Формувальне оцінювання на фізкультурі, перемоги на всеукраїнських змаганнях та… окупація: розмова з учителем фізичної культури

До повномасштабного російського вторгнення наш співрозмовник [з міркувань безпеки ми не публікуємо дані про нього] працював вчителем фізкультури в одному з ліцеїв, який наразі знаходиться в окупації. “Я в цьому закладі працював 32 роки. Коли приїхав у село, новий заклад лише відкрили. До цього тут була восьмирічна школа, потім – школа І-III ступенів, а сьогодні вже ліцей”, – каже вчитель.

Педагог щасливий у професії й дуже вболіває за свій заклад освіти, який за результатами ЗНО в області в останні роки потрапляв у 3-ку й 10-ку лідерів. А одного разу в цьому рейтингу посів навіть 1 місце. Вчитель вважає, що “слабкість” сільських шкіл – це стереотип. “Там, де вчителі самовіддано працюють, де діти зацікавлені, де створені комфортні умови для навчання, завжди буде результат”, – додає він.

Вчитель вважає, що спорт та фізична культура мотивують дітей, роблять їх відповідальними, організованими та сприяють поліпшенню навчальних результатів. “Це дуже важливо, аби діти постійно були в навчанні – у спорті, у спорті – у навчанні”, – упевнений педагог.

Одеське видання “Інтент” спільно з “Новою українською школою” поспілкувалися з вчителем фізичної культури й дізналися про таке:

• як ліцеїстам і вчителю із сільської школи вдавалося перемагати на змаганнях Всеукраїнського рівня;
• як педагог застосовує формувальне оцінювання на уроках фізкультури;
• як вчитель після повномасштабного вторгнення організував місцеву самооборону і проводив інструктажі для колективу;
• які топ-3 ігрові вправи вчитель пропонує використовувати на уроках фізкультури під час “дистанційки”.

ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, КОНКУРСИ Й ПЕРЕМОГИ: ЯК ВЧИТЕЛЬ РУЙНУВАВ СТЕРЕОТИП ПРО СІЛЬСЬКУ ОСВІТУ

Педагог каже, що в нього завжди складалися гарні стосунки з адміністрацією школи та села – йому йшли назустріч, у всьому допомагали. “Не знаю, чому так склалося. Може, бачили результати роботи, мій оптимізм. Адже коли б я не звертався щодо проведення змагань, придбання призів чи інвентарю, організацію автобуса для поїздки на чемпіонати – мені ніколи не відмовляли”, – каже вчитель.

Хвалиться, що до повномасштабного вторгнення в школі було 10 комплектів різної форми: футбольна, волейбольна, баскетбольна. А ще – м’ячі на кожного учня. Додає, що зі свого боку завжди прагнув працювати на результат: команда учнів ліцею стала чемпіоном України на Всеукраїнському спортивному фестивалі, один раз – срібним призером, тричі були чемпіонами області.

“Волейбольна команда дівчат на Всеукраїнських змаганнях якось посіла 4 місце. У цьому виді спорту в мене була наступність: учні молодшого віку підростали, я готував їх до дитячої ліги. В одному турі ми навіть встигли взяти участь, але почалася війна”, – пригадує вчитель.

Команда дівчат на змаганнях із волейболу

Перед повномасштабним російським вторгненням у селі відкрили стадіон зі штучним покриттям. Вчитель фізичної культури каже, що велику роль у цьому зіграла перемога на Всеукраїнському фестивалі. Районна рада підтримала ініціативу зі стадіоном і виділила кошти.

“Вважаю це результатом роботи всієї команди: школа, сільська й районна ради, фермерське господарство. Як результат – новий стадіон зі штучним покриттям для села. Насправді це просто мрія будь-якого вчителя фізичної культури. Тож на початок вторгнення росіян у мене був стадіон, спортзал із гарним ремонтом і інвентар такий, що просто бери й працюй”, – пригадує вчитель.

Педагог ділиться, що зрозумів, наскільки недооцінюється робота сільських шкіл – медіа мало висвітлюють як їхні проблеми, так і досягнення. Складається враження, ніби сільські школи не можуть конкурувати із міськими ні в спорті, ні в навчанні.

“Мені завжди хотілося зламати цей стереотип, довести насамперед собі, що в сільських школах також працюють гідні уваги педагоги, які можуть конкурувати, демонструвати високі результати, тому я взяв участь у фаховому конкурсі вчителів фізичної культури “На кращий інноваційний урок фізичної культури та урок фізичної культури з елементами футболу”.

Спершу треба було розробити й представити два конспекти уроків та пройти з ними заочний відбір. Фіналісти конкурсу проводили уроки з учнями шкіл області, а потім – Києва. Він став переможцем обласного етапу і представляв область уже на Всеукраїнському змаганні. Там посів третє місце.

“Під час нагородження в Будинку футболу в Києві, коли назвали моє прізвище та місце, де я працюю, то в залі стояв гул – мовляв, ого, приїхав сільський вчитель і став переможцем.

Я був настільки щасливий від того, що назва мого села пролунала зі сцени в Києві! Мені здавалося, що я тоді не лише його представляю, а й усі села України в цілому”, – ділиться співрозмовник.

Окрім цього, на уроках педагог використовує формувальне оцінювання, що є невіддільним складником “Нової української школи”. З цією темою брав участь у ще одному конкурсі.

“Основна роль у формувальному оцінюванні належить критеріям, за якими воно здійснюється. Критерії визначаються вчителем із поступовим залученням до цього процесу учнів.

Під час здійснення формувального оцінювання важливо не протиставляти дітей одне одному. Стимулом до розвитку має бути співвідношення сьогоднішньої роботи з тим, як дитина працювала раніше. Краще акцентувати лише на позитивній динаміці досягнень учнів, з огляду на те, що оцінюється не сама дитина, а його чи її робота”, – говорить вчитель.

У цьому конкурсі педагог потрапив у десятку фіналістів. “Ми мали презентувати Україну на міжнародному етапі, ділитися власним досвідом. Була можливість також перейняти досвід вчителів інших країн, узяти участь у круглих столах, а ще ми могли позмагатися з тих видів спорту, які представляли. Я, наприклад, представляв волейбол. Мета форуму була познайомитися, дізнатися, як в інших країнах викладають фізкультуру, які в них є родзинки. Втім, на форум, який мав відбутися в Хорватії, ми не поїхали – спершу, через пандемію ковіду, а потім – через війну”, – пригадує вчитель.

“НЕ ВПРОВАДЖУВАЛИ НОВІ СТАНДАРТИ, А РОБИЛИ ВСЕ, ЩОБ ДОПОМОГТИ ОДНОСЕЛЬЦЯМ ВИЖИТИ”: ПРО ПОЧАТОК ВТОРГНЕННЯ

Співрозмовник пригадує, що насторога щодо вторгнення була, але люди жили своїм життям – разом святкували, їздили на море.

“Я вірив, що все під контролем. Але 24 лютого дружині зателефонувала мати її учениці й сказала, що почалася війна. Ми не вірили, я вважав це дезінформацією. Тільки після того, як “набрав” свого друга-вчителя, по голосу зрозумів, що таки щось сталося. Він завжди звертався до мене на імʼя по батькові, а тут сказав: “Дядя В., біда, війна почалася””, – пригадує вчитель.

На початок вторгнення в ліцеї був карантин, тому там навчалися лише початкова школа й 11 клас. Вчитель одразу зателефонував директорці, адже саме 24 лютого 2022 року всі учні й учениці мали б вийти на навчання. Треба було сповістити батьків, аби ті залишили дітей вдома.

“Вчителі прийшли в ліцей і 24 лютого я провів інструктаж усьому колективу – і вчителям, і технічним працівникам – як поводитися під час обстрілів, якщо окупанти зайдуть у село, що не можна робити, як надавати медичну допомогу у випадку кровотечі й таке інше”, – розповідає педагог.

Вчитель пригадує, що місцеві спочатку навіть не розуміли, що це російські танки, не знали, що означає “Z” і “V”. Прапорів не було, тому і вважали, що це свої, що не можуть тут бути чужинці.

“Я був у ступорі – не розумів, що відбувається, не міг прийти до тями. Зібрався вкупу, коли в селі обікрали й підпалили магазин. Тоді я подумав – правоохоронців немає, прокуратури немає – є лише ми самі в себе. Зараз будь-хто до когось у двір прийде і зробить що захоче, а в нас немає ніяких засобів захисту. Тоді ми зібралися і створили місцеву самооборону. Домовилися чергувати, аби не дати можливості грабувати будинки, розробили план дій, чергували з вечора до ранку по черзі групами, зробили систему оповіщення,- веде далі співрозмовник. – У нас було 5 груп на чергуванні, бо крім зовнішнього ворога, були ще і “свої”, які шкодили. Заїжджали й ласі до наживи із сусідніх сіл, щоб скористатися моментом і пограбувати, вирізати лісосмуги. А ми їх затримували”, – каже вчитель.

У селі почали чергувати з початку березня і робили це до 7 серпня. Вчитель каже, що в цей час був порядок, люди почували себе більш-менш спокійно. Прапор України на сільраді висів довго. Декілька разів місцевих попереджали, а потім приїхали й зняли, а в середині будівлі він так і залишився до 7 серпня. росіяни замінили його вже тоді, коли призначили своїх очільників із місцевих колаборантів.

“До чого тут вчителі фізичної культури? – каже вчитель. – Річ у тім, що весь цей час ми спілкувалися з багатьма педагогами й ділилися, хто й що робить, як можна допомогти односельцям, як організувати чергування, супровід. Від початку повномасштабного вторгнення вчителі фізкультури не займалися впровадженням нових стандартів, а робили все, щоб допомогти односельцям вижити. Це було основне завдання”.

“Я СПЕРШУ СКЕПТИЧНО СТАВИВСЯ ДО ДИСТАНЦІЙНИХ УРОКІВ ФІЗКУЛЬТУРИ, АЛЕ ЗАРАЗ У МЕНЕ ІНША ДУМКА”

У той час інтернет у селі працював, тому ухвалили рішення, щоб діти навчалися дистанційно. Вчителі раз на тиждень приходили в ліцей, щоб заповнити документи.

“Що я робив на своїх уроках у цей період? Акцентував на психологічній підтримці дітей: намагався коректно проводити бесіди, запитував, чим займаються, чим цікавляться, що в сімʼях, яка допомога потрібна.

Усі сумували, адже в дівчат по волейболу мав бути 2 тур, вони просилися на тренування. Але я не міг собі дозволити зібрати багато дітей в одному місці й гарантувати безпеку”, – пригадує вчитель.

Після приходу окупаційної влади ліцей перестав працювати, багато сімей виїхали, діти, які залишилися, пішли в інші школи. Багато чого з ліцею росіяни вивезли в ті заклади освіти, які почали співпрацювати з ними. “Ось у цей момент я вирішив виїжджати, бо на співпрацю ніколи б не пішов”, – каже співрозмовник.

Окупація, виїзд, напруга не зламали педагога. Йому вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію і зараз він працює вже в іншому ліцеї.

“Як для вчителя фізичної культури, організація дистанційного навчання в умовах воєнного стану виявила ряд проблем і однією з них є відсутність рухливих ігор під час онлайн-уроків, – вважає педагог. – Учням стає нецікава така фізична культура. Якщо є дві дитини, то можна провести рухливу гру, а коли одна, то складно.

Я пропонував нашій академії неперервної освіти зробити архів рухливих ігор, адже в кожного викладача в запасі є хоча б одна така гра. Їх потрібно зібрати й розповсюдити. Тоді буде простіше працювати онлайн.

Я вигадую нові ігри, тому що дітям на уроці фізкультури хочеться пограти. Акцентую на розвитку фізичних якостей. Ось декілька моїх улюблених”.

1. “Квадрат”

Треба взяти гумку, лінійку, олівець, ручку. За допомогою цих предметів необхідно створити квадрат 1,5х1,5. У вершинах квадрата розмістити ці предмети. Учень знаходиться всередині квадрата напоготові. Вчитель називає будь-який предмет, учень бере його й демонструє на камеру. Учень, який першим це зробив, отримує один бал. Повторити 5–6 разів. Хто більше набере балів, той і переможець.

2. “Заборонений рух”

Ви разом з учнями маєте визначитися, який рух буде заборонений. Наприклад, рух “руки до плечей”. Потім пропонуємо їм вправи – руки в сторону, руки догори, руки на пояс, присісти, руки до плечей. Діти мають бути уважними й не виконувати рух, який ви визначили забороненим, тобто руки до плечей. Гра продовжується поки не залишиться один гравець.

3. “Полювання на літеру”

Ви разом з учнями визначаєте певну літеру й даєте їм 30–40 секунд, за який вони мають знайти предмети у своїй квартирі, які починаються на цю літеру. Хто більше предметів назбирав, той і переможець.

Педагог рекомендує, проводячи рухливі ігри, не забувати про 5 основних правил:

• рухлива гра має бути рухливою;
• рухлива гра має бути безпечною;
• рухлива гра має бути добровільною;
• рухлива гра має бути простою у визначенні переможців;
• рухлива гра має бути доступною для дітей із різними можливостями.

“Я спершу скептично ставився до дистанційних уроків фізкультури, але зараз у мене інша думка. Вважаю, що треба ділитися досвідом із вчителями України. Онлайн-навчання – це не кінець світу, воно може бути цікавим, корисним. Звичайно, мені не вистачає живого спілкування. Але я дуже вірю в перемогу і мрію, що ми повернемося у свій ліцей та будемо досягати ще кращих результатів”, – завершує педагог.

Лариса Писаренко, “Інтент”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: freepik.com

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.