Теми статті: батькам, вчителям, російська агресія, учням
13 Серпня 2024
1 820
0
Дитячий кінематограф в Україні не припиняє розвиватися навіть в умовах повномасштабного вторгнення. Попри сирени, обстріли та відсутність світла, діти продовжують знімати фільми на актуальні проблеми своєї країни та світу.
У такий художній спосіб вони висловлюють свої думки й хвилювання. Це, до речі, має своєрідний терапевтичний ефект. А ще знімання фільмів розвиває творче самовираження, самостійність, креативність та вміння бачити прекрасне.
Докладніше про сучасний дитячий кінематограф в Україні “Нова українська школа” розпитала в Дениса Іванова, генерального директора фестивалю дитячого та підліткового кіно “Чілдрен Кінофест”, Іллю Дядика, програмного директора “Чілдрен Кінофесту”, та Наталію Власову, керівницю гуртка анімації кіноцентру “Веснянка“, який працює в Україні вже 51 рік.
Тож із цього матеріалу ви дізнаєтеся:
Загалом в Україні є різні осередки дитячої кіноосвіти. Це й позашкільні клуби, і кіношколи, й анімаційні студії, і студії театру та кіно…
А найбільший майданчик, де діти можуть презентувати свої роботи на широкому екрані, надає фестиваль “Чілдрен Кінофест” та його Дитячий конкурс короткометражних фільмів, який започаткували ще у 2014 році. Відтоді щорічно в межах конкурсу обирають найкращі стрічки серед дітей від 7 до 14 років.
Навіть у часи повномасштабної війни діти продовжують творити й надсилати свої роботи, розповідає Денис Іванов, генеральний директор “Чілдрен Кінофесту”.
Так, одним із найактивніших та найдавніших кіноцентрів, який щороку долучає своїх вихованців до конкурсу та розвиває дитячий кінематограф уже понад 51 рік, є Дніпропетровський обласний дитячо-юнацький кіноцентр “Веснянка”. Там із кінематографом знайомляться юні режисери та режисерки віком від 6 до 18 років.
І хоча заняття дуже часто переривають сирени та вимкнення світла, а чимало дітей переїхали до інших міст з огляду на безпекову ситуацію, кіноцентр продовжує свою роботу. Ба більше, його учасники отримують призові місця та надсилають свої роботи навіть з-за кордону, розповідає Наталія Власова, керівниця гуртка анімації кіноцентру.
“У часи повномасштабної війни кінотворчість стала для дітей своєрідним терапевтичним майданчиком. У процесі створення фільмів вони можуть висловити всі свої переживання в героях та сюжеті загалом. Ми не обмежуємо фантазію дітей, а тому весь процес – від задуму та сценарію до знімання та монтажу – належить лише їм.
Ми ж просто намагаємося розвинути їхні професійні навички. Головне – зробити процес навчання життєрадісним, емоційно забарвленим та пробудити жагу творчості, навіть у такий непростий час”, – каже викладачка.
Кіноцентр працює за такими напрямами:
Найбільшою популярністю серед дітей користуються саме анімаційні та ігрові фільми.
“Знімання фільмів допомагає творчому самовираженню дітей, знайомить їх із різними видами мистецтва, розвиває самостійність, креативність та вміння бачити прекрасне.
А ще через створення ігрових та анімаційних фільмів діти формують власний світогляд та визначають своє місце у творчості. Вони вчаться розуміти, мислити, аналізувати, формувати та висловлювати думки, взаємодіяти, мріяти та творити власноруч”, – додає Наталія Власова.
Схожі осередки кіноосвіти, як-от “Веснянка”, працюють і в інших містах України. А це свідчить про те, що діти цікавляться цією тематикою, каже Ілля Дядик, програмний директор “Чілдрен Кінофесту”. А з розвитком цифрових технологій творити кіно стало простіше.
“Мабуть, половина робіт, які ми отримуємо щороку, від дітей-самоуків, які знімають кіно вдома за допомогою ґаджетів. І нерідко ці фільми нічим не гірші за ті, що створені в студіях, та посідають призові місця”, – зауважує він.
Однак Денис Іванов звертає увагу й на те, що чимало дітей виїхало з України через повномасштабне вторгнення. Ті діти, які цікавляться кінематографом, знаходять інші кіностудії в країнах нового місця проживання, тому важливо не втратити ці таланти та усіляко зацікавлювати їх творити для української спільноти.
“Звісно, нашим кіноцентрам є куди рости, а тому важливо розвивати цю сферу. Наприклад, наш конкурс пропонує дітям не лише пройтися червоною доріжкою та показати свої фільми на широкому екрані, а й отримати грошові призи та познайомитися зі спільнотою однодумців. Це також мотивує юних режисерів/ок”, – додає генеральний директор фестивалю.
Від історій про космос, прибульців чи гаджети до теми біженства та життя в часи війни.
Фільми, які знімають діти в Україні та подають їх на Дитячий конкурс короткометражних фільмів, не завжди мають дитячі сюжети. Подекуди це доволі дорослі та непрості історії.
Ілля Дядик каже, що діти загалом гостро реагують на все, що відбувається у світі й стосується їхнього життя, тож нерідко це відбивається і на їхній творчості.
“Під час пандемії COVID-19 ми отримували чимало фільмів про онлайн-навчання, ізоляцію та зустрічі з друзями через екран, важливість вакцинації тощо. Водночас ці фільми були в абсолютно різних жанрах: від чогось серйозного до комічного”, – додає Денис Іванов.
Зараз дітей найбільше хвилює тема повномасштабної війни. Хоча фільми про війну знімали ще з 2014 року, зараз їхня кількість значно збільшилася. І такі стрічки створюють не лише підлітки, а й діти молодшого шкільного віку.
“Ми отримуємо чимало робіт, які стосуються теми біженства, внутрішнього переселення, обстрілів, повітряних тривог тощо. Помітно, що так за допомогою кінотворчості діти виражають усе наболіле та те, що їх хвилює”, – додає Денис Іванов.
“У центрі сюжету – дельфіни-біженці, які тікали від звуків човнів, що були для них смертельними. Так вони потрапили в чуже озеро, де живе зовсім інша риба. Та хоч вони й безпеці, попри все дельфіни планують повернутися додому. У таких художніх образах діти втілили всіх українських біженців, які змушені були покинути рідну країну, щоби врятувати свої життя, але попри все хочуть повернутися додому”, – пояснює генеральний директор фестивалю.
Також там підіймається тема тривоги дітей та інших труднощів, з якими їм доводиться жити. Та попри все вони вірять у Добру Новину (Перемогу України), яку чекають почути кожного дня.
“Навіть у таких складних темах діти намагаються знайти щось позитивне, а крізь самі фільми пульсує віра в Перемогу України. Та, звісно, воєнна тематика не єдина, на яку знімають діти. Серед інших популярних тем – діджиталізація, новітні технології, тема дружби, булінгу. Трапляються й абсолютно фантастичні сюжети про космос, прибульців…”, – продовжує Денис Іванов.
“Сам режисер Марк активно збирає кошти на ЗСУ. Навіть свій приз, який отримав на нашому конкурсі, він також віддав на потреби наших захисників, а після завершення церемонії нагородження побіг на акцію з підтримки полонених Азовсталі.
Це ще раз доводить, що теперішнє дитяче кіно – це не просто про знімання фільмів, а про надзвичайну відповідальність та національну свідомість наших дітей”, – акцентує Ілля Дядик.
Також, за його словами, на деяких юних режисерів та режисерок повномасштабна війна вплинула безпосередньо. Чимало хто з них мусив евакуюватися, переїжджати в інші місця та країни, хтось став свідком обстрілів, хтось втратив близьких… Та попри все вони не покинули свою творчість і продовжили знімати.
Та це не зупинило хлопця, щороку він знімав фільми та подавав їх на конкурс. Так, у 2023 році робота тоді 13-річного Матвія “Вниз по скелі” отримала звання Найкращого українського дитячого фільму року, а у 2022 році хлопець здобув приз за Найкращий анімаційний фільм серед дітей 11–14 років із роботою “Чорний лютий”.
Звісно, це далеко не вичерпний список дитячої кінотворчості. Ще більшу кількість робіт юних режисерів та режисерок, які були представлені на конкурсі дитячих фільмів від “Чілдрен Кінофесту”, ви можете подивитися на YouTube-каналі чи на сайті. Однак зауважимо, що фільми-переможці цьогорічного конкурсу опублікують у жовтні.
“Зараз і дорослі, і діти оточені великою кількістю аудіовізуальних текстів, тому зростає можливість маніпуляції. Але коли дитина хоч раз щось самостійно змонтувала, потім вона помічатиме склейки відео в новинних сюжетах, блогерських відео тощо. Відповідно вона зможе легше розпізнати маніпуляцію, побачити, що саме завуальовано в кадрі. Це дійсно важлива навичка, особливо в часи війни й пропаганди, яку зараз поширює ворог”, – додає Денис Іванов.
За його словами, у деяких країнах за кордоном, як-от у Франції, кінематограф є частиною освітніх програм. Такі уроки там викладають поряд з образотворчим мистецтвом чи музикою.
Там учнівство на базовому рівні вчиться монтувати відео, озвучувати його, писати сценарії до фільмів чи коротких відео тощо.
Навіть якщо дитина в майбутньому й не займатиметься кінотворчістю, ці навички знадобляться їй у сучасному житті, наприклад, у веденні власних соцмереж чи розвитку власного бренду.
“Тому в нашої команди є велика мрія – розробити освітній курс із дитячого кінематографу, який вчителі також могли б викладати в наших школах на базовому рівні. Адже навички, які розвиваються під час створення кіно чи просто зйомки відео, справді важливі. Сподіваємося, наша мрія скоро стане реальністю і якомога більше українських дітей зможуть познайомитися з мистецтвом кіно”, – підсумував Денис Іванов.
А поки нагадаємо, що “Чілдрен Кінофест” спільно з проєктом “Кіноклуб. Всеукраїнська мережа” пропонують організовувати покази фільмів із програми фестивалю в школах під час навчання, позакласних годин, дискусійних клубів та кіноклубів чи шкільних фестивалів кіно.
До кожного фільму команда розробила окремі дидактичні матеріали за віком, які допомагають вчителям організовувати та модерувати дискусії, обговорення і доносити до учнівства ідеї фільмів. Докладніше про цю можливість можна дізнатися тут.
Читайте також: “Яке це – серйозне кіно та з якого віку його можна дивитися дітям: короткий гайд для батьків“.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
Титульне фото: нагородження переможців 11-го “Чілдрен Кінофесту”
Обговорення