Теми статті: батькам, вчителям, директорам, література, освітнім управлінцям, російська агресія, учням
30 Березня 2023
8 005
0
Під час повномасштабної війни загострилися дискусії щодо доречності гумору та жартів: хтось каже, що це не на часі, а хтось – висміює жартами окупантів і навіть створює меми про ворогів тощо.
Насправді гумор може бути своєрідним знеболювальним та допомагати переживати складні ситуації. Згадаймо хоча б відому фразу Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Здатність трансформувати біль у гумор часом може рятувати людину, у яких би складних обставинах вона не була.
Українська література віддзеркалює емоції та досвід нашого народу в різні часи, тож там можна знайти чимало творів із жартівливим змістом. І як би російська імперія, а потім радянська влада не намагалися зробити образ нашого літературного спадку сумним та трагічним, там усе ж знайшлося місце і для комічного.
До Міжнародного дня сміху, який відзначають 1 квітня, “Нова українська школа” зʼясувала, чи доречний гумор під час війни, та підготувала добірку українських творів із гумористичним змістом.
У новій статті читайте:
Сімейна й дитяча психологиня Світлана Ройз називає гумор знеболювальним:
“Мені подобається фраза: “Коли нація над чимось сміється, вона цей досвід відпускає”. І наше національне почуття гумору – це просто вбудований механізм відновлення і повернення стійкості”.
Однак варто зауважити, що зараз сприйняття жартів, мемів та й саме почуття гумору дещо змінилося. За словами психологині, під час повномасштабної війни наша лімбічна система (Ред. бере участь в обробці емоцій та пам’яті) перевантажена, адже весь час сканує простір на присутність небезпеки. Це схоже до поведінки підлітків, які у всьому бачать насмішку та загрозу.
“Ще до 24 лютого я просила батьків бути обережними із жартами – у них не має бути знецінення та підстьобування. Інакше в підлітків буде реакція у вигляді агресії чи уникненні контакту. А зараз і самі дорослі надчутливі до будь-якої інформації. Тож ми маємо бути обережними з тим, як її подаємо. Сприйняття зараз дуже загострене”, – додала психологиня.
Усе тому, що на аналіз та усвідомлення зараз може не вистачати сил. Тож частіше сприймається не “що” ми говоримо, а “як” ми говоримо. І якщо в наших словах закладений сарказм – це може сприйматися, не як жарт, а як прояв агресії.
Тож саркастичні жарти над “своїми”, за словами психологині, можуть викликати відчуття небезпеки та зчитуватися, як прояви вербальної агресії.
А ось жарти, що підтримують українців та знецінюють, висміюють ворогів, навпаки, сприймаються легше та безпечніше. Коли ми разом сміємося над ворогом – це дає змогу відчути силу та згуртуватися.
“Важливо пояснити дітям різницю між “сміятися разом” та “сміятися над кимось”. Так, жарти – наше знеболювальне, але нікому з нашого оточення від них не має бути боляче. І тут є певні табу, як-от сміх над зовнішністю та тим, у чому людина може відчувати вразливість тощо. Не варто забувати, що булінг теж може починатися із “жартів”, – додала Світлана Ройз.
Також психологиня розповіла про три теорії гумору, які краще пояснять, що ми відчуваємо, коли жартуємо:
З огляду на це, сміх:
І навіть у часи війни важливо дати собі дозвіл на радість, задоволення, на те, що пов’язане з легкістю, радить Світлана Ройз.
“Адже це означає і дозвіл на життєвість та енергію. Нам важлива енергія, щоби продовжувати робити те, що любимо й маємо. Звісно, у кожного з нас є свої стратегії подолання та адаптації до складних ситуацій. Сміх, знецінення, сарказм – можуть бути допоміжними, але важливо, щоби не єдиними в нашому арсеналі”, – підсумувала психологиня.
Українська гумористична традиція має давню історію і походить ще із часів України-Руси, розповіла Катерина Молодик, вчителька української мови та літератури приватного ліцею, заслужена вчителька України. Тож у кожному історичному періоді в українській літературі з’являлися письменники, які в тій чи іншій формі використовували гумор та сатиру.
“Сміх у літературі є абсолютно природним явищем, адже література віддзеркалює наше життя, емоції, досвід. А оскільки сміх є важливою частиною нашого буття, письменники не могли оминути його”, – додала вчителька.
Однак тут також потрібно згадати, що російська імперська, а потім радянська влада всіляко цензурували українську літературу й поширювала наративи про те, що наші твори лише про щось сумне й невеселе. З цим уявленням ми боремося до сьогодні. Насправді в нашій літературі достатньо творів гумористичного змісту.
Гумор – це про свободу та здатність посміятися над тим, що відбувається навколо, вважає Катерина Молодик. Таку свободу мають демократичні суспільства. Адже чим вільніше суспільство, тим вільніше люди сприймають гумор. Тому й не дивно, що коли українська література була колонізована російською імперією та СРСР, влада всіляко намагалась її забороняти.
“Також у суспільстві склалася думка, що тексти гумористичного змісту несерйозні та не можуть чогось навчити. Мовляв, треба читати лише важливі тексти, про страждання, трагедію, і нібито на них треба виховувати молоде покоління.
Але є різні види комічного. Наприклад, сатира, яка присутня в поемі “Сон” Тараса Шевченка, це не про легкий гумор, а про глибинні акценти, протест проти царської влади, тогочасного суспільного ладу та гноблення людини”, – розповіла Катерина Молодик.
Ось як Шевченко описує царицю:
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
За словами вчительки, щоб краще зрозуміти жарти в літературі, варто розрізняти види комічного, які використовують письменники:
Тож жарти можуть доброзичливо кепкувати, висміювати, викривати вади людей, системи, держави тощо. І навіть у часи повномасштабної війни ми теж знаходимо приводи для сміху.
“Зараз ми спостерігаємо появу різних мемів, коротких відео, стендапів, які висвітлюють всю абсурдність війни в XXI ст. У такий спосіб ми намагаємося полегшити переживання своїх емоцій сміхом.
Звісно, є і теми табу, але в тих же стендапах звучать історії щодо нашого життя під час війни, як-от звикання до повітряних тривог. Тож відображення цього в літературі також не змусить чекати. З’являтимуться тексти про реалії нашого часу й у них також буде місце для радощів та сміху, не порушуючи табуйованих тем”, – розповіла Катерина.
“Байки харківські“, Григорій Сковорода
Мандрівний філософ, вчитель і поет Григорій Сковорода написав цикл байок із повчальним змістом, мораль у яких називав “силою”. У своїх творах він викривав різні суспільні вади, як-от нажива, корупція, зловживання, неробство, ледарство, та наголошував на необхідності “сродної праці” (праці за покликанням).
Яскраво цю тему зображено в байці “Бджола та шершень”, де шершень насміхається із роботи бджоли, мовляв, вона працює на інших. На що бджола відповідає: “Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати”. Вона засуджує паразитування шершня та всіх, хто живе коштом інших.
Загалом кожна байка наповнена великим символізмом, цитатами та прислів’ями, у яких відображена мудрість Сковороди.
“Кайдашева сім’я“, Іван Нечуй-Левицький
Український письменник-реаліст любив писати оповідання та повісті з народного життя. Він створював правдиві образи людей із різних верств, розповів Олександр Черкас, учитель української мови та літератури, головний спеціаліст відділу з питань освіти Управління освіти та інноваційного розвитку Печерської районної в місті Києві держадміністрації.
Колоритні герої, сміх крізь сльози (й навпаки) захоплюють увагу читачів. У центрі подій – сільська родина Кайдашів: голова родини Омелько Кайдаш, який полюбляє перехилити чарку, його дружина Маруся, від погляду якої “аж молоко кисне” та двоє синів: працьовитий і жорсткий Карпо та лагідний і романтичний Лаврін.
Коли сини дорослішають, у сім’ї настає переломний момент. Адже хлопці обирають собі пари та починають будувати власне життя, щоправда, на спільному подвір’ї. У домі з’являється дві невістки: Мотря, у якої “серце з перцем”, та тиха і з поетичною душею Мелашка.
Щоденні перипетії, сварки між членами родини то за курку, то за город, то за свиней чи грушку, змушують усміхнутися кожного та іноді впізнати самих себе.
А ще Олександр Черкас радить переглянути серіал “Спіймати Кайдаша“, який зняли за мотивами твору. Щоправда, підійде він лише для дорослих, адже має вікове обмеження 16+.
“Старосвітські батюшки та матушки“, Іван Нечуй-Левицький
У повісті автор розповідає в гумористичній формі про світське життя священників, а в центрі твору – дві попівські родини (Моссаківських і Балабух). Вони представляють два напрями українського духовенства: “новомодний” і традиційний. У творі Іван Нечуй-Левицький розповів і про проблеми з пияцтвом, і про хабарництво, і про аморальність деяких людей тощо.
“Тореадори з Васюківки“, Всеволод Нестайко
Олександр Черкас впевнений, що цей твір був і є одним із найулюбленіших у дитинстві кожного й кожної, та й навіть у дорослому віці ним зачитуються. Різні пригоди хлопців-п’ятикласників Яви та Павлуші із села Васюківка повертають у дитинство та показують, яким цікавим та сповненим пригод воно може бути.
Хлопці ніколи не сидять на місці, вигадують нові пригоди, блукають у кукурудзі, влаштовують справжню кориду на сільському вигоні із коровою Контрибуцією, рятують цуцика Собакевича із колодязя тощо.
І хоча молоді “тореадори” мають добрі наміри, не завжди вони закінчуються успішно. Адже через свій вік і брак знань, хлопці часто потрапляють у неприємні ситуації, їх сварять і карають. Цей твір про справжню дружбу, авантюри, винахідливість, сміливість, чесність та почуття гумору.
“За двома зайцями“, Михайло Старицький
У комедійній п’єсі цирульник (перукар, який також виконував деякі обов’язки лікаря) Свирид Голохвастов вирішує нажитися грошей, вигідно одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, яка не була красунею. Водночас він залицяється і до бідної дівчини Галі, якій Проня поступалася зовнішністю. Самі ж діалоги містять дотепні українські прислів’я, приказки й народні пісні.
“Мина Мазайло“, Микола Куліш
У драмі зображено події українізації у 20-ті роки XX століття і те, як деякі представники міщанства чинили опір українському національному відродженню. Так, головний герой Мина Мазайло хоче змінити своє українське прізвище, яке нібито є причиною всіх його невдач, на російське й “більш престижне” – “Мазєнін”.
Натомість його син Мокій навпаки є свідомим українцем, який захоплюється і рідною мовою, і творчістю українських письменників. У родині відбуваються справжні словесні баталії щодо своєї ідентичності, адже думки батьків, дітей та інших родичів розділилися.
“Мисливськi усмiшки та інші оповідання“, Остап Вишня
Як ми згадували раніше, Остап Вишня започаткував новий жанр у літературі – усмішки, так він назвав різновид фейлетону та гуморески.
У “Мисливських усмішках” письменник розповідає про різні мисливські бувальщини, адже сам був затятим мисливцем та рибалкою, часто виїжджав на полювання. Усі його спостереження, смішні історії він використав у цій збірці оповідань. Але хоч і усмішки Остапа Вишні називаються мисливськими, та вони вчать любити природу: “Любіть, дорогі друзі, охоту, а ще більше природу, бережіть її, охороняйте її”.
Отже, сміх і в літературі, і в повсякденному житті дає можливість відчути емоційне полегшення, додала Катерина Молодик.
“Згадаймо цитату Лесі Українки: “Щоб не плакать, я сміялась”. Зараз це відчуває багато українців. Перетворювати біль на радість – це унікальна здатність людини, яка може рятувати в складних обставинах”, – підсумувала вчителька.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
Титульне фото: НУШ
Обговорення