Напишіть нам

Всі теми

“Спочатку доброчесність стає звичкою, а потім – потребою”. Інтерв’ю із Сергієм Квітом

Легше змінити дитину, яка потім принесе культуру доброчесності в сім’ю. Однак незрозуміло, як починати зміни зі сім’ї. А ще – студенти не починають списувати у виші, це – лише продовження культури освітнього закладу, у якому вони навчалися до того. Саме тому все починається зі школи.

Так вважає голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, професор НаУКМА та 9-й міністр освіти і науки Сергій Квіт.

“Нова українська школа” поговорила із Сергієм про:

  • як змінювати політику закладу й навіщо це треба;
  • як на доброчесність впливає сім’я;
  • який приклад можуть брати школи з вишів;
  • чому важливий імідж освітнього закладу.

Читайте також:

ЯК РОЗВИВАТИ ПОЛІТИКУ ДОБРОЧЕСНОСТІ В ОСВІТІ

Сергій Квіт вважає, що питання академічної доброчесності можна зрушити з місця, якщо виші будуть автономними. Адже практика показала: лише автономний заклад, який відповідає за свою якість і для якого репутаційний капітал – це найголовніше, може побороти корупцію й порушення академічної доброчесності.

Також Нацагентство із забезпечення якості вищої освіти розробило зовнішні вимоги – аби акредитувати освітні програми, виш має відповідати всім критеріям. До того ж організація відповідає й за внутрішні вимоги до якості освіти.

Наприклад, мають відбуватися регулярні опитування студентів, оновлення навчальних курсів, дотримання політики академічної доброчесності.

Що може школа:

  1. Усе це частково можна транслювати на школи. Але, за словами Сергія, треба враховувати, що інституційна автономія в університеті і школі має різний вимір. Автономія в школі – це часто управлінська автономія, наприклад, автономія активного директора. А в університеті лідерство має дуже виражений командний характер. Університет може сам давати собі раду, а школа – ні.

“Тому на рівні школи, окрім усього, треба започаткувати загальнодержавну політику щодо академічної доброчесності. Для цього держава має запровадити спеціальні курси, звертати увагу освітян на це, постійно пояснювати й нагадувати, що таке академічна доброчесність і що таке академічне письмо, що не можна переписувати, красти чужий текст”, – говорить Сергій Квіт.

  1. Школи мають відповідати баченню держави загалом, і вимоги до них мають бути стандартизованими.

“Тобто треба з’ясувати і прописати, що обов’язково повинні знати й уміти учні, який настрій вони повинні мати щодо можливості або неможливості списувати чи копіювати чужий текст тощо”.

  1. Хорошим шляхом для держави Сергій вважає представлення дієвих кейсів інших шкіл. Тобто в який спосіб і де саме подібні питання вирішують. Наприклад, можуть бути приклади із західної Європи, північної Америки та інших країн. І так само важливо показувати хороші приклади в Україні.
  2. Усе починається зі школи. Студенти не починають списувати в університеті, але можуть навчитися одразу розуміти, куди вони потрапили. Тобто, які традиції в тому чи іншому освітньому закладі і яке ставлення до недоброчесності.

Освітній заклад має створювати імідж, що тут так не прийнято. Якщо ректор, професори, викладачі, адміністрація чи вчителі мають відповідне ставлення, що академічний плагіат чи інші порушення допускаються, тоді студенти чи учні одразу на це реагують і, як кажуть, не паряться. Вони думають, як полегшити собі життя.

“І це не завжди погано. Це – радше показова реакція на те, що освітній процес – нецікавий, і вимоги дуже низькі. Тоді студенти та учні переорієнтовуються на те, що для них головне. Наприклад, вони добирають знання й навички в іншому місці або влаштовуються на роботу”, – розповідає пан Сергій.

  1. Є поняття політики закладу. У сфері забезпечення якості освіти і, зокрема дотриманні норм академічної доброчесності, політика освітнього закладу має бути прописана в документах.

А документи мають передбачати процедури: що робити, щоби донести учням необхідну інформацію про це, як пояснити, що є порушенням, а що ні, які покарання, як вимагати від них перевіряти самих себе на плагіат чи списування. Так, освітній заклад має слідкувати за тим, щоби ця політика реально здійснювалася.

  1. Важливо, аби праця вчителя була престижною й щоби зарплата була гідною – як у школі, так і в університеті.

“Звісно, гідна зарплата має корелюватися з належними вимогами до тих, кого ми пускаємо до наших дітей і кому довіряємо їх. Ніде у світі такого не можна зробити так легко, як у нас можна захистити докторську дисертацію в педагогіці, наприклад. Так не має бути”, – вважає Сергій Квіт.

  1. Важливе місце учня.

“Учень – це людина, у якої ми маємо запитати, що вона думає, а не тільки дидактично казати: “Ти мусиш знати ці речі, записуй і запам’ятовуй”.

  1. Треба створювати такі освітні програми, які були би цікавими для дітей. Якщо дитині щось нецікаво, вона не буде просуватися й шукатиме легші шляхи. Тому треба витрачати кошти на популяризацію науки. Наприклад, мають бути сучасні музеї, обладнані кабінети.

Читайте також “На “ти” з наукою. Що варто знати батькам про Малу Академію Наук”

ЯК (НЕ)ВПЛИВАЄ СІМ’Я І ЩО ШКОЛА МОЖЕ ЗАПОЗИЧИТИ У ВИШУ

Очевидно, каже Сергій, сім’я відіграє важливу роль. Але тоді виникає питання: як достукатися до сім’ї? Є більше прикладів того, що все відбувається навпаки – завдяки дітям настрій сім’ї змінюється. Наприклад, у 2014 році, коли переселенці з окупованих територій переїхали в інші міста, у пресі були повідомлення, що багато з них – зовсім інші люди, що вони не хочуть працювати, а тільки нарікають, що не люблять українську мову.

У вересні такі публікації з’явилися про учнів у школах. А потім проблема зникла. Бо учні потрапили в інші обставини – у них з’явилися нові друзі, книжки, телебачення, вони адаптувалися швидше, ніж дорослі. І вони змінили свої сім’ї, стали агентами змін. Тобто спочатку адаптувалися учні, а потім – їхні батьки.

“Тому в контексті доброчесності та змін я би розглядав школу та університет як інституції, які можуть щось змінити, а не сім’ю. Університет, наприклад, має впливати так: спочатку має бути робота з першокурсниками про те, що прийнято, а що не прийнято в університеті, що обов’язково, а що необов’язково, що прийнятно, а що – ні. І в цей перелік правил мають бути включені питання академічної доброчесності”.

Також обов’язково мають бути курси з академічного письма. На будь-якому предметі, чи це фізика, чи українська, студент має опинитися в такій атмосфері, у якій порушення академічної доброчесності не вітаються. Тобто освітній заклад – це не те місце, у якому можна про це навіть думати.

Це можна перенести й на школи.

Сергій Квіт

Фото з Фейсбук-сторінки Сергія Квіта

ПРО ПОКАРАННЯ ЗА НЕДОБРОЧЕСНІСТЬ ІЗ ДОСВІДУ

Покарання – це те, що передбачається, якщо людина свідомо порушує правила, які входять у перелік важливих для культури того чи іншого освітнього закладу і які дають йому змогу здійснювати свою місію та стратегію – вважає Квіт. Так, освітній заклад має боротися за своє добре ім’я та репутацію і здійснювати свою місію, попри все.

“Тому питання не в покараннях, а головне – це культура і ставлення. Головне – не доводити до того, щоби люди порушували норми академічної доброчесності. У Могилянській школі журналістики, де я викладаю, були випадки порушення академічної доброчесності. Переважно ми виловлюємо людину до того, як вона здає дипломну роботу.

Однак бувають випадки плагіату у випускових роботах. Наприклад, якось студент здав дуже яскраву кваліфікаційну роботу, але для нас було очевидним, що він писав не сам. Тому що студент під час навчання ніколи себе не показував, наприклад, як досвідчений театральний критик”, – розповідає пан Сергій.

Тоді викладачі вирішили: робота – дуже хороша, і формально вони повинні ставити відмінну оцінку, але таки спробують поставити студенту кілька запитань. Ідея така: якщо він знає, про що ця робота, йому дуже просто дати відповідь. Але він не розумів, про що запитують – і викладачам стало зрозуміло, що роботу писав не він.

Це, власне, – проблема ghost writing – написання на замовлення, за гроші. Нині, за словами Сергія, зменшується проблема академічного плагіату, однак побільшало випадків написання на замовлення.

Тож педагоги мають бути так само доброчесними, як учні чи студенти, і зацікавленими в тому, щоби виявити недоброчесність, як-от у цій ситуації – поставити кілька додаткових запитань.

“І це – не надзвичайна реакція. Надзвичайною подією має бути порушення. Реакція має бути природною – що порушення неможливі. І тому молодій людині можна вказати на це, можна зробити зауваження, перепитати, чи він або вона до кінця розуміє, що робить“, – говорить викладач.

Також розповідає про ще один підхід. Наприклад, можна вимагати від учнів чи студентів показати сертифікат про пройдений онлайн-курс щодо академічної доброчесності на якомусь етапі. Тоді учень чи студент не може сказати, що він не знав чи не чув про академічну доброчесність. А це головне – щоби вони були проінформовані.

“Є також феномен, коли вчителі чи викладачі порушують доброчесність і вимагають непропорційно багато рефератів чи задають багато завдань. Тоді учню треба бездумно й механічно щось генерувати і створювати тексти. Заклад повинен розумно дивитися на те, що саме він вимагає і в якій формі. Учень чи студент має критично і творчо мислити, а не просто репродукувати знання. Голова учня – це не кошик, який ми маємо наповнити. Ми маємо запитувати думку учня чи студента, як він вважає, чому так, аби він обґрунтував”, – говорить Сергій Квіт.

До слова, якщо всі освітні заклади зрозуміють, що треба працювати над своїм престижем, то це буде взаємопов’язано. Наприклад, якщо університети працюватимуть над іміджем доброчесного закладу, то школярі розумітимуть, що треба добре вчитися й не списувати, аби туди вступити. А якщо школи працюватимуть над своїм іміджем, то школярі, які вступатимуть до вишів, добре розумітимуть, що недоброчесність не працює.

Натомість, за кордоном, за словами Сергія, на заваді недоброчесності завжди стоїть інституція. Себто добре ім’я та репутація для освітнього закладу – це головне. Немає репутації – немає місця, і ти нікому не потрібен. На репутації має базуватись успіх освітнього закладу, його популярність, надходження ресурсів.

“Ми спілкуємося із західними партнерами, і вони кажуть, що спочатку в їхніх країнах бути доброчесним стало звичкою, а тільки потім це стало потребою. І покарання – не головне, головне – запровадження нової культури”.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Титульне фото: автор – petrograd99, Depositphotos

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.

ChildFund

Матеріали за темою

Обговорення