Хронологічний підхід, російськ(омовн)і автори, проблеми вікової відповідності: аналізуємо модельні програми із зарубіжної літератури для 5–9-х класів

У попередніх публікаціях редакція “НУШ” дослідила загальні зміни в наповненні програми із зарубіжної літератури, причини популярності тих чи тих модельних програм, недоліки в програмах та підручниках за версією педагогів. Крім того, ми склали топ творів, які, на думку вчителів, найбільше подобаються учнівству, а також розпитали декількох школярів та школярок про те, що їм подобається і не подобається у підходах до вивчення української й зарубіжної літератури, які програмові твори лишили найяскравіші враження – як позитивні, так і негативні.

Цей матеріал завершує цикл статей, присвячених викладанню зарубіжної літератури в 5–9-х класах ЗЗСО.

У публікації читайте:

• чи є, на думку вчителів, зміни в модельних програмах, порівнюючи зі “старою” програмою, кардинальними, чи вітають вони ці зміни;
• чи однакові підходи до вивчення зарубіжної літератури пропонують всі авторські колективи модельних програм;
• які твори однакові у всіх програмах для 5–9-х класів, а які є “унікальною пропозицією” від певного колективу;
• чи всі твори відповідають вікові читацької аудиторії і які “хитрощі” в компонуванні тем використовують авторські колективи, щоб “пом’якшити” хронологічний підхід до вивчення літератури з 8 класу;
• чи синхронізовані програми із зарубіжної та української літератури в частині представлення різних жанрів, а також про те, чи є відповідність між хронологічним підходом до вивчення зарубіжної літератури та вивченням всесвітньої історії;
• який обсяг і наповнення термінології з теорії літератури пропонують програми із “зарубіжки”.

ЧИ ЗМІНИЛОСЯ ЩОСЬ НА ДУМКУ ВЧИТЕЛІВ: РЕЗУЛЬТАТИ ОПИТУВАННЯ

У діагностичному опитуванні навесні цього року ми пропонували вчителям/вчителькам відповісти на таке питання: “Чи бачите ви суттєві відмінності між старою і новими програмами із зарубіжної літератури для 5–6-х класів? Можливо, ви вже ознайомлювалися із програмами для 7–9-х класів і можете поділитися враженнями?”. [Зазначимо, що не всі респонденти/ки відповіли на це питання: дехто його пропустив, дехто вказав, що працює лише два роки, а отже, не може порівнювати старі й нові програми. Були й ті, хто, замість говорити про зміст програм, нарікав на малу кількість годин за навчальним планом. Однак часто такі коментарі стосувалися проблеми великих за обсягом творів, які неможливо опанувати в стислі терміни. “Недолік: невелика кількість годин, але багато творів великих за обсягом. Моя думка: краще менше творів, але більше часу на їх вивчення”, – зауважила одна з респонденток].

Опитування засвідчило: найпопулярнішою серед модельних програм для 5–9-х класів є програма авторського колективу під керівництвом Ольги Ніколенко. Дані опитування збіглися із попереднім аналізом на основі вибору підручників: підручники для 7 класів на основі програми Ніколенко вчителі замовляли майже вдесятеро частіше (докладніше в першому розділі цієї статті).

Серед причин такої популярності називали, зокрема, вдалий добір авторів і широке методичне забезпечення як “додану вартість”. Абсолютна більшість учительських коментарів щодо відмінностей від старої програми, закономірно, стосувалася саме програми Ніколенко. Одна з респонденток, утім, назвала програму авторського колективу В. В. Снєгірьової “найсучаснішою”, адже в ній представлене підліткове коло читання й нові методичні підходи.

Нижче ми узагальнили приблизні результати опитування у вигляді таблиці. [Наголосимо, що далеко не всі опитані давали пряму відповідь на питання: дехто говорив про своє ставлення до програми, а не про фіксацію змін. Ці відповіді ми не враховували].

Як бачимо, сумарно тих, хто не бачить суттєвих відмінностей у програмах, дещо більше, ніж тих, хто зауважив значні зміни.

Чи справді змін немає/вони є, допоможе з’ясувати порівняльний аналіз, який представимо нижче. “Програма Ніколенко найбільш наближена до старої, різниця у декількох творах. Інші програми значуще відрізняються. Програма для 7 класу також не дуже відмінна, що повністю мене влаштовує”, – наголосила одна респондентка. Отже, з’ясуємо, наскільки вагомою є різниця між програмами.

• Серед найсуттєвіших змін учителі називають вилучення російських авторів та радикальне оновлення методичного супроводу: “Мені подобається, що зараз, і це не тільки із зарубіжної літератури, є багато форм і методів подачі нового матеріалу, опанування, закріплення (аудіо, відео, ігри, тренажери, інтерактивні дошки), інтеграція з іншими предметами тощо”, – поділилася одна з опитаних.
• Інша додала, що змінилося насамперед ставлення до дітей як учасників навчального процесу, а не сам зміст програм. Декілька респонденток наголосили на тому, що завдання (найімовірніше, у підручниках за програмою Ніколенко і на сайтах до програми) розвивають усі компетентності й побудовані на основі діяльнісного підходу.

Утім, оновлення методичних підходів подобається не всім. Як зазначила одна з респонденток, “академізм поступається формалізму”. Можливо, певним учителям важко дається відхід від традиційних форматів викладання літератури, однак у цьому зауваженні, звісно, є слушність, якщо форма проведення уроку починає домінувати над його змістом.

• Крім оновлення методик і вилучення творів письменників країни-агресорки, зауважили вчителі й введення нових творів, які раніше – у “старій” програмі – були в списку для позакласного читання. Це, наприклад, твори Анни Гавальди, Астрід Ліндгрен, Крістіне Нестлінґер тощо. “Улюбленими авторами учнів стали Анна Гавальда, Ульф Старк, Джон Бойн, Діана Вінн Джонс, Корнелія Функе, О.Генрі, Барбара Космовська, Крістіне Нестлінґер та багато інших серед тих, хто прийшли на зміну російським авторам”, – додала одна з учительок.

Більшість опитаних, що зауважили зміни у змістовій частині, цими змінами задоволена. Нову програму (Ніколенко) вчителі називають цікавішою і досконалішою. Вони вважають оновлений добір письменників “осучасненням” програми. Декілька коментарів стосувалися необхідності осучаснити й програму для 8 класу: як ми розповідали раніше, учителі наголошують, що з початком хронологічного вивчення літератури починають “втрачати читачів”. Лінію “осучаснення” необхідно продовжувати, адже, як сказала одна з респонденток: “Сучасним дітям деякі моменти у творах вже не зрозумілі”. Дійсно, якщо пояснення контексту, лексики, реалій тощо відбирає більшу частину часу на вивчення тексту, то слід переглянути доцільність введення цього тексту до програми, особливо в адаптаційному циклі середньої школи.

• Також учителів тішить гнучкість програми: завдяки розширеній варіативній частині вони можуть обирати на свій розсуд 20-30% текстів.

☝️ Водночас педагоги наголошують, що програма Ніколенко досі потребує осучаснення й наближення до потреб дітей. Зокрема, одна з опитаних зауважила: “У коло творів мають потрапити ті твори, за якими є екранізації з перекладами українською мовою”.

• Були й коментарі, які оприявнюють надлишкові бюрократичні практики, які лише відбирають час і ресурси вчителів. Наприклад: “Перша відмінність: раніше була одна програма. Зараз є навчальна і модельна. Вчитель витрачає більше часу і коштів перед початком нового навчального року, тому що потрібно це все роздрукувати”, – не зовсім зрозуміло, навіщо роздруковувати модельну програму, якщо її не затвердили як навчальну для закладу освіти. Можливо, освітянка, яка залишила цей коментар, не до кінця зрозуміла значення наведених понять (навчальну програму можна створити на основі модельної – і саме її (зокрема, у роздрукованому вигляді) затверджує заклад освіти).
• Наголошували й на невідповідності дібраних творів вікові здобувачів освіти, наприклад, одна з учительок зазначила, що деякі тексти заскладні для шестикласників. І навпаки, інша вчителька зауважила: “У 5 класі суттєвих відмінностей нема, а в 6-му з’явилися твори, які можна було би читати в 5 класі”. Імовірно, тут багато залежить від рівня “розчитаності” дітей у конкретному класі, від особистих уподобань учителя/вчительки в літературі тощо – універсального списку літератури для певного віку немає, але такі зауваження можна врахувати, розширивши варіативну частину програм ще більше.

АДАПТАЦІЙНИЙ ЦИКЛ: КАЗКИ, МІФИ, ПРИГОДИ Й ПОЕЗІЯ

Для наочності ми порівняли програми Є. В. Волощук (далі – програма Волощук), О. М. Ніколенко (далі – програма Ніколенко) і програму Н. І. Богданець-Білоскаленко й колективу (далі – програма Богданець-Білоскаленко) із програмою для 5-х класів, затвердженою наказом МОН України від 07.06.2017 № 804 (у тексті ми називає її “старою” програмою – вона була затверджена до запровадження НУШ). Зауважимо, що у варіанті цієї програми на сайті МОН частини для 5 класу вже немає.

Серед авторів “старої” програми із зарубіжної літератури бачимо чимало знайомих імен. Це, зокрема, О. М. Ніколенко, С. О. Тіхоненко, В. Г. Туряниця, Л. П. Юлдашева, В. В. Снєгірьова. Усі, крім останньої, об’єдналися в авторський колектив. Нагадаємо, що програма авторського колективу під керівництвом О. М. Ніколенко приблизно в 10 разів популярніша від решти (за результатами згаданого вище діагностичного опитування). ”Стара” програма не ідентична програмі Ніколенко, однак подібності доволі значні – їх ми проаналізуємо нижче.

“Стару” програму розвантажували у 2015–2016 році, оновлювали у 2017 й 2022-му.

Щодо модельних програм, то беремо до уваги лише їхню “середню колонку”: перелік творів до читання та аспекти, у яких їх пропонують розглядати. Однаковими кольорами виділені позиції, які збігаються в декількох програмах. Таке виділення дасть змогу усвідомити кількість збігів.

* За програмою Волощук твір Астрід Ліндгрен “Пеппі Довгапанчоха” рекомендують до вивчення у 6 класі, за програмою Ніколенко – у 5-му.

** За “старою” програмою і програмою Ніколенко вірш Роберта Бернса “Моє серце в верховині” вивчають у 6 класі, за програмами Волощук і Богданець-Білоскаленко – у 5-му.

*** У всіх програмах, крім програми Волощук, до вивчення рекомендують другу частину циклу Пауля Маара про Суботика – “Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу”. Це може заплутатися п’ятикласників, які ще не знайомі з героями й не знають історії їхніх стосунків.

**** Усі програми, крім Волощук, подають твір Льюїса Керролла “Аліса в Країні Див” у 5 класі, програма Волощук – у 6-му, що здається дещо релевантнішим вікові учнів з огляду на афористичність та інакомовлення в тексті.

Насправді, як бачимо з позначок у таблицях, більшість текстів у всіх чотирьох програмах збігаються – і в модельних між собою, і в модельних зі “старою” програмою.

Загальна “канва” програм однакова: п’ятикласникам і п’ятикласницям пропонують пройти шлях від народних і літературних казок до пригодницької літератури й творів про тварин; “поетичний” блок украй невеликий. Варіації незначні: у програмі Волощук, наприклад, є біблійний компонент та вірші єврейських поетів України (ця змістова лінія продовжена і в 6 класі), у програмі Богданець-Білоскаленко – твори Джона Толкіна, Арчібальда Білейні (Сірої Сови) й Анджели Нанетті.

Однак у програми Ніколенко справді найбільше збігів зі “старою” програмою: із “нових” текстів зауважуємо “Мауглі” та “Пеппі Довгапанчоха” – позаяк вони довго були в колі читання радянських і пострадянських дітей, то мають бути знайомі більшості вчителів, а отже, програма Ніколенко для 5-х класів не вимагає додаткових зусиль для опанування.

Досліджуючи програми з української літератури, ми зазначали, що вивчення творів у скороченні не має під собою належного методичного підґрунтя: воно не дає змоги опанувати художній твір цілісно, як явище, спотворює уявлення учнівства про сюжет та образи персонажів. Єдина мета такого підходу – дати поверхове уявлення про визначні шедеври світової літератури й зацікавити дітей. Але самі вчителі в опитуванні неодноразово наголошували: краще вивчати менше текстів повністю, ніж більше – абияк. Тенденція до скорочення посилюється у старших класах: у 8–9-х скорочені майже всі романи в усіх модельних програмах із зарубіжної літератури. Сумнівно, що така калейдоскопічна подача допоможе якісно досягти поставленої цілі.

☝️ Наявність деяких творів у програмі для 5-х класів викликає занепокоєння. Наприклад, оповідання “Лобо – володар Курумпо”, безумовно, сповнене співчуття до диких тварин, на яких полюють герої (адже тварини шкодять місцевому господарству). Але загальна тональність тексту мінорна, він рясніє графічними сценами насильства над тваринами:

“Кожен із нас накинув на шию приреченій тварині ласо і погнав коня в протилежний бік. Мотузки зашморгнулися, кров хлюпнула з горла Бланки, очі оскляніли, кінцівки витягнулися і знерухоміли. Ми поскакали додому, волочачи мертву вовчицю, і раділи, що завдали зграї Лобо першого смертельного удару”.

Дітям, які читають це оповідання, по 10-11 років – візуальний контент із графічним насильством зазвичай маркують мінімум 13+, тож виникає питання: чому немає подібного ранжування в програмі з літератури? Адже література розвиває уяву, у якій написане якраз-таки візуалізується. Власне, було би доречно провести повторну експертизу таких текстів на вікову відповідність, залучаючи психологів, щоб з’ясувати, наскільки доречно подавати подібні твори саме в 5 класах.

☝️ Варто зазначити також, що жанрово програми з української та зарубіжної літератури синхронізовані лише частково: якщо в 5 класах за програмами із “зарубіжки” діти вивчають по 3-5 віршів, то з української літератури – по 9-14. У програмах з української літератури значно ширше представлені різні жанри фольклору і значно вужче – пригодницька література (по 2-3 повісті в уривках), що, безумовно, впливає на те, як учні й учениці сприймають обидва предмети.

Програми для 6 класів також демонструють доволі велику кількість збігів, які позначені в таблиці нижче.

* Програма Богданець-Білоскаленко акцентує роль читача в діалозі із художнім текстом, що здається важливим акцентом у вивченні літератури й формуванні читацької компетентності.

** У програмах Ніколенко та Снєгірьової новелу О.Генрі “Останній листок” пропонують вивчати в 7 класі (як і за “старою” програмою), у програмі Волощук – у 6-му.

*** “Останній дюйм” Джеймса Олдріджа за програмою Богданець-Білоскаленко пропонують для вивчення у 6 класі, Волощук – у 8-му, за “старою” програмою цей твір вивчали в 7 класі. Такий віковий “розкид” викликає певні питання: якщо автори програм визначають цільову аудиторію настільки по-різному, можливо, варто порадитися щодо цього із психологами.

**** За старою програмою “Чарівну крамницю” Герберта Веллса вивчали в 7 класі, у програмі Богданець-Білоскаленко її пропонують для вивчення в 6-му.

***** “Маленький принц” Екзюпері є в усіх програмах із зарубіжної літератури, але в різних класах: за Богданець-Білоскаленко у 6-му, за Ніколенко – у 7-му, за “старою” програмою і програмою Волощук – у 8-му. Можливо, вивчати його пізніше дійсно має більше сенсу: зрештою, попри казкову форму, цей твір порушує серйозні “дорослі” проблеми. Зокрема, образ баобабів, які намагаються захопити планету, дослідники часто трактують як навалу фашизму/націонал-соціалізму, а цю тезу буде доволі складно пояснити шестикласникам, які ще мало що знають про передумови Другої світової війни.

******* За програмою Ніколенко роман Даніеля Дефо “Робінзон Крузо” вивчають у 6 класі, за програмою Волощук – у 8-му, Снєгірьової – у 9-му.

Як бачимо, і в 6 класах у модельних програмах із зарубіжної літератури є чимало збігів зі “старою” програмою.

За палітрою представлених жанрів програми схожі: це міфи (усі програми), байки (“стара” програма і програма Волощук), релігійні тексти (Волощук і Богданець-Білоскаленко), пригодницькі твори, твори про школу і/або дорослішання, твори із фентезійним або науково-фантастичним елементом, невелика кількість віршів.

• Ба більше, подекуди фрагменти старої програми інтегровані до модельних зовсім без змін: наприклад, у “старій” програмі та програмі Богданець-Білоскаленко абсолютно ідентичними є методичні коментарі до вивчення твору Ульфа Старка “Чи вмієш ти свистати, Юганно?”, а щодо Крістіне Нестлінґер взагалі подано хибну інформацію: на жаль, письменниця померла у 2018 році, тож ремарка “(нар. 1936)” без дати смерті не відповідає реальності. І якщо під час перегляду “старої” програми цей момент, найімовірніше, просто залишили поза увагою, то в програмі Богданець-Білоскаленко, затвердженій у 2023 році, мали би вже виправити (та сама помилка лишається у 9 класі в програмі Ніколенко).

Утім, найбільше збігів зі “старою” програмою – у програмі Ніколенко. Фактично, з нових творів тут “Робінзон Крузо” Даніеля Дефо, “Маленька книжка про любов” Ульфа Старка (у “старій” програмі її пропонували в 7 класі) й “Маркус і Діана” Клауса Гаґерупа. Крім того, порівнюючи зі “старою” програмою, в програмі Ніколенко відсутній розділ про байки. Загалом ця програма впадає в око у кількісному вимірі: текстів у ній значно менше, ніж у решті.

• Щодо розбіжностей, то в програмах Волощук та Богданець-Білоскаленко, на відміну від інших програм, є біблійний компонент (у програмі Волощук це наскрізна лінія у 5–6-х класах). Уривки з Корану представлені лише в програмі Богданець-Білоскаленко – за “старою” програмою розширений (тобто крім Біблії) огляд світової релігійної літератури пропонували лише у 8 класі. У програмі Волощук найширшим видається варіативний компонент, з якого вчителі можуть обирати додаткові твори для опрацювання.

☝️ Нагадаємо: попри те, що твори російських письменників вилучили із програми “зарубіжки”, є певний нюанс із російськомовними українцями. У всіх програмах залишилися твори Миколи Гоголя, у варіативній частині програми Волощук – повість Володимира Короленка “Сліпий музикант”.

Якщо ми маркуємо обох письменників як російськомовних українців, то неясно, що вони роблять у програмі із зарубіжної літератури. А якщо як росіян – то незрозуміло й поготів.

Щодо синхронізації із програмою з української літератури, то одночасно відбувається вивчення байки (але не за всіма програмами: скажімо, за найпопулярнішою “українською” програмою Архипової байка як жанр у 6 класі є, а за Ніколенко – немає). Жанри оповідання й повісті представлені в програмах з обох предметів, однак українська література в 6 класі перенасичена фольклорними жанрами (календарно-обрядові пісні, народні ігри, заклички, пісні літературного походження, колискові тощо), натомість у зарубіжній уже починається вивчення романів та поезії, яка не має рими (дуже важливо подавати такі зразки якомога раніше, щоб не закріплювати хибне, але поширене уявлення “римоване = поетичне”). Видається, що програми потребують певного врівноваження в жанровому розрізі, аби учнівство бачило своєрідність української літератури на тлі подібних явищ літератури світової.

БАЗОВИЙ ЦИКЛ: ПОСТУПОВИЙ ПЕРЕХІД ДО ХРОНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ

Уже з 7 класу елементи хронологічного підходу до вивчення літератури стають у програмах виразнішими.

• Зокрема, три з чотирьох програм у 7 класі пропонують вивчати легенди й/або балади, які були створені переважно в середньовіччі або в ранній Новий час. Такий підхід дещо випереджає програму з історії, адже у 7 класі середньовіччя лише починають вивчати, а балади стоять у модельних програмах із “зарубіжки” на початку року. Натомість у програмах з української літератури народні балади вивчають аж у 9 класі (за програмою Т. Яценко – у 8-му), що може заплутати учнівство й створити враження “відставання” української літератури від світового контексту. Звісно, українські народні балади дійсно створені пізніше. Однак, скажімо, можна було би провести тематичні паралелі між Робіном Гудом та Устимом Кармалюком як народними месниками. Але історичні пісні, серед яких “За Сибіром сонце сходить…” (пісня про Кармалюка), в українській літературі вивчають у 8 класі – та й те, згадану пісню з модельних програм вилучили.
• Звернення до жанру народної балади дає змогу “перекинути місток” до балади літературної, а тематика балад – до історичного роману (у старій програмі, програмах Волощук та Ніколенко це “Айвенго” Вальтера Скотта). Крім того, усі програми, крім Волощук, поступово починають вводити школярів у контекст Другої світової війни і її відображення в літературі – хоч, звісно, знання учнівства про ці події в 7 класі ще доволі фрагментарні. У цій частині, до речі, програми із зарубіжної літератури відповідають програмам з літератури української: в останніх теж є історична проза та проза про Другу світову (наприклад, “Захар Беркут” І. Франка і “Климко” Г. Тютюнника).

☝️ Щодо тематики Другої світової, то вибір роману “Хлопчик у смугастій піжамі” Джона Бойна для читання в 7 класі видається дещо сумнівним рішенням. Навіть поверховий пошук інформації щодо критики цього твору виявляє проблему: учнівство часто сприймає цю історію як засновану на реальних подіях, і це спотворює уявлення підлітків про Голокост і Другу світову загалом. У 7 класі в учнів та учениць немає достатніх знань для розуміння того, що далеко не всі події в романі зображені реалістично. Крім того, якщо проводити паралелі із сучасними подіями в Україні, постає інше питання: чи просто зараз, під час повномасштабної війни, діти мають вивчати роман, де ми бачимо події крізь оптику умовного “ворога” – і маємо йому співчувати? Аналогічні питання вже поставали в учителів щодо твору Любові Пономаренко “Гер переможений” у програмі з української літератури.

Однак у 7 класі підхід назагал лишається радше жанрово-тематичним: тут чимало фантастики (наукової й фентезі), детективів, окремо (у програмі Снєгірьової) представлений жанр новели тощо.

[Валентина Снєгірьова входила до авторського колективу програми Наталії Богданець-Білоскаленко для 5–6-х класів (ця програма не має продовження для 7–9-х). І Н. Богданець-Білоскаленко, і В. Снєгірьова працюють в Інституті педагогіки НАПН України, отже, є підстави вважати, що запропонована колективом Снєгірьової програма продовжує концепцію “попередниці” від НАПНУ (однак тут є й покращення: розлогі й посутні коментарі щодо ключових компетентностей, перегуків з українською літературою, екранізацій тощо, які стануть у пригоді вчителям)].

У кількісному вимірі всі програми, крім програми Волощук, розвантажені, порівнюючи зі “старою” програмою.

* У “старій” програмі та програмі Ніколенко методичний коментар до “Балади про вересовий трунок” сформульований ідентично, ба більше – авторські колективи припустилися однієї орфографічної помилки (“пикти” замість “пікти”), яка в цій таблиці виправлена.

** Цікаво, що авторський колектив “старої” програми не давав до вивчення уривків з Біблії у 5–6-му класі, однак пропонує вивчати біблійні мотиви у творах “Дитя Ноя” Е.Е. Шмітта, “Пісня над піснями” Шолом-Алейхема.

*** За “старою” програмою баладу Гете “Вільшаний король” вивчають у 9 класі.

**** За програмою Волощук “Якщо” Кіплінга вивчають у 8 класі, за “старою” програмою – у 7-му. У решті модельних програм цей твір вилучили.

***** За “старою” програмою та програмою Ніколенко “Павутинку” Акутагави вивчають у 7 класі, за програмою Волощук – у 8-му. Те саме стосується оповідання Азімова “Фах”.

****** “Чорнильне серце” Корнелії Функе за “старою” програмою вивчали в 7 класі (ця позиція збереглася в програмі Ніколенко), а за програмою Волощук пропонують вивчати в 9-му (варто зазначити, що головній героїні, Меґі, 12 років, тоді як дев’ятикласникам у середньому по 15, а підліткам зазвичай цікаво читати про однолітків або про старших, а не про молодших).

Як бачимо, програма Ніколенко для 7 класу майже повністю збігається зі “старою” програмою: деякі методичні коментарі скопійовані дослівно, в інших випадках розташування розділів змінене, але зміст залишається старим. Серед новацій – декілька творів: “Кораліна” Ніла Ґеймана і “Золота вежа” Клауса Гаґерупа.

Закономірно, що вчителі обирають знайомий контент, для опанування якого не треба витрачати додатковий час і сили.

Найоригінальнішою щодо вибору творів видається програма Снєгірьової: тут дійсно багато нових цікавих імен та назв, принцип побудови програми суттєво відрізняється від “старої”. Але на одній позиції хотілося б зупинитися.

☝️ Дещо екзотичною видається рекомендація авторського колективу вивчати оповідання А. Сапковського “Відьмак” у 7 класі. Нагадаємо, що цей твір відкриває цикл історій про відьмака Геральта – головного героя фентезійної серії. Персонаж став культовим завдяки відеоіграм за мотивами книжок, а серіал від “Нетфлікс” закріпив популярність героя. Однак проблема в тому, що “Відьмак” як книга чи серіал ніколи не був таргетований на дитячу аудиторію. В оповіданні “Відьмак” порушена складна моральна проблематика, зокрема однією з центральних є тема інцесту. Методисти також рекомендують переглянути третій епізод першого сезону серіалу, знятий за оповіданням. Історія в цьому епізоді доповнена сюжетною лінією ще однієї героїні – і тут наявні, скажімо, кілька сцен сексу (зокрема, при свідках) і доволі докладна сцена травматичного гінекологічного втручання. Мінімальний вік для перегляду, встановлений для цього серіалу, – 14 років (Італія), у решті країн він варіюється від 15 до 21 [за даними сторінки Parents Guide одного з найбільших світових кіносайтів – Internet Movie Database]. Учням та ученицям 7 класів, нагадаємо, у середньому по 13: чи варто рекомендувати їм до перегляду такий контент – і чи буде, зрештою, вчителям та дітям комфортно обговорювати порушені проблеми в класі? На жаль, серед учасників/учасниць опитування (яке ми проводили навесні 2024-го) не було тих, хто працював би в пілотних 7 класах за програмою Снєгірьової, тому відповідь на це питання не відома.

Скриншот сторінки Parents Guide до серіалу “Відьмак” на IMDb

☝️ Дражливим залишається питання доступності деяких програмових творів (це стосується всіх програм) для повного ознайомлення. Раніше ми вже писали про таку проблему із твором Анни Гавальди “35 кіло надії”: офіційного перекладу цього тексту не існує, в Інтернеті є лише переклад з російського видання.

• Аналогічна проблема з оповіданням ізраїльського письменника Етгара Керета (програма Снєгірьової): українською вийшла збірка оповідань “І раптом стукіт у двері” (“Фоліо”, 2016), але в книжкових онлайн-магазинах немає сторінки зі змістом видання, тож неможливо з’ясувати, є потрібне оповідання у збірці чи ні [сподіваємося, що, є: у якийсь спосіб же з ним мав ознайомитися авторський колектив].
• Сумнівним також є саме існування українського перекладу твору “Маленький андроїд” Маріси Мейєр (програма Снєгірьової) – ретелінгу казки “Русалонька”. Цей твір як окремий текст можна відшукати в мережі лише російською мовою: видавництво “Ранок” опублікувало чотири романи з циклу Мейєр “Хроніки Місяця” (“Безсердечна”, “Вінтер”, “Сіндер”, “Скарлет” і “Кресс”), але малої прози циклу в цих виданнях немає.
• А, скажімо, “Золоту вежу” Клауса Гаґерупа (програма Ніколенко) востаннє видавали українською у 2011 році, її наклад давно розпродано. Зовсім не факт, що цей текст є в кожній шкільній бібліотеці, ба більше, немає і його електронної версії.
• У програмі Снєгірьової для 9 класів аналогічні питання викликає оповідання Річарда Метісона “Тест” – знайти його в мережі українською неможливо, немає українською і збірок малої прози автора.
• Схожа ситуація із романом Майкла Морпурго “Бойовий кінь” (додаткове читання за програмою Снєгірьової). Можливо, “Тест” Метісона перекладали для певної тематичної антології? Але в такому разі було би чудово, якби розробники програм вказували бібліографічні дані книжок, де опубліковані твори, запропоновані до вивчення.

Такі факти ще раз підсвічують проблему: авторські колективи програм не завжди орієнтуються на доступність текстів, а видавнича галузь – не завжди оперативно реагує на зміни в програмах. Як наслідок, стратегія “подати уривок у підручнику, щоб зацікавити дитину й заохотити прочитати повний текст” стає цілковито беззмістовною: повного тексту дитина просто не знайде.

У 8 класі хронологічний підхід до вивчення літератури стає панівним: за більшістю програм за рік учнівство має пройти шлях від античності до бароко й класицизму. Програма з української літератури за 8 клас (у всіх її чотирьох варіантах) побудована радше за жанрово-тематичним принципом, тому перегуки зарубіжних творів із творами українського середньовіччя, бароко й подальших епох будуть мінімальними й спорадичними (уривки з “Повчання” Володимира Мономаха й народні пісні відповідних періодів, наприклад). “Енеїду” Вергілія, яка стала основою для однойменного переспіву Івана Котляревського, за трьома програма вивчають у 8 класі, за програмою Волощук – у 9-му. Натомість у нових модельних програмах з української літератури “Енеїда” в 9 класі лишилася тільки в програмі Чумарної (програму цього авторського колективу для 5–6-х класів обирала статистична меншість учителів). Така неузгодженість у підходах до викладання літератури може лише заплутувати учнівство. Принаймні події “Енеїди” Вергілія до моменту вивчення поеми Котляревського (яке, найімовірніше, у більшості відбудеться вже в 10-12-х класах), підлітки ризикують просто забути. Складається враження, що авторські колективи програм з української та зарубіжної літератури не надто зацікавлені в співпраці й погодженні контенту, яке б зробило навчання ефективнішим.

Зате “турборежим” хронологічного вивчення зарубіжної літератури частково збігається із програмою з всесвітньої історії: у 8 класі за нею школярі вивчають події XVI–XVIII століть. Програми із “зарубіжки”, однак, ущільнені вдвічі сильніше.

Щоб полегшити сприйняття давніх текстів, у програмах використовують різні підходи. Нижче простежимо, які твори в різних програмах збігаються, а які є “унікальною пропозицією” від певного авторського колективу, які “хитрощі” пропонують різні колективи для того, щоб “розбавити” класичні твори світової літератури сучаснішим контентом.

* У програмі Снєгірьової тема античності та середньовіччя пов’язана із вивченням ідеалу чоловіка – не людини. Зрозуміла річ, що це може бути до певної міри виправдано історичним контекстом, але чи не є таке формулювання сексистським і чи не потребує перегляду? Натомість у темі Відродження акцентований ідеал жінки – яка є переважно об’єктом оспівування, а не суб’єктом дії, адже вивчення відбувається на матеріалі сонетів Петрарки й Шекспіра (і Данте в межах додаткового читання). Активною щодо своєї долі є лише головна героїня трагедії “Ромео і Джульєтта”.

** У програмі Снєгірьової сонет Кальдерона “Ті, що були веселістю й красою…” поданий у 8 класі в перекладі Дмитра Павличка, у програмі Волощук – у 9 класі під назвою “Про квіти” в перекладі Михайла Ореста. Другий сонет Кальдерона (“Ці риски світла…”) обидві програми подають у перекладі Михайла Ореста.

Авторські колективи усіх програм, крім Волощук, у 8 класі дотримують хронологічного підходу до вивчення літератури, і, як бачимо з таблиці, вибір письменників та творів багато в чому ідентичний.

☝️ Цей підхід, принагідно зазначимо, спричинює гендерну незбалансованість програми: з усіх письменниць усіх епох, крім сучасності, у програмі 8 класу представлена лише Сапфо. Зрозуміла річ, що в чоловіків історично було більше можливостей для творчої самореалізації, але тоді в підручниках необхідний розлогий коментар щодо такої ситуації.

Цікаво простежувати непослідовність в укладенні програм: у “старій” програмі й програмі Ніколенко роман “Дон Кіхот” пропонують розглядати як пародію на лицарські романи. Однак жодного лицарського роману ці програми не пропонували: єдиний у всіх чотирьох програмах лицарський роман – це “Трістан та Ізольда” в обробці Кретьєна де Труа, і він уміщений у програмі Волощук для 9 класу.

Щодо спроб “наблизити” програму до цільової аудиторії, то колектив Снєгірьової додає наприкінці блок “Піднятися над буденністю. Духовні пошуки сучасної людини”, у якому пропонує, власне, твори сучасних авторів – пригодницького, філософського та фантастичного спрямування. Схожий підхід застосовували й розробники “старої” програми. У програмі Ніколенко класичні твори “розбавлені” рубрикою “Літературний міст у сьогоденні” (твори сучасників не сконцентровані наприкінці навчального року – вони чергуються із класикою). Найцікавішу “хитрість” демонструє програма Волощук: формально хронологічне вивчення літератури за нею починається не з 8-го, а з 9 класу, але фактично вже у 8 класі використано елементи хронологічного підходу: спочатку школярам як і щороку до того, пропонують вивчати Біблію, далі – “Одіссею” Гомера (античність), потім романи “Дон Кіхот”, “Робінзон Крузо” та “Мандри Гуллівера” (Ренесанс і Просвітництво). Далі програма відступає від хронологічної канви – але в ній є, наприклад, блок середньовічної поезії Сходу, як і в решті програм для 8 класу. Можна сказати, вона поступово готує читачів і читачок до того, що в 9 класі виклад стане повністю хронологічним. Однак це не таке вже й однозначне рішення: у 9 клас за програмою Волощук “утиснуті” всі епохи, які в інших програмах розкладені на два роки, – від античності до реалізму. Такий темп видається, як мінімум, дещо екстремальним.

У 9 класах усі програми побудовані на хронологічному принципі, а “інкрустації” сучасними творами стають дедалі скупішими. Є, однак, і позитивний момент: у такому вигляді програми із зарубіжної літератури більш-менш збігаються із програмами з всесвітньої історії: за ними 9 клас присвячений вивченню періоду кінця XVIII століття – початку XX століття, а програми із “зарубіжки” якраз-таки охоплюють літературу цього часу.

З іншого боку, програми із зарубіжної літератури не надто суголосні програмам з літератури української, адже розробники останніх майже відмовилися від хронологічного підходу (найвиразніше, але непослідовно він зберігся в програмі колективу під керівництвом Таміли Яценко). Крім того, у програмах із зарубіжної літератури значно більше романів: це може створити викривлене враження, що світова література – це щось поважне й “велике”, а українська представлена малою прозою, лірикою, ліро-епосом й уривками повістей.

Щодо гендерного балансу, то в “історичній” частині програм для 9 класів (залежно від авторського колективу) є твори Гарпер Лі, Шарлотти Бронте і Джейн Остін – це, власне, не надто багато, порівнюючи з кількістю чоловічих імен, але вже значно більше, ніж одна Сапфо у 8 класі.

☝️ Окремо хотілося б сказати декілька слів про збереження твору Михайла Булгакова “Собаче серце” у двох програмах: інваріантній частині “старої” (оновленої!) та в програмі Волощук (у варіативній частині тут є ще й “Фатальні яйця”). Редакція рекомендує вчителям ухвалити самостійне рішення про вилучення цих творів із програми на основі резолюції Українського інституту національної пам’яті. З нею можна ознайомитися за посиланням. Процитуємо основне:

“Михайло Булгаков – імперець за світоглядом, затятий українофоб (українофоб, за Великим тлумачним словником української мови – це “противник, ненависник українців і всього українського”). Письменник, попри роки життя у Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її очільників. З-поміж усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму і кремлівського виправдання етноциду в Україні. Світоглядно був на позиціях російського імперіалізму, білогвардійщини, схвалював експансію російського комунізму”.

У програмі Волощук як альтернативу Булгакову пропонують твір Станіслава Лема “Зоряні щоденники Йона Тихого” – це іронічні науково-фантастичні історії, об’єднані постаттю головного персонажа. Окремі пригоди героя містять міркування про сценарії еволюції, розвитку суспільства й науки, а також аналіз поведінки людей у різних, зокрема небезпечних, ситуаціях. “Зоряні щоденники” здаються гарною заміною творам росіянина-українофоба.

☝️ Хочемо зауважити, що освітяни, які обрали програму Волощук, мають бути морально й методично готовими до вивчення у 9 класі оповідання Генріха Белля “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”. Нагадаємо, що це наратив від першої особи – молодого солдата німецької армії, який отримує поранення під час боїв Другої світової війни. Він опиняється у рідній школі, яку покинув лише три місяці тому, – її перетворили на польовий шпиталь. На нашу думку, під час вивчення цього твору конче необхідно акцентувати на тому, що це монолог юного окупанта, який “накачаний” пропагандою, але достеменно не розуміє, за що воює. У жодному разі учнівство не має проводити паралелі з бійцями Сил оборони України – контекст зовсім інший. “Слизьким” є й той момент, що оповідач викликає співчуття, адже показаний юним, розгубленим і жахливо скаліченим. Паралелі з росіянами в цій ситуації абсолютно недоречні: зрештою, навіть у таких юних окупантів є батьки чи опікуни, які мали б пояснити їм ситуацію. Росіяни мають самостійно вирішувати долю своєї держави й нарешті спромогтися на опір путінському режиму – інакше вони є його співучасниками. І це не справа українців – співчувати втратам, які є наслідком їхнього вибору – для себе і для своїх дітей.

Загалом слід підсумувати, що жодних радикальних змін у модельних програмах, порівнюючи зі “старою”, немає, ба більше – усі вони наслідують хронологічний підхід і запозичують велику частину звичних текстів. Програма Волощук у плані підходу до подання матеріалу відрізняється найсильніше, адже хронологічне вивчення літератури за нею запроваджують з 9 класу, тоді як за іншими – з 8-го. Найподібніша до “старої” – аж до формулювань літературознавчих аспектів вивчення текстів – програма Ніколенко, що, ймовірно, є ще одним секретом її популярності серед учителів. Крім того, у програмі Ніколенко майже для всіх класів (крім 5-го і 7-го) творів значно менше кількісно, що теж не може не впливати на вибір педагогів.

ДОДАТОК: ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Обов’язкові до вивчення поняття з теорії літератури в усіх програмах майже однакові. Ми узагальнили списки термінів за класами в таблиці нижче. І, на відміну від попередніх таблиць, виділили кольором ті пункти, які є “унікальною пропозицією” певної програми – чи принаймні винесені як окремий термін, а не “зашиті” в процес обговорення певного твору.

* Щодо “точки зору” в контексті оповіді, імовірно, ідеться про фокалізацію – спосіб, у який до читача доносять певний погляд (всезнаючого автора, персонажа, який бере чи не бере участь у подіях, декількох персонажів тощо).

** Терміном “пафос” оперують в усіх програмах, але винесений в рубрику “Теорія літератури” він лише у програмі Снєгірьової.

Порівняти, які терміни винесені в різні програми з української літератури, можна переглянувши аналогічні таблиці в статті за цим посиланням. Наприклад, порівнюючи з українською літературою, в програмах із “зарубіжки” зовсім немає понять “громадянська лірика” й “патріотична лірика” – у принципі, одне це чимало говорить про різницю між підходами до викладання літератур.

ПІДСУМОВУЄМО

Отже, модельні програми із зарубіжної літератури для 5–9-х класів, порівнюючи зі “старою” програмою, змінилися, але кардинальними ці зміни не є. Більшість творів, термінів і навіть формулювання підходів до вивчення матеріалу збережено – якщо не в одній, то в іншій модельній програмі. Маємо погодитися із попередньою думкою вчителів, що оновилися радше методи й прийоми викладання літератури, ніж зміст курсу.

Залучення нових, сучасніших текстів, з одного боку, робить програми цікавішими для дітей, а з іншого – ставить учнівство й педагогів перед проблемою пошуків повних текстів українською мовою (наклади книжок закінчилися, перекладів не існує тощо).

У плані представленості письменниць у “хронологічній” частині програми лишаються розбалансованими: авторські колективи не шукали важливих, але менш відомих чи призабутих імен з “жіночої” історії літератури.

Лишає сумніви відповідність окремих текстів вікові учнівства – крім того, дуже обережного розгляду потребують певні твори про Другу світову війну, особливо ті, де простежується виразне співчуття до окупантів. Натомість пропозиція читати російськомовних (і одного відверто російського, українофобного) письменників викликає нерозуміння, ба навіть обурення.

Попри спробу авторських колективів акцентувати на міжпредметних зв’язках, програми із зарубіжної літератури далеко не завжди погоджені з програмами з історії та української літератури, що може заплутувати учнівство, не сприятиме витворенню цілісного уявлення про історико-культурний і літературний процес.

Ірина Пасько, “Нова українська школа”

Титульне зображення: НУШ

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.