навіть у безтолкових, але поїхати, подивитися, порівняти, що ти знаєш і вмієш. Я сам беру участь в 15–20-ти на рік, майже весь час виступаю. А вчителів спонукаю – ми оплачуємо їм відрядження: у нас це не за свій рахунок, не вираховування з зарплати, а навпаки: прошу, їдьте.
Ми закладаємо в бюджет 15-20 тисяч на відрядження, якщо не вистачає – шукаємо спонсора. Але важливо, щоби вчителі спілкувалися, слухали й самі ділилися досвідом.
Ми дотримуємося такого принципу: розумна людина завжди знайде вихід із будь-якого конфлікту, а мудра в нього не потрапить. Ми стараємося бути мудрими.
Також конфліктів буде мало, якщо вчителі бачитимуть, що директор не просто ходить на роботу, а працює на благо вчителів і школи.
Якщо все ж трапляється конфлікт між адміністрацією і вчителем, алгоритм дій такий: звучать аргументи вчителя – чому він так зробив, і мої – чому я так зробив. Потім вчитель ставить себе на моє місце, а я себе – на місце вчителя. Так ми дуже легко приходимо до спільної думки.
Я вчителів ніколи в кабінет не викликаю. Якщо щось потрібно, ми вирішуємо це в коридорі, учительській чи в класі.
Ми намагаємося, щоби дітям було соромно вчитися нижче своїх можливостей, чинити нижче свого звання учня / сина / доньки.
Була проблема з модою на електронні сигарети. Але в нас якщо хтось із дітей чує якийсь запах у школі – зразу інформує. А ми йдемо й дивимося. Також є відеонагляд, тому бачимо, хто заходив і виходив із роздягальні чи туалету.
Якщо це перше порушення й дитина все розказує, пояснює (це могло статися з цікавості), найголовніше – не кричати. Інколи варто присоромити, чи розказати історію з власного життя, бо в кожного щось схоже було. У нас немає поділу, хто говорить із дитиною: вчитель чи директор. Хто знає про проблему – той говорить. Ми завжди наголошуємо – тільки не наробіть шкоди ні собі, ні іншим.
Заробити самим
За час карантину ми навчилися виробляти мило. Я подивився в інтернеті, спробував сам. Оскільки вийшло гарно – спробували з дітьми, створили відео, як ми це робили і навіть планували створення лабораторії мила ручної роботи. Зараз ми з дітьми і вчителями виготовили двісті шматочків. Чекаємо початку навчання (школа на карантині, – ред.), будемо заробляти.
Також ми виготовляли обереги школи (кожен клас), виставляли їх у коридорі. Якщо комусь сподобався оберіг – кидали в скарбничку гроші поряд із ним. Частина зібраних коштів йшла на клас, а інша – на потреби школи.
Ці гроші самоврядування тримає в себе, а ми ведемо облік.
У нас є шкільний магазин – там продається все, на що можна поставити емблему школи: шкарпетки, блокноти, ручки, шалики. Є оголошення: кому сподобалася річ – звертайтеся за номером. Магазином займається учнівське самоврядування. Зрозуміло, що там невеликі кошти – але однаково купують і діти, і дорослі.
Участь у проєктах громадського бюджету й запити
Інколи допомагає міська рада, інколи спонсори, інколи батьки.
У міськраду ми пишемо бюджетний запит. Інколи нам дають кошти на початку року, коли створюється новий бюджет. Сесії відбуваються один–два рази на місяць, під час них ми теж звертаємося. Інколи це дає результат, інколи – ні.
Зараз робимо накриття для спортмайданчика: виграли мільйон у громадському бюджеті, але коштів виявилося замало. Тому спільно зі спонсорами й батьками дозбируємо. Це буде майданчик, де можна буде займатися впродовж року.
Оренда
Ми здаємо підвальне приміщення рекламній агенції – маємо за це 2 тисячі на місяць. Але, крім того, вони нам роблять різні інформаційні стенди й допомагають безплатно. Є також погодинна оренда для танцювальних клубів. Робимо договір, і вони платять.
Особисті зв’язки
Сторонніх спонсорів можна залучити завдяки знайомству. Я багато років живу в Тернополі, був депутатом міської ради. Коли є потреба в грошах чи матеріалах (щебінь чи цемент) – люди відгукуються легко. Для них машина піску – це нескладно, а для нас радість. Усе, що треба, – добрі людські стосунки.
Але здебільшогго спонсорські кошти надходять від батьків.
Бути дієвим директором
У школі є директор, який повинен придумати, як знайти кошти на ті ж нагороди дітям. Це робота зі спонсорами, меценатами й батьками. Якщо робити для школи багато всього, усі розумітимуть, що ви хочете, щоби дітям у школі було комфортніше і приємніше.
Порада директорам – працюйте, фантазуйте, створюйте оригінальний простір, який слугуватиме розвитку, щоби діти відчували, що навчаються в незвичайній школі, а не банальній “урок-дзвоник-перерва”. Тоді простіше буде спілкуватися з батьками щодо коштів.
Водночас, у нас немає обов’язкових внесків. Я озвучую потреби, і батьки можуть долучитися фінансово.
Новинки щомісяця
Щомісяця в школі має створюватися щось таке, чого раніше не було. Наприклад, попереднього місяця мені сподобалася англійська телефонна будка: я знайшов спонсорів, ми зробили таку будку, всередині поставимо телефон. Натиснеш на кнопку – і почуєш, як учень чи учениця розповідає про Англію, інша кнопка – про Америку і так далі. Хоча поки будка без телефона, але діти вже там сидять.
Також цьогоріч ми на два поверхи зробили дерев’яну побудову зі сходами. На першому поверсі – м’яка частина, де діти можуть сидіти, лежати й навіть спати. А якщо піднятися на другий поверх – можна працювати: там стоять парти й комп’ютери.
Батьки приходять і бачать, що з’являється щось нове, їм приємно.
Читайте попередні тексти із серії:
Надія Швадчак, “Нова українська школа”
Титульне фото: shkola-licej6.te.ua
Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.
Обговорення