Маскувальні сітки замість ґаджетів: історія шкільного волонтерства, яке об’єднало вчителів, учнів і батьків

Коли у вересні в Києві відновилося очне навчання, вчителі столичної гімназії помітили, що залежність учнів від ґаджетів зросла навіть у порівнянні з довоєнним часом, як і рівень їхньої тривожності й стресу. Тоді педагоги замислилися над тим, яку альтернативу й розраду запропонувати дітям. Вихід знайшли доволі швидко – плетення маскувальних сіток, яке до того ж дало б змогу учням відчувати свою потрібність та значущість.

Тоді ще навіть самі ініціатори не підозрювали, яким масштабним стане цей проєкт, що об’єднає не тільки дітей, а і їхніх батьків та вчителів спільною роботою, яка наближатиме Перемогу.

“ДІТИ ХОЧУТЬ ДОПОМАГАТИ, АЛЕ НЕ ЗНАЮТЬ ЯК”

Вчителька інформатики Київської гімназії № 59 Олександра Ілющенко волонтерить із 24 лютого. Коли у вересні треба було повертатися до вчителювання, вона задумалася про те, як можна було б поєднувати ці надважливі завдання. Тим більше, що завжди звертала увагу на те, як учні бездумно витрачають свій час у ґаджетах.

“Ми всі говоримо про те, що діти забагато часу проводять у ґаджетах, але водночас ми не пропонуємо їм нічого цікавого натомість. Моя ідея полягала в тому, щоби витягти їх із віртуального світу, але не просто так, а запропонувати робити щось корисне для суспільства“, – каже вчителька.

Тим більше, що ґаджетозалежність зараз для дітей переростає в збільшення стресу й рівня тривожності, бо вони весь час переглядають новини та відео з війни. І це не враховуючи повітряних тривог, перебування в укритті, переживання за близьких, які перебувають на фронті, в окупації, втрата дому (у школі зараз навчаються багато вимушених переселенців), близьких тощо.

“Діти прагнуть допомагати всіма силами, але не завжди розуміють, що могли б робити. Натомість ми всі чудово знаємо, що в наших військових є постійна велика потреба в маскувальних сітках. Так з’явилася ідея запропонувати учням плести маскувальні сітки у вільний час, наприклад, на перервах. Звичайно, виключно за бажанням“.

Вчителька Олександра трудиться ще й у столичному волонтерському хабі, який співпрацює з вінницькою волонтерською організацією “Замасковані”, яка спеціалізується на виготовленні кікімор та сіток для українських військових (київські волонтери займалися доставленням цих виробів на фронт).

Вінничани із задоволенням підтримали ініціативу київської гімназії.

“Вони надають нам у гімназію спеціальні конструктори для створення сіток. Відповідно до правил безпеки, діти в школі не можуть займатися розрізанням тканини на клаптики, потрібні для плетіння. Тому це роблять дорослі волонтери у Вінниці, а нам надсилають відповідну кількість, потрібну для плетіння сітки того чи іншого розміру. Для них створення таких конструкторів не було чимось новим – організація вже проводила подібні акції під назвою “Кікімора хоум кід” – пропонувала набір для плетіння кікімор у домашніх умовах для тих, хто не може з певних причин долучатися до волонтерів у запропоновані години“, – коментує Олександра.

“ВОЛОНТЕРИ ЛЕДЬ ВСТИГАЮТЬ НАДСИЛАТИ НАМ НОВІ КОНСТРУКТОРИ ДЛЯ СІТОК”

Директорка гімназії Тетяна Антоненко підтримала ініціативу своїх педагогів та допомогла замовити спеціальний куб-підставку, до якого кріпляться заготовки для майбутньої сітки. Його встановили на першому поверсі в холі, щоб усі охочі мали вільний доступ до роботи.

Почалося все із трьох конструкторів та відеоінструкції з плетіння кікімор. Діти впоралися з усім буквально за декілька днів. І це попри те, що спершу працювали дуже повільно, ретельно вивчали недоліки своєї роботи, виправляли, переплітали.

“А потім сталося щось дивовижне: діти почали долучатися цілими класами. У нас навіть започаткувалися своєрідні перегони з плетіння. Тепер майже щотижня просимо вінницьких волонтерів про нові партії конструкторів.

Щоденно діти відточують свою майстерність. Я не знаю, як їм це вдається, але одну сітку вони можуть сплести за три перерви, тобто, якщо трошки округлити, то сітка 3х2 плететься ними всього лише за 60 хвилин. Найбільш активні – сьомі та восьмі класи, але долучаються і старшокласники, і навіть першачки“.

Зазвичай на постійній основі участь у процесі плетіння беруть 20–30 учнів. До них періодично доєднуються й інші, роблячи свій внесок, хай і кількома вплетеними рядками стрічок. Є і такі, хто довго спостерігає або просто приходить за компанію, а потім стають постійними учасниками.

Доєднуються і вчителі. За словами Олександри, контролює процес роботи здебільшого вчителька образотворчого мистецтва. Вона й помітила, що ця, часом монотонна, робота допомагає знімати стрес, знижує тривожність, але породжує в дітей (та й дорослих) відчуття долученості до спільної справи. Діти за роботою спілкуються, радіють тому, як добре виходить, жартують і сміються.

“Так склалося, – каже Олександра, – що у Вінниці зараз не вистачає рук на плетіння, а запитів на сітки дуже багато, бо вже потрібні зимові варіанти для різної техніки. Так, наприклад, для однієї частини, якою ми опікуємось, потрібно двадцять сіток різних розмірів. Тому ми вже маємо жарт, що в нашій гімназії відкрилася київська філія “Замаскованих”“.

“НАШІ УЧНІ ВЗЯЛИ ІНІЦІАТИВУ У СВОЇ РУКИ, ОБ’ЄДНАВШИ БАТЬКІВ ТА ВЧИТЕЛІВ”

Із сіток усе почалося, але ними діти не обмежилися. Уже з власної ініціативи вони провели благодійний ярмарок, де продавали вироби та смаколики, створені власноруч. Кошти пішли на покупку матеріалів для сіток. Також у школі був організований збір макулатури: отримані кошти задонатили на потреби ЗСУ та закупівлю матеріалу для сіток.

А ще учні восьмого класу ініціювали виготовлення окопних свічок.

“У нас є один клас, куди прямо мішками заносять підготовлені консервні банки. Не знаю, де вони його беруть, але в них завжди є картон. І кожної перерви цей клас сідає робити свічки, а частина йде плести сітки“, – каже вчителька.

Учнівська продуктивність і тут вражає – за наявності достатньої кількості витратних матеріалів, діти виготовляють приблизно 100 свічок за два дні. Школа також підтримує ініціативу дітей – закуповує парафін. Долучилися і батьки, які взяли на себе процес заливання цього парафіну, щоби робота була більш безпечною та технологічною для дітей.

“Вони примудряються брати матеріали для виготовлення свічок навіть в укриття, коли лунає повітряна тривога. Плести сітки в укритті майже неможливо, особливо коли, окрім тривоги, ще й вимикається світло. Але діти тоді виготовляють свічки під ліхтариками. І це повністю їхнє бажання й ініціатива“, – каже вчителька Олександра.

Учениця 8-А класу Вікторія Данилова коментує: “Першим, що ми плели, була осіння кікімора. Зараз ми плетемо зимову сітку та робимо окопні свічки. Матеріали для сітки привозять Анжела Миколаївна та Олександра Юріївна від “Замаскованих”, а матеріали для окопних свічок приносять діти. Для нас дуже важливо допомогти нашим воїнам, тому ми це робимо із задоволенням та в кожну вільну хвилину. Дякую нашим вчителям, які надихають нас на таку діяльність“.

“КОЛИ НЕМАЄ СВІТЛА, ВИВЧАЄМО ТЕМИ УРОКІВ НА СІТКАХ”

Відключення електрики – ще одна суттєва перешкода навчальному процесу, але й тут маскувальні сітки виявилися корисними.

“Наприклад, я, як викладач інформатики, дуже залежна від наявності світла, бо мої уроки передбачають використання ґаджетів. Але наразі, коли немає електроенергії, деякі теми ми з учнями вивчаємо на прикладі цих самих сіток. Так, наприклад, нещодавно розбирали тему роботи локальних та глобальних мереж“.

Вчителька акцентує, що коли до навчання додається такий собі вимушений креатив, діти плетуть, слухають і, як виявилося, краще розуміють та запам’ятовують.

Анна Степанова-Камиш, “Нова українська школа”

Фото та відео: Київська гімназія № 59