Теми статті: вчителям, педагогіка партнерства
24 Травня 2024
8 283
0
Учителі не лише вчать дітей. Вони часто знають, які зміни переживають учні, чим захоплюються і в яких стосунках із батьками чи друзями. Так чи так освітяни переймаються не лише успіхами в навчанні учнів та учениць, а і їхнім психологічним станом. І часто саме вони першими помічають тривожні дзвіночки в поведінці дітей, які можуть свідчити про певні труднощі.
Допомогти дитині може лише той учитель/-ка, якому/ій дитина довіряє і вважає надійним дорослим. Як цього досягти – порадами з освітянами поділилася психологиня Тетяна Ширяєва під час однієї з психологічних супервізій (нагадуємо, що попередня розмова була про дитячу агресію, як її розпізнати та допомогти дітям).
Безплатні онлайн-зустрічі з психологинями, Тетяною Ширяєвою та Світланою Ройз, ініціювала ГО “Смарт освіта” (проєкт здійснюється за підтримки Global Giving). На зустрічах з освітянами фахівчині допомагали розібратися в складних ситуаціях поведінкового чи психологічного характеру, з якими вчителі й вчительки стикалися під час роботи з дітьми та їхніми батьками.
Так, під час другої зустрічі, Тетяна Ширяєва розповіла освітянам:
Ділимося нотатками зустрічі, щоби порадами психологині скористалося якомога більше освітян.
Часто ми сприймаємо дитину як цілий світ, який не всі дорослі можуть розпізнати й в який не всім можна потрапити. Тетяна Ширяєва порівнює дітей ще і з айсбергом. Його вершина – це дитяча поведінка, яку бачать дорослі. А справжні дитячі почуття та потреби ховаються під водою.
Аби їх помітити, треба бути уважними та вміти правильно зчитувати сигнали, про які свідчить поведінка дітей. До речі, через стресові ситуації навіть природні та звичайні реакції можуть означати, що дитину щось хвилює або вона переживає певну кризу.
Тетяна описала найпоширеніші прояви дитячої поведінки, які можуть вказувати на певні психоемоційні труднощі:
“Якщо ви помічаєте в дитини якийсь зі згаданих проявів поведінки, це означає, що вона не справляється з певними реакціями, особливо дитина, яка має досвід переживання травматичних подій, – додає Тетяна Ширяєва.
Для таких дітей найменший тригер може спровокувати атипові реакції. Коли він чи вона реагує на тригер, нервова система запускається автоматично: задня частина мозку (рептильний мозок) починає реагувати на небезпеку, а передня, яка відповідає за логічне мислення та ухвалення рішень, – блокується. Тоді дитина не може думати, не може розв’язувати задачу, а живе якоюсь сильною емоцією”.
Щоб допомогти дитині заспокоїтися, психологиня радить декілька вправ (як швидку допомогу в кризовій ситуації):
Якщо дитина має симптоми, які вказують на її психоемоційні труднощі, втручатися варто тільки якщо впевнені, що ваші дії не завдадуть шкоди.
“Інколи дитина переживає щось безпосередньо після ситуації, яка сталася декілька хвилин тому, і нам здається, що її треба заспокоїти.
Насправді дитину треба включити та дати якусь інструкцію до дій. Наприклад, запропонувати воду і сказати “Підійди, будь ласка, і сядь біля мене”. У такий спосіб дитина вмикатиме інші частини мозку та послаблюватиме емоційне переживання”, – пояснює психологиня.
Щоб нормалізувати емоції дитини, можна вголос описувати їй те, що відбувається, наголошуючи, що все нормально, попри складність ситуації.
“Якщо дитина ділиться з нами якоюсь ситуацією, у якій йдеться про небезпеку для неї або для інших людей, тоді ми кажемо їй, що маємо це повідомити батькам. І намагаємося перевірити, чи дитина пам’ятає про принцип “не нашкодь”. Тобто вона своїми діями не має порушувати кордони інших людей”, – додає Тетяна.
Як би не хотілося дорослим допомогти дитині, та варто пам’ятати, що фахову допомогу можуть надати лише фахівці. А вчителі, які не є психологами, можуть помітити щось незвичне в дитячій поведінці та підтримати дитину.
Але й тут є певні нюанси.
“Для дитини дуже важливо мати емоційно та психологічно стабільного дорослого, – додає психологиня. – Наявність такого дорослого впливає безпосередньо на її інтелектуальні розумові здібності, на соціальне життя, тобто можливість дитини встановлювати контакти з іншими людьми”.
Це непросте завдання, каже Тетяна Ширяєва, але з ним можна впоратися, якщо знати, що варто робити, а що – ні, створюючи атмосферу безпеки в класі та налагоджуючи стосунки з учнями, особливо з тими, чия поведінка непокоїть.
Що може робити вчитель/-ка, якщо бачить певні поведінкові або емоційні прояви в дитини?
Тетяна нагадала про п’ятикрокову модель поведінки вчителів (якої докладно навчають на курсі “Психосоціальна підтримка для освітян” від ГО “Смарт освіта”):
“Вчителі можуть стати для дітей союзниками, – підказує Тетяна. – Для цього треба знайти спосіб подружитися з дитиною. Можливо, знайти спільні захоплення іграми. Якщо будувати такі обʼєднуючі точки в спілкуванні з учнями, тоді вони будуть менше піддаватися маніпуляціям зовні. Також буде легше впоратися з їхньою агресивною поведінкою”.
Чого краще уникати, надаючи дітям допомогу.
“Насправді ми не знаємо, що відбувається, навіть якщо нам щось відомо про ситуацію в родині. Ми знаємо факти, а не відчуття дитини, – каже психологиня. – Наше завдання – не оцінювати ситуацію, не знаходити винних, а зрозуміти, що переживає дитина і в який спосіб ми можемо їй допомогти”.
Краще говорити простими та зрозумілими словами, пам’ятаючи, що не кожен, хто переживає кризову ситуацію, отримує травму.
Тобто варто бути готовим до того, що дитина відмовиться від розмови з учителем/-кою, але тиснути на неї в такому випадку не треба.
“Якщо ми хочемо підтримати дитину, ми не кажемо їй, що дуже її любимо, якщо цього не відчуваємо. Краще сказати, що нам прикро через те, що дитині доводиться переживати, що це дійсно складна ситуація, у якій дитині дуже непросто, – радить Тетяна.
– Якщо ми скажемо якесь неправдиве припущення, найімовірніше дитина нас виправить і скаже, що все добре. Тому не треба говорити більше, ніж знаємо і відчуваємо. Також не варто давати неправдиві обіцянки”.
Найважливіша порада – не засуджувати дитину чи її батьків, що б не було причиною певної дитячої поведінки. Адже підтримка якраз і полягає в нашому вмінні сприйняти ситуацію, якою вона є, не робити поспішних висновків, а проявляти чуйність.
Це допоможе дитині впоратися зі складністю, яку вона переживає. Водночас вчителям важливо дбати про свій психоемоційний стан та турбуватися про себе.
Інна Лиховид, “Нова українська школа”
Титульне фото: bigstockphoto.com
Проєкт здійснюється за підтримки Global Giving
Обговорення