Правда про кар’єрний шлях учительства в Англії, можливості для українських педагогів та досвід, який можемо перейняти

Велика Британія має розгалужену й поетапну систему освіти. Британські педагоги й педагогині проходять спеціалізовану підготовку й мають можливість підвищувати кваліфікацію на різних етапах кар’єри.

На початку повномасштабного вторгнення росії багато сімей із дітьми вимушені були евакуюватися, зокрема й до Великої Британії. Тож тепер, коли ми цікавимося системою освіти якоїсь країни, то можемо не лише почитати наукові дослідження, а й запитати про неї в наших співгромадян. Їхні враження можуть бути не такими об’єктивними, але точно різноманітнішими й живішими.

Ірина Міньковська, освітня експертка, співавторка реформи “НУШ” і законодавства про демонополізацію системи підвищення кваліфікації вчителів, СО-founder і СЕО освітнього центру “Я І МОЯ ШКОЛА” у вересні 2023 році стала учасницею міжнародної програми “Лідерство задля освітніх трансформацій“. У межах програми Ірина мала змогу обмінятися знаннями з британськими колегами, дослідити кращі практики наставництва Британії та поділитися історіями стійкості української системи освіти під час війни.

• Про спільне й відмінне між українською та британською освітою;
• кроки входження в професію та пакет підтримки для молодих учителів Англії;
• післядипломну освіту й підвищення кваліфікації;
• тривожні дзвіночки щодо придушення свободи слова в Британії;
• можливість безплатного навчання за iQTS у Великій Британії для, зокрема, українських педагогів читайте в нашому новому матеріалі.

Далі – пряма мова Ірини.

КОРОТКО ПРО СПІЛЬНЕ І ВІДМІННЕ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ТА БРИТАНСЬКОЮ ОСВІТНІМИ СИСТЕМАМИ

Восени цього року я та 40 колег-освітян з України мали змогу відвідати Британію в межах програми. Наперед я вже знала декілька цифр, якими живе сучасна англійська освіта:

• понад 500 000 іноземних студентів і студенток, учнів та учениць;
• від 10 000 фунтів на рік (475 тис. грн) коштує навчання в школах;
• 30 000 фунтів на рік (1 млн 425 тис. грн) – вартість навчання в престижній приватній школі;
• від 11 000 фунтів (522,5 тис. грн) на рік коштує навчання в університеті.

Та Велика Британія приваблює учнівство і студентство звідусіль навіть попри те, що додатково до цих сум на життя там доводиться віддати ще 11–20 тисяч фунтів на рік (522,5 тис.-950 тис. грн).

Серед основних відмінностей англійської освіти від української можу виокремити такі:

1. у Британії досі є окремі школи для хлопчиків і дівчаток;
2. дитячі садочки й університети не безплатні, але навчання в школі може не коштувати нічого (якщо це не приватний заклад освіти);
3. навчання є поступовим і безстресовим – і з погляду знань, умінь і навичок, і з погляду оцінювання;
4. британські учні складають 3 основні іспити:

• іспит для вступу до середньої школи;
• іспит на атестат про повну загальну середню освіту після середньої школи для вступу до 12 і 13 класів;
• A-level у коледжі або як результат після навчання у 12 і 13 класах.

Дещо відрізняється, зокрема, і структура системи британської шкільної освіти: британці мають

• початкову школу (вік: 5–11 років), причому перші 2 роки – більше гра, далі – 3 рік – є, фактично, першим навчальним,
• середню школу (вік: 11–16 років)
• і A-level (12–13 навчальні роки) або коледж.

У британській освіті увагу приділяють вивченню культури (школа заохочує, організовує, інформує, надає знижки на відвідування музеїв та івентів), традицій, живому спілкуванню (до речі, тут на уроках телефони в школі не використовують).

Допитливість, рівність, толерантність до різноманіття (наприклад, окреме меню для дітей на будь-який смак з урахуванням дієти, алергії чи релігійних моментів), чітке дотримання правил є надважливими для учнів / учениць.

В Англії, як і в нашій Новій українській школі, діє система формувального оцінювання: учитель/ учителька дає порівняльну характеристику для учня / учениці на початку чверті та наприкінці (як просунулися комунікативні / лідерські навички тощо; які зміни відбулися і таке інше). Загалом учні й учениці мають здобути мінімальні вміння, а все, що понад цим мінімумом, є додатковим.

Суттєвими перевагами британської освіти, на думку українських батьків, є те, що діти мають багато

• творчої роботи (усе, що потрібно для творчості або handmade класів, заздалегідь придбане школою),
• спорту,
• читання,
• пізнавальних класів (екскурсії на локальні підприємства),
• а також відсутність телефонів у школі, гендерних стереотипів і зайвих конспектів.

Британська освіта готує учнів і учениць до аналізу (думати більше, ніж “зубрити”), дискусій, навчає слухати й висувати аргументи, поважати точки зору опонентів / опоненток. Це помітно й у батьківсько-учительській комунікації. У такий спосіб, у трикутнику “учень – учитель – дорослий” панує взаємоповага і взаємопідтримка: наприклад, педагоги підбадьорюють учнів та учениць на змаганнях, а батьки не виконують домашні завдання з дітьми або замість них.

А ось британські педагоги й педагогині вважають, що українські учні й учениці:

• мають ґрунтовні знання (це дає змогу компенсувати нестачу знань з англійської поглибленим вивченням інших дисциплін);
• занадто сфокусовані на результаті (навіть більше, ніж на процесі його досягнення);
• є справжніми “strong personality” (зазвичай так кажуть про лідерів, а також про тих, хто не дуже любить підпорядковуватися правилам).

ВХІД ВЧИТЕЛЯ В ПРОФЕСІЮ, ПАКЕТ ПІДТРИМКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

Опинившись у Великій Британії, я насамперед хотіла розібратися, як влаштована система входження педагогів / педагогинь у професію та що там із підвищенням кваліфікації.

Далі – мої суб’єктивні враження й об’єктивна аналітика.

Суттєвою перевагою педагогічної освіти у Великій Британії є те, що людина не боїться змінити професію будь-коли впродовж життя, незалежно від того, чи має вона відповідний освітній ступінь, релевантний досвід чи кваліфікацію. У всіх трьох випадках, аби вчителювати у Великій Британії, вам потрібно буде зробити такі кроки:

1. Перевірити свою кваліфікацію, тобто мати GCSE (Атестат про повну загальну середню освіту) з англійської мови й математики 4 класу (C) або вище, а також освітній ступінь із будь-якого фаху для викладання в початковій і середній школах Англії.
   Якщо ви вже маєте освітній ступінь або відповідну кваліфікацію, то можете пройти післядипломну підготовку. Якщо у вас немає освітнього ступеня, то ви можете пройти бакалаврську підготовку, щоб отримати його разом із QTS (Qualified Teacher Status).
2. Визначитися з фінансуванням. Оплата за навчання на бакалаврській і післядипломній підготовці становить приблизно 9 250 фунтів стерлінгів (майже 440 тис. грн) на рік. Ви можете подати заявку на оплату за навчання і позику на утримання, навіть якщо остання у вас уже є. Якщо ж ви зацікавлені у викладанні певних предметів, то маєте змогу отримати підтримку в сумі до 30 000 фунтів стерлінгів (1 млн 425 тис. грн) без оподаткування. Ці кошти не потрібно буде повертати.
3. Замислитися, чи ви “у своїй тарілці”. Перебування в реальному шкільному середовищі дасть змогу зрозуміти повсякденні реалії професії й оцінити, чи викладання – це дійсно те, що вам підходить. Як це зробити? Оберіть найкомфортніший для вас спосіб: неоплачуване стажування, педагогічна практика чи перегляд попередньо записаних уроків на сайті Oak National Academy.
4. Знайти курси для бакалаврської та/або післядипломної підготовки. По їх завершенню ви отримаєте QTS (Qualified Teacher Status) чи PGCE (Postgraduate Certificate in Education), або й те, і те. Зауважте, що QTS потрібен, аби вчителювати в більшості початкових і середніх шкіл Англії.
5. Подати заявку й почати навчання. Зазвичай заявки на післядипломну підготовку подаються в жовтні, а на бакалаврську – у травні, за календарний рік перед початком курсу. Більшість курсів із післядипломної підготовки стартують у вересні, причому очні курси тривають 9 місяців, заочні – від 18 до 24, а бакалаврська підготовка – 4 роки.
6. Подати заявку (на кшталт резюме чи мотиваційного листа) на посаду, яка вас зацікавила. Деякі постачальники послуг із підготовки рекомендують починати складати такі заявки ще на ранньому етапі навчання. Школи ж виставляють свої вакансії із січня.
7. Власне, почати вчительську кар’єру. Упродовж перших двох років молодому педагогу надають структурований пакет підтримки, аби допомогти:

• адаптуватися до їхніх обов’язків;
• зорієнтуватися в подоланні потенційних труднощів фаху;
• удосконалити свої навички викладання і зміцнити впевненість у собі.

Структурований пакет підтримки може включати

• стажування в локальній школі,
• наставництво,
• можливості професійного розвитку,
• надання зворотного зв’язку і створення професійних спільнот із колегами / колежанками.

Про курси післядипломної підготовки для викладання в початкових
чи середніх школах

Аби відповідати вимогам для навчання на таких курсах, ви маєте дотримуватися таких кроків:

1. Здобути освітній ступінь за відповідним предметом викладання. Це основна вимога для вступу до аспірантури.

З GCSE (General Certificate of Secondary Education) з англійської мови й математики вам потрібна оцінка 4 (C) або вище. З GCSE Science (для вчителів початкових класів) вам потрібна оцінка 4 (C) або вище з природничих наук. Якщо у вас немає GCSE 4 класу (C) з англійської мови, математики чи природничих наук, ви можете продемонструвати еквівалентний рівень за допомогою інших кваліфікацій – від вас можуть вимагати пройти тест на еквівалентність або надати альтернативні докази ваших здібностей.

2. Отримати заяву від UK ENIC (агентства Британії, яке визнає міжнародні кваліфікації та навички), якщо ви здобували освітній ступінь за кордоном.

У заяві буде продемонстровано порівняння вашої закордонної кваліфікації із кваліфікацією в Британії. Деякі заклади освіти можуть вимагати цю заяву як частину вашої заявки.

3. Підтвердити, що ви маєте відповідний фізичний і психологічний стан здоров’я, а також отримати:

• спеціальний сертифікат служби розголошення та заборони, якщо ви навчатимете учнів / учениць віком до 18 років;
• довідку про несудимість;
• візу для навчання (за потреби).

Окрім цього, вам порекомендують відвідати Get In Teaching (безплатну службу підтримки та консультацій) від Департаменту освіти. Тут ви зможете проконсультуватися з фахівцем / фахівчинею, який / яка допоможе підготувати вашу заявку та надасть вказівки про всі можливі варіанти фінансування.

У кого можна підвищувати кваліфікацію в Британії

У Великій Британії існує поняття так званих акредитованих постачальників – установ і організацій, які успішно пройшли раунди акредитації й мають право пропонувати програми початкової підготовки вчителів (ITT – Initial Teacher Training).

Наприклад, за посиланням “золотий список” із понад 70 закладів, які є акредитованими постачальниками, тобто мають право проводити ITT з вересня 2024 року.

Усі акредитовані постачальники ITT повинні розробити послідовну навчальну програму, яка охоплює всі аспекти Основного змісту ITT. Складники цієї програми мають бути тісно інтегровані, надаючи можливість слухачам / слухачкам отримати підтримку від експертів-наставників, колег / колежанок.

А ще програма має бути послідовною й узгодженою, відповідати конкретним предметам, етапам і віковим діапазонам учнів / учениць, для яких потім викладатимуть слухачі / слухачки. Вона включатиме різноманітні підходи, наприклад: пряме пояснення, деконструкцію, структуроване та цілеспрямоване спостереження, цілеспрямовану практику із систематичним аналізом, зворотний зв’язок і наставництво.

Вирішальне значення для успіху програми ITT має співпраця між наставниками та провідними наставниками. У чому між ними різниця? До основних обов’язків наставників входять:

• розуміння ролі й навчальної програми,
• моделювання та демонстрація чудових практик викладання, які їй відповідають.

Основні ж обов’язки провідних наставників / керівних команд наставників включають:

• поглиблені знання і досвід,
• розроблення і реалізацію навчальної програми,
• інтенсивне навчання наставників.

Акредитовані постачальники ITT повинні розробити систему оцінювання та прогресу слухачів / слухачок. Структура програми ІТТ ґрунтується на принципах оцінки якості, тобто на фактичних даних, включно з тими, які викладені в Основній структурі змісту (CCF), Рамковій структурі кар’єри (ECF) і Національних професійних кваліфікаціях (NPQs).

Процедури оцінювання для слухачів / слухачок мають бути ретельними, суворими й надійними. Акредитований постачальник ITT несе відповідальність за те, аби все партнерство, включаючи й провідних партнерів, і школу, де розміщуватимуться курси підготовки, розуміло й дотримувалося процедур оцінювання та установлених постачальником стандартів.

ЩО Ж ПІШЛО НЕ ТАК

Буквально 2 місяці тому розслідування видання “The Guardian” виявило, що Департамент освіти намагався скасувати конференцію із “невідповідними” доповідачами, а уповноважені експерти / експертки контролювали публікації в Інтернеті.

• Наприклад, докторка Пем Джарвіс, колишня учителька і психологиня в Leeds Trinity University, а нині пенсіонерка, повідомила, що на її запит було повернуто понад 40 сторінок записів, у яких офіційні особи відстежували її твіти в соціальній мережі “Х”, зосереджуючись, зокрема, на її критиці суперечливого нового складу Департаменту.
• Аарон Бредбері, головний викладач із вивчення раннього дитинства в Nottingham Trent University, каже, що йому подзвонили організатори спонсорованого урядом заходу для нянь і працівників дитячих садків і повідомили, що він непридатний для виступу, оскільки критично ставиться до урядової політики.

Власне, таке детальне відстежування спричиняє занепокоєння щодо свободи слова у Великій Британії загалом та академічної свободи зокрема. Натомість Департамент освіти відповідає, що не коментує подібні випадки.

Доцент і керівник Центру педагогічної освіти в University of Warwick, Ендрю Хайнд, з яким я познайомилася під час міжнародної програми, вважає, що маргіналізація участі університетів у навчанні педагогів / педагогинь виступила своєрідним ідеологічним поштовхом із боку нинішнього консервативного уряду Сполучного Королівства (тут не йдеться про Шотландію та Уельс). Представники університетів, на жаль, не надто вітали новаторські ідеї, а, проте, їхній успіх, хай і неповноцінний, усе ж стався частково через гальмування інших трансформацій і також через те, що школи все ще цінують взаємозв’язок з університетами.

Ендрю наводить декілька прикладів позитивних освітніх трансформацій, які, шкода, не змогли бути впроваджені повною мірою, однак за умов їхнього доопрацювання таки мають перспективу.

Наприклад:

• Побудова партнерств, зокрема на рівні місцевих і регіональних відносин, між університетами й школами з посиленням партнерської ролі останніх. Тісна співпраця між школами й університетами, на його думку, стане ключем до якісного забезпечення ITE (Initial Teacher Education) і гарантує ефективність у зміцненні досвіду вчителів / вчительок, які стажуються.
• Перехід до принципу “золотої нитки”. Це означає забезпечення вчителів / вчительок якісною підготовкою перед початком роботи та подальша підтримка їхнього професійного зростання і самовдосконалення впродовж не лише служби чи дослужбової освіти (pre-service training), а й усього життя. Цей принцип, як вважає Ендрю, було б краще вдосконалити шляхом тіснішої інтеграції як на рівні шкільної підготовки, так і з боку університетів, аби у вчителя / вчительки виникло бажання здобути ступінь магістра.
• Централізація і заборона визначення навчальної програми для вчителів / вчительок і стандартизація її між постачальниками. Нині цей крок засвідчує нестачу досвіду у встановленні процесів контролю та розроблення таких програм. Як наслідок, ми бачимо нав’язування тієї навчальної програми, яка розглядає педагогічну освіту як трансмісійну модель навчання. Це не є ефективно й не стимулюватиме до розвитку критичного мислення, творчих навичок, які надважливі для сучасної освіти; це призводить до депрофесіоналізації викладання та більш централізованого контролю знань педагогів і педагогинь. А власне, останні мають бути готові стати очільниками майбутніх освітніх трансформацій.

І ця третя теза непокоїть Ендрю найбільше.

ЯК МИ МОЖЕМО ДООПРАЦЮВАТИ УКРАЇНСЬКУ СИСТЕМУ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ: ДУМКИ БРИТАНСЬКИХ ОСВІТЯН / ОСВІТЯНОК

Серед потенційних проблем і факторів, які можуть вплинути на кар’єрні траєкторії українських педагогів і педагогинь, професорка Гвен ван дер Вельден, керівниця нашої програми від University of Warwick, окреслила такі:

• тимчасова залежність від зовнішньої допомоги;
• перехід кваліфікованих учителів / учительок у інші державні інституції;
• практичні проблеми, такі як догляд за дітьми, пораненими партнерами, людьми похилого віку, переміщення, виснаження та травми (це все може сприяти тимчасовому або постійному відходу від професії);
• залучення всіх переміщених осіб (як усередині країни, так і за кордоном) до (повторного) входу в професію вчителя (це може допомогти відбудові системи освіти, її апгрейду);
• урахування комплексності всієї системи освіти, а не зосередження лише на окремих її рівнях;
• доакадемічна і професійна підготовка, підвищення кваліфікації (це може відіграти вирішальну роль у підготовці людей до працевлаштування та зумовити економічне відродження на місцях).

Також професорка постійно наголошувала на необхідності розвитку лідерських кадрів, які мають досвід у політичній і освітній сферах, адже саме вони відіграватимуть вирішальну роль у розв’язанні складних постконфліктних сценаріїв.

Отже, формула найменш болісного відновлення освіти за завершення воєнних дій в Україні така:

комплексний і стратегічний підхід до підвищення рівня освіти загалом

+ акцент на поєднанні доступу та якості

+ залучення громадськості

+ вартісна підготовка вчителів / вчительок

+ ефективні та прозорі механізми моніторингу.

КОРОТКО ПРО СТАТУС МІЖНАРОДНОГО КВАЛІФІКОВАНОГО ВЧИТЕЛЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ (IQTS)

Також я хотіла б розповісти про відносну новинку від Уряду Великої Британії, а саме запровадження статусу міжнародного кваліфікованого вчителя (iQTS – International Qualified Teacher Status).

IQTS був представлений як частина оновлення Стратегії міжнародної освіти до 2021 року й позиціонується як шлях для всіх охочих здобути високоякісну педагогічну освіту.

Пілотна програма iQTS тривала з вересня 2022 року до літа 2023 року. Перший рік ширшого впровадження почався у вересні 2023 року, а другий стартуватиме у вересні 2024 року.

IQTS відповідає тим самим стандартам, що й QTS (Qualified Teacher Status) і є еквівалентом останнього, забезпечуючи ретельну та кваліфіковану підготовку британських педагогів і педагогинь. Власне, успішне проходження iQTS призводить до автоматичного присвоєння QTS.

Кандидати / кандидатки на здобуття iQTS мають можливість навчатися локально (у місці проживання і роботи) без відвідування Англії.

Фінансування програми iQTS саме від Департаменту освіти наразі недоступне, тож цю роль на себе взяли вже згадані вище акредитовані англійські постачальники ITT (Initial Teacher Training).

Вартість навчання, тривалість курсу і формат оплати для педагогів / педагогинь установлюються індивідуально кожним акредитованим постачальником (список подавали вище). Наведімо декілька кейсів для того, аби ви могли скласти загальне уявлення.

• Наприклад, у Tes Institute програма iQTS (International Qualified Teacher Status) триває 10 місяців і може бути профінансована або педагогом / педагогинею, або школою, у якій він / вона працює. Вартість навчання становить 8 250 фунтів стерлінгів включно з ПДВ із додатковою вартістю 1 200 фунтів включно з ПДВ за здобуття додаткового iPGCE (International Postgraduate Certificate in Education).
• А в University of Buckingham уже річна програма iQTS (International Qualified Teacher Status) вартує 8 900 фунтів стерлінгів (реєстраційний внесок, який не повертають, – 300; здобуття iQTS – 8 000; доповнення PGCE – 600).

ПРО ПОТЕНЦІЙНІ ВАРІАНТИ НАВЧАННЯ / ДОНАВЧАННЯ / ПЕРЕНАВЧАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІВ І ПЕДАГОГИНЬ

Наостанок, мій особистий чекліст складається із 8 пунктів. Я переконана, що кожен із цих підходів меншою чи більшою мірою задовольнить ключові потреби майбутніх педагогів / педагогинь на різних етапах їхньої викладацької кар’єри або під час переходу до професії. Яку опцію ми б не обрали, головною має бути доступність якісного підвищення кваліфікації для кожного й кожної.

1) Традиційне навчання педагогів і педагогинь перед працевлаштуванням, тобто програми формальної освіти та підготовки.

2) Навчання без відриву від виробництва (так би мовити, “працюй і навчайся”), що передбачає постійне навчання і професійний розвиток упродовж роботи.

3) Конверсійне навчання (наприклад, після воєнних дій). Такий формат призначений для осіб, які переходять на викладання з інших сфер, як-от після військової. Він допомагає здобути необхідні знання, уміння та навички для освітньої кар’єри.

4) Акредитація попереднього навчання, що визнає та затверджує знання і навички, здобуті особами за допомогою нетрадиційних або неформальних засобів, дає змогу їм просуватися у своїй викладацькій кар’єрі.

5) Онлайн-варіанти без відриву від роботи, а саме: онлайн-тренінги та навчальні програми, до яких майбутні педагоги / педагогині зможуть долучитися, активно працюючи у своїх викладацьких ролях.

6) Університетські центри, які зосереджуватимуться на професійному розвитку майбутніх педагогів / педагогинь, пропонуватимуть семінари, курси та ресурси для прокачування їхніх навичок викладання.

7) Програми перепідготовки перед поверненням з-за кордону (для переміщених працівників / працівниць).

8) Безперервний професійний розвиток для досвідчених педагогів / педагогинь: їхня перепідготовка для лідерства й наставництва.

Підсумовуючи, можу зробити висновок: наразі нам надважливо привернути увагу міжнародної й української спільнот до проблем відновлення якісного навчання в Україні та, особливо, переглянути доступні способи й методи збереження і покращення якості освітніх послуг в екстремальних умовах.

Саме тому обмін досвідом, ідеями, темами, концептами, а найголовніше практичним інструментарієм із колегами / колежанками як в Україні, так і поза її межами, обов’язково має здійснюватися. Українські педагоги й педагогині також мають здобувати нові знання й уміння для навчання учнів та учениць для компенсації освітніх втрат. Й основним тут має бути не ціна, а якість, доступність і адаптивність до потреб і можливостей кожного педагога / педагогині.

Ірина Міньковська, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Martin Godwin, The Guardian