Напишіть нам

Всі теми

Якщо школа працює за логікою домінування, уроки доброчесності не приживуться. Інтерв’ю з соціологинею Вікторією Бриндзою

Навчати доброчесності на уроках, але після них демонструвати протилежне – означає нівелювати вивчене, вважає соціологиня і дослідниця Вікторія Бриндза. А ще вона каже, що горизонтальне управління школою впливає на формування цінностей доброчесності в учнів і батьків.

“Нова українська школа” поговорила з Вікторією про те, що таке доброчесність і чи готове українське суспільство до неї; яку роль у формуванні таких цінностей у суспільства відіграє школа і як можна навчати дітей.

У тексті читайте про таке:

  • що таке суспільна доброчесність;
  • чи є українці доброчесними;
  • від чого залежить формування розуміння, що дотримуватися правил корисно для всіх;
  • як горизонтальне управління в школі впливає на формування суспільної доброчесності;
  • як школі спілкуватися з батьками, які звикли розв’язувати свої проблеми в нечесний спосіб;
  • як навчати доброчесності через окремі предмети чи наскрізно.

– Пропоную почати з дефініцій. Чим для вас є суспільна доброчесність?

Коли я почула ваш запит, то подумала, що навіть одразу й не збагну, чим вона є. Чомусь цей термін не на поверхні. Це добрі наміри, чесність із собою та іншими. На думку прийшла “чесна гра” в спорті.

– Мені дуже відгукується “чесність із собою та іншими”. Як ви вважаєте, чи в українському суспільстві сформоване таке ж бачення доброчесності й розуміння, що коли є чесні правила гри, то всім, зрештою, краще?

Думаю, що ні, навіть тому, що термін одразу описати важко. Й обставини в України поки складалися так, що порушення правил видається вигіднішим, ніж дотримання. Великою мірою це можна пояснити тим, що офіційні правила були та й частково досі побудовані так, що людина за замовчуванням винна, а держава – має рацію. Й обходити правила, придумати, як їх витончено обійти, – це навіть може вважатися чеснотою, корисною навичкою, проявом розуму, винахідливості, сміливості, свободолюбивості навіть.

Але якщо запитати людину про її ставлення до порушення законів і правил, то відповідь буде ймовірніше “ні, я не порушую”. Цікаво, що прагнення чесних правил у суспільстві є, воно десь поряд із прагненням передбачуваності, але водночас бракує навички їх створювати й дотримуватися. Обставини навколо надто хиткі. І коли правила не на нашу користь, вони для нас перестають здаватися чесними.

Та і протиставлення своє-суспільне ще доволі сильне. Людина дбає про своє, а суспільне – це ніби як чуже. Діє логіка “або-або” – якщо я дбатиму про спільне, я ризикую втратити чи занедбати своє.

– Якщо говорити про ось цю навичку створювати й дотримуватися правил, то від чого залежить її формування? Що потрібно, щоби “прокачати” таку навичку?

Формування такої навички потребує певних передумов. Певного рівня передбачуваності, зрозумілості й відчуття безпеки. А далі вже можна “прокачувати”, як ви кажете.

І цю передбачуваність мали би забезпечувати ті, хто мають владу. Якщо, наприклад, йдеться про школу, то дирекція мала би бути прозорою і продемонструвати, як спільні правила її ж саму обмежують.

– Я правильно розумію, що поки ті, хто мають владу на будь-якому рівні, не будуть дотримуватися правил, навчання доброчесності не буде ефективним? Це запитання, за суттю, про те, якою є роль школи, насамперед як освітньої інституції, у формуванні доброчесного суспільства? І чи може бути її робота ефективною, якщо люди не мають відчуття безпеки, зрозумілості й передбачуваності?

Саме так. Роль школи як доброчесного середовища критично важлива. Бо це, я поки не знайшла доброго українського терміну, так звана implicit curriculum – те, чого ми не навчаємо на уроках безпосередньо, але маємо на увазі, наші переконання, які ми транслюємо діями, дискурсом, акцентами.

Ну, і в родині та інших сферах буде так само – якщо безпеки нема, людина автоматично налаштовується на режим виживання, тобто це логіка насильницької ієрархічності, домінування сильного й підпорядкування слабшого. Доброчесність належить до іншої логіки, горизонтальної, коли всі рівні в межах права.

Тобто, якщо школа побудована за логікою домінування, якими би чудовими не були уроки з доброчесності, вона як практика не приживеться. Бо це характеристика іншого типу системи.

– А якщо школа працює за горизонтальною моделлю (припустимо, що й  у навчальній програмі є компонент доброчесності), але натомість у родині дитина бачить недоброчесні практики (і незасудження таких дій із боку інших), чи є шанс, що доброчесність таки стане її життєвим кредо?

Шанс є завжди (усміхається). Навіть якщо все навколо недоброчесне, людина може обрати доброчесність як протест. Але я розумію, що вам йдеться радше про норму, а не виняток.

Годі сподіватися, що людина формується з якимось одним сталим набором переконань, цінності – це завжди про пріоритети, людина зважує, міркує, переосмислює. Якщо школа допоможе дитині це збагнути, побачити дилеми, навчитися міркувати, ставити собі та іншим складні запитання, то шанси обрати й надалі горизонтальну, умовно назвімо її так, логіку будуть вищими. Змагатися за те, хто краще зазомбує дитину, школа чи родина, – вчорашній варіант, це, знову ж таки, логіка або-або.

Якщо шокола працює на домінування, уроки доброчесності не приживуться. Інтерв’ю з соціологинею Вікторією Бриндзою

Вікторія Бриндза. Фото надала Вікторія Бриндза

Водночас, дітям може бути складно поєднувати дві парадигми, якщо родини не налаштовані на горизонтальну логіку взагалі. Але це наш великий український виклик. Ми не можемо звинувачувати родини, адже так вони, у їхньому розумінні, дбають про дітей, готують їх до життя в жорстокому світі, де або ти з‘їдаєш суперника, або з‘їдають тебе.

Яка тут доброчесність? Тут треба користатися шансом, коли він є, використовувати ситуацію на свою користь, інакше хтось інше це зробить. Це дуже глибокі переконання, на рівні навичок виживання. Їх дуже важко змінювати. Навіть якщо батьки кажуть дітям, що треба ділитися й чекати своєї черги, але самі так не роблять, діти це бачитимуть.

Школа може і, я думаю, має стати в цьому провідником і посередником. Можливо, поряд із суспільним мовленням. Жодна інша суспільна інституція не зможе цього зробити.

– Отже, разом із горизонтальною моделлю школи, те, чого вона навчає, – теж важливо. Як ви вважаєте, чи потрібен у школі спеціальний курс про доброчесність? Або ж треба наскрізно через усі предмети закласти це, а також навчання “бачити дилеми, міркувати, ставити собі та іншим складні питання”? Або якийсь інший формат, за якого учні вчитимуться цього.

Я не прихильниця ранньої формалізації знання. Я вважаю, що вона радше закриває, ніж відкриває свідомість до подальшого навчання. Я би навіть і з математики, і з мови прибрала слова “доданки”, “зачин”, “дільне” і класу до третього працювала би через досвід взаємодії з числами й розумінням тексту, а не знанням усіх правильних термінів.

Саме поняття доброчесності – непросте. Вивчати його як тему можна хіба в старшій школі, десь у курсі права чи соціальних наук. Воно не однозначне, на нього немає чіткої фактологічної відповіді, це одне з вічних питань. Натомість про доброчесність як підхід варто говорити наскрізно. У курсі історії можна дискутувати про обставини й події, аналізувати їх на предмет дорочесноті, у математиці розглядати тему справедливого розподілу, у літературі аналізувати мотиви і вчинки героїв тощо.

Це можна починати з молодшої школи.

– Я хочу повернутися до того, яким має бути шкільне середовище, щоби виховувати доброчесність і навіть сприяти тому, що батьки змінять щось у своєму ставленні, побачивши інші підходи з боку адміністрації. На що ви, як мама, звертали би увагу в шкільному середовищі, обираючи заклад для своєї дитини?

На комунікацію, прозорість, на чітку декларацію намірів (на чому саме робиться акцент: наприклад, академічні досягнення, християнськість, підготовка до вступу у ВНЗ чи холістичний розвиток дитини), на пояснення того, як відбувається навчання, які цілі ставлять вчителі, які цілі ставить собі школа.

Для мене також важлива готовність вчителів допомагати батькам зрозуміти, як навчається дитина, дитячу психологію, що відбувається в різні вікові періоди, як давати раду в складних ситуаціях. Тобто для мене важлива передбачуваність і горизонтальність. Вони, на мою думку, є передумовами до доброчесності.

Важливе також ставлення школи до дитини. Потрібно, аби й адміністрація школи, і вчителі сприймали дітей за замовчуванням як добрих, чесних, спроможних, а не як малих бешкетників, яких потрібно тримати в жорстких рамках, аби не наробили дурниць. Або є ще інша крайність, де дітей у школі намагаються занадто розважати, а батьків “облизувати”. Це визначає всю подальшу взаємодію.

– Очевидно, що дитина, яка проводить у школі багато часу, багато що може звідти взяти. А як щодо батьків? Ви сказали, що якщо адміністрація демонструватиме горизонтальну модель управління, то це вплине на встановлення такої ж поведінки з боку батьків. Як ви вважаєте, чи доброчесна поведінка батьків може поширитися й на інші середовища, у яких вони бувають?

Це ви мене після феномену Майдану питаєте (усміхається)? Ми маємо доказ того, що може.

Так, я вважаю, що школа може впливати ширше й має це робити, але не примусом, а прикладом і заохоченням. Для цього потрібні суттєві комунікаційні зусилля – батьки мають розуміти, що відбувається в школі й чому. Окрім того, ми маємо пам‘ятати, що переконання змінюються складно й повільно й що не варто очікувати, що батьки охоче приймуть пропозицію школи одразу.

– Чи між школою й батьками може статися конфлікт? Батьки не сприймують її відкритість або будуть невдоволені, що не можна домовитися про оцінку. Як би ви порадили діяти в такому випадку адміністрації і вчителям? Зараз в освіті є тенденція дружити й не конфілктувати з батьками, але в подібній ситуації йтиметься про засадничі речі.

Напевно, за схожим сценарієм, як протидія булінгу. Українці загалом не є агресивно недоброчесними. Недоброчесність і агресія є радше захистом. Якщо школа працюватиме прозоро й дотримуватиметься своїх принципів, то серйозно конфліктувати не буде сенсу. Хоча, звісно, побутові конфлікти трапляються. Але їх не варто розглядати як щось катастрофічне – це звичайний робочий момент. У випадку конфлікту важливі прозорість і послідовність, велика внутрішня любов до дітей та їхніх батьків, розуміння, що вони теж вчаться, розуміння, що помилки можуть ставатися і варто продемонструвати підтримку, а не ворожість.

А щодо корупції–недоброчесності – це гра в натяки. Аби в неї не грати, варто прямо, але доброзичливо запитувати: “Чи правильно я розумію, ви хочете, аби школа пішла на обман?”. Називати речі своїми іменами добре допомагає.

Ця гра працює, поки обидві сторони готові в неї грати, але коли одна сторона чітко каже: “Стоп, ми так не робимо”, інша не мала б тиснути. Хіба це вже буде злочинна поведінка, і питання перейде в іншу площину.

Водночас, школа і вчителі мають дати батькам альтернативу – що можна зробити, що доопрацювати. І бачити доброту в кожному, бачити потенціал у кожній дитині.

А щодо дружити – так, це гарний заклик. Водночас, він не означає, що потрібно відвертатися від тих, хто думають інакше, чи заплющувати очі на порушення, яке вчинили друзі. Навпаки, саме друзі є тими, хто мав би підтримувати й водночас застерігати від хибних дій.

– Хочу ще запитати вас про закордонний досвід. У Європі є країни, у яких люди більше готові і спроможні діяти доброчесно, ніж українці. Чому так є? Що в них було і є зараз, чого не було й немає в нас?

Суспільна інерція. У країнах, де діє верховенство права, людині вигідніше дотримуватися правил. Коли ж верховенства права немає, у короткій перспективі правила вигідніше порушувати. А верховенство права було запроваджено, знову ж таки, коли ті, хто мають владу, збагнули, що потрібно себе обмежити правилами.

Подивіться на це на прикладі родини: інколи швидше й легше примусити дитину щось зробити, крикнути, присоромити, налякати, вдарити. І кожного разу обмежувати себе в цьому може видатися недоцільно, обтяжливо, виснажливо. Але інакше годі казати про горизонталь.

“Нова українська школа”

Титульне фото: автор – gpointstudio, Depositphotos

Проєкт “Навчання суспільної доброчесності в українській початковій освіті як довготривалий та ефективний інструмент подолати “побутову корупцію” реалізується у партнерстві з німецькою організацією ChildFund Deutschland (“Дитячий Фонд Німеччини”) за підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ)

Більше про проєкт читайте за цим посиланням.

ChildFund

Матеріали за темою

Обговорення