Директорські лайфхаки. Як вибудувати довіру з дітьми і вчителями

Минулоріч ГО “Смарт освіта” через фокус-групи та онлайн-опитування директорів з’ясовувала, чого насправді потребують освітні управлінці.

Виявилось, що одна з найбільш затребуваних речей – обмін досвідом та можливість дізнатися, як колеги вирішують аналогічні проблеми.

Аби допомогти закрити цю потребу, ГО “Смарт освіта” й сайт “Нова українська школа” збирають поради директорів – як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією.

Тринадцята розповідь, як впоратися з тією чи іншою проблемною ситуацією в школі, – від Тетяни Лугової, директорки Маріупольської загальноосвітньої школа І-ІІІ ступенів №15.

Згодом історії 15-ти директорів зі всієї України про найпоширеніші проблеми в школах та їх вирішення складуть посібник ГО “Смарт освіта”, який буде безплатно розповсюджуватися серед керівників закладів середньої освіти.

ПРО ШКОЛУ

Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №15

Кількість учнів – 1320

Стаж роботи директором – 2 роки, до цього працювала заступницею 4 роки

Є автономна бухгалтерія – ні

Читайте також наш репортаж зі школи “Тут заборонено бути пасивним та байдужим: історія маріупольської школи”

ЛАЙФХАК №1. ВИБУДОВУЙТЕ ДОВІРУ З ДИТИНОЮ

Якщо в нас стається конфліктна ситуація, то ми вирішуємо її з дитиною в мене в кабінеті й без участі батьків. Якщо дитина щось не вивчила, отримала погану оцінку, а вчитель цим занепокоєний, ми обов’язкового говоримо й домовляємося з дитиною, щоби на наступний урок було краще. Діти намагаються не порушувати нашу домовленість.

Це великий плюс для дитини: вона нам довіряє, розуміє, що батьки на роботі, тому ми розв’язуємо проблеми між особою. Не думаю, що й батьки хочуть, щоби я викликала їх із роботи до себе в кабінет. Звісно, якщо такі ситуації повторюються, то тоді вже залучаємо до співпраці батьків.

Якщо виникає ситуація, де когось образили, то ми її теж одразу проговорюємо з дітьми. У нас вчителі та я особисто можемо попросити вибачення в дитини, якщо це варто зробити. Ми всі рівні, однакові, незважаючи на те, що ми різні.

Якщо в дитини є хобі, то ми теж зі свого боку намагаємося підтримати її. Наприклад, наші спортсмени беруть участь у всіх змаганнях, тому в них є послаблення навантаження домашніми завданнями. Те, що дитина буде великим спортсменом – плюс. Але про шкільну програму теж не варто забувати. Ми говоримо: “Якщо ти класний у спорті, будь такими самим і в навчанні”. Знову ж таки, це часті проговорення з дітьми. У нас великі перерви, на першому поверсі є зона відпочинку, де ми можемо спокійно поспілкуватися.

У нас є проблема – немає учнівського самоврядування, як це практикують у багатьох школах. Натомість, маємо команду лідерів, на яку ми можемо покластися в підготовці та проведенні заходів, участі в проєктній діяльності.

У перший рік моєї роботи ми не залучали дітей до підготовки заходів, це було нашою помилкою. Адже всю роботу в організації заходів виконували вчителі та батьки. Тепер ми залучаємо учнів-волонтерів. Крім цього, ми намагаємося до цих процесів заохотити саме рухливих дітей. Якщо йому чи їй довірити якусь справу, то дитина буде розуміти, що це її зона відповідальності.

Тих, хто з байдужістю ставляться, запитуємо, що їм було би цікаво зробити. От діти захотіли покататися на скейтах та роликах біля школи – ми їм це дозволили. Так дитина бачить, що її ідеї втілюють, а тому надалі готова долучатися до інших активностей.

Директорка з учнем, фото – Ганна Ваховська, 2019 рік

ЛАЙФХАК №2. ЦІЛІСНО КОМУНІКУЙТЕ З БАТЬКАМИ

Комунікація про все, що відбувається в школі, починається з моєї комунікації з учителями, особливо класними керівниками. Так ми синхронізуємо інформацію і впевнюємося, що доносимо  до батьків одне й те ж.

У нас багато комунікації проходить саме через класних керівників. На першому поверсі маємо інтерактивну дошку, пишемо на ній про все, що відбувається протягом тижня. Так само класні керівники про це нагадують дітям, а вони вже доносять батькам, коли і як можна долучитися.

Також маємо чат із батьками у вайбері для оперативної комунікації. Як тільки з’являється якась інформація, вони одразу туди пишуть, питають. У цьому чаті 45 батьків, оскільки в нас 45 класів. Батьки самі обирають представника – активних маму чи батька. Вони транслюють інформацію для решти батьків.

Крім цього, я почала сама вести сторінку школи у Фейсбуці, коли стала заступницею директора. На цій сторінці ми абсолютно все показуємо: які кошти ми отримали, як тривають ремонти, хто нас підтримує, що ми робимо.

Ми також проводимо навчання для батьків у форматі тренінгів – не лекцій, – щоби поспілкуватися, познайомитися. Особливо це потрібно для першокласників, коли дитина ще не наша, а тісно пов’язана з батьками. Далі ми зустрічаємося, коли є потреба: раніше офлайн, тепер – у Zoom.

ЛАЙФХАК №3. ВИКОРИСТОВУЙТЕ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ШКОЛИ

Ми отримуємо бюджетне фінансування на всі необхідні речі – від комп’ютерів та освітлення до деззасобів. У нас немає батьківських грошових внесків взагалі, навіть цілком благодійних. Усе, що відбувається в школі, ремонти – це наша участь у міських проєктах та фінансування з міського бюджету.

Внесок батьків – не матеріальний. У нас часто відбуваються різні заходи. Уже два роки проводимо щотижневі тематичні п’ятниці, й батьки беруть у цьому участь. От нещодавно в нас було “Місто професій”. Батьки приходили одягненими в одяг своєї професії: і сталеварів, і лікарів. І це абсолютно добровільно.

Я відслідковую нові можливості для реалізації проєктів і сама ж беру участь у написанні заявок, хоч ніколи цього не навчалась. Це пішло від того часу, коли я працювала заступницею директора. Тепер у мене є заступниця, яка теж пише заявки. Ось ми проводили антикорупційні уроки – проєкт писала вона. Також виграли кошти на придбання лялькового театру, який буде працювати в нашій школі.

Фото: Ганна Ваховська, 2019 рік

Участь у проєктах уже ввійшла у звичку. Залучати батьків та вчителів поки не дуже вдається, бо писати проєкти ще треба вміти. Я пов’язую це з тим, що їм одного разу не вдалося, от вони і братися вдруге не хочуть. Або, можливо, немає часу.

У нас добрі стосунки з органами місцевого самоврядування. Усе, що ми ініціюємо, вони підтримують. Наприклад, ми вже втретє проводимо конкурс “Найкращі вчителі Приазов’я“. Я є ініціаторкою цього конкурсу, місто підтримало, спонсорів знайшли.

Наше місто за останні роки має позитивну динаміку до змін, воно стає більш комфортним, а ми робимо так само якісні зміни в межах свого простору. Тому ми йдемо в одному напрямку з містом і маємо відповідну підтримку.

ЛАЙФХАК №4. СПОКІЙНО І З РОЗУМІННЯМ СПРИЙМАЙТЕ СПРОТИВ ЗМІНАМ

Я би не сказала, що в мене є труднощі у взаємодії з батьками. Просто варто розуміти, що є батьки, які завжди будуть незадоволені: немає ремонту – погано, починається ремонт – теж погано. Треба спокійно приймати їхню думку. Погано – тоді колись буде краще.

Мені би не стільки хотілося би побороти пасивність батьків, а радше зменшити оцю їхню незадоволеність. Найчастіше це незадоволення йде саме від того, що в школі відбуваються зміни. Найкраще – це та коробочка, у якій так зручно сидіти й виходити не хочеться. Якщо щось нове впроваджуємо, то це одразу породжує незадоволення.

Ось, наприклад, у нас канікули за триместрами – 5 тижнів вчимося, тиждень відпочиваємо. Здебільшого, це сподобалося, але були й ті, кому це не сподобалося, бо вони звикли до іншого й хочуть це повернути.

Якщо вчителька намагається вести уроки нестандартно – інтерактивно, з квестами – то батьки теж хочуть, щоби це робили, як і раніше, – як їх колись ще навчали.

Де можемо, йдемо назустріч таким батькам. До прикладу, не проводимо лінійок. Але в нас був випадок, коли мамі треба було, щоб у її дитини ця лінійка була. Ми для цієї дитини зробили свято. Звісно, таких батьків небагато, але ми готові їх слухати.

Деякі вчителі так само мають негативне ставлення до змін. Протягом двох років, що я працюю на цій посаді, систематично отримую анонімні листи: навіщо піар школи у фейсбуці? чому в нас ігрові педради? робота вчителів-підлабузників в інтересах директорки. Я це сприймаю як визнання своєї роботи, тому ставлюся спокійно.

ЛАЙФХАК №5. ПОКАЗУЙТЕ, ЩО НАВЧАТИ МОЖНА ПО-ІНШОМУ

Ще коли я була заступницею директора, то зміни ми починали саме з учителів. Щороку ми проводили EdCamp (неформальну вчительську конференцію, – ред.) у нашій школі. На першому було 20 вчителів, на останньому антикризовому EdCamp було вже 45. Саме EdCamp дуже допоміг, бо вчителі побачили, що все можна зробити по-іншому. Звісно, будуть ті, кому зручно бути в зоні комфорту, але ми не можемо сидіти на місці, бо діти вже інші.

Ті 30 обов’язкових годин підвищення кваліфікації, які мають щорічно пройти всі вчителі, ми як адміністрація організовуємо самі, аби зняти це завдання з учителів. Запрошуємо тренерів до школи. От, у січні плануємо цілий тиждень присвятити навчанню про те, що вчителям дійсно допоможе в роботі з дітьми.

Фото: Ганна Ваховська, 2019 рік

Я не думаю, що оснащення, ті ж самі комп’ютери, допомагають вчителю зробити кращий урок. Якщо в школі немає ноутбука, проєктора, вчитель-професіонал зможе провести урок – на вулиці, в альтанці, будь-де. Звісно, оснащення нам бракує, десь застарілий ремонт, але ми його зараз оновлюємо. Утім, це не найголовніше. Головне – це атмосфера в колективі: учнівському, вчительському, батьківському.

ЛАЙФХАК №6. ФОРМУЙТЕ КОЛЕКТИВ ПРОФЕСІОНАЛІВ

Головне – це сформувати колектив. У нас немаленька школа – 84 вчителі, кожен має власний погляд. Я ніколи нічого не вирішую сама. Навіть рішення щодо премії, яку дають раз на рік освітянам, ухвалюють колективом на педагогічній раді. От вчителі вирішили, що цьогоріч усі отримають однакові премії, не зважаючи на кількість годин, навантаження, на співпрацю тощо. Так її й розподілили.

Варто створити комфортне середовище для самих вчителів. Важливо, щоби був сформований колектив професіоналів, які розуміють одне одного, довіряють. У нашій школі немає відкритих уроків. Немає такого “ось у нас атестація, я буду ходити до вас на уроки”. Те, що я можу зайти на будь-який урок будь-коли на 5–10 хвилин – норма. Тому атмосфера довіри серед педагогічного колективу надзвичайно важлива.

Як на мене, зрощувати таку довіру найлегше завдяки виїзним педагогічним радам. Ми їх робимо в лісі, на морі, де завгодно. Спочатку, звісно, маємо офіційну частину у формі тренінгу, до якого залучаємо шкільного психолога. Потім це органічно переростає в неформальне спілкування. Саме за таких умов виринають на поверхню ті недомовки та непорозуміння, які важко побачити в школі.

Читайте попередні тексти із серії:

1. Директорські лайфхаки: контракти з дітьми про хорошу поведінку та алгоритм вирішення конфліктів у школі
2. Директорські лайфхаки: як оновити колектив, випрацювати спільні правила для школи й покращити простір
3. Зібрати актив школи і вчити дітей не конфліктувати. Як львівська директорка розв’язує проблеми
4. Директорські лайфхаки: співпраця з підприємцями й сортування сміття
5. Директорські лайфхаки: де брати гроші на зміни і що робити, якщо з вчителем не по дорозі
6. Директорські лайфхаки: як старші вчителі навчаються у молодших, співпраця з батьками та лавка примирення
7. Про багатокультурність і ротацію вчителів та учнів. Як київська директорка розв’язує проблеми
8. Не про владу, а відповідальність. Як київський директор вирішує проблеми
9. Директорські лайфхаки: як повернути життя школі, яку хотіли закрити
10. Директорські лайфхаки: про школу, у якій діти заробляють і встановлюють рекорди
11. Директорські лайфхаки: як зробити вчителів і батьків активними та залучати кошти
12. Директорські лайфхаки: команда з кіберспорту, Family Fest та мотивування вчителів

Марта Кобринович, спеціально для “Нової української школи”

Титульне фото: Ганна Ваховська, 2019 рік

Публікація підготовлена за підтримки Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи та гідності людини в усіх сферах суспільства. Детальніше за посиланням.