Як шукати вчителів у команду, допомогти їм адаптуватися й відмовляти. Поради від директорок

“Нині ані студенти, ані учні не хочуть, аби їх навчали класичні вчителі чи викладачі”, – каже директорка Львівського ліцею імені Івана Пулюя Ірина Хміль.

А директорка Київської гімназії східних мов №1 Оксана Проскура ділиться, що одна з найважливіших рис у кандидатів на посади вчителів – це активність. На уроках, у проєктах і в житті загалом.

“Нова українська школа” поговорила з директорками про те, як вони шукють нових учителів у команду, на що звертають увагу, які запитання ставлять на співбесіді, як і чому відмовляють та як допомагають новій / новому колезі адаптуватися.

Текст стане в пригоді молодим директорам, які тільки почали свою роботу, а також кандидатам на посаду педагогів.

ЯК ШУКАТИ ВЧИТЕЛІВ І З ЧОГО ПОЧАТИ

Оксана Проскура радить:

1. Керівникам, яких тільки призначили на посаду, варто спершу працювати з тими, хто вже працюють у школі. Це допоможе “обнулити” взаємини в команді, які були до цього, і дасть можливість колективу зрозуміти, як працює новий керівник. За рік роботи разом і керівник, і працівники мають визначитися, хто “йде далі”, а хто “відстає”. Наприклад, тому, що не розділяє ваші цінності. А хтось може проявити себе по-новому.

2. Врахувати, що деякі працівники можуть мати навички, про які ви не знаєте. Наприклад, другу освіту. І виявиться, що нового працівника насправді шукати не потрібно. Тому насамперед варто зібратися з командою та адміністрацією й разом обговорити, кого ви шукаєте, чи варто це робити, навіщо, які є вакансії, кого й чого бракує школі. А не ухвалювати рішення одноосібно.

3. Зробити креативне повідомлення. Наприклад, спрацьовує оголошення на сайті школи чи в групах Facebook. Як правило, активні люди шукають вакансії саме через соцмережі.

“Останнім часом я спостерігаю креативність в оформленні оголошень: директори змагаються за свою людину й описують найкращі якості свого закладу освіти”.

4. Коли ви формуєте чи то оголошення, чи то спрацьовує сарафанне радіо (за словами Оксани, здебільшого нові прекрасні колеги приходили за рекомендацією учнів, батьків чи педагогів), важливо написати про традиції закладу, про особливості, що відрізняють школу від інших.

“Люди звертають на це увагу, тому важливо прописувати й анонсувати на своїх сторінках і у своїх колективах, чим ви займаєтеся, у яких проєктах берете участь, який колектив працює в школі. Люди йдуть у колективи, де дотримуються етики взаємин, де є командна робота, де поважають інших. У моєму оголошенні першим пунктом завжди є “даю можливості для зростання”. І маркером, твоя це людина чи ні, стає те, чого досягає педагог, коли приходить у колектив, чи справді він хоче зростати”, – говорить Оксана Проскура.

5. Треба підтримувати молодь і брати на роботу вчителів без досвіду. За словами директорки, значно важче перенавчати людей, ніж навчати з нуля. Молодь має активний погляд на навчання, перебуває на одній хвилі з дітьми, і з часом набуває всіх професійних компетентностей.

“Головне – щоби була активна людина з правильними цінностями, а професіонала ми з неї зробимо. Також круто, якщо до школи повертаються її випускники. А повертатимуться вони, якщо бачили умови, які створює школа: що тут розвивають особистість, є оригінальний стиль управління і взаємодії. Тоді корпоративна культура буде магнітом, який допоможе запрошувати нових учителів. Тобто школа працює з учнями на перспективу“, – говорить Оксана Проскура.

Ірина Хміль нагадує, що спочатку ніхто не має досвіду, ми всі його здобуваємо й що все залежить, чи людина цього хоче.

“На співбесіді відразу видно, чи це заробітчанин (той, хто прийшов заради заробітку), чи людина, яка подає ідеї, любить дітей і хоче працювати. Звісно, є категорія вчителів, які вчаться, стараються і прислухаються до порад. Спочатку вони багато чого не розуміють, але це не їхня провина – а провина вищої школи, що не вміє працювати з мотивацією студентів. Це можна виправити”.

ПРО ЩО ЗАПИТУВАТИ НА СПІВБЕСІДІ

“З кожної співбесіди, яку я проходила, я зробила висновок, який нині допомагає мені, коли розглядаю кандидатів на посади вчителів”, – розповідає Оксана Проскура.

1. Будь-яка людина, яка приходить до вас на співбесіду, боїться вас. Це природно.
2. Будь-яка людина, яка проходить до вас на співбесіду, приготувала, як мінімум, 7–8 позицій, що і як вона розповідатиме.
3. У кожної людини, яка йде на співбесіду, є запитання про основні потреби. Тому треба чітко знати, яка у вас заробітна плата, умови праці та професійні бонуси.

На першому етапі з претендентом спілкується хтось із заступників Оксани Проскури. Часто буває так, що на співбесіду до директорки людина вже не потрапляє. Є критерії, після яких заступники ухвалюють остаточне рішення. Наприклад, манера поведінки, неетичне висловлювання щодо дітей, колег, школи, у якій раніше працювала людина.

“Ми не запитуємо, чому людина звільнилася з іншої роботи. Натомість, даємо можливість проявити себе в нових умовах із новими людьми. Коли вже призначають співбесіду з директоркою, моя команда підтримує і проводить співбесіду разом зі мною. Буває й таке, що мені не треба багато часу: я бачу очі моїх заступників – і вони мені показують, що це “феєрверк”, – розказує Оксана.

Оксана відверто зізнається, що завжди спрацьовує перше враження від людини, а далі, як правило, вона ставить такі запитання:

• Звідки ви про нас дізналися? Якщо, наприклад, кажуть, що побачили оголошення в соцмережах, запитує: чи читали ви про нас, чи переглядали наш сайт? Якщо людина прочитала тільки оголошення й не подивилася інформацію про заклад, не пошукала додаткові факти, то це радше технічний кандидат.
• Чи любите ви дітей? Це запитання директорка ставить прямо. Бо це, каже, маркер: від того, як людина відповідає й починає розповідати, наприклад, про своїх рідних і знайомих, відчувається, як вона ставиться до дітей. Адже без любові до дітей у школі працювати важко.
• Що ви хочете розповісти про себе?
• Про диплом, страхи й чого людина очікує від роботи.

“До останніх технічних запитань, як правило, встигаєш зрозуміти, хто перед тобою. Якщо я відчуваю контакт, 7 років поспіль говорю таке: “Якщо ви почнете працювати в гімназії з дітьми, маєте взяти зобов’язання, як мінімум, на один навчальний рік. Адже не можна влаштуватися в школу, попрацювати місяць-два, отримати іншу пропозицію – і залишити дітей. Вони звикають, радіють, розраховують”. Людина має розуміти ризики взаємин із дітьми”, – пояснює Оксана Проскура.

Останнім часом, зізнається Оксана Проскура, дуже виважено добирає працівників. Керується правилом: краще чекати на свою людину, ніж просто “закривати” вакансії. Каже, досвід показує, що “наші до нас прийдуть”.

Ірина Хміль найперше звертає увагу на резюме кандидатів. Каже, за тим, як педагог подає резюме, можна багато зрозуміти. Наприклад, креативно оформлене й сучасне резюме зазвичай свідчить про такі ж якості кандидата. Далі Ірина запитує:

• Заради чого ви сюди йдете? Які у вас амбіції?

“У людини мають бути здорові амбіції. До того ж мені треба розуміти, чи людина зможе подати свій предмет так, аби зацікавити дітей. Нині вчитель, що б ми не говорили, має бути актором, комунікабельним і без “корони”. Також учитель має розуміти, що він не тільки вчить дитину, а вчиться разом із нею”, – говорить директорка львівського ліцею.

• Яке ви маєте хобі?

Це допомагає зрозуміти, наскільки вчитель розуміє нинішніх дітей, наскільки він у тренді, чи вміє працювати із сучасними технологіями, чи займається самоосвітою (наприклад, психологічні чи курси іноземної).

• Якщо йдеться про вчителів української мови й літератури, можна запитати, що вони змінили б у програмі свого предмету.

“Наприклад, вони відповідають, що треба вивчати творчість живих письменників. І це цікава відповідь”, – каже Ірина.

• Як можна інтегрувати ту чи іншу тему у ваш предмет?

Учні 5–6-х класів ліцею навчаються за інтегрованим навчанням. Це – пілотний проєкт у Львові.

“Я наводжу приклад: “У 5 класі є тема “Козаччина”. Як би ми могли інтегрувати цю тему в літературу, математику і природознавство?”. Так видно, наскільки педагоги орієнтуються в цьому, чи можуть відповісти креативно”, – розповідає Ірина.

ЯКІ МОЖУТЬ ВИНИКНУТИ ПРОБЛЕМИ

• Буває, ти бачиш, що людина – професіонал, але виконання обов’язків більше схоже на автоматичне. Немає активної позиції й розвитку.

“Найгірше – опинитися в ситуації, коли працівнику, наприклад, залишається 3 роки до пенсії. Педагог може думати, що хоче “перебути” цей період, а кожен керівник хоче результатів, розвитку, інноваційної діяльності”, – ділиться Оксана Проскура.

• Останнім часом, у зв’язку з упровадженням в Україні конкурсу на заміщення керівних посад, на посади керівників здебільшого приходять активні люди й виникають конфлікти з учителями, які багато років звикли працювати посередньо.

“Якось в інтерв’ю я вже казала, що в нашому закладі найбільша проблема – це я. Я росту й дуже хочу, щоби зі мною зростала команда. На жаль, буває таке, що хтось відстає. Тоді важливо застосувати безболісне звільнення”.

Тут, за словами Оксани, може бути 2 шляхи розвитку: перший – коли ви з людиною розумієте, що далі так продовжуватися не може, і шукаєте можливості змінити діяльність у закладі освіти. Наприклад, у команді заступників у київському ліцеї відбулися зміни – деякі повернулися на посаду вчителів, і, каже директорка, чудово з цим справляються.

Другий – коли людина не поділяє цінності закладу чи йде на загальний супротив. Ця ситуація, каже Оксана Проскура, важка для всіх. Тут головне – не зробити помилку протистояння між керівником, колективом і працівником.

• Не кожен учитель готовий застосовувати нестарндартні методики.

“Нині є ще одна колізія: багато років ми наповнювали дітей знаннями, а не навичками. У нашому закладі освіти ми робимо акцент на звичках і якостях, на які в майбутньому звертатимуть увагу роботодавці, як-от лідерство, активність, неконфліктність, стресостійкість.

Утім, не кожен учитель готовий до того, що його предмет можна викладати за допомогою ігрових методик, “перевернутого класу“, проводити уроки за межами класу. На жаль, для багатьох учителів-консерваторів це проблема. І якщо людина не хоче змінюватися, то рано чи пізно це призводить до конфлікту”, – пояснює Оксана.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ЛЮДИНА НЕ ПІДІЙШЛА

1. Якщо Ірина Хміль із командою розуміють, що це не “їхня” людина, то одноково обов’язково телефонує їй і шукає правильні слова. Наприклад, “Був конкурс, але, на жаль, цього разу, обрали не вас. Не засмучуйтеся і спробуйте свої сили ще”.

2. Оксана Проскура пояснює: якщо людина не хоче відпрацювати рік, впливати на це неможливо. Якщо це пов’язано з особистими проблемами, директорка йде назустріч і говорить: “У разі чого, повертайтеся”. Якщо виникли інші проблеми, людині офіційно віддають трудову книжку й часом директорка дає поради, що педагогу варто покращити і змінити

“Поки з кандидатом чи вчителем на посаді відбувається діалог, усе можна вирішити. А коли починаються маніпуляції штибу “Якщо в мене не буде цього, я звільнюся”, то, як би не було гірко, я кажу ключову фразу: “Я не уявляю, як я буду без вас, але хочу спробувати”.

3. Ірина Хміль радить говорити людині про звільнення тільки віч-на-віч і надалі ніколи й ні з ким із колег це не обговорювати

“Якщо ми прощаємося, я чесна з цими людьми й ніколи не “загортаю” те, що хочу сказати, у кольорові папірці”.

ЯК ПІДТРИМУВАТИ НОВОГО ПЕДАГОГА

Цьогоріч київська гімназія провела дводенну виїзну педраду на Полтавщині. Туди ж одразу запросили нових колег. Оксана Проскура каже, що кращої адаптації й не вигадаєш.

У попередні роки в обох школах робили майже однаково: на серпневій педраді зустрічали нових працівників, представляли їх, давали можливість розказати про себе, говорили слова, які б їх надихнули, робили невеличкі подарунки. До того ж чітко розставляли наставників, до кого звернутися. Наприклад, якщо новий працівник починає викладати у 5–6-х класах, є заступник, який відповідає за освітній процес у 5–6-х класах, і класні керівники.

“Також у нас є негласне правило, що людину на умовній адаптації не варто відразу ставити на чергування, звітування тощо. Тобто не завантажувати її й не лякати“, – говорить Оксана Проскура.

А ще в перший тиждень навчання в київській гімназії збираються на організаційну нараду, на якій виділяють трохи часу для роботи з психоемоційним кліматом у колективі. Тренінг проводить психологиня – щоби колеги, об’єднуючись у групи, могли краще дізнатися одне про одного.

Ірина Хміль проводить новим колегам екскурсію освітнім середовищем, пояснюючи, що всі стіни мають бути використані для дитини, що вчителі мають бути мобільними, що будь-яку роботу дитини має бути видно. Також із молодими колегами опрацьовує Держстандарт, аби вони розуміли, на чому мають акцентувати увагу й від чого відштовхуватися.

До того ж у львівському ліцеї новим колегам оголошують шкільні правила, які напрацьовували разом з учителями, батьками й учнями. Наприклад:

1. Правило дзвінка. Навіть якщо в школі немає дзвінків, бо вони замінені музикою, запізнюватися не має ні вчитель, ні учень.
2. Правило безпеки. Йдеться про психологічний стан дитини. Ми маємо поважати поведінку учнів, а вони мають поважати вчителів.
3. Правило уроку. Діти не хочуть класичний урок – він має бути сучасним, креативним і практичним.
4. Правило активності. Не може бути такого: “Моя хата скраю – нічого не знаю”. Треба бути активними і брати участь у проєктах. У нашому середовищі немає байдужих.

Ірина Хміль наголошує, що про підтримку вчителів треба говорити також із батьками. Тож, коли в школі проводять адаптаційні дні для перших класів, учителі працюють із майбутніми першокласниками, а директорка працює з батьками. Головне, за її словами, щоби ті зрозуміли, що мають ставитися з повагою до педагога, скільки б років йому не було. І навпаки.

У львівському ліцеї також діють мотиваційні сертифікати, про які відразу повідомляють новим працівникам. Якщо людина брала участь у тому чи іншому проєкті, їй дають сертифікат на додатковий день до відпустки або канікул.

Але найголовніша підтримка для нового вчителя, за словами обох директорок, – це колеги.

“Це не колектив, якщо він не зробить різних спроб, щоби допомогти колезі й підтримати її. Адже це, зокрема, віддзеркалюється на тому, як нова дитина приходить у клас. Ми маємо підтримати вчителя, а потім він підтримуватиме дитину.

За потреби за адаптацією спостерігають психологи. А я обов’язково протягом першого місяця постійно запитую, з чим є труднощі. Також прошу дітей підтримати вчителя. Усе це працює на одну ціль – зробити адаптацію безболісною”, – закінчує Ірина Хміль.

Марія Марковська, “Нова українська школа”

Усі фото: автор – perig76, Depositphotos