Напишіть нам

Всі теми

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Майже у всіх учнів четвертих класів Початкової школи №9 в Івано-Франківську, окрім підручників, на партах лежать книжки дитячого письменника Сашка Дерманського. Хтось мав такі вдома, а хтось узяв у шкільній бібліотеці та прочитав спеціально до зустрічі.

А ще підготували плакат і намалювали малюнки-ілюстрації до творів Сашка. Учні – в очікуванні.

“Діти, а хтось із вас колись бачив живого письменника?”, – з інтригою запитує директорка школи Ольга Дорошенко.

“Нііііі!”, – одноголосно відповідають діти.

Сьогодні тут говоритимуть про доброчесну поведінку. Хоча в цій школі про неї знають багато. Вона поміж 9-ти інших шкіл бере участь у пілотному впровадженні навчального курсу “Уроки доброчесності” для 3–4 класів. Учителі бачать, як змінюються діти, й обіцяють розповісти мені про це трохи згодом.

НАВІЩО ПОТРІБНІ ПРАВИЛА

“У нас сьогодні буде не творча зустріч, до якої я звик, а справжній урок. Урок доброчесності,– починає Сашко Дерманський. – Ми поговоримо про важливі речі, я використовуватиму щось зі своїх творів. Бачу, у багатьох із вас є мої книжки на партах. Якщо захочете, наприкінці уроку я їх підпишу. Поїхали?”

“Так!”, – радісно вигукують діти.

Сашко Дерманський

Сашко зачитує вірш під назвою “Вірний друг”:

У місті – божевільний рух,

Шалений, слово честі!

Як добре, що мій вірний друг

Стоїть на перехресті!

Як я до школи йду, завжди

Мене перестрічає

І, щоб не трапилось біди,

Мені весь час моргає.

На нього пильно я дивлюсь:

Засвітиться тривожно

Червоним – тут же зупинюсь,

Бо далі йти не можна.

А як зеленим підморгне, –

Дорога в мене вільна,

Лиш, пропускаючи мене,

Гуде машин лавина.

Я знаю: він не підведе,

Не обмане ніколи,

Завжди безпечно доведе

Мене мій друг до школи.

“Мабуть, ви вже здогадалися, хто цей друг?“, – запитує Сашко після прочитання.

Світлофор!”, – вигукують діти.

Письменник запитує, навіщо потрібен світлофор. А діти відповідають: аби автівки й люди могли спокійно переїхати чи перейти дорогу й аби не сталося аварії. А ще учні разом із Сашком доходять висновку, що світлофори допомагають дотримуватися правил дорожнього руху.

“А навіщо потрібні ці правила? – запитує Сашко Дерманський. – Чи не було б простіше і зручніше без них? Хіба не зручніше переходити дорогу там, де хочеться, їхати так, як зручно? От ти собі йдеш, а тут бац, якийсь світлофор – і треба зупинитися… Він затримує тебе! Або хтось намалював знак, що не можна їхати швидко. А тобі хочеться дати газу, щоби за вухами свистіло…

Іноді нам здається, що порушення – це дрібниця. А насправді це може обернутися поганими наслідками. Скажіть, будь ласка, чи ще десь, окрім дороги, діють якісь правила?”

Четвертокласники відповідають, що правила діють в аеропорту, як-от не можна близько підходити до літака, а в ліфті, наприклад, не можна стрибати. У школі також, кажуть, є правила: не можна користуватися телефоном, говорити під час уроку чи бігати.

“Узагалі всюди є правила!”, – піднімаючи руку, стверджує хлопчик.

Письменник зачитує свої твори й потім обговорює їх з учнями.

“Навіщо є ці правила? Чому вас так обмежуть? Що це за дискримінація? Чому не можна робити все, як хочеться? От які правила є у вас вдома?”.

Комусь забороняють брати телефон без дозволу, комусь не можна дивитися телевізор під час їжі, комусь – бігати вдома, комусь – їсти на ліжку. Одна ж дівчинка ділиться, що вдома діє правило: хто останній доїсть, той буде мити посуд. А в її однокласниці вдома інше правило: прибери за собою.

“Тобі це правило не подобається?”, – запитує останню Сашко Дерманський.

“Чому? Подобається. Якби ми не прибирали, всюди було б завжди брудно“, – відповідає учениця.

“Молодець! Ви розумієте, навіщо потрібні правила! Хоча деякі з них, можливо, вам не подобаються, кожне правило має якісь розумні підстави. Без правил у світі був би хаос і безлад”, – пояснює письменник.

“У мене вдома такі правила, що я маю рано-ранесенько вставати…”, – додає учень. Усі сміються.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Учні доходять висновку, що правила потрібні, бо так усім безпечніше і комфортніше жити.

Сашко Дерманський нагадує дітям, що правила також є в спорті, і пропонує учням назвати найвідоміших і найкращих сучасних футболістів. Клас називає Мессі, Роналду, Неймара, Мбаппе, Зінченка…

“Якби я зайшов у клас у 80-х роках і запитав про найуспішнішого футболіста, мені б сказали, що це аргентинський футболіст Дієго Армандо Марадона. Отже, покажу вам епізод 1986 року, Чемпіонат світу з футболу, чвертьфінальний матч між командами Аргентини й Англії”.

“Дивіться, що сталося, коли Марадона забив гол. Як він це зробив?”.

“Головою!”, – вигукує клас.

“Арбітр також так сказав, – пояснює Сашко. – Але придивіться уважно на повторі та зблизька. То чим Марадона забив гол?”

“Рукою”, – відповідають вражені учні.

“Коли матч закінчився, гол зарахували. Аргентина пройшла в півфінал. Але вболівальники передивилися відео й побачили, що м’яч забитий…”.

“Неправильно”, – розчаровано доповнюють діти.

Письменник пояснює, що коли в Марадони запитали, чому він забив гол нечесно й не зізнався в цьому, він відповів, що не торкався рукою до м’яча – а це була рука Бога. Тож цей випадок і став відомий під цією назвою. Сашко Дермарський припускає, що футболісту не вистачило сміливості чи чесності, щоби зізнатися й не шукати виправдання. А тренер англійців тоді сказав: “Ні, це не була рука Бога – це була рука шахрая”.

На противагу цьому випадку Сашко пропонує переглянути інший футбольний епізод (з 4 хвилини). 2019 рік, гра між ФК “Львів” і ФК “Волинь”. Тут треба звернути увагу на вчинок не такого знаменитого, гравця ФК “Волинь” Дениса Кожанова.


У штрафному майданчику начебто збили гравця – і це означає, що суддя має призначити пенальті. Суддя так і зробив.

“Однак дивіться, що робить Денис. Він спеціально не влучає по воротах. Чому? Справа в тому, що порушення правил, за яке призначили пенальті, насправді не було. Футболіст, напарник Дениса, впав спеціально. Суддя подумав, що його штовхнули, і помилився. Так, Денис Кожанов не захотів…”, – пояснює письменник.

“Забити нечесний гол“, – закінчує клас.

Сашко Дерманський пропонує порівняти вчинки двох гравців: Марадони й Дениса Кожанова. Вчинок Дениса, вирішує клас, – чесний і правильний.

“А слово “правильний” схоже на слово “правила”?”, – запитує письменник.

Діти погоджуються. А Сашко підсумовує, що правила потрібні людям, аби чинити правильно. До того ж діти доповнюють, що слово “правила” схоже на слово “правда”. Письменник пояснює, що всі ці поняття взаємопов’язані. Наприклад, справедливість неможлива без чесності. А ще в кожного з цих гравців був вибір: вчинити чесно або ні.

“Дієго Марадона вчинив нечесно, але допоміг своїй команді пройти в півфінал. Уявляєте, скільки вболівальників хотіли, щоб Аргентина виграла? Здавалося б, він зробив добру справу. Але ж нечесним шляхом… Й іншим людям він зробив погано. Наприклад, збірній Англії, яка так само старалася й не заслуговувала програти нечесно.

Ситуація, коли треба вибирати між тим, що вигідно тобі, і тим, що чесно і правильно, називається “конфлікт інтересів”. Так-от, у цьому конфлікті інтересів Марадона обрав свій”, – розповідає учням Сашко.

Денис Кожанов також хотів виграти й вивести свою команду вперед. Але йому не потрібна була нечесна перемога. Він обрав чесний шлях, розуміючи, що його вчинок матиме наслідки. Такі люди, пояснює письменник, називаються відповідальними.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Він зачитує оповідання “Кінотеатр” (про хлопця, який відмовився піти на прем’єру крутого мультфільму, бо захворів і не хотів заражати друзів).

“Як ви вважаєте, чому мама пишається своїм сином?”, – запитує Сашко.

“Бо він чесний!”, – кажуть діти.

Учні також припускають, що мама пишається сином, бо він не хотів наражати своїх друзів на небезпеку – раптом він має вірус. А ще – адже він добрий і піклується про своїх близьких.

“І він відповідальний, так? Хлопчик розуміє, що його вчинок може мати погані наслідки для його друзів. Тому він зробив вибір не на свою користь. Відповідальна людина, яка думає про наслідки та про інших, здатна на яке почуття? Коли людина може турбуватися про інших, дбати про них?”, – запитує письменник.

“Співчувати!”, – переконані учні.

Тоді Сашко зачитує історію “Знахідка” – про дівчинку, яка підібрала покините цуценя. Діти уважно слухають.

“Героїня цієї історії вміє співчувати. І це – прекрасне відчуття, яке робить твоє серце добрим, допомагає робити правильний вибір. Уміння співчувати відзначає ще одного героя нашого відео”, – веде далі письменник.

У 2019 році на Чемпіонаті світу з легкої атлетики сталася подія, у якій брали участь атлет із Гвінеї Браїм Сункар Дабо й атлет із країни Аруба Джонатан Басбі. Аруба – це маленька країна на острові в Карибському морі. Уперше за всю історію атлет звідти потрапив на чемпіонат світу. Учасники бігли 5 кілометрів страшною спекою – й атлету стало зле. Замість того, щоб обіграти його і швидко бігти до фінішу, Браїм допоміг супернику.


“Бачите, як глядачі вітають двох спортсменів, які, звісно ж, прибігли останніми? Один насилу притягнув іншого до фінішу. Браїм міг побігти швидше, щоби покращити свій результат, але не зробив цього. У нього був вибір – і він вирішив проявити людяність, співчуття й допомогти нещасному атлету.

Браїм Дабо не досягнув визначних перемог у спорті, не переміг на важливих змаганнях… Утім, найбільша його перемога сталася того дня. Про нього дізнався весь світ! Так, бути справжньою людиною – значно важливіше, ніж бути талановитим успішним спортсменом. Правда?”, – каже Сашко Дерманський.

“Тааааааак!”, – впевнено й подекуди зі сльозами на очах відповідають діти.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Учні вирішили, що бігун вчинив дуже шляхетно.

“Я вам бажаю, щоби ви, маючи перед собою вибір, думали, які наслідки для інших людей матиме ваш вчинок, зважували його й розуміли, чи це буде чесно і справедливо”, – завершує Сашко Дерманський.

Діти дарують малюнки-ілюстрації до творів Сашка. Опісля класна керівниця одного з 4-х класів Анжеліка Сікорскі просить дітей підсумувати, що таке доброчесність і які цінності містить це поняття. Діти відповідають, що це чесність, добро, відповідальність, людяність, співчуття, піклування…

“Коли ми йдемо правильною стежкою, не хитруємо”, – доповнює один хлопчик.

“Отже, доброчесність – це коли ми вчиняємо правильно навіть тоді, коли ніхто цього не бачить”, – підсумовує вчителька.

Діти плескають. Вони, не спішучи, збирають речі, незважаючи на дзвінок. Хтось обговорює урок з однокласниками, а хтось роздумує сам.

ЯК ЗМІНЮЮТЬСЯ ДІТИ ПІСЛЯ УРОКІВ ДОБРОЧЕСНОСТІ

Учительки 3–4 класів, у яких пілотують уроки доброчесності, погоджуються розповісти, що найбільше подобається дітям і які зміни вони помічають. Усі говорять, що поняття доброчесності використовуються далеко за межами уроків.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Такий вигляд має Путівник для учня з “Уроків доброчесності

“Нещодавно дівчинка з мого класу принесла 2 яблучка. Діти кажуть: “Треба поділити їх чесно. І дивися, Каті більше за всіх не давай, бо вона твоя найближча подруга”. Й от вони поділили порівну ці яблука й роздали всім. Це було їхнє рішення, розумієте”, – ділиться класна керівниця 4-В Тетяна Фенюк.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Тетяна Фенюк

Діти навчилися ділитися й думати про інших. Наприклад, у 4-Г нещодавно розпочали вчитися за другою частину Путівника для учня (друкованого зошита, у якому діти можуть працювати). Наприкінці робили браслетики як символ того, що “Я чиню доброчесно”. Були варіанти: зробити один браслетик чи кілька. Так-от, не було такої дитини, яка захотіла зробити браслетик тільки собі. Переважно робили ще й мамі й татові.

“Діти просили, щоби я роздрукувала ще, бо мають братика чи сестричку. Кожен був креативним, робив браслетик, який не повторювався, хоча зразок був один”, – розповідає класна керівниця 4-Г Тетяна Коруна.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Тетяна Коруна

Анжеліка Сікорскі пригадує, як на підготовчому занятті для вчителів розгорнула книжку й побачила купу критеріїв, якими мають бути вчителі. Тоді подумала: “Ого! Добре, якщо я виконую принаймні три”. Нині вчителька бачить результати на собі й дітях. Також любить навчати дітей, розглядаючи реальні ситуації.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Анжеліка Сікорскі

Наприклад, якось у класі дитина хиталася на стільчику і впала. Усі сміялися. Вчителька запитала в хлопчика, як він почувався. Він відповів, що було неприємно, коли всі сміялися, він був розчарований, що навіть найближчі друзі його не підтримали.

“А в мене якраз на той день була запланована тема про людяність на уроці доброчесності. І я почала урок зовсім не так, як планувала. Адже сталася ситуація, яку не можна залишити без уваги. Я почала з цієї ситуації і, використовуючи матеріали уроку, робила так, аби діти дійшли висновку, чому хлопчик знітився і йому було неприємно, і чому сміятися не можна”, – пояснює Анжеліка Сікорскі.

Протягом наступних уроків і днів учителька чула від учнів слово “людяність”. Так, зробила висновок, що розбір прикладів працює, діти це запам’ятовують.

Анжеліка розповідає ще про один випадок:

“Був передостанній урок перед закінченням навчання, у нас були полегшені дні, і я вигадала завдання піти надвір і брати інтерв’ю в перехожих. Діти могли запитувати що завгодно. Вони розбіглися, я – за ними, бо мені було цікаво, що вони запитують. От у класі є хлопчик, який хоче стати президентом, він “зловив” старшого чоловіка й запитує: “Ви можете назвати хоч один доброчесний вчинок із вашого життя?”. А дідусь аж окуляри підняв, так здивувався”.

Керівниця 4-А Оксана Фурик розповідає, що її класу найбільше подобаються життєві ситуації, описані в посібниках. Діти діляться своїми враженнями, своїм маленьким досвідом, вчаться рефлексувати, порівнювати, співчувати, люблять одне одному розповідати схожі ситуації, які були в них.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

Оксана Фурик

Тетяна Фенюк також розказує, що діти люблять героя Інт’ОКа. Нещодавно вчительку запитували, де його можна купити. А новенька дівчинка попросила хоча б доторкнутися до нього.

Як у школі в Івано-Франківську вчать доброчесності. Репортаж з уроку Сашка Дерманського

“А нещодавно на уроці української мови треба було написати есе про випадок, коли тебе образили якісь слова. І діти наводили вагомі приклади, згадуючи розмови про доброчесність. Також згадували про мультфільм “Містер Байдужий” і наводили приклади звідти”, – розповідає Тетяна.

Батьки уроками також задоволені. Хоча спочатку були насторожені та ставили багато запитань. Учителі на все давали змістовні відповіді. Тепер батьки розповідають вчителям, як діти вказують їм на доброчесну поведінку, часто ставлять запитання про доброчесність, чому сталося так, а не інакше. Тобто діти переносять частинку уроків додому.

“До мене приходили батьки й казали, що було б круто, якби колись такі уроки були й у них. Тоді, можливо, щось би змінилося в країні. Я їм пояснюю, що тепер зміни в наших руках”, – каже Тетяна Коруна.

“На цих уроках діти вчаться добру, змінюється їхній внутрішній стан, – завершує Тетяна Фенюк. – Звісно, багато діти отримують із сім’ї, але школа також може докластися до змін у суспільстві”.

Марія Марковська (Булейко), “Нова українська школа”

Фото: Tetiana Dmytriv (Stream Content Agency)

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.

ChildFund

Матеріали за темою

Обговорення