Докладно про інклюзивне навчання за кордоном: думки українських учителів та батьків дітей з ООП

Станом на жовтень 2023 року, майже 400 тисяч українських учнів перебували за кордоном. Втім, вони продовжували вчитися за дистанційною, сімейною або екстернатною формами в українських школах. Серед них є і діти з особливими освітніми потребами (ООП).

Раніше “Нова українська школа” вже розповідала, які зміни чекають на інклюзивне навчання в Україні, з огляду на реалії війни.

У новому матеріалі редакція зібрала закордонний досвід організації навчання дітей з ООП. Зокрема, батьки дітей, які вчаться в закордонних закладах освіти, та українські вчителі, які там працюють, поділилися своїми думками про інклюзивну освіту в деяких школах Німеччини, Польщі, Канади, Португалії та Люксембургу.

Нагадаємо, що розповіді кожного з героїв – це особисті враження від системи освіти за кордоном, які базуються на пережитих подіях та ситуаціях.

У новому матеріалі читайте про таке:

• які відмінності навчання в інклюзивних класах та спеціальних школах у Німеччині;
• як виглядає навчальна програма в інклюзивному класі в одній зі шкіл Польщі;
• як у Португалії ще з малку в дітей виховують толерантне ставлення до всіх;
• яким є досвід організації інклюзивного навчання в Канаді та Люксембурзі;
• про які переваги та недоліки інклюзії за кордоном розповідають батьки й учителі.

НІМЕЧЧИНА: РІЗНИЦЯ ДОСВІДІВ БАВАРІЇ ТА САКСОНІЇ

Баварія

• Загалом у Німеччині батьки дітей з ООП можуть за власним бажанням обирати, де вчитиметься дитина. Є як інклюзивні класи в місцевих школах, де з дітьми працюють асистенти, так і спеціалізовані школи (Förderschule). В одній із таких працює Катерина Слепньова.

Ілюстративне фото учнів у спеціалізованій школі Німеччини (Förderschule). Джерело: foerderschule-kme-wuppertal.lvr.de

Катерина одразу акцентує, що ситуація щодо рівня впровадження інклюзивної освіти в різних федеральних землях Німеччини може суттєво відрізнятися – десь це працює краще, десь гірше.

“Я працюю в спеціалізованій школі землі Баварія. У таких типах шкіл з 1 до 9 класу вчаться діти з різними видами порушень – когнітивними, мовними, емоційними, соціальними, руховими. Також на базі, зокрема, моєї школи, є ще дитсадок, який діти з ООП можуть відвідувати з 10 місяців. Загалом до спеціальних шкіл (за бажанням батьків) дітей скеровує консиліум із вчителів, лікарів та експертів з інклюзивного навчання”, – розповіла жінка.

За її словами, безпосередньо в спеціальних школах учнів готують до самостійного життя в громаді та до професійної діяльності. Самі уроки проводять за шкільною програмою, але вона не є ідентичною для всіх. Для кожної дитини методисти школи розробляють окремий план навчання.

Також учні можуть брати участь у різних музично-мистецьких, ремісничих, спортивних активностях. Наприклад, у школі, де працює Катерина, є оркестр, танцювальний гурток та гурток робототехніки. Зі старших класів діти вивчають ще трудове навчання та домогосподарство.

Самі класи невеликі – по 6–7 учнів, з якими працюють вчителі, асистент та няня (Kinderpflegerin). Вчителі кожні два тижні мають зустрічі з методистами школи та коригують навчальні програми залежно від ситуації та успіхів учнів.

Ілюстративне фото уроку в спеціалізованій школі Німеччини (Förderschule). Джерело: foerderschule-kme-wuppertal.lvr.de

Навантаження, за словами Катерини, невелике – на день діти можуть вивчати по два предмети, а решта часу йде на опанування індивідуального плану, як-от заняття з психологами, логопедами, фізіотерапевтами, ерготерапевтами тощо (залежно від потреб дитини).

“А ще в щоденному розкладі ми вчимо дітей дотримуватися рутини, як от: коли ми снідаємо та обідаємо, коли час для прогулянки тощо. Такі незмінні ритуали допомагають дітям фокусувати увагу та пристосовуватися до самостійного життя. Адже наша ціль не лише навчити дітей, а й адаптувати їх до дорослості, аби вони не залежали від батьків”, – додає жінка.

Також у школі хороше матеріальне забезпечення. Наприклад, дітям, які мають труднощі з мовленням, видають спеціальні планшети. Там встановлені кнопки, які подають звуковий сигнал під час натискання. Наприклад, одна кнопка означає сигнал “Допоможи”, інша – “Вийти в туалет” тощо.

Загалом у школі діти перебувають із 8 до 16 години. До закладу, а потім додому їх доставляє окремий пристосований автобус.

Після 9 класу залежно від школи та потреб учнів у спеціальних школах можуть видавати атестати про закінчення середнього або спеціального рівня освіти. Деякі спеціальні школи пропонують також вступну кваліфікацію до технічного коледжу (10 клас), де дитина вже може здобувати певну професію.

“Хочу сказати, що в таких спеціальних школах навчаються діти зі складнішими випадками, але тут турбуються про них. Учні й учениці навіть у маленьких колективах товаришують та вчаться спілкуватися. А батьки мають час для себе та свого розвитку, адже вчителі спеціальної освіти забезпечують своїм учням відповідну освіту, навчання та виховання. Однак, звісно, не завжди в таких школах можуть бути вільні місця або ж достатня кількість кваліфікованих працівників. Тож за місце в таких школах часом доведеться довго “боротися””, – додала Катерина.

• Інший досвід у Баварії має Міла Артюшенко. Її син, який має розлад аутистичного спектра, відвідує тут звичайну школу й має власну тьюторку (Schulbegleiterinnen). Вона підтримує його під час відвідування школи та допомагає брати участь у шкільному житті. Щоправда, на появу тьюторки син чекав 8 місяців.

Ілюстративне фото учня та тьюторки. Джерело: www.merkur.de

“Перед тим, як віддати сина до школи, нам треба було заповнити анкету, де, зокрема, йшлося і про те, чи є в дитини якісь особливості. У мого сина розлад аутистичного спектра і він має труднощі із соціалізацією, про що я і вказала в документах. Сина зарахували до школи без проблем.

У перший місяць у школі працювала окрема комісія, яка спостерігала за дітьми та визначала, кому потрібна додаткова допомога тьютора, а кому рекомендовано вчитися в спеціалізованій школі. Нам сказали, що в сина не такий складний випадок, тож порадили знайти тьютора”, – ділиться Міла.

Жінка розповідає, що до появи тьюторки, синові було складно всидіти на уроці 45 хвилин, тож він міг встати й піти походити коридором. Учителька не могла за ним слідкувати, бо ж у класі ще 20 дітей. Тому до появи помічника син Міли відвідував лише перші 4 уроки, адже саме стільки він міг на той час осилити та не втомитися.

“Процес пошуку тьютора був нелегким, адже

• спочатку треба було відвідати психотерапевта та невропатолога, які мали надати відповідний висновок. На зустріч із ними ми чекали десь півтора місяця.
• Потім вчителі школи мали написати свої рекомендаційні листи
• і згодом зі всіма цими документами ми звернулися до служби в справах сім’ї та молоді (Jugendamt). Там із нами провели співбесіду і сказали чекати, бо на той час у них не було на балансі спеціалістів. Наголошу, що тьютором може бути людина зі спеціальною освітою”, – додала жінка.

Лише в новому 2023–2024 навчальному році вдалося знайти відповідну людину. Зараз тьюторка допомагає сину Міли в організаційних питаннях, наприклад, нагадує, коли буде та чи та контрольна, на яку тему варто звернути увагу, під час уроків. Також вона скеровує його роботу, але всі вправи хлопець робить самостійно.

Як розповіла Міла, навчальна програма у її сина нічим не відрізняється від решти учнів, лише під час контрольних робіт йому можуть дати на 15 хвилини більше часу, але на цьому відмінності закінчуються.

“Спочатку ми боялися, що син не осилить програму й не зможе соціалізуватися, але завдяки старанням учителів та гарному ставленню однокласників це вдалося. Звісно, не все ідеально й іноді для того, аби отримати якийсь документ, треба чекати по декілька місяців, але, зрештою, результат того вартує.

Наш син ходить до школи із задоволенням, має там друзів та певні успіхи в навчанні”, – підсумувала Міла.

Саксонія

• Натомість Ольга Бакуха, яка зараз мешкає та працює у двох школах Саксонії, має інші враження про місцеву освіту, що ще раз підтверджує різноманітність підходів до організації інклюзії.

Раніше жінка працювала вчителькою в місті Миколаївка, що на Донеччині. Пригадує, що в школі були ресурсні кімнати, вчителі активно впроваджували інклюзивне навчання, з дітьми з ООП займалися і психологи, і логопеди. Однак росіяни знищили школу, тож і вчителі, й учні мали шукати інше безпечніше місце для навчання.

Зараз Ольга в одній зі шкіл Саксонії викладає в інтеграційному класі українським учням українську мову та історію. Ще в одній школі вона індивідуально займається з хлопчиком з України, який має розлад аутистичного спектра.

“Цей випадок унікальний, бо загалом тут немає індивідуального навчання. Дитина з ООП або навчається в інклюзивному класі разом з іншими, або ж у спеціалізованій школі. Мій учень ще в Україні відвідував спеціальний садочок, там йому покращили розвиток і сказали, що можна відвідувати вже звичайний садок і школу. Однак сталася повномасштабна війна й мама із синами переїхали до Німеччини.

Тут хлопчику в місцевій школі ніхто не пропонує інклюзивний клас, хоча дитина добре інтелектуально розвинена, потрібно лише коригувати поведінку. Тож я наполягаю на тому, що він може навчатися з іншими дітьми у звичайній школі, натомість вчителі хочуть перевести його до спеціальної школи”, – розповіла Ольга.

За її словами, у неї складається враження, що в школі, де вона працює, не всі вчителі достатньо обізнані щодо інклюзивного навчання, а в самому закладі не передбачено ресурсних кімнат.

“Коли я їм розповідала, що ми в Україні пишемо на кожну дитину з ООП індивідуальну програму розвитку, то вони казали, що вперше про таке чули. Тож у мене склалося таке відчуття, що конкретно в цій школі вчителям легше віддати дитину до спеціального закладу, ніж займатися з нею та докладати якихось зусиль. Тому всі випадки за кордоном досить індивідуальні й не завжди закордонний заклад освіти кращий за український”, – додає жінка.

“МОЖЛИВІСТЬ ОРГАНІЗУВАТИ БЕЗПЕРЕРВНУ ШКІЛЬНУ РУТИНУ, ЯКА ДАЄ ДИТИНІ ВІДЧУТТЯ СПОКОЮ”: ПРО ДОСВІД У ПОЛЬЩІ

• Олександра Проляка працювала в Польщі помічницею вчителя в одній зі шкіл з інтеграційними класами (аналог українських інклюзивних класів). На уроках у таких класах там теж працюють асистенти вчителів. Вони допомагають дітям з ООП на уроках, також мають години для додаткових занять, де можуть пояснювати тему, яка виявилася складною тощо.

Уроки в інтеграційних класах йдуть за звичайним розкладом, але для дітей з ООП можуть бути винятки – наприклад, замість фізкультури вони йдуть на фізіотерапію, або виходять у коридор, коли втомлюються, – за всім цим слідкує асистент вчителя.

Щоправда, такі класи є не у всіх школах, наголосила жінка. За її словами, у містах ситуація краща, натомість у селах пропозиція менша через брак кваліфікованих працівників. Тому в Польщі також розвинена мережа різних громадських організацій, які допомагають у навчанні та соціалізації дітей з ООП.

А ще в країні працюють і спеціалізовані школи, де діти можуть навчатися до 24 років і мають змогу здобути якусь спеціальність. Для таких закладів видають спеціальні адаптовані підручники та інші навчальні матеріали.

Зранку дітей забирає автобус, а ввечері привозить додому. Водночас остаточне рішення, чи навчатися в такій школі, ухвалюють батьки дитини.

Як розповідає Олександра, загалом оцінку рівня розвитку дітей проводять ще з дитячих садочків. Якщо вихователі помічають певні особливості, то батькам видають направлення до закладів, які є аналогами українських ІРЦ. Там, залежно від потреб, дитину можуть спрямувати на додаткові обстеження та видати два висновки:

• або дитині потрібні спеціальні умови для навчання (у спеціальній школі);
• або дитина потребує додаткової уваги когось із фахівців, наприклад, психолога, але водночас може навчатися в інтеграційному класі.

Ілюстративне фото: спеціальний шкільний комплекс у Кракові. Автор – Jakub Włodek, Agencja Wyborcza.pl

Тоді батьки обирають заклад самостійно. Коли звичайна школа отримує інформацію про те, що в них навчатиметься дитина з ООП, то адміністрація збирає відповідальних вчителів, психолога, логопеда, фізіотерапевта (залежно від потреб) і вони всі разом прописують індивідуальний навчальний план, який актуалізують кожні пів року. Також дбають і про організацію простору. Якщо, наприклад, дитина на кріслі колісному, а в школі немає ліфта, то клас можуть перемістити на перший поверх для зручності.

“Звісно, як і в кожній освітній системі будь-якої країни, в інклюзивній освіті Польщі є свої недоліки, як-от недостатня кількість відповідних працівників, довге очікування на обстеження дитини в лікарів та отримання висновку тощо. Але загалом інклюзивна сфера тут розвивається досить добре й дітей не виключають з освітнього процесу”, – підсумувала Олександра Проляка.

• Досвідом навчання свого сина в інклюзивному класі однієї зі шкіл Польщі поділилася і Наталія Шаманова. З її дитиною в класі працює асистент. Для сина склали індивідуальну навчально програму.

“Наприклад, знаючи, що дитина має проблеми з опануванням письма, але не має проблем із пам’яттю, деякі теми опитують усно. Або ж на уроках англійської всі пишуть слова біля предметних картинок, а син наклеює заготовки з написаними словами”, – розповіла Наталія.

Також є додаткові заняття:

• із сином Наталії займається логопед та психолог;
• є терапія рук – діти малюють, вчаться наливати воду з пляшки в склянку, ловити м’яч тощо. Загалом покращують дрібну моторику;
• також є заняття для покращення соціальних навичок. Наприклад, 3–4 дітей із паралелі, які тримаються осторонь колективу, вчаться з психологом грати в настільні ігри.

Такі додаткові заняття ставлять перед уроками, бо після уроків ефективність сприйняття інформації погіршується.

Крім школи, є дружні до дітей з аутизмом місця, хоч це й маленьке провінційне містечко на 30 тисяч мешканців. У кінотеатрі є можливість замовити сеанс для відвідувачів з аутизмом (тоді пропонують стишений звук, увімкнене світло, можливість ходити по залу), додала Наталія.

Однак за її словами, саме навчання було б ефективнішим, якби відбувалося вдома українською мовою, в атмосфері спокою, що наразі неможливо через війну.

Жінка каже, що перевага інклюзивного навчання в Польщі – це можливість організувати безперервну шкільну рутину, яка дає дитині відчуття спокою.

Щодня навчатися очно, дотримуватися графіків, привчатися до правил поведінки в класі. Усі фахівці зібрані в одному місці, є сенсорна кімната, немає потреби після школи ходити ще в якийсь логопедичний центр.

“Син чутливий до голосних звуків і раптових змін подій. Навіть якщо не в тій послідовності скласти речі в рюкзак, чи не тією дорогою піти до школи, чи раптово змінити плани й не попередити – це може викликати різку реакцію і протест.

Натомість ситуація, коли немає часу пояснювати, бо раптово лунає сирена і треба швидко бігти в укриття, навчатись онлайн чи в різні зміни – це щоденне сенсорне й емоційне перевантаження, погіршення стану та здатності навчатися. Тому наразі маємо залишатися тут, але ми сподіваємось на перемогу й повернення додому”, – каже Наталія.

РОЗУМІННЯ ІНКЛЮЗІЇ З ДИТЯЧИХ САДКІВ: ЛЮКСЕМБУРГ

Інклюзивна освіта в країні має декілька опцій:

• учень чи учениця з ООП можуть навчатися у звичайному класі однієї зі шкіл. Залежно від потреб дитини, їй можуть надати індивідуального тьютора;
• також є спеціальні школи (CDI – centre development intellectuel), які мають окрему базу, але розташовані на спільній території зі звичайними.

У таких школах у кожному класі до 10 дітей. З ними займаються два вчителі, корекційний педагог, вчитель із фізичного розвитку. Також із дітьми працюють психологи, логопеди та корекційні педагоги. За власним бажанням діти можуть перебувати разом на вулиці, брати участь у якихось активностях чи певних заняттях.

Але в обох випадках для дітей з ООП навчальна програма не щільно привʼязана до загальноосвітньої, натомість можливості кожної дитини оцінюються індивідуально.

Про це розповіла Юлія Вдовиченко, син якої зараз навчається в спеціалізованій школі (CDI). Починав він в інклюзивному класі міжнародної школи із вчителькою зі США, яка має досвід корекційної педагогіки. Оскільки син знає англійську, навчання було активним.

Ілюстративні зображення CDI. Джерело: Ministère de l”Éducation nationale, de l’Enfance et de la Jeunesse

“На новий навчальний рік дітей сформували в клас з іншими вчителями, які, на жаль, не мали досвіду такої роботи, тому син випав із навчального процесу (на нього просто не звертали уваги). До того ж, оскільки інші учні раніше не навчалися з дитиною з ООП, виникали конфлікти. Тому, коли нам запропонували спробувати школу CDI, ми погодилися”, – розповіла жінка.

У цій школі навчання триває з 8:00 до 14:00. У сина Юлії в програмі за 2 клас (український еквівалент):

• математика;
• німецька/люксембурзька мови;
• читання (англійською та німецькою);
• “Я пізнаю світ”;
• логопедія;
• кінезіотерапія;
• музична/художня/ремісницька терапія (за вибором дитини);
• життєва адаптація. Тут багато уваги приділяють підготовці дітей до самостійного життя: вони проходять усі етапи домашніх задач, поводження на вулиці, у магазині, операцій із грошима та подорожей;
• раз на два тижні хайкінг та басейн.

Зміст індивідуалізований, залежно від здібностей та можливостей дитини. Також, за словами Юлії, у країні в контексті інклюзії добре розвинена вся соціально-освітня система:

• пропонують допомогу родині – вихователя, няню, щоби батьки могли приділити час собі;
• також син займається з педагогами школи гімнастикою в спортивному центрі;
• в країні діють інклюзивні ферми, які пропонують адаптацію та працевлаштування людям з ООП;
• саме ж розуміння інклюзії та людей з ООП виховується в суспільства ще з дитячих садків.

ДІТЕЙ З ООП НІЯК НЕ ВИДІЛЯЮТЬСЯ: КАНАДА, ПРОВІНЦІЯ АЛЬБЕРТА

Загалом у Канаді в 90-х роках діти з особливими освітніми потребами почали навчатися в загальноосвітніх школах, про це розповіла Олександра Журавльова на своїй сторінці у фейсбуці. Вона вже 5 років працює в освітній системі провінції Альберта в Канаді (раніше “Нова українська школа” розповідала про її враження від місцевої освіти в окремому матеріалі).

За словами жінки, реформування інклюзивної освіти почали ще з навчальних програм для студентів вишів, куди додали дисципліни про інклюзію. Також забезпечили й перепідготовку вчителів (курси, семінари, практикуми), навчання асистентів та переглянули фінансове забезпечення шкіл.

“Старі школи переобладнали, а нові почали будувати за іншими зразками, згідно з вимогами й потребами дітей з ООП. Канадські школи – це здебільшого двоповерхові будівлі (іноді три поверхи). Кожна має декілька входів, а от східці перед входом побачите не часто. Проте, якщо є сходи, то є і пандус. Немає ніяких виступів, сходинок і переходів у коридорах, немає порогів до класу. Поруч зі сходами на другий поверх обовʼязково є ліфт. Для дітей з ООП є спеціально обладнані туалети”, – пише Олександра.

Ілюстративне фото Lucas Gardens Special Purpose School. Джерело: sarm.com.au

Також, за її словами, один із 3–4 шкільних автобусів обладнаний виїзною платформою для дітей на кріслах колісних. Самі ж асистенти, психологи, логопеди мають ресурсну кімнату зі всіма необхідними матеріалами для роботи з дітьми.

Якщо в підготовчій групі садочка або в першому класі вчитель спостерігає певні відхилення в розвитку дитини, він зобов’язаний повідомити шкільну адміністрацію. Далі про це повідомляють батьків, проводять спеціальний медичний огляд та створюють комісію з представника адміністрації, вчителя, психолога, логопеда, асистентів по роботі з інклюзивними дітьми.

За результатами роботи комісії складають індивідуальний план розвитку дитини, у якому прописують і стан дитини, і висновки лікарів, і рівень знань, сильні, слабкі сторони, план роботи, заходи та очікувані результати навіть на конкретні дати.

Водночас індивідуальний план має бути зрозумілим та чітким для батьків, які не завжди є медиками чи педагогами.

Під час навчання дітей з ООП ніяк не виділяють – з ними працюють, як і з рештою учнів. А батькам вчитель завжди розповідає, як дитина себе поводила, що робила самостійно, а що з допомогою вчителя. Усю цю інформацію вносять у спеціальний додаток, доступ до якого мають лише батьки дитини та вчителі, які з нею працюють.

Крім вчителів, з дітьми з ООП щодня працюють асистенти в ресурсних кімнатах, наприклад, упродовж визначеного планом часу пишуть літери, рахують. Тут також береться до уваги поточна успішність дитини, якщо дитина не зрозуміла якоїсь теми, то асистент ще раз її пояснює. У схожому форматі з дітьми індивідуально працює логопед та психолог.

“ДІТЕЙ З ООП ЗАЛУЧАЮТЬ ДО ВСІЛЯКИХ АКТИВНОСТЕЙ”: ПОРТУГАЛІЯ

Зважаючи, що в країні немає великих бюджетів, їхня увага та організація інклюзивної освіти приємно вразила Владиславу Барзилович. За її спостереженнями, у школах Португалії є декілька рівнів інклюзії (пряма мова Владислави):

• перший рівень – дитина з ООП навчається у звичайному класі в невеликій школі, де також є окремий відділ спеціальної освіти (special education department). Склад цього відділу може бути різний. Зазвичай це один викладач та логопед, який працює в школі зі всіма дітьми. Дитина декілька разів на тиждень має заняття з логопедом. Навантаження в такого педагога дуже велике, адже, як ми спостерігали, у кожному класі є діти, які потребують занять.
• Другий рівень є лише у великих районних школах. Принцип той самий – дитина у звичайному класі, є special education department, але відділення має більше викладачів та пропозицій (фізіотерапія, логопед, психолог, рольові кімнати, наприклад, мінікухня, музична кімната тощо). Дитина більшу частину дня має заняття із цими викладачами, але вона прикріплена до звичайного класу й може там перебувати від 40 хв на день.

Завдання цього окремого відділу в школі – зробити так, щоб цей час перебування в закладі збільшився. Потрапити в таку школу, звісно, складно, вона державна, тому є великі черги.

• Третій рівень – зазвичай для дітей із важкими формами інвалідності. Вони відвідують лише індивідуальні заняття з викладачами окремого відділення.

“У садочках така ж сама система. Звісно, вона не ідеальна й навантаження на викладачів шалене, годин занять дітям не вистачає – батьки часто возять дітей на заняття додатково, якщо мають на це кошти. Але це дорожче і є великі черги.

Але головне те, що дітям із раннього віку пояснюють, що всі різні, але всі рівні. Ставлення до дітей з особливими потребами в суспільстві досить толерантне, їх не відгороджують від колективу, а навпаки – всіляко залучають до різних активностей – від навчання до виступів на шкільних святах”, – додала жінка.

Як бачимо, досвіди різні, однак деякі досить співзвучні з українською системою інклюзивної освіти, як-от індивідуальні навчальні плани, асистенти вчителів, додаткові заняття із логопедами та психологами тощо.

Загалом увага до інклюзивної освіти зростає, адже жодна дитина не має відчувати себе іншою або виключеною з освітніх, культурних і соціальних процесів. Більше матеріалів про інклюзію за кордоном та в Україні читайте в розділі “Інклюзія” на нашому сайті.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне ілюстративне зображення: Ministère de l”Éducation nationale, de l’Enfance et de la Jeunesse

Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).