Теми статті: вчителям, директорам, закордонний досвід, освітнім управлінцям
28 Листопада 2023
61 377
0
У Канаді діти переважно йдуть до школи в 5 або 6 років, і вчаться здебільшого 12 років. Урок триває 80–90 хвилин навіть у першокласників, а під час занять вчителі майже не використовують підручники.
“Нова українська школа” продовжує серію публікацій про досвід українських учителів у закордонних закладах освіти. Розповіді кожного з них – це особисті враження від системи освіти за кордоном, які базуються на пережитих подіях та ситуаціях.
Цього разу своїм педагогічним досвідом роботи в канадському місті Калгарі ділиться вчителька англійської мови та літератури, а також німецької мови Олександра Журавльова, яка раніше впродовж 20 років працювала в школі Тернополя.
У новому матеріалі читайте:
Далі – пряма мова Олександри Журавльової.
Уже п’ять років я мешкаю в місті Калгарі, що в канадській провінції Альберта. Але на те, щоби влаштуватися тут на роботу в школі, у мене пішло трохи більше ніж два роки. Саме стільки часу зайняло подання всіх необхідних документів, оцінювання дипломів, складання іспиту з англійської мови та додатковий рік навчання у двох місцевих вишах, аби добрати необхідну кількість кредитів для визнання диплома.
Звісно, я була трохи розчарована тим, що після навчання в українському університеті та 20 років роботи вчителькою англійської в Україні потрібно було ще навчатися і тут. Але лише після цього я змогла отримати вчительський сертифікат – це пластикова картка з особистим номером, який дає право працювати в школах Калгарі та подавати заявки на роботу в управління освіти.
Вибір був не дуже великий. Хоч тут і була потреба в багатьох учителях, новачків брали неохоче. Тому я почала свій професійний шлях у Калгарі із посади вчительки на замінах.
Як виявилося, при управлінні освіти Калгарі є окремий штат (понад 900 людей) з таких вчителів, які не прикріплені до якоїсь однієї школи й можуть виходити на роботу лише тоді, коли потрібно підмінити шкільного/у вчителя/ку в разі хвороби чи інших непередбачуваних ситуацій. Для цього вчителі на замінах реєструються в спеціальній системі, де вказують, які предмети можуть заміняти, у яких класах та в яких районах міста.
Як виглядає заміна:
Серед переваг роботи вчителів на замінах – гнучкий графік роботи (можна обирати дні, коли ти хочеш працювати). Але є мінімальний термін на місяць – вісім днів роботи – вони обовʼязкові. Крім цього, можна придивитися до школи, яка може стати майбутнім місцем постійної роботи.
Управління освіти також видає техніку з однаковим програмним забезпеченням, щоби вчителі на замінах могли приєднатися до проєкторів чи телевізорів у будь-якій школі.
Однак не обійшлось і без недоліків:
Зараз я працюю на посаді вчительки на заміні в першому класі, де вчиться 19 учнів. Вчителька, яку я заміняю, уже довгий час на лікарняному, тож мені запропонували тимчасовий контракт ще на пів року, допоки вона не одужає. Тому нині моя робота стабільніша.
Загалом у Канаді діти йдуть до школи в 5–6 років і закінчують її, як правило, після 12 років навчання:
Втім, ситуація може дещо відрізнятися залежно від провінції. Наприклад, у деяких обов’язковим є ще рік відвідування садочка перед школою.
Цікаво, що зазвичай учні початкової школи не вчаться в одному приміщенні зі старшокласниками. Самі ж вчителі закріплені за певним класом і можуть із року в рік викладати лише в одному класі (наприклад, працювати лише з другими класами: діти змінюються, а рік навчання, з яким працює вчитель – ні). Звісно, за бажанням або за потреби педагоги можуть змінити клас, але вони ніколи не викладатимуть одночасно для різних вікових категорій.
Загалом працювати з одним класом дуже зручно, адже вчителі за пару років напрацьовують свою навчально-методичну базу. Залишається лише змінювати підходи й коригувати наповнення відповідно до особливостей нових учнів.
Якщо говорити про початкову школу, то десь до 5 класу навчання побудоване в ігровій формі, особливо в першому класі. Тут ніхто не поспішає перегнати навчальну програму, тож, наприклад, за умови 6 уроків математики на тиждень учні можуть упродовж двох місяців вчитися лише рахувати до 20 й писати ці цифри.
Кожен день учні всіх класів починають о 9:00 і закінчують о 16:00. Урок переважно триває 1 годину 20 хвилин. Завдяки тому, що впродовж цього часу вчителі часто змінюють види активностей, упродовж такого уроку діти майже не втомлюються.
У нашій школі першокласники вивчають грамотність (письмо й читання), математику, природознавство, суспільствознавство, фізкультуру та музику. Усі ці предмети, крім музики, викладаю я.
Як виглядає день першокласників у школі:
Цікаво те, що правильною відповіддю буде та, яку дитина зможе обґрунтувати й пояснити. Наприклад, я вважаю, що зайве доміно, бо всі квадратики червоного кольору, а доміно синього тощо. Така вправа навчає дітей формувати свою думку й обстоювати її;
Вони приходять до школи на декілька годин кожного дня і допомогають вчителям – дивляться за дітьми на перервах, вирізають роздатковий матеріал тощо. Самі ж вчителі в цей час мають змогу перепочити.
Організувати роботу учнів допомагають навчальні центри, на які поділений кожен клас. І це не лише про парти чи меблі. Кожен клас ділиться на групи й протягом якось періоду виконує завдання у своєму центрі, а потім діти міняються. Наприклад, так виглядає щоденна п’ятірка, на якій будується структура уроку:
5. за партами діти роблять самостійну роботу – щось малюють, читають, пишуть тощо. Якщо хтось упорався швидше, то вчителі пропонують quiet boxes – це коробочки із завданнями для “шустриків”: зробив, написав, здав. Учні беруть одну із коробок і тихенько займаються, щоб не заважати іншим. Серед вправ – знайти відмінності, вихід із лабіринту, побудувати щось із кубиків, зліпити букви….
Домашніх завдань діти в початковій школі не отримують, адже ми багато робимо під час уроку.
У першому класі в нас 4-бальна система оцінювання, де четвірка – найвищий бал, а одиниця – найнижчий. У старшій школі учнів оцінюють у відсотках.
Коли дітям видають табелі, то до кожного предмета та оцінки вчителі мають написати пояснення і характеристику навичок дитини – хоча б по 4–5 вмінь та хоча б одну рекомендацію. Звісно, це займає досить багато часу, адже треба докладно розглянути й проаналізувати успіхи кожного. Але такий аналіз ми робимо лише раз, наприкінці семестру.
За період моєї роботи в школах Калгарі я помітила, що вчителі дуже рідко користуються підручниками під час уроків і це нормальна практика. Навіть місцеве міністерство освіти визнало, що оскільки як програми, так і технології постійно змінюються, то не зовсім доцільно друкувати підручник, який через 5 років застаріє.
Звісно, не можна сказати, що в школах взагалі немає підручників. Просто вчителі надають перевагу роздатковим матеріалам, іграм, різним вправам. Тут вони автономні й можуть використовувати багато інших ресурсів, а не лише одну книжку.
Через те, що кожен учитель прикріплений до одного класу, то за роки роботи педагоги напрацьовують хорошу базу зі своїми матеріалами. Оскільки я ще новенька в цій системі, то, звісно, мені треба все робити з нуля. Тож кожного дня по 2 години я готуюся до наступних уроків.
Наприкінці кожного навчального року учнів міняють між паралельними класами та утворюють нові класні колективи. Це допомагає уникати булінгу та розділення класу на окремі групи.
Тому вчителі наприкінці року пишуть рекомендації, наприклад, таких то учнів не можна знову поміщати в один клас, бо разом вони погано поводяться. Також зміна класного клімату допомагає дітям краще проявляти себе, а вчителю – вибудувати правильний менеджмент класу та встановити чіткі правила.
Кожен новий колектив створює під керівництвом вчителя/ки свої правила й погоджується їх дотримуватися для ефективного навчання і безпечного перебування в школі.
Діти не люблять виконувати те, що їм нав’язується кимось та ще й в обов’язковому порядку, тому вони самостійно створюють правила своєї спільноти. Водночас вони мають довести, чому саме це правило важливе.
Як це працює в першокласників?
Також учні мають пальчикові сигнали:
На наступних уроках учителі відводять декілька хвилин, аби ще раз нагадати про ці правила.
Дітям постійно наголошують, що вони мають право гніватися, ображатися чи просто мати поганий настрій, адже всі ми люди. Але не можна виплескувати ці емоції на інших. Тому на уроках часто обговорюють, до чого можуть призвести неконтрольовані емоції. Щоби заспокоїти учнів, вчителі також використовують дихальні вправи.
Щоби регулювати поведінку учнів, вчителі використовують поняття “заохочення” та “наслідки”. І аж ніяк не “покарання”.
Якими ж можуть бути заохочення? Деякі вчителі користуються спеціальними купонами для заохочення. Для цього роздруковують таблицю з іменами дітей і кількома порожніми клітинками навпроти учнів. Так, за успіхи в навчанні та хорошу поведінку діти можуть отримати наліпку, магніт, зірочку, які потім поміщають у цю таблицю.
Якщо до кінця тижня всі клітинки будуть заповнені, учні можуть обрати одноразовий купон. Він може, наприклад, надавати право:
Якими ж можуть бути наслідки? Якщо порушення незначне, то учень отримує спочатку усне попередження. А якщо повторюється, то:
Наголошу, що це не називають “покаранням”, щоб не формувати негативного ставлення до вчителів чи адміністрації. Натомість це “наслідок”, як логічний результат своєї діяльності.
Досвідчені вчителі розписують планування на тиждень на одному аркуші формату А3. Там навпроти кожного предмету педагоги записують план уроку по пунктах. У столі є також папки на кожен день тижня із готовим роздатковим матеріалом. Але таке планування не є обов’язковим, кожен вчитель чи вчителька веде його для себе, а не для звітності.
Кожен і кожна із вчителів і вчительок має три рази на рік проводити індивідуальні зустрічі з батьками та їхніми дітьми. Зустріч триває 10–15 хвилин і за цей час педагоги розповідають про успіхи учнів, показують їхні роботи, акцентують на певних проблемах і труднощах, вказують шляхи вирішення. Лише в цей час батьки можуть особисто контактувати з вчителями. Решта днів – спілкування лише через електронну пошту. Ніхто не має особистих телефонів та адрес вчителів.
Я помітила, що в місцевих школах немає конкуренції між вчителями, натомість панує атмосфера партнерства та взаємопідтримки. Вчителі поділені на команди за паралелями класів. Кожної п’ятниці ми на спільних засіданнях плануємо роботу на наступний тиждень. Колеги пропонують свої ідеї, діляться вправами, іграми, які добре “заходять” дітям тощо.
Тобто вчителі не конкурують між собою. Можливо, це й через те, що тут немає розподілу годин. Усі вчителі працюють однаково, а сама зарплата нараховується відповідно до стажу та рівня освіти.
Тут багато роблять для вчителів. Ось це поняття well-being (добробут) тут дуже чітко прослідковується. Для вчителів організовують майстер-класи, розвантажувальні дні, час для відпочинку під час тих же перерв, запрошують цікавих лекторів до шкіл, оплачують відрядження для навчання в інших містах у своїх колег тощо.
Я знаю, що у випадку проблем та труднощів мені допоможуть, а не перекладуть всю відповідальність лише на мене.
Ірина Троян, “Нова українська школа”
Фото: з особистого архіву Олександри Журавльової
Матеріал створено та опубліковано в межах проєкту “Strategic Media Support Program”. Його реалізує Львівський медіафорум за підтримки National Endowment for Democracy (NED).
Обговорення