Кейс від директора. Як підтримати шкільні обміни

Як діяти, коли немає затвердженої інструкції для певної ситуації шкільного життя? Досвідом вирішення нестандартної ситуації ділиться Сергій Горбачов, директор Спеціалізованої школи № 148 ім. Івана Багряного у Києві.

У лютому цього року до мене звернулася через Facebook Тереза Германова (Tereza Heria), яка вчиться у випускному 13-му класі гімназії у Чехії.

Пані Тереза – громадянка Чехії. Вона вивчає українську мову і розмовляє українською дуже гарно – практично без акценту.

Тереза попросила надати їй можливість протягом вересня відвідувати заняття в українській школі, щоб мати власне уявлення про те, як навчаються наші школярі, та самій покращити навички спілкування українською мовою.

Це був загалом цікавий кейс. Адже щоб з’ясувати порядок оформлення такої процедури, я спілкувався з десятком організацій та установ, серед яких – РУО, Департамент освіти, відділ співпраці з іноземними країнами МОН, консульський відділ нашого МЗС, посольство та консульство Чехії в Україні.

Усі вони були здивовані таким запитом. Загальна відповідь була така: прямої заборони немає, але встановленої процедури також нема – тому дійте на власний розсуд.

Особисто мене відповідь цілком влаштувала – я звик діяти в ситуаціях, коли “чіткої процедури немає”. Зізнаюся: робити щось нове, незвичне, те, що може стати в нагоді іншим, – то для мене особлива насолода:)

Тому я видав наказ по школі – про відвідування занять пані Терезою у статусі “вільної слухачки“.

Як потім з’ясувалося, Тереза зверталася із таким запитом до багатьох київських шкіл, однак їй всюди відмовили: бо – “нема процедури”…

Тереза розповідала, що на пошуки школи в Україні витратила багато часу.

Переглянула сайти майже всіх шкіл і гімназій у Києві, деякі мене зацікавили, і я написала директорам обраних шкіл. Майже всі вони, крім одного, моє повідомлення або не читали, або відмовилися піти на щось дуже незвичайне для них. Директор Сергій Горбачов був єдиною людиною, яка була люб’язною і ввічливо мені відповіла”.

Врешті-решт пані Тереза протягом трьох тижнів вчилася разом з нашими 11-класниками і лишилась дуже задоволеною таким досвідом. Наразі планує завершити освіту в Чехії, вступити до університету, а потім – жити і працювати в Україні. Бо запевняє, що почуває себе українкою і любить цю країну.

Фото з Facebook-сторінки Сергія Горбачова

Сподіваюся, що процедури шкільних обмінів будуть затверджені, і українські школи зможуть приймати на навчання молодь з інших країн.

Та поки цього немає, раджу в подібній ситуації діяти за моїм методом. Він, до речі, може стати в нагоді в будь-якій іншій ситуації, щодо якої немає затвердженої процедури.

Інструкція “Як діяти за відсутністю інструкцій”.

1) Якщо школа не може знайти інформацію про затверджену процедуру, краще за все (для особливо обережних) зробити письмовий запит в Управління або Департамент освіти з проханням надати роз’яснення.

Причому, запитання має бути сформульовано максимально конкретно – щоб у чиновників не було спокуси надати беззмістовну відписку. Наприклад: “Прошу надати однозначну відповідь на таке запитання: чи може школа прийняти на навчання за обміном громадянку/громадянина (…). Також прошу надати посилання на відповідний нормативний документ, який дозволяє чи забороняє таку дію”.

2) Якщо в листі від Управління/Департаменту не буде чіткої відповіді на прямо поставлене запитання – це вже дозволяє робити власний наказ, посилаючись на відсутність дозволу або заборони від чиновників.

Мій наказ був ось таким.

3) Власне, все. Дійте!

Сергій Горбачов

Фото: автор – michaeljung, Depositphotos

Матеріали за темою

Обговорення