Підтримують дії путіна, співають гімн росії та булять українців: що робити, якщо ваша дитина в закордонній школі вчиться з дітьми росіян

У закладах освіти за кордоном подекуди вчаться і діти російських громадян, які або давно виїхали з росії, або ж масово тікали від мобілізації вже під час повномасштабної війни. Однак попри те, що вони покинули росію, частина продовжує підтримувати дії путіна та війну проти України.

Ускладнює ситуацію і те, що часом дітей росіян влаштовують в інтеграційні класи, де навчаються і діти з України. Деякі з російських учнів всіляко намагаються провокувати українських – змушують їх говорити російською, вмикають російські пісні на весь клас та кажуть, що Україна не переможе. У гірших випадках – чинять фізичне насильство.

Що в такому разі робити українським дітям та їхнім батькам?

У статті “Нова українська школа” розібралася:

• як українським учням реагувати на провокації дітей росіян;
• чому важливо переживати емоції та не знецінювати їх;
• якими безпечними способами можна вивільнити агресію дитини;
• як підтримати дитину;
• куди можуть звернутися батьки по допомогу.

ДІТИ НАВЧАЮТЬСЯ В ОДНОМУ КЛАСІ З РОСІЯНАМИ: ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКИХ УЧНІВ

На початку повномасштабного вторгнення Ірина Петрів із двома дітьми вимушено виїхала й тимчасово проживає у Швейцарії. У цій країні мешкають громадяни різних держав, зокрема, є і росіяни. За спостереженнями Ірини, швейцарці максимально толерантні. Вони намагаються згладити всі конфлікти, усіх здружити та не дуже заглиблюються в історію взаємин між країнами. Тож коли в школах її сина та дочки в класах навчалися діти росіян, вчителі ніяк не намагалися їх розділити.

“Мій син спочатку навчався в інтеграційному класі, де були різні національності, серед них і один учень-росіянин. З ним почали виникати конфлікти щодо мовного питання. У його уявленні, якщо ти приїхав з України, то ти обов’язково маєш знати російську та говорити нею.

Для моїх дітей російська є іноземною і вони нею не спілкуються. Тож син намагався уникати контактів із росіянином та дружив з іншими учнями. Однак той постійно намагався його спровокувати. Казав: “Говори зі мною російською, ти ж її знаєш”, “Переклади мені це слово на російську, ти ж мене розумієш”, “Російську мають знати всі” тощо. Він був досить нав’язливим та самовпевненим”, – поділилась Ірина.

Ситуацію підігрівало й те, що місцеві вчителі часто ставили українця та росіянина в пари, давали їм для спільного виконання якісь групові проєкти.

“Деякі вчителі думали, що російською вони краще порозуміються, а тому їм буде легше працювати. Звісно, вони це робили не для провокування конфлікту, а швидше з добрих намірів. Але мої діти, які змушені були тікати з рідної країни, на яку напала росія, будь-яке спілкування з росіянами сприймають дуже чутливо. Тож такі контакти мої донька та син стараються мінімізувати”, – розповіла жінка.

Ще один випадок, який стосувався питання мови, стався на додатковому уроці німецької для іноземців. За дивним збігом обставин українець та два росіяни знову опинилися в одній групі. Тоді вчителька німецької перекладала всі слова за допомогою перекладача на російську мову.

“Тобто вона не обрала англійську, українську, а саме російську, бо їй чомусь здалося, що так усім буде легше. Після цього уроку я пішла до школи й поговорила з адміністрацією. Пояснила їм чутливість ситуації та чому моя дитина не хоче мати ніякого стосунку до російської мови. У школі пообіцяли це врахувати”, – розповіла жінка.

Вона також каже, що перевести дитину в інший клас, де немає росіян, досить складно. По-перше, через те, що швейцарці за толерантність та хочуть, щоб усі народи вчилися разом. По-друге, у місті, де проживає Ірина, досить багато росіян, які живуть там давно. Тому не так просто знайти клас, де б зовсім не було російських дітей.

Тож жінка докладає всіх зусиль, аби пояснити іноземцям, чому для українців питання спілкування з росіянами й мови комунікації таке болюче.

“Я спілкуюсь із вчителями, батьками місцевих дітей та пояснюю, що ця тема для нас чутлива не тому, що ми конфліктні. Та не можна мовчки спостерігати за тим, коли дитина тікає від війни й за кордоном зіштовхується з росіянами, які співають гімн росії та кажуть, що твоя країна не переможе.

Ще складніше навчити дітей дистанціюватися від цього, стримувати емоції. Але ж їх не можна довго накопичувати, рано чи пізно відбудеться сплеск. Тому питання, як вберегти своїх дітей від наслідків спілкування з росіянами, для мене досі відкрите”, – підсумувала Ірина.

У класі з росіянами навчався і син Юлії Остах, яка мешкає в Німеччині (земля Баден-Вютемберг). Однак їхнє спілкування закінчилося тим, що жінка змушена була перевести сина в іншу школу.

“Навесні, як тільки ми евакуювалися до Німеччини, син був під великим стресом: війна, чужа країна, відсутність друзів. Тому він був дуже чутливим та вразливим. Через місяць, у квітні, він пішов до місцевої школи й виявилося, що в його класі троє учнів є росіянами. Відтоді вони почали його булити”, – розповіла жінка.

За її словами, росіяни постійно намагалися зачепити її сина та спровокувати на бійку. Вони казали, що росія виграє, привселюдно висловлювали заклики на підтримку путіна тощо. Юлія постійно говорила із сином – намагалася пояснити, як не реагувати на провокації.

“У мого сина великий рівень агресії до росіян зі зрозумілих причин. Тому я багато пояснювала йому, чому ми маємо поводитися гідно, говорила, щоб він не бився. Як аргумент використовувала те, що українці за кордоном є обличчям усієї України. Але не кожна дитина має таку витримку”, – поділилася жінка.

Точкою неповернення стали фізичні прояви насильства з боку російських дітей. Вони почали штовхати сина Юлії та довели його до нервового зриву в школі. Тоді жінка говорила з вчителями, але, за її словами, їхніх дій було замало.

“Звісно, вони провели бесіди із кривдниками й пік конфлікту вдалося трохи загасити. Однак провокації не припинялися. Я двічі на тиждень ходила до школи, нагадувала, що проблема не вирішена до кінця. Я не йшла з конфліктом, а навпаки – показувала вчителям, що готова до співпраці. Натомість школа запропонувала перевести мого сина в інший заклад освіти”, – розповіла матір.

Наразі в класі сина Юлії немає росіян, тому спілкування з ними вдалося дещо обмежити. Жінка зрозуміла, якщо школа допускає булінг у своїх стінах, то це вже політика всього закладу.

Їй і досі пишуть батьки українських дітей із попередньої школи та кажуть, що проблема булінгу з боку росіян невирішена. Тож Юлія радить батькам обов’язково говорити про проблему і звертатися письмовим зверненням до адміністрації закладу освіти.

“Таке звернення офіційно зареєструють у школі й директор повинен буде звітувати перед керівництвом. Якщо ж школа ігнорує, то варто перевести дитину до іншого закладу. Для мого сина це було оптимальним рішенням”, – розповіла Юлія.

Щоб уникнути булінгу з боку росіян у закордонних школах жінка також радить батькам заздалегідь обговорити цю тему з директором. Перед початком навчання пояснити вчителям та адміністрації, що дитина тікала від війни, вона досить вразлива й попросити мінімізувати її спілкування з росіянами. Але найголовніше, за словами жінки, дослухатися до своїх дітей та обстоювати їхні права.

Дочка Ірини Рубіс, Поліна, вчиться в Стокгольмі. Її одногрупник із росії. На своїй сторінці в Facebook мама розповідає, що перші два тижні від початку занять діти не спілкувалися, бо він боявся наблизитися до дівчини. З очевидних причин вона взагалі не хотіла, щоб росіянин навчався з нею в одній школі. Та за два тижні він підійшов сказати, що йому важко, він не знає, як себе поводити та не хоче бути для неї токсичним.

“Натомість Поліна чітко артикулювала, що їй важливо аби він:

1) ніколи не звертався до неї російською, а виключно англійською;

2) ніколи нічого не казав про “братні народи”;

3) і про “все не так однозначно” також не говорив і називав війну – війною.

Він погодився”, – розповідає Ірина.

Та незабаром, під час демонстрації студентських документальних короткометражок, виявилося, що хлопець зняв фільм про те, як складно росіянам у Швеції від 24 лютого 2022 року. “Зі слів Поліни, відбілюючи “простий народ” і акцентуючи, що “то все уряд”, він викривлює реальність і навіть працює як філіал російської пропаганди.

А почав він фільм із першого звернення Зеленського 24 лютого. Дочку це тригернуло до сліз”, – каже мама.

Дівчина не могла мовчати. Вона сказала, що попри те, що в класі українка, він обрав тему захисту тих, хто не страждає порівняно з українцями, яких убивали, катували, полонили, гвалтували.

“Знаючи, який буде спротив і несприйняття з боку українки, він усе одно гне свою лінію. Він свідомо обрав наругу над почуттями одногрупниці і її болем за рідний народ. Хоча міг зняти геть інший документальний фільм – про українців, про нього й Поліну (і її три умови), про безліч тем. Пропаганда! Ось чим є його робота! І дивно, що педагоги таке пропустили, прийнявши за сміливість. Це не сміливість. Це міні демонстрація того, чому зараз країна агресорка виснажує і калічить українок і українців” – додала Ірина. Тоді дівчину підтримали 100 % одногрупників, а педагоги приняли свою помилку й попросили вибачення.

Ця історія показова й повчальна. Поліна відчула своє місце та свою правоту. Вона знала, що може вплинути на хід подій і вплинула.

Подібний кейс обстоювання своїх кордонів та власної боротьби опублікував і Сергій Коваленко. Він розповів, що донька його друга зараз вимушено вчиться в школі Нідерландів. Поруч із нею – діти росіян.

У приміщенні школи серед інших прапорів висів і прапор росії. Дівчинка зняла його, натомість повісивши плакат із написом “russia is a terrorist state”. Звісно, директор коли вирішив розібратися та, щоб загладити конфлікт, викликав українських і російських дітей до себе.

На зустрічі учениця з України відповіла: “У нас у країні немає “конфлікту”. Конфлікт означає, що можуть бути винні обидві сторони, тому це не конфлікт, а агресія. Проти моєї країни скоєно акт агресії, а єдина мета цієї агресії – повне знищення української нації, що ставить росію на один рівень із нацистами.

Усі свої воєнні злочини росія робить під своїм прапором, який ви хочете повісити в нашій школі, чим принижуєте не лише українців, а й усі країни, які підтримують та допомагають Україні, у тому числі Нідерланди, які передають Україні зброю та гуманітарну допомогу. До речі, міжнародний олімпійський комітет також забороняє піднімати прапор росії на олімпійських іграх, бо в цей час це прапор вбивць і військових злочинців, які всі постануть перед міжнародним кримінальним судом тут, у Нідерландах, у Гаазі. Після перемоги України та суду над військовими злочинцями, ми не будемо проти використання цього прапора, якщо так вирішить міжнародний суд у Гаазі, але зараз – це приниження всіх людей, для кого важливими є дотримання прав людини, які наразі порушуються саме під цим прапором“.

Після цих слів директор школи вирішив прибрати російський прапор.

Ця історія підтверджує, що “попри вік та місце перебування, кожен із нас може зробити свій внесок у нашу перемогу не лише на полі бою, а й у свідомості громадян світу”, – резюмує Сергій Коваленко.

Фото: Facebook-сторінка Сергій Коваленка

Останні дві історії, якими з редакцією “Нової української школи” поділилася дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз, демонструють те, що наша опора – це відчуття своєї правоти, відчуття того, що ми носії “українства”.

“Наші діти можуть відчувати, що ми всі – потерпілі від обставин. Адже ми дійсно зустрілися з найскладнішими досвідами, пережили найстрашніше. Та водночас діти мають розуміти, що ми – не жертви. Саме це дає нам внутрішню опору.

Ми можемо опиратися на відчуття своєї правоти, на відчуття причетності та сили всіх, хто зараз бореться за нашу свободу. Тому важливо з дітьми говорити про те, як може виглядати гідний прояв своєї сили”, – коментує Світлана.

ЯК УКРАЇНСЬКИМ УЧНЯМ РЕАГУВАТИ НА ПРОВОКАЦІЇ РОСІЯН У ЗАКОРДОННИХ ШКОЛАХ: ПОРАДИ ПСИХОЛОГІВ

Ситуація, коли діти провокують одне одного не нова, а ознаки й причини для цих провокацій завжди були різними, каже Марина Діденко, PhD в галузі психології, психологиня-практик.

“Зараз для нас усіх гостро постало питання національної ідентичності й обстоювання не лише психологічних кордонів, а й фізичних. Водночас потрібно враховувати, що булери, хто б вони не були, завжди шукають слабкі місця і болючі теми, на які можна натиснути. Вони випробовують різні тригери, дивлячись на що їхні “жертви” будуть реагувати”, – розповіла психологиня.

Як обмежити спілкування українських учнів із дітьми росіян та навчити не реагувати на тригери?

• Попросити в адміністрації закладу освіту знайти для дитини клас, де немає росіян.

Перед тим, як зараховувати свою дитину до іноземної школи, Катерина Гольцберг, дитяча та сімейна психологиня, радить батькам звернутися до адміністрації закладу й попросити знайти для дитини клас, де немає росіян. Варто пояснити, що в умовах повномасштабної війни, яку розв’язала росія, ваша дитина не може почуватися в безпеці під час навчання з вихідцями з країни-агресора. Як правило, за кордоном це розуміють.

• Навчити розуміти ціль провокації та не реагувати на тригери.

Якщо ж знайти клас без росіян чи перевести українських учнів до іншої школи не дозволяють обставини, то варто навчити дітей розуміти ціль провокацій.

“Треба пояснити, що в такий спосіб людина хоче роздратувати нас і вивести зі стану рівноваги. Отже, ціль – щоб нам було погано. Тоді потрібно допомогти дитині усвідомити:”Чи хочу я, щоб мені було погано”. Звісно, що ні. Уже після цього усвідомлення варто вирішити, як поводитись у разі провокацій”, – рекомендує психологиня.

Не реагувати на тригери радить і Марина Діденко й наголошує, що тут йдеться не про ігнорування якихось фізичних дій, а саме тригерів (наприклад, коли російські діти співають гімн росії, змушують говорити російською тощо).

За її словами, ігнорування може бути лише тимчасовою позицією, задля фізичного убезпечення дитини, наприклад, якщо це поодинокий випадок “словесного нападу” або провокації однієї дитини іншою.

• Пояснити, що не можна відповідати агресією на агресію.

Такі дії породжують ще більше агресії. Звісно, як аргумент діти можуть вжити той факт, що ми зараз воюємо на полі бою, але там інші завдання та ролі.

“Варто пояснити, що ми зараз боремося на полі бою, бо дипломатичні методи не діють. Однак, перебуваючи за кордоном, ми маємо дотримуватися законодавства країни перебування. Тут інші обставини, тож проблему можна врегулювати дипломатичним шляхом”, – переконана Марина Діденко.

Катерина Гольцберг також додала, що не варто вчити дитину у відповідь на агресивну поведінку битися. Це не тільки непродуктивно, а й небезпечно. Адже часом опонент може виявитися просто сильнішим, що призведе до небажаних наслідків.

Також як аргумент “не битися” можна використати й те, що українці за кордоном є обличчям України й працюють на імідж усієї країни. Тому потрібно гідно поводитися, дотримуючись законодавства країни перебування.

“Батьки мають розповісти дитині, що ми маємо виглядати зваженішими, поміркованішими, розумнішими. А якщо будемо битися, то мало чим відрізнятимемося від росіян. Як правило, такий символічний прийом також діє на дітей”, – розповіла Катерина Гольцберг.

Ще одну аналогію у вигляді спортивних змагань радить Марина Діденко. Варто пояснити дитині, що на змаганнях є чіткі правила, вказано хто і як проявляє силу, щоби перемогти. Свою перевагу можна проявляти не тільки фізичною агресією. Тому в дитячих взаєминах цю агресію можна перенаправити в інший бік: краще вчитися, брати участь у різних конкурсах, влаштовувати інтелектуальні змагання. Якщо й це не допомогло, тоді варто залучати дорослих.

• Звертатися по допомогу до адміністрації школи, правоохоронних органів, психологів.

Якщо булінг продовжується, то це не можна залишати без уваги, впевнена Катерина Гольцберг. Також не потрібно давати дітям самостійно вирішувати конфлікт, мовляв, самі розберуться. У такому випадку потрібно звертатися по допомогу до вчителів, адміністрації школи, а коли це не працює, то до правоохоронних органів.

Марина Діденко розповіла, що потрібно пояснити дітям – немає нічого поганого в тому, щоби повідомити про поведінку булера вчителю чи іншим дорослим. Фізична безпека важлива. За потреби можна фіксувати прояви булінгу, щоб мати докази для шкільної комісії.

“У будь-якій школі є політика щодо булінгу й чітко прописаний алгоритм дій, до кого звертатися, які є види впливу та покарання для порушників. Тому найкраще буде діяти в правовому полі, проговорити з вчителями й адміністрацією школи це питання. Також до керівництва важливо донести, що це теж частина нашої спільної “інформаційної боротьби” на міжнародному рівні”, – розповіла Марина.

Катерина Гольцберг також наголосила, що немає універсальних психологічних порад, адже іноді вони можуть не враховувати індивідуальні особливості людини. Тож, якщо ви занепокоєні станом дитини й не знаєте, як діяти, краще звернутися по кваліфіковану психологічну допомогу.

У випадках булінгу та провокації основним аргументом для всіх має бути безпека. “Якщо в школі небезпечно для дитини, адміністрація та вчителі ігнорують ваші звернення, то варто забрати дитину з такого закладу заради її фізичного та психологічного здоров’я”, – додала психологиня.

ЩО РОБИТИ З АГРЕСІЄЮ ДИТИНИ

Серед українських дітей є ті, які мають велику агресію до всіх росіян. Агресію, як емоцію, не можна тримати в собі, її потрібно обов’язково вивільняти, наголосила Катерина Гольцберг. Це краще зробити в безпечному середовищі, наприклад, через ігри в м’яч, спорт, биття груші, малюнки тощо.

“Виплеск агресії – це про захист своїх кордонів. І реакція “нападай” є однією з природних і еволюційних у нас. Але вона не завжди можлива й доступна. З дітьми варто проговорити інші шляхи захисту. Я б тут радила провести аналогію з нашою дипломатією і військовими на полі бою. У всіх одна мета, але способи досягнення різні” – розповіла Марина Діденко.

Психологині дають такі поради, як впоратися з агресією дитини та навчити її розуміти свої емоції:

• першочергово батькам потрібно налагодити діалог із дітьми. Дати зрозуміти, що вони поруч і готові вислухати;
• не можна перекладати відповідальність за свої емоції на дитину. Наприклад, “ти плачеш і мені від цього погано”;
• варто відповідати на запитання дітей. Пригадати певні історичні факти про російсько-українські відносини. Дитина, яка мала неприємний досвід спілкування з російськими дітьми, або зазнала від них фізичного насильства, має зрозуміти, що це не з нею щось не так, а це викривлена культура й ментальність представників іншого народу. Тут важливо опиратися на факти, а не емоції, щоб уникнути стереотипізації в дитини до людей на основі національної приналежності;
• говорити про цінності, про те, чим ми відрізняємося від росіян. Одна з наших цінностей – єдність. Тому важливо сприяти інтеграції дітей у малі соціальні групи, як-от однокласники. Можна влаштувати вечір знайомства й розказати про нашу країну. Або організувати вечір ігор, щоб діти мали можливість потоваришувати з однокласниками й знайти підтримку. Шкільний клас – це зменшена копія всього суспільства, тож там діють ті самі правила й закони;
• якщо дитина все-таки відчуває сильну агресію, можна проговорити з нею техніки зниження цієї емоції. Це спортивні вправи, виписування почуттів на папері, перенаправлення енергії (наприклад, у волонтерство), її трансформація у творчість (малюнки), прогулянки, спільні заняття (щось приготувати, щоб заспокоїтися, арттерапія тощо);
• у жодному разі не можна знецінювати емоції, забороняти їх, казати “не звертай уваги”, “не плач”. Адже немає поганих, чи хороших емоцій. Усі вони визначають якісь психічні процеси й допомагають дитині формуватись як особистість. Тому треба дати їх пережити, але в безпечних умовах, серед близьких людей, якомога далі від провокатора чи булера;
• батьки мають розвивати разом із дитиною її емоційний інтелект, вчити відслідковувати та називати емоції, які вона зараз відчуває. Названа емоція має меншу силу впливу на нас;
• щоб налагодити довірливі стосунки із дітьми, батьки мають також розповідати їм про свої почуття, емоції, досвід. Діти люблять історії, а тому така атмосфера налаштує на взаємну відвертість. Пізнати одне одного допоможе гра “Скажи мені: сила запитань”.

Техніки релаксації та заспокоєння:

• дитині важко заспокоїтися самостійно, тому поруч із нею має бути ресурсний дорослий. Коли дитина в стресі, варто перемкнути її увагу. Наприклад, дати випити чогось солодкого та гарячого;
• спробувати разом дихальні вправи, які допоможуть уповільнитися (наприклад, використовуючи “Дихальні картки” від ГО “Смарт освіта” та психологині Світлани Ройз);
• зробити глибокий вдих і стрімкий видих, або навпаки;
• просто сісти та поговорити. Але не влаштовувати дитині допит, а спокійним тоном розповісти про себе, про якісь хороші події тощо. Це теж допоможе перемкнутися.

Ресурси безплатної психологічної допомоги:

• Національна гаряча лінія з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації (для дорослих, анонімно, цілодобово) – 116 123 або 0 800 500 335;
• Національна гаряча лінія для дітей та молоді (анонімно, цілодобово) – 116 111 або 0 800 500 225, Telegram-канал, Instagram;
• контакти громадської правозахисної організації “Ла Страда – Україна”;
• проєкт психологічної підтримки “Поруч”;
• чат-бот із психологічної підтримки “Друг. Перша допомога”;
• 20 коротких анімаційних відео “Стійкість для стійких” із демонстрацією простих вправ для дітей та дорослих, що допоможуть заспокоїтися і психологічно себе підтримати;
• збірка “Стресостійке дитинство” для дорослих (і батьків, і вчителів) від дитячої та сімейної психологині Світлани Ройз;
• також у разі насильства можна звертатися до служби екстреної допомоги за номером 112.

ЩО РАДИТЬ УПОВНОВАЖЕНИЙ ВРУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

• Якщо росіяни провокують українців та їхніх дітей за кордоном (випадки

психологічного та фізичного насильства), потрібно звертатися до правоохоронних органів, закордонних дипломатичних установ України, а також до відповідного Омбудсмана в країні проживання.

• Щоб захистити дітей від булінгу та провокацій в іноземних школах, де

навчаються діти росіян, варто звертатися до адміністрації закладу освіти, де безпосередньо навчаються діти, місцевих органів, що виконують аналогічні функції, служб у справах дітей / органів опіки та піклування.

• Довідкова інформація щодо іноземних організацій, які надають допомогу громадянам України розміщена на сайті МЗС України.
• У разі порушення прав громадян України за кордоном можна звернутися безпосередньо до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

на електронну пошту: [email protected];

за телефоном: +380 44 299 74 08;

на гарячу лінію: 0800 50 17 20 (для дзвінків на території України).

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Титульне фото: НУШ