Професія вчителя має великий ризик вигорання. З цим складно й у мирний час, а у воєнному контексті проблем більше, вони загострюються. Тривалий час зберігати продуктивність у таких умовах дуже складно. Особливо, коли це стосується навчання і розвитку дітей, які подекуди теж пережили складні події, повʼязані з війною.

Від яких проблем освітяни страждають найбільше під час повномасштабної війни та як вони можуть самі собі допомогти, “Новій українській школі” розповіли фахівчині фонду “Голоси дітей” гештальт-терапевтки Галина Номировська та Інна Князєва й експертка з навчальних програм для освітян і психологів, психіатриня Наталія Масяк.

У новій статті читайте:

• з якими викликами доводиться боротися українським вчителям під час повномасштабної війни;
• як розпізнати вигорання на ранніх стадіях;
• де освітяни можуть отримати кваліфіковану допомогу;
• практичні поради, як потурбуватися про самих себе.

4 НАЙМАСОВІШІ ПРОБЛЕМИ ВЧИТЕЛІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ

1. Низька мотивація дітей до навчання. Високий рівень хвилювань і стресу негативно впливають на когнітивні здібності та здатність концентруватися. Це ставить вчителів перед дилемою: зрозуміти учнів та знизити вимоги або однаково вимагати від них максимум, адже від результатів навчання залежить їх майбутнє.

“Багато дітей та підлітків переживають стрес через втрату друзів, які кудись поїхали, першого кохання, дому, близьких людей. У них багато невизначеності щодо майбутнього. Старшокласники складають комплексний НМТ і подекуди не знають, чи будуть завтра навчатися в обраному ЗВО, чи він буде фізично існувати. Ризиків, питань і невизначеностей дуже багато”, – каже Наталія Масяк.

2. Самі педагоги перебувають у кризі. Причиною зазвичай є вигорання, втома, особисті проблеми (наприклад, коли хтось із рідних чи близьких воює або знаходиться в окупації).

“У цей час бути включеним у роботу, уроки не просто. Розповідати дітям, що навчання – це найважливіше, що ви зараз маєте робити, коли є стільки небезпек та невизначеностей – дуже складно. Вчителі продовжують дбати про дітей, попри власну тривогу та виснаженість”, – додала психіатриня.

3. Дистанційне навчання – це теж низка додаткових проблем: часто учні та вчителі не мають потрібних гаджетів та якісного зв’язку. Молодшим школярам особливо складно в такому форматі, бо треба висиджувати по декілька годин за екраном і рухова активність зводиться до мінімуму. У маленьких дітей провідна діяльність – навчальна. Вона вимагає експериментів, роботи в групах та парах, активного обміну думками. Учні молодших класів закріплюють знання, навчаючи одне одного. Під час “дистанційки” спілкування дітей обмежене, їхня мотивація падає і, як результат, знижується рівень знань.

Проблематично проводити заняття з учнями, що знаходяться в укриттях, за кордоном або на окупованих територіях. Також труднощі виникають і з навчанням дітей з особливими освітніми потребами – дистанційно їх складніше адаптувати. Відчутний стресовий чинник для них – брак зворотного зв’язку від учителя, що є для них своєрідною емоційною підтримкою.

4. Гіпервідповідальність. З початку повномасштабного вторгнення кількість обов’язків вчителів збільшилася: тепер вони повинні впевнюватися, що діти під час офлайн навчання в безпеці – водити їх в укриття та забезпечувати там психологічний комфорт, а під час дистанційної освіти – самостійно знаходити мультимедійний контент для уроків та шляхи зацікавити дітей.

“Часті повітряні тривоги переривають навчання, тому доводиться або ущільнювати матеріал або давати його на самостійне опрацювання. Тоді на педагога лягає ще одна відповідальність: що з матеріалу подати, а що прибрати, аби не перевантажити дітей. Це ще один чинник напруги”, – додає Галина Номировська.

“Можливо це не сподобається освітянам і батькам, але зараз важливо зосередитися на стосунках між дітьми та з дітьми, а академічну успішність відсунути на другий план. Важливіше, аби діти ходили в школу, бо це нормальна частина дитячого життя. Звісно, навчатися потрібно, але краще трохи опустити академічну планку, змінити фокус на взаємопідтримку. Зі старшими підіймати теми, які можуть їх турбувати. Додати більше неформального спілкування – діти це шалено цінують”, – радить Наталія Масяк.

МАРКЕРИ ВИГОРАННЯ: ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

На початку 2023 року ГО “Go Global” провели дослідження, за результатами якого виявилося, що приблизно 54 % українських вчителів відчувають вигорання і через це потребують професійної допомоги.

Аби запобігти вигоранню, насамперед варто вміти ідентифікувати його перші ознаки. Основні маркери це:

• почуття апатії щодо діяльності, яка раніше приносила задоволення;
• стан хронічного почуття втоми, неможливість відпочити;
• швидша втомлюваність;
• яскравіше виражені емоційні реакції (дратівливість, швидкий вихід із рівноваги) або навпаки – беземоційність;
• пригніченість;
• поведінкові прояви, емоційні, когнітивні (погіршення мови);
• провали в пам’яті, тривожні стани, сни;
• психосоматичні прояви: головні болі, біль у шлунку.

КУДИ ВЧИТЕЛЮ ЗВЕРТАТИСЯ ПО ДОПОМОГУ

Варто звернутися до колективу за підтримкою: розподілити навантаження, придумати, що змінити, аби з’явилася можливість відновитися.

Якщо в школі є психолог, можна попросити його про консультацію. Якщо ж у закладі освіти немає штатного фахівця, по допомогу можна звернутися до благодійних фондів, у тому числі до “Голосів дітей”. У фонду є гаряча лінія, де можна безплатно отримати до 10 консультацій психотерапевта. Спеціаліст допоможе розібратися із проблемою, навчить технік заземлення та зниження напруги, які можна буде застосовувати самостійно. Серед найпопулярніших – техніки “Дерево” або “Ламінарія”, простукування (або Джекобсона), “Термометр”, а також метод сейфа, метод екрана.

Вчитися застосування цих технік краще саме під керівництвом психолога, адже він має коректно пояснити, як отримати від них результат.

• Контроль дихання

Вправа ефективна для самозаспокоєння. Виконувати всі дії варто послідовно.

Зробіть глибокий вдих, після чого покладіть одну руку на живіт. Зробіть ще один вдих та видих. Другу руку покладіть на груди. Стежте за тим, як рухаються м’язи під час кожного вдиху та видиху. Зробіть глибокий вдих через ніс та повільно видихайте, промовляючи до себе “розслабся”.

• “Сейф для страхів”

Ця техніка знадобиться також у роботі з дітьми, адже дає можливість обережно торкнутися теми страху. Для її виконання потрібно уявити (або спорудити – намалювати, виліпити, зробити із коробки) спеціальний сейф для спогадів, що лякають. Потім метафорично “помістити” ці спогади в сейф і закрити на ключ. Додатково можна зробити “ловець снів”, який буде фільтром, що не пускатиме погані думки в сни.

• Метод екрана

Людина має уявити навпроти себе телеекран, на якому транслюють кадри її травматичної події. Психотерапевт направляє людину відповідними питаннями, щоб допомогти їй навчитися керувати цими спогадами та “вимикати” їх, коли ті зринають у пам’яті поза бажанням. Ця техніка допомагає опановувати переживання. Втім, вона не всім вдається з першого разу.

• “Термометр”

Для виконання цієї техніки потрібно на аркуші або дошці намалювати картинку із термометром та числами від 1 до 10. Чим більше людина налякана, тим сильніше реагує її тіло. За допомогою намальованої шкали страх потрібно оцінити: цифра 1 (внизу) означає, що страху зовсім немає, а цифри вгорі демонструють стани почуття жаху, заціпеніння тощо.

Коли ми вчимося релаксації, боротьбі зі своїми страхами, важливо розуміти, що й наскільки нас лякає. Це посилює відчуття контролю і дає можливість керувати своїми емоціями.

• “Дерево”

Для початку варто стати або сісти в зручну позу, заплющити очі, зосередитися на своєму диханні. Перші рази не обійтися без психолога: він повинен допомогти вам максимально зосередитися на процесі й направити ваші думки, озвучуючи потрібні дії і їх порядок. Працюйте уявою: пориньте у свій внутрішній світ, уявіть дерево, торкніться його, відчуйте його міцність та силу.

Суть вправи в тому, аби “зарядитися” позитивними емоціями від приємних образів та повернутися в реальний світ, захопивши їх із собою.

• Техніка Джекобсона

Це метод м’язової релаксації, який допомагає скоротити періоди стану загальної тривожності, навчитися розслабляти напруження м’язів, поліпшити якість сну, а також підвищити самоконтроль і досягти високого рівня релаксації. Він складається з трьох основних етапів: послідовне напруження і розслаблення різних груп м’язів по всьому тілу, спостереження за кожною групою м’язів та релаксація свідомості.

Також у фонду “Голоси дітей” є програма “Педагоги та війна”, де фахівці розповідають, як на вчителів та школярів впливають військові події та як працювати з дітьми, які постраждали від війни. Фахівці діляться з учителями фразами та рекомендаціями, як спілкуватися з дітьми на чутливі й складні теми.

2–3 зустрічі з 5 педагогам пояснюють, що насамперед їм варто подбати про себе. Вчителям намагаються повернути цінність їхньої роботи та розуміння, що аби дбати про когось, потрібно спершу попіклуватися про себе.

“Пригадуємо правило кисневої маски: спершу дорослий одягає її на себе, потім – на дитину. Якщо педагог у ресурсі, має сили та можливість впоратися з тим, що відбувається, він допоможе й дитині. Кожен вчитель має розуміти свою цінність, усвідомлювати, що він повинен не просто навчити фізики, хімії чи мови, а займатися вихованням. Якщо педагог має ресурси й сили, не виснажений, якщо школа дбає про нього, він є тією безпечною фігурою, що показує дітям норму, приклад”, – каже Інна Князєва.

Тривалість тренінгу 2–3 дні, але фахівці фонду підлаштовуються під учителів та їхні можливості. “Голоси дітей” мають осередки та мобільні групи фахівців у 13 містах України, тому навчання можуть проводити як офлайн, так і онлайн – відповідно до потреб та можливостей учителів.

Програма безплатна. Її можна пройти, надіславши запит координатору на пошту [email protected]. За тренінги вчителі отримують сертифікати, а час зараховується їм у курс безперервного навчання.

ЯК ПЕДАГОГУ ПОДБАТИ ПРО СЕБЕ

Потрібно дозволяти собі маленькі радощі, говорить Галина Номировська. Якщо є можливість – гуляти містом, дивитися кіно чи веселі телешоу, малювати, вишивати, займатися улюбленими справами, читати книги, додати в життя фізичну активність.

Для зняття напруги можна використовувати дихальні вправи (такі як дихання по квадрату чи по руці) та окорухові. Допомагає заспокоїтися вмивання холодною водою та циклічне малювання рівного кола – для цього варто обрати пастельну крейду та методично виводити фігуру, намагаючись зосередитися на ній.

Можна проводити деякі вправи для релаксації разом із дітьми, наприклад малювати, ліпити. Хороша ідея практикувати в колективі вправу “Банка вдячності”. Для цього потрібно разом із дітьми наповнити скляну банку аркушами паперу, на яких будуть написані слова вдячності собі та навколишнім. Потім їх варто діставати та читати в слух. Це допоможе змістити акцент із негативу на вдячність.

Інна Князєва радить учителям складати список ресурсних справ на робочому місці: “Вчителі проводять багато часу на роботі, мають там перерви, “вікна” між уроками, тож у цей час можуть робити речі, які підіймають їм настрій, покращують стан. Вчителі самостійно генерують свої списки таких справ: це може бути чашка кави, читання книги, перегляд кіно тощо“.

Проте, щоб впоратися зі стресом та запобігти вигоранню, недостатньо лише вправ чи практик, запевняє Інна:

“Техніки “тут і тепер” можуть діяти, але потрібно облаштовувати своє життя комплексно. Без задоволення основної проблеми ми не можемо вирішити наслідок. Не можна забувати про базові потреби організму: режим дня, адекватний сон, відсутність шкідливих звичок, регулярні фізичні навантаження (зарядка), ритуали, побут, – речі, які були стабільними, які можуть допомогти мінімізувати негативний вплив на психіку. Потрібно турбуватися про себе, дозволяти маленькі радощі. Ми рекомендуємо відновити рутину. Це дає відчуття безпеки”.

Лілія Вітюк, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: tranquillum.clinic