Напишіть нам

Всі проєкти

Всі теми

Російський контент в українському освітньому просторі – що про це кажуть юристи

З 2014 року, коли росія окупувала наші території, українці поступово почали відмовлятися від ворожого контенту – музики, фільмів, образів. З часом, заглиблюючись в історичні контексти свят, ми переосмислили для себе 8 березня, Діда Мороза, 9 травня тощо.

Втім, попри майже 2 роки повномасштабної війни, у деяких українських закладах освіти досі можна почути російську мову, якою обговорюють російські серіали та співають пісні російських виконавців. Або ж дізнатися, що якісь вчителі не викидають із навчальних планів твори російських авторів та використовують на перервах чи під час свят символи радянських персонажів. Про все це “Новій українській школі” писали на пошту читачі.

У новому юридичному розʼясненні ми спробували розібратися:

  • у якому нормативному документі закріплена норма про заборону використання російських або радянських персонажів під час навчального процесу;
  • що робити, якщо вчитель не оминає вивчення творів російських авторів;
  • як працювати з дітьми й підлітками, які продовжують споживати російський контент.

1. Моя дитина вчиться в 1 класі. Вчителі кажуть, що законодавчо ніде не закріплена заборона використання, наприклад, російських або радянських персонажів під час навчання чи рухливих перерв. Чи це дійсно так? Якщо ні, чим мені аргументувати вимогу до адміністрації школи та педагога-організатора не використовувати нарешті Діда Мороза і Снігуроньку, чебурашку абощо.

Упродовж останніх років на рівні держави було прийнято декілька важливих документів, які визначають основні засади національно-патріотичного виховання в країні загалом та в закладах освіти зокрема.

Своїм листом № 1/6267–22 від 10.06.2022 року “Про деякі питання національно-патріотичного виховання в закладах освіти України” Міністерство освіти і науки інформує освітян про ці документи й просить управлінців “Зміст листа довести до відома керівників органів управління освітою різного рівня, керівників і педагогічних працівників закладів освіти та передбачити в планах роботи закладів освіти…”.

Отже, освітяни мають бути поінформовані, що в Україні впроваджується Стратегія національно-патріотичного виховання і “реалізація Стратегії забезпечуватиметься спільними зусиллями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів освіти й наукових установ…” (абзац 1 розділу 9 Указу Президента України “Про стратегію національно-патріотичного виховання”).

У цьому ж документі національно-патріотичне виховання названо невід’ємним складником забезпечення національної безпеки України. А “усунення впливів держави-агресора в інформаційній, освітній, культурній сферах України” названо однією з актуальних потреб (абзац 11 розділу 2 Указу Президента України “Про стратегію національно-патріотичного виховання”).

Більш докладно завдання для освіти визначені в Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України. Зокрема, у документі йдеться, що “мета національно-патріотичного виховання реалізується через систему таких виховних завдань:

– утвердження у свідомості й почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України…” (абзац 6 розділу 1 Концепції).

Також у Концепції вказані принципи національно-патріотичного виховання учнів, серед яких “принцип історичної й соціальної пам’яті, спрямований на збереження духовно-моральної й культурно-історичної спадщини українців та відтворює її в реконструйованих і осучаснених формах і методах діяльності…” (абзац 7 розділу 2 цієї Концепції).

Звісно, у документах такого рівня не може бути наведений “поіменний” перелік радянських персонажів, яких не варто використовувати в освітньому процесі. Адже законотворці впевнені, що освітяни цілком здатні самостійно розрізнити, які з персонажів представляють національну спадщину нашої держави, а які – тоталітарного радянського періоду. Адже серед обов’язків педагогічного працівника є обов’язок:

виховувати в здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища…” (абзац 10 частини 2 статті 54 Закону України “Про освіту”).

Якщо говорити про початкову школу, у методичних рекомендаціях минулого року (які досі є чинними) педагогам початкових класів радять:

Рідна мова, історія народу, його традиції, звичаї та обряди, зокрема фольклор, різні види народного мистецтва й художня творчість, народні символи та народна символіка, – усе це є тим благодатним ґрунтом, на якому зростає національна свідомість. Засвоєння, зберігання і розвиток традицій і звичаїв українців є важливим засобом зміцнення національної свідомості” (сторінки 35–40 додатку 2 до листа МОН від 19.08.2022 року № 1/9530–22 “Інструктивно-методичні рекомендації щодо організації освітнього процесу та викладання навчальних предметів у закладах загальної середньої освіти у 2022/2023 навчальному році”).

Окрім того, у своєму листі “Щодо організації виховного процесу в закладах освіти у 2023/2024 навчальному році” Міністерство освіти і науки надає перелік пам’ятних та ювілейних дат, які варто врахувати під час освітнього процесу. І серед цих рекомендацій ви не знайдете ані релігійних свят, ані нового року, ані 8 березня.

Так чи так, усім варто самостійно шукати інформацію і читати дослідження про походження та ідеологічний зміст різних свят, персонажів тощо й самостійно робити висновки про доцільність використання їх в освітньому процесі. Зокрема, про те, звідки взялися Дід Мороз та його онучка можна прочитати в матеріалі на Суспільне Культура.

2. Коли з підручників і програм нарешті зникнуть твори російський авторів? Що робити, якщо вчитель їх не минає, а дає дітям на опрацювання?

Відповідно до Закону України “Про освіту”, педагоги мають право на “академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі…” (абзац 2 частини 1 статті 54 Закону “Про освіту”).

Водночас педагогічний працівник зобов’язанийвиконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання…” (абзац 3 частини 2 статті 54 Закону України “Про освіту”).

Водночас у своїх рекомендаціях МОН наголошує, що педагогічним працівникам слід ураховувати, що до деяких навчальних програм останнім часом було внесено зміни та доповнення, що, відповідно, не відображено в підручниках та посібниках попередніх років видання.

З огляду на зазначене, рекомендуємо для викладання певних тем використовувати матеріали електронних версій підручників або інші додаткові матеріали”. Про це йдеться в листі МОН № 1/13749–23 від 12.09.2023 року “Про інструктивно-методичні рекомендації щодо викладання навчальних предметів/інтегрованих курсів у закладах загальної середньої освіти у 2023/2024 навчальному році”.

Ознайомитися з навчальними програмами, які наразі є чинними, можна на сайті МОН за посиланням.

Отже, якщо педагог пропонує дітям на вивчення матеріал, який не відповідає чинній переглянутій програмі, варто письмово повідомити про це керівника закладу освіти, посилаючись на викладені вище норми законів. У випадку, якщо ситуація не зміниться – звернутися до місцевого органу управління освіти.

3. Діти на перервах слухають російську музику, обговорюють російські серіали. Я вдома з дитиною багато говорю про це і він розуміє, чому це не ок. Але він підліток і хоче теж бути в темі того, про що говорять однолітки. Хто має проводити такі розмови в школі?

Закон України “Про освіту” зобов’язує педагогів “виховувати в здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища…” (абзац 10 частини 2 статті 54).

Також профільний закон “Про повну загальну середню освіту” уточнює: “Виховний процес є невід’ємною складовою освітнього процесу в закладах освіти й має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, культурних цінностях Українського народу, цінностях громадянського (вільного демократичного) суспільства, принципах верховенства права, дотримання прав і свобод людини й громадянина…” (частина 1 статті 15 Закону України “Про повну загальну середню освіту”).

Законом України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності” визначено: “Національно-патріотичне виховання охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства, насамперед сфери освіти й науки…” (частина 2 статті 9).

Цей закон визначає основні завдання державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, зокрема:

“1) формування в громадян України, у тому числі дітей та молоді:

  • активної громадянської позиції на основі поваги до прав людини, духовних цінностей українського народу, національної самобутності;
  • поваги до державних символів, державної мови, суспільно-державних (національних) цінностей України, розуміння їх важливості для становлення держави;…

4) усунення впливу держави-агресора (держави-окупанта) в інформаційній, освітній, культурній сферах України” (частина 2 статті 4 Закону України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”).

У методичних рекомендаціях про виховні процеси в закладах освіти цього навчального року фахівці Міністерства освіти і науки перелічують багато тем, які варто обговорити з учнями як під час навчання, так і в позаурочний час. Серед запропонованих тематик переважає тема війни, героїчного минулого, волонтерства, проте перелік не є вичерпним:

“Заходи мають бути спрямовані на формування в здобувачів освіти почуття патріотизму, поваги до Конституції й законів України, соціальної активності та відповідальності, готовності в майбутньому до виконання обов’язків із захисту незалежності та територіальної цілісності держави, усвідомлення громадянського обов’язку із розвитку успішної країни та забезпечення власного добробуту в ній, сповідування європейських цінностей” (додаток до Листа МОН від 24.08.2023 р. № 1/12702–23 “Щодо організації виховного процесу в закладах освіти у 2023/2024 навчальному році”).

Отже, зважаючи на актуальність проблеми споживання російського контенту українськими підлітками, батьки, як учасники освітнього процесу, можуть звернутися до адміністрації закладу освіти із пропозицією провести захід для учнів з обговоренням (або дискусією чи будь-якою іншою формою полілогу) про недоцільність споживання медіапродукції ворожої “культури”. Звернення може бути ініційоване одним чи групою батьків.

“Нова українська школа” вже зачіпала цю тему у своїх матеріалах. Зокрема, для реалізації таких заходів у пригоді батькам та вчителям може стати стаття за посиланням.

Альтернативою російському контенту є український. Зокрема, нещодавно Суспільне повідомило, що вони запустили освітньо-розважальний проєкт “Колайдер” для українських дітей і підлітків.

Роман Бондаренко, юрист ГО “БАТЬКИ SOS”, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Вголос

Довідково:

Цей матеріал був представлений ГО “Смарт освіта” в рамках Програми сприяння громадській активності “Долучайся!”, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.

Обговорення